Чернівецькі студенти Аркадія Володимировича Памфілова – давно вже самі успішні люди, професори, доценти, шкільні вчителі, які кожний у своїй справі служать науці, до якої долучив їх Учитель.
Аркадій Памфілов народився 9 листопада 1893 року у Ставрополі. Закінчив Московський університет. Ще студентом почав займатися науковою роботою. І від 30-х років минулого століття викладав у вишах. І всюди він долучав до наукової роботи своїх студентів.
1940-го року захистив дисертацію, здобувши науковий ступінь доктора хімічних наук. У 1949-му на запрошення ректора Чернівецького державного університету (ЧДУ) очолює кафедру неорганічної хімії. І вже через 5 років його стараннями на хімічному факультеті створюється кафедра фізичної хімії, яку Аркадій Володимирович і очолив. Невдовзі вона стала провідною. На кафедра фізхімії сформувалася визнана наукова школа електрохіміків, спеціалістів у галузі термодинаміки незворотних процесів, кінетики хімічних процесів і каталізу.
Варто зауважити, що учні Аркадія Володимировича не замикалися у стінах Чернівецького університету. Так, випускники кафедри, очолювані лауреатом Держпремії в галузі науки і техніки, доктором технічних наук, професором В’ячеславом Кузубом, створили у Сєверодонецьку всесвітньо відому лабораторію з проблем захисту металів і сплавів від корозійного руйнування. Учні проф. Памфілова відомі від Чернівців до Москви. Він підготував 61-го кандидата і 8 докторів хімічних наук, які продовжили його справу.
Та, може, не менш важливі і по-людські більш цікаві спогади учнів Памфілова про його особисті риси як науковця й людини. Він багато читав, до чого привчав і своїх учнів та співробітників: соромно було не відповісти на його запитання: «А ви читали…?»
Багато хто з учнів згадує, як Памфілов умів відстояти свою думку. А ще, як згадує доц. Віра Кашпор, текст після його редагування був чітким, лаконічним і зрозумілим, а наукова ідея – сконцентрована. «Наш Учитель, – каже доц. Наталя Лесина, – був щирим, уважним, суворим, по-справжньому дбайливим щодо нашої професійної підготовки керівником. Водночас це було «навчання особистістю». Ми цінували його доброту і чуйність, бо у скрутну для нас хвилину був по-батьківськи уважним».
І зовсім зворушливо через кілька десятиліть по відходу Учителя у вічність сприймаються спогади про те, як Аркадій Володимирович з власної кишені давав гроші, щоб студенти чи аспіранти могли поїхати на наукові конференції, допомагав влаштуватися на роботу після закінчення навчання в аспірантурі.
«У моїй пам’яті, – згадує Роман Марусяк, колишній директор НДІ галургії (Калуш),– професор Памфілов. залишився простою і доступною до спілкування Людиною».
І нарешті, по-науковому чіткою фомулою згадує його колишній аспірант, а згодом доктор хімічних наук, професор і громадський діяч Олег Панчук: «Я не був би тим, ким став, без нього». Ми всі вдячні долі за те, що у нашому житті був професор Памфілов – Особистість, Людина, Вчитель.
Ярема ТЕВТУЛЬ, доктор хімічних наук, професор
