Що хоче жінка виключно для себе в часи конфлікту? Блог Ірини Гамбарян

Зі мною трапились дві речі, на які не можу вплинути. По-перше, я народилась жінкою. По-друге, я живу в часи Конфлікту. Для мене це на зараз обставини непереборної сили, де я не можу вплинути на результат. То спробую просто насолодитись процесом, розібравшись, що мені, як жінці, потрібно в часи конфлікту.

Поштовх!

Кілька вже тижнів тому отримала запит від Наставниці, колеги, і, сподіваюсь, колежанки пані Ярослави Сорокопуд – написати кілька речень на тему: Що хоче жінка виключно для себе в часи конфлікту? Мала думку, що вийде дуже швидко, що маю готову відповідь на це питання… Ох, як же я помилялась!
Першим сплило: «Хочу, щоб мене нарешті залишили у спокої!». І, майже паралельно: «Резать, нє дожидаясь перитонитов!» (цитата мовою оригіналу) –  чеканна фраза лікарки з «Покровських воріт», яку пропоную як метод розв’язання заплутаних ситуацій. Це як крайні точки маятнику, яким зараз мене хитає. Але ж крайнощі миттєві та швидкоплинні… І я взяла час на подумати, на усвідомити і на сформулювати.

Контекст…

Повідомлення прийшло у розпал  тренінг-курсу для тренерів за методикою «рівний – рівному» з роботи з конфліктами проекту «Подолання кризи та розбудова України – Час діяти!», який реалізує Громадська організація «Регіональне об’єднання молоді» (РЕОМ) за фінансової підтримки Institut für Auslandsbeziehungen (Berlin) з використанням ресурсів Міністерства Закордонних Справ Німеччини. В попередньому реченні кожне слово важливе для розуміння ситуації. Це третій рік проекту.
Цитата мовою оригіналу: «За возможность реализации проекта нужно поблагодарить наших доноров и партнёров, которые считают тематику преодоления конфликтов актуальной для украинского общества. Так, Генеральный консул Германии господин Вольфганг Мёссингер был одним из вдохновителей проектной идеи. И вот уже несколько лет проект успешно реализуется. Мы благодарны Генеральному консульству Германии за инициативу, поскольку до этого нам не было известно о том, что существуют такие программы, в рамках которых можно получить финансирование на деятельность по преодолению конфликтов. Все мероприятия, запланированные в рамках проекта, обсуждались с господином Генеральным консулом, он вносил своё видение путей решения конфликта, давал рекомендации. Таким образом, проект стал плодом наших общих усилий.» – Михайло Грішин, Голова громадської організації «РЕОМ»
Я залучена в проекті від самого початку. Перший рік – як пересічна учасниця тренінг-курсу. Було цікаво, корисно, але! Я чітко бачила зони росту, які не використовувалися тренерською командою. Я чітко знала, як можна зробити процеси глибшими, інструменти – різноманітнішими, а результати – довготривалішими. І ще мені не вистачало Принципів «Уповноважувальної освіти»! Тож, почухавши рєпу і дупу, обклавшись матеріалами і довідниками, заручившись підтримкою експертного пулу і родини, я засіла за розробку власного курсу. Коли цілі і задачі були сформульовані, інструменті і вправи підібрані і відкалібровані, я поділилась напрацьованим з Михайлом Грішиним і Наталею Семиволос – менеджеркою проекту. Результат – мене запросили ко-тренеркою на підтримку досвідченій краматорській психологині Віті Ярмак. Я отримала можливість випробувати задумане в реалі. Незабутній досвід, скажу я вам! Це був другий рік проекту.

Шалено раділа, коли дізналася, що проект продовжили. І ще більше втішилася, коли отримала запрошення взяти участь у конкурсі на розробку цьогорічного курсу. Знову ритуальне чухання згори і знизу, знову дні і ночі за штудіюванням теорії, корегуванням вправ, підготовкою формулювань… І за глибоким аналізом та усвідомленням минулорічного досвіду! Результат – мій План тренінгового курсу взято за основу і мене затвердили ведучою тренеркою в тандемі.

Я замахнулася на велике! Головною метою визначила зміну ціннісного сприйняття об’єкту: конфлікт – це ресурс, єдина можливість відкрити зони зростання і отримати якісні зміни. Глибоке занурення в емоційно-подразливі теми, ходіння по лезу з максимальним напруженням власних компетенцій, гнучкість у виборі інструментів у слідуванні за потребами групи… – і тут на тобі в борщ: «Ірина Гамбарян, що ти хочеш, як  жінка, виключно для себе в часи конфлікту?» Є над чим подумати! І, звісно, в контексті конфліктів.

Підсумки?

Я досі не маю однозначної відповіді на це питання.
Я хочу «бусікі» з бірюзи і бурштину (окремо!) – і впливати на прийняття рішень (Нічого для нас без нас!)
Я хочу «окрошкі» (з квасом, а не з мінералкою!) – і Кола однодумиць і однодумців (живіть сто років!)

Я хочу рожеві окуляри (без лапок!) – і бути видимою в мовленні і в суспільстві (фемінітиви ворева і скрізь!)

Я хочу пофарбувати волосся в синє отим способом, що навіть запам’ятати не можу (сивина поки що не окей) – і зникнення комплексу меншовартості (самоповага – наше всьо!)

Я хочу прийняття без засудження мене, як маргіналки (я така!) і сприйняття інакшості суспільством (меншини рулять і процвітають!)

І ще я хочу запросити усвідомлених і відповідальних долучитися до страшної роботи – зміни ставлення до конфліктів під час наступного тренінг-курсу, який буде в кінці липня.

 «Давай бояться вместе!» (цитата мовою оригіналу з мультфільму «Котёнок по имени Гав»)

Подяки

Дякую пані Ярославі Сорокопуд  – за наставництво, підтримку і поштовх.

Дякую пані Олені Сусловій – за «Уповноважувальну освіту», науку та досвід.

Дякую Михайлу Грішину – за довіру і впевненість в моїх силах.

Дякую Наталі Семиволос – за найкращу в світі логістику, відповідальність і розуміння.

Дякую моїй групі-2018 – ви зробили мене сильнішою, гнучкішою, і за кейс  «Кавова калюжа» –  для демонстрації «Тілесного вузла».

Дякую Олені Набоковій – за командну роботу і паверпойнтівські презентації.

Дякую Марині Курапцевій – за всі проектні інтерв’ю.

Дякую групі-2019 – за довіру, спілкування, ресурс, підтримку і «Горішки Птеродактиля»!

Дякую собі – за стислість подяк! І що можу зупинитись дякувати, не впадаючи у внутрішні конфлікти.
Ірина ГАМБАРЯН, блогерка

Фото Карена ГАМБАРЯНА, Марини КУРАПЦЕВОЇ, Тетяни ІВАНОВОЇ