Якщо у вашій туристичній програмі вихідного дня є захід України, завітайте до колоритного міста Чернівців, – рекомендує журналістка “Високого замку“.
… Чернівцям є чим похвалитися — архітектура міста гарно збережена, затишні вулички, колоритні дворики у стилі старовинної Одеси.
Мене вразила одна з вулиць центру — Ольги Кобилянської. Тут відчувається особлива аура, чимось схожа до Львова.
Колись ця вулиця називалася Панською. Про неї існує легенда, мовляв, тротуари цієї вулиці підмітали трояндами та щоранку чистили милом. Було правило — перехожі у взутті не могли ступити по цій вулиці… Потрібно було ходити босоніж.
А ось з дорогами нині у місті біда… Я у Чернівцях не вперше і зауважила, що ця проблема тягнеться з року в рік. Міська влада нині жахливі дороги пояснює воєнним станом, мовляв, не до ремонтів зараз. Але і раніше, коли всі обласні центри заробляли на децентралізації й інвестували в інфраструктуру, тут все одно чомусь не вважали за потрібне латати дороги. Мер Чернівців обіцяє взятися за дороги і розпочати ремонтні кампанії, тим паче, що місто має амбіції стати центром медичного туризму в Україні.
Усі дороги ведуть до університету, тут навчався Іван Франко
Візитна картка Чернівців — старовинний ансамбль національного університету імені Юрія Федьковича. Тут варто побувати кожному туристу, який подорожує до Буковини. Усі місцеві гіди включають університет у свою екскурсійну програму. Екскурсія коштує 100 гривень і її гіди проводять кожних дві-три години. Мандрувати університетом самотужки заборонено.
Через воєнний стан вхід до навчального закладу обмежений. На територію університету впускають або у бомбосховище, або на екскурсію. Під час екскурсії нашу групу теж застав сигнал повітряної тривоги. Гід повів у бомбосховище, де ми провели понад годину. Тут є стільці, хороша вентиляція, чисто, затишно.
«Будівля Чернівецького національного університету збудована в 1864—1882 роках, як резиденція буковинських митрополитів за проєктом відомого архітектора Йозефа Главки, — сказав екскурсовод Олег. — На той час архітектору було 28 років. Вік не завадив спроєктувати таку дивовижно красиву будівлю, яка стала символом Чернівців. Ця єдина в місті будівля, що належить до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО».
В університеті викладали науковці європейського та світового рівня: економіст Йозеф Шумпетер, правники Євген Ерліх і Ганс Гросс, історик Раймунд Фрідріх Кайндль, математики Леопольд Гегенбауер і Ганс Ган, хімік Ріхард Пшібрам, філологи Степан Смаль-Стоцький, Омелян Калужняцький, Іон Сбієра…
В Чернівецькому національному університеті навчався Іван Франко. Через перший арешт Франко змушений був перервати навчання у Львівському університеті, проте відновив його у 1878—1879 роках, прослухавши загалом сім семестрів. Повну вищу освіту завершив пізніше, у 1890—1891 роках, навчаючись у Чернівецькому університеті восьмий семестр, необхідний для докторату.
У квітні 2020 року Чернівецький національний університет зайняв п’яте місце у рейтингу вищих навчальних закладів України за показниками наукометричної бази даних Scopus, яка забезпечує облік публікацій науковців, установ і статистику їх цитування.
Площа з османським характером
Серед візитівок Чернівців варто виокремити і красиву площу, яку в народі називають Османською. Тут досі збереглася автентична турецька криниця — найстаріше водне джерело та історична пам’ятка, яка за легендою символізує кохання турецького паші до простої української дівчини. Паша запропонував дівчині стати однією із його дружин, а та йому відмовила і з розпачу втопилася у криниці.
Дехто з істориків стверджує, що мешканці міста у давнину взагалі не копали колодязів, а користувалися лише турецькою криницею, яка була прикрашена півмісяцем — символом Туреччини.
… Після мандрівок містом заходжу в чернівецький ресторан, щоб перекусити. Ціни на страви значно дешевші, ніж у Львові. За 200−250 гривень можна добряче наїстися. Кава тут в середньому по 45 гривень, чай — від 35 грн. Гостинність у чернівецьких кафе теж не поступається Львову. Офіціанти уважні, швидко приносять замовлення. Деякі заклади громадського харчування пропонують задонатити на ЗСУ…
Марія Доротич, “Високий замок”
Фото авторки
