Костянтин ЛУКИНЮК після 2-х років навчання у США відвідав малу батьківщину. Минулого четверга молодий, але з великим досвідом,  скрипаль-віртуоз, який з 20 років життя грає 15, дав сольний концерт у філармонії. І присвятив два твори на біс своїм викладачкам, які нинішнього року відсвяткували ювілеї, – Наталії Дутовій з музичної школи №2 і Людмилі Мартинюк з Чернівецького коледжу мистецтв ім. С. Воробкевича. А сьогодні Костянтин зіграє разом із симфонічним оркестром, з яким він співпрацює від 9-ти років.

Навчання за кордоном в Істменській школі (за змістом – це наша консерваторія – Л.Ч.), куди його запросив Олег Криса – легенда української скрипкової школи зі світовим ім’ям, уродженець Львова, суттєво змінило Костянтина. І не тільки зовнішньо. Оскільки він практично сам вів концерт, з його розповідей можна було як зрозуміти, так і відчути ті зміни, що відбулися з молодим музикантом. Залишити рідний дім у 18 ще й жити далеко від нього – аж за океаном, заробляючи на життя, – випробування не з легких. Але дивним чином ця обставина зробила хлопця лагіднішим і, закономірно, мудрішим.

Від Кості глядачі дізналися, що навчання в Істменській школі коштує $75000. Йому дали стипендію, та ще 12 тисяч доларів треба все ж заробити самому. Щоправда, за перший рік навчання за нашого земляка заплатив його  наставник, себто Олег Криса, а далі порадив заробляти самотужки. Відтак Костя часто грає в концертах, а також на вулицях міст, що стало для нього серйозною школою. Таким чином він відвідав 12 штатів США та Канаду. А ще ж скрипаль по кілька годин займається щодня. «Свого часу грав по 7-8 годин на добу – без цього результату не досягти», – каже він.

Нині Костя взяв академвідпустку на один семестр, щоби підготуватися до іменного Третього міжнародного конкурсу скрипалів Олега Криси, який відбудеться у Львові 17-27 жовтня. Вимоги дуже серйозні. Конкурс проходить у кілька турів. Для кожного музикант має презентувати повноцінну програму на 30-40 хвилин. До слова, минулого четверга саме цю конкурсну програму мали насолоду прослухати чернівчани. Це був уже другий концерт скрипаля після його приїзду додому. Напередодні Костя зіграв благодійний концерт у костелі Пречистого Серця Ісуса. Там він зібрав на навчання трохи більше 300 доларів. На концерті у приміщенні філармонії також була благодійна скринька, куди чернівчани охоче вкидали кошти, інвестуючи їх таким чином у талант земляка.

До слова, Костя вів концерт невимушено і навіть із гумором. Присутні довідалися, що перший його учитель, який, на щастя, не став ним, хоча це був дуже відомий і поважний чоловік, не розгледів у 5-річному хлопчикові майбутнього музиканта. Він сказав його мамі, що з її сина ніколи не вийде скрипаля і хай вона краще віддасть його на акробатику. Певно, Костя був дуже непосидючою і рухливою дитиною. 

Та все ж у враженні від концерту (його мажорний післясмак відчувала ще кілька днів) є, на жаль, і мінорні ноти: Лукинюк планує залишитися за кордоном, бо там більше можливостей. І з цим важко посперечатися. Він хоче вступити до магістратури в Джульярдську школу. І мріє про Нью-Йорк. Планує також створити гурт,  де з ним гратимуть ще п’ятеро музикантів. «Хочу, щоб ми грали різну музику. Неважливо, якої епохи, стилю чи яких країн. Головне, щоб вона була класною», – поділився він з колегами зі «Шпальти». Чому процитувала саме ці його слова? Бо в його сольнику був подарунок для Людмили Мартинюк у вигляді її улюбленої пісні Олександра Пономарьова: і естрада звучала в класичному виконанні просто потрясно! Шаленіли музичні гурмани й від його подарунка Наталії Дутовій – «Циганочки» Вітторіо Монті: бездоганна віртуозна техніка, примножена емоціями!

Гадаю, присутні в залі філармонії чернівчани розуміли, що колись вони розповідатимуть своїм дітям й онукам, що слухали самого Костянтина Лукинюка. Сподіваюсь, саме так і складеться майбутня щаслива музична доля буковинця.

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії». Фото  Ірини БОЛЕСТИ, «Шпальта»

Запис Подарунки землякам від Чернівецького Паганіні спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Майже сорок років Людмила Мартинюк присвятила вихованню скрипалів, які стали для неї міцною музичною родиною. Завдяки її педагогічному таланту, зросла ціла плеяда скрипкових талантів. Чимало з них – зокрема, Яна Стадник, Марко Павлюк, Андрій Лисак, Дмитро Лиско, Олег Мильцев, Костянтин Лукинюк, Дмитро Негрич, Віталій Філіпов,  Олексій Гамов – продовжують музичну кар’єру, ставши переможцями всеукраїнських та міжнародних конкурсів, ведуть активну концертну діяльність у багатьох країнах світу. 
Але для кожного з них назавжди на зірковому шляху дороговказом залишається їхній педагог, Людмила Орестівна. 

Та й для неї кожний учень – окрема планета на музичному небосхилі, окрема історія, яка з часом посідає особливе місце в симфонії її випускників. Безкінечні репетиції, пошуки індивідуального репертуару, технічної вправності, притаманної саме цьому учневі, щоденне вироблення високого музичного смаку в кожного з них. Тож не дивно, що навіть після завершення навчання вони підтримують контакти зі своїм улюбленим вчителем, інколи просто по телефону грають музичні твори й радяться про тонкощі виконання. 
Напередодні 65-річного ювілею пані Людмили Філармонія запрошує чернівчан, шанувальників скрипкової музики, 21 березня на концерт струнного квартету «La Vїva» і талановитих учнів Людмили Мартинюк, у якому гратимуть Микола Полянко, Ірина Марчук, Микола Нечитайло та Родіон Чепурнов, Галина Прокопець, Михайло Павлюков, Леся Ончуленко, Андрій Кнігницький, Євген Семотюк,Тарас Ткачук, Даніела Паламарюк, Софія Федоряк, Маркіян Лукинюк…

Неля МАРКОВСЬКА, лектор-музикознавець

Запис Парад майбутніх зірок від Людмили Мартинюк спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Утім, не просто студенти училища мистецтв ім. Воробкевича, а лауреати міжнародних конкурсів Даніела ПАЛАМАРЮК і  Микола ПОЛЯНКО – учні викладача-методиста Людмили МАРТИНЮК. Без перебільшення, саме завдяки їй триває у Чернівцях  зорепад скрипкових талантів. Пасіонарний Костя Лукинюк, якого добре пам’ятають прихильники  скрипкової музики, вже продовжує навчання та кар’єру в США.

Хоча святе місце в такої вчительської особистості, як Мартинюк, порожнім не буває. Підросли нові таланти, серед яких особливо вирізняються Даніела Паламарюк і Микола Полянко, які саме й дали чернівчанам незабутній,майже тригодинний концерт в Органному залі минулого четверга. Технічно складні твори юні скрипалі виконували без напруги й віртуозно: Бах (між іншим, скрипалі виконували його твори соло, тобто без супроводу) , Бетховен, Моцарт, Тартіні, Сметана, Сарасате…

А в другому відділенні Балада для скрипки й фортепіано румунського композитора Чіпріана Порумбеску, який народився в нас на Буковині й чиїми вчителями були Мікулі та Воробкевич, зачарувала присутніх. До слова – зал був повний і у ньому витала Муза, яку закликали на цей вечір двоє юних виконавців.

Даніела Паламарюк – музикант у першому поколінні. Її  зовнішність – це щось дуже несподіване і романтичне. Ванесса Мей відпочиває…. Натомість у Миколи Полянка –  музиканти мама і сестра.. Додам іще,що його дідусь і двоюрідний дідусь по татові  – священики і кандидати фізичних наук. Священиком був і його прадід.

Від таких дітей – талановитих, гарних, щирих – дух захоплює. Саме такі примножуватимуть славу України. Якщо тільки ця Україна не залишить їх без роботи і заробітку.

Досконало і цікаво супроводжували виступи концертмейстери Марина Іванченко, Олена Кнігницька та Анна Хмара. Одне слово,це був вечір суцільної насолоди. Музикою

.Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»     

Запис Свято любителям скрипкової музики влаштували… студенти спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Це таємниче місце насправді добре відоме чернівчанам, розташоване воно у середмісті, на Соборній площі. І зветься обласним училищем мистецтв ім. С.Воробкевича. А вправна «садівниця» – викладач-методист по класу скрипки Людмила Орестівна МАРТИНЮК.

Людмила Орестівна – чернівчанка, виросла у Садгорі, змалку хотіла бути вчителькою. А після того, як стала вчитися грі на скрипці, два головні уподобання її життя зійшлися разом. Вже 38 років, після закінчення Одеської консерваторії, вона навчає своїх вихованців – і не лише грі на скрипці, вона навчає їх бути митцями і людьми водночас.

Бесідуємо із Людмилою Орестівною у її невеличкому класі під цифрою 6 – опісля того, як закінчилося останнє заняття того дня. Моя співрозмовниця відкрита до спілкування і, може, найбільший секрет її педагогічного таланту – що вона розуміє можливості кожного свого учня, бачить їх на ранньому етапі навчання. І кожного свого учня вона любить – бо зірки народжуються з любові.

Окрім училища мистецтв, Людмила Орестівна ще викладає у музичній школі, тож  супроводжує майбутніх зірок музичного мистецтва від першого моменту, коли вони беруть до рук свою першу маленьку скрипочку.

«Дуже люблю дітей, – каже вона.  – Люблю працювати з ними. Слідкую за їхнім розвитком. Прогнозую їхнє майбутнє як виконавців. А вони такі різні. От Олексій Гамов – надзвичайно талановитий, вихований,серйозний, інтелігентний. А в переможницю програми «Нові Імена» Яну Стадник… чомусь ніхто не вірив, а вона стала серйозним музикантом. Запальний, з феєричною енергетикою та власним баченням Костянтин Лукинюк, якого взяв під своє крило музикант світового рангу Олег Криса. Він зауважив, що у віці Кості сам він, Олег Криса, не все вмів, що вже зараз може Лукинюк…».

У Людмили Орестівни вчиться і молодший брат Кості, Маркіян Лукинюк – зовсім інакший, хоча й не менш талановитий, з іншою манерою, іншим розумінням музики. Узагалі п. Мартинюк вважає, що Буковина має якусь неповторну й потужну ауру для розвитку мистецтва, для появи все нових цікавих музикантів на її небосхилі.

Я теж у цьому переконалася, бо мені пощастило слухати найкращих учнів педагога Мартинюк у концертах – соло та  в ансамблях, і навіть з симфонічним оркестром. Та й зустрілися ми з Людмилою Орестівною у проміжку між двома значними подіями. Щойно вони з юною скрипалькою Даніелою Парамарюк повернулися з італійського Ланчано, де з ініціативи чудового музиканта Володимира Зубицького щороку проходить конкурс виконавців на акордеоні та баяні. І для надання певного статусу акордеону та баяну в родині інших музичних інструментів останніми роками проводяться і змагання виконавців на інших музичних інструментів. Так от, цього року єдиний Гран-прі серед усіх інструментів отримала наша Даніела Паламарюк. І увечері після нашої бесіди викладач Мартинюк та її учениця вирушили до столиці України для участі в телевізійній мистецькій програмі УТ-1 «Я – віртуоз», де Даніела гратиме з оркестром Українського радіо і телебачення під керівництвом Володимира Шейка.  

На запитання, чи не втомливе таке навантаження для дівчини, Людмила Орестівна відповіла, що конкурси загартовують, а у самої Даніели – бійцівський характер. До слова, автор цих рядків відчула це наприкінці минулого навчального року, коли Даніела грала свою екзаменаційну програму із симфонічним оркестром нашої філармонії під диригуванням Йосипа Созанського.

Тут варто зробити маленький відступ, адже Людмила Орестівна дуже шанобливо ставиться до Йосипа Йосиповича: він не шкодує сил і часу для підтримки юних музикантів. Це за його сприяння проходили своє становлення найяскравіші учні викладача Мартинюк – Олексій Гамов, Яна Стадник, Костянтин Лукинюк, і от нині  – Даніела Паламарюк.

До речі , 22 листопада прихильники високої музики можуть почути її гру у великому концерті у Залі філармонії.

Запам’ятайте ці імена!

Лариса ХОМИЧ, «Версії»

Запис Юна буковинка бере участь у програмі УТ-1 «Я – віртуоз» або Чарівний сад, де вирощують… скрипалів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Суботній вечір 26 травня збере в Органному залі Чернівецької філармонії поціновувачів мистецтва одразу двох «зірок» на небосхилі музики Чернівців: народного артиста України відомого скрипаля Павла Чеботова і солістки-органістки Чернівецької обласної філармонії Світлани Бардаус.

Павла Миколайовича ми знаємо, так би мовити, у кількох іпостасях: він  вражає нас виступами не лише сольними, але й у складі скрипкового дуету із заслуженою артисткою України Людмили Шапко, і як перша скрипка симфонічного оркестру обласної філармонії, і як керівник і диригент Камерного оркестру «Capriccio». Світлану Бардаус дивує нас своєю відданістю органній музиці, органу як інструменту. Звісно, специфіка цього інструменту визначає й високу духовність органного репертуару, недарма ж пані Світлану запрошують грати у римо-католицькій малій базиліці Всечесного Хреста. І поєднання таких особистостей в одному дуеті обіцяє щось незвичайне й цього разу.

«Версії» поцікавилися у Павла Чеботова, що має бути «родзинкою» нинішньої програми. Павло Миколайович перш за все наголосив, що у дуеті зі Світланою Бардаус виступати подобається, хоча має досвіт дуетів з багатьма відомими органістами, серед яких, скажімо,  народний артист України Володимир Кошуба. Грав Чеботов і з молодим чернівецьким органістом Віктором Білла, коли той ще працював у Чернівцях… Для нинішнього концерту не шукали спеціально творів невідомих, хоча будуть і такі, але головним критерієм була музика красива, гарна, душевна, здатна розбурхати в слухачеві найкращі почуття. Це будуть твори Баха, Глюка, Моцарта, Паганіні, Крейслера… Музиканти виконають по одному твору соло, решта програми буде в дуеті.

Поєднання скрипки й органу, єдині в думці виконавці, дозволяє саме зачепити душі слухачів, повести їх за собою у світ музики…

Вл.інф.

Запис Скрипка з органом заспівають у дуеті спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цими днями в Сеулі проходить міжнародний конкурс скрипалів – Seoul International Music Competition 2018 Violin. Участь у музичних змаганнях бере скрипаль з Чернівців Костянтин Лукинюк,  повідомляють у прес-службі Посольства України в Республіці Корея. Юний чернівецький віртуоз наразі навчається у престижній Істменівській школі музики в місті Рочестер (штат Нью-Йорк, США).

Відео виступу Костянтина Лукинюка можна подивитися на сторінці у  Facebook.

Запис Чернівці – Штати – Корея: музичні дороги буковинця -скрипаля Костянтина Лукинюка спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Це дивовижне фото з концерту Баженових – батька Анатолія  і доньки Катерини  зробила наша постійна авторка Тетяна СПОРИНІНА.

 «Музика завжди допомагає мені не почуватися самотньою посеред хаосу життя, думок, ситуацій. Вона якимсь дивним чином розповсюджує довкола космічну гармонію і, мабуть, саме цим зрештою очищує душу, даруючи радість чи сльози».

Коли до Чернівців приїжджає виконавець такого рівня, як народний артист України, лауреат Шевченківської премії Анатолій БАЖЕНОВ, це стає непересічним святом  для усіх шанувальників класичної музики. Щоправда, залишилося їх небагато: філармонійна зала не була переповненою, та цей недолік переважали оплески шаленіючої від захвату публіки буквально після кожного виконаного маестро твору.

2 грудня Анатолію Баженову виповниться 72 роки. Народився він переможного 1945 року в Дніпропетровську. Закінчив Московську консерваторію й аспірантуру при Київській консерваторії (клас Олега Криси). І вже 42 роки грає на скрипці італійського майстра Фернандо Гальяно – раритетному інструменті XVIII століття.

Із донькою Баженов співпрацює давно, ще від її студентських років, а з дружиною грає разом понад 50 років. Син п. Анатолія також скрипаль, живе й працює в Німеччині. Та й онука маестро любить фортепіано.

– Я виріс під диригентським пультом, – згадує АнатолІй Баженов.  – Мої діти також від народження «варилися» в музичному середовищі й завжди охоче займалися музикою. Та їм вдавалося ще й добре вчитися в школі.

…2014 року на меморіальному концерті, присвяченому сороковинам Небесної Сотні, Баженов в дуеті з Олегом Крисою зіграв Концертну симфонію Моцарта. Тоді вони уперше за 50 років грали разом. Відтак були ще спільні концерти.

Усі свої ювілеї Баженов за традицією відзначає на сцені. Відбув 70-річчя, почав готуватися до 50-річчя творчої діяльності. І на 75-річчя слухатимемо його божественну гру на сцені, не сумніваються численні прихильники таланту маестро.

За приклад йому править Олег Криса, який на три роки старший. Отже, форму втрачати не можна, сказав він якось в одному з інтерв’ю. Зрештою наголосив, що весь їхній курс ще грає: «Ліана Ісакадзе, Раду Лупу, Алік Корчагін, Марина Чайковська та інші — Німеччина, Росія, Ізраїль, Румунія, США… Правду кажуть німці: «Friedeisteng!» («Світ тісний»). Моє ж усе життя  — це музика!»

У Чернівцях Баженов спілкувався зі своїми давніми друзями – подружжям скрипалів народним артистом Павлом Чеботовим та його дружиною Людмилою Шапко. Вони обмінялися також дисками.

– А познайомилися ми з Толею у Стамбулі, куди він приїхав до свого друга, який грав разом з нами в оркестрі. Радо зустрілися тут, дещо обміркували і навіть спланували на майбутнє, – поділився Чеботов.

Гарна все ж таки річ – фестивалі!

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії» 

Запис Анатолій Баженов – скрипаль від Бога, чиє життя присвячене Музиці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Пані Людмила поділилася секретом, як розвивати у дітей музичний талант.

Діти самі нічого не обирають. Просто в мене були непогані музичні дані і моїй мамі порадили віддати мене вчитися музиці. Я мріяла про акордеон, але мене віддали на скрипку, оскільки на той час вона коштувала дешевше. Відтоді я й захопилася музикою.

Але викладацький талант в мені переміг. Мабуть, тому, що мені самій пощастило з викладачами. Олег Павлов викладав у музичному училищі, а в Одеській консерваторії – Зоя Істоміна, молодий педагог з Москви, яка навчалася в знаного на весь світ викладача Юрія Янкелевича. Після закінчення консерваторії я повернулася назад до музичного училища працювати. Викладаю також у музичній школі №2. Отже, маю досвід роботи і з меншими учнями.

У мене немає якоїсь особливої викладацької методики. Хоча… Можливо, моєю особливою рисою є те. що у мене дуже тісні контакти з учнями. Мені цікава дитина, яка стоїть переді мною, бо кожний учень – це окрема історія. Так склалося, що в мене немає власних дітей, тож усі мої учні – це моя сім’я.

Один одеський викладач сказав: «Мені не потрібні талановиті діти. Мені потрібні талановиті мами». Участь батьків у розвитку музичного таланту у дітей надзвичайно важлива. Якщо вони чітко знають чого хочуть від своєї дитини, у неї не зникне бажання в подальшому займатися музикою.

Кожен учень – індивідуум. І саме за цим принципом треба підбирати репертуар. Моторним дітям більше підходять швидкі п’єси з яскравими музичними особливостями. А дітям з флегматичним темпераментом – більш глибока музика. Взагалі підбір репертуару – це ціла наука. І, до речі, дуже важлива, адже вміння викладача правильно підібрати матеріал є запорукою розвитку учня.

Технічний рівень моїх студентів дозволяє виконувати віртуозні скрипкові твори й виходити за рамки класики. Хоча класика – це смак, це висока духовність. І для того, щоби виховати в собі яскравість виконання, індивідуальність найкраще підходить романтичний скрипковий репертуар.

Діти часто не хочуть грати гамми, етюди. Їм нудно. Але без цього неможливо розвинути техніку гри. Музикант впевненіше почувається на сцені завдяки тому, що свого часу відіграв величезну кількість саме технічного матеріалу.

Щоби діти класно почувалисяна сцені, вони повинні бути задіяними в різноманітних концертах. Наші учні беруть участь в конкурсах, їздимо з виступами. Треба, щоб дітей було видно. Ось і вся концертна практика.

Критерієм успіху вчителя є успіх його учнів. Успішних учнів у мене багато. Наприклад, Олексій Гамов концертує змалку і першим зі студентів музичного училища відіграв концерт із симфонічним оркестром. Нині живе й концертує в США, але планує влітку виступити в Чернівцях разом із симфонічним оркестром.

Можу ще назвати Костю Лукинюка. Він навчається лише на першому курсі, але грає вже на рівні консерваторії. А ще – Марко Павлюк, Андрій Лисак, Дмитро Лиско, Олег Мильцев, Дмитро Негрич, Яна Стадник і багато інших. Всі вони є переможцями багатьох всеукраїнських та міжнародних конкурсів.

Є такі виступи, про які ходитимуть легенди. Один з таких до мого ювілею приготував Олексій Гамов разом із Віталієм Філіпповим (скрипка), Олегом Мильцевим (альт), Ольгою Андрійчук (віолончель) і Ярославом Гамалем (електрогітара). Вони виконали твір аргентинського композитора Фернандо Карлоса Таволаро «Milonga№5». Це унікальне виконання. Жодних зовнішніх ефектів, кожний інструмент звучав так  тонко й збалансовано. Публіка довго їх не відпускала і вимагала вийти «на біс». І для мене як викладача бачити це – велика честь.

Постійно підтримую контакти зі своїми студентами після завершення навчання. Приміром, Льоша Гамов всю консерваторію провчився зі мною по телефону. Яна Стадник, яка зараз навчається на першому курсі Київської консерваторії, також часто радиться зі мною. Грає мені по телефону, а я таким чином її прослуховую…

Нехай це прозвучить банально, але музика – це моє життя. А як інакше: я працюю в музучилищі шість днів на тиждень – і всі ці дні займаюся музикою. Інколи я тут не просто як учитель, а як слухач. Отримую задоволення від того, як грають мої учні й почуваюся від цього щасливою. Між іншим, більше нічим, окрім музики я не займаюся. Тож із цього виходить лише одне: музика – це моє життя.

Руслан КОЗЛОВ, «Версії»

Запис Людмила Мартинюк: «Кожний учень – це окрема історія. А всі вони – моя сім’я» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

11 січня у залі органної та камерної музики Чернівецької обласної філармонії відбувся Різдвяний концерт.

Браво! Дякуємо!

Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото автора і SergiyS

Запис Різдвяний концерт спершу з'явиться на Медіа-Версії.

14 липня у залі органної та камерної музики Чернівецької обласної філармонії з великим успіхом відбувся концерт скрипкової та органної музики «Суботні вечори — 2013».

У програмі звучали твори А. Вівальді, Й.С.Баха, Г.-Ф. Генделя, Й. Гайдна, В.-А. Моцарта, Е. Вілла-Лобоса.

Солісти:
Людмила Мартинюк (скрипка),
Дмитро Негрич (скрипка),
Микола Полянко (скрипка),
Зося Фуга ( віолончель),
Віктор Білла (орган)

Хваліть Бога в святині Його, хваліте Його на могутнім Його небозводі!
… Хваліте Його за могутню величність Його!… Хваліте Його звуком трубним… Все, що дихає, хай Господа хвалить! Алілуя! (Псалом 150)

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Дякуємо за концерт! Браво!

Запис Концерт скрипкової та органної музики спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вперше кіцманське поселення згадується у грамоті молдавського господаря Олександра Доброго від 6 червня 1413 року. За цим документом він подарував Великий КІЦ (назва ця вживалася, коли йшлося про село з навколишніми присілками) своїй дружині Анастасії. Пізніше, за її заповітом, воно було передано церкві. Інші джерела вчать, що Олександр Добрий у тому ж 1413 році подарував Кіцмань Радівецькій єпархії.

Особливого розвитку майбутнє місто набуло за часів передачі буковинських земель до складу Австрійської імперії у другій половині XVIII століття. Поштовхом до економічного піднесення поселення стало відкриття у 1788 році ярмарку, якій став одним з найбільшим на Буковині і знаний далеко за її межами. А у 1780 році у Кіцмані відкрилася перша на Буковині початкова школа. Відповідно до грамоти австрійського цісаря Франца ІІ від 31 липня 1798 року Кіцмань отримав статусу міста-ярмарку. Статус міста Кіцмань офіційно має з 1902 року. У цьому ж році в місті утворилось перше на Буковині молодіжне спортивно-пожежне товариство «Січ», що пізніше переросло у «Союз січей на Буковині».
Історики гадають, що назва «Кіцмань» походить від Буковинського слова «коц» килимок, бо тут жили майстри килимарства. Також припущення, що поселення дістало свою назву від чоловічого імені Козьма. Є версія про походження назви Кіцмань від прізвища Кошман (Kotzmen), чоловіка який виробляв з лози (верби) кошики.
Інформація  з сайту Україна Інкогніта.

Організатори виставки представили для відвідувачів зразки ткацтва, вишивки кіцманчан, старовинний та сучасний народний одяг, живописні полотна, картини художників, різьблені вироби, яскраві гобелени та килими. Майстер-скрипкар Орест Моргоч, який за своє життя виготовив 85 скрипок, розказав багато цікавих, героїчних та іноді і драматичних епізодів з історії Кіцманя. Перед глядачами виступили Неля Кириченко, завідуюча відділом науково-освітньої роботи музею, Вікторія Танащик, заступник директор з наукової роботи Чернівецького краєзнавчого музею, вишивальниці Дарина Стасюк та Діана Новак, троїсті музики, художники, учасники виставки з Кіцманя.

Тетяна Стрільчик, “Версії”,
фото автора

Запис Кіцманю – 600 років спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відомий краєзнавець і колекціонер, Заслужений майстер народної творчості Іван Назарович Снігур продовжує свою розповідь про наш край сторічної давнини.

– Іване Назаровичу, з попередніх Ваших розповідей читачі вже знають, що напередодні Першої світової війни на Буковині існувало чимало музичних товариств. Їхні учасники роз’їжджали з концертами селами й містечками краю, співали, виконували музичні твори. Того часу досить розповсюдженим був такий музичний інструмент, як цитра. Нині він зовсім забутий. Не розповісте нашим читачам про нього?

–Це варто зробити, бо його історія давня й цікава. Сама назва цитри походить від давньогрецького слова «кіфара», яким означали щипковий музичний інструмент. До речі, від цього ж грецького слова походить і назва всім відомої гітари. Можливо, греки лише удосконалили значно давніший інструмент. У різних народів набули розповсюдження дві його форми – щипкова та акордна. Остання мала гриф посередині й на ній водили смичком, як на скрипці.

Щипкова цитра була поширена в різних країнах, нею цікавилися видатні музиканти. Майстри виготовляли інструменти різноманітних форм. Одними з найцікавіших були італійські цитри – кольорові, тоновані. На них грали венеціанські гондольєри, коли романтичними вечорами плавали каналами цього незвичайного міста. Широко використовували цитру не лише в Італії, але й в сусідній Австрії, а також в інших країнах, зокрема в Німеччині. Саме в німецькій мові з’явилося слово «цітер», яке в нас перетворилося на «цитра».

Буковинська цитра

У Німеччині різні моделі таких інструментів виробляла відома компанія «Зінгер». Так, так, саме та, що випускає найкращі швейні машинки. Німецькі цитри здебільшого  чорного кольору, тоновані, майстерно розмальовані квітами. Концертні випускалися з подвійними корпусами. Одного разу мені до рук потрапила цитра львівського виробництва, інкрустована кісткою та природним перламутром.

Виготовляли цей музичний інструмент з певних порід дерева: клена, берези, кедра та горіха. Різноманітність форм пов’язана з тим, що на цитрах грало багато людей, і майстри, які виготовляли інструменти, мусили враховувати смаки замовників. Кожний хотів мати інструмент саме з таким звучанням і тієї форми, що були йому до смаку.

– А наскільки була розповсюджена цитра на Буковині напередодні Першої світової війни? І, може, скажете, хто з видатних буковинців умів грати на цьому інструменті?

– Чимало буковинців тоді просто обожнювало цитру. Такі інструменти були у багатьох сім’ях, особливо у священицьких і вчительських: в інтелігентних родинах любили музику. Цитра коштувала значно дешевше, ніж фортепіано, тож ті родини, що не могли дозволити собі придбати дорогий інструмент, обмежувалися дешевшим. У деяких сім’ях були і фортепіано, і цитра, як, скажімо, в родині Ольги Кобилянської. Втім, їй недовго довелося вчитися грі на фортепіано, лише пару місяців, бо родичі не підтримували її захоплення. А цитрою вона володіла майстерно, чому є свідки.

Сусідкою Ольги Кобилянської була жінка-адвокат пані Вишень, з якою мені свого часу пощастило познайомитися. Вона розповіла, що була присутньою в Кобилянських, коли письменниця грала на цитрі, до того ж власну мелодію. Пані Вишень звернула увагу, що граючи Ольга Кобилянська заплющувала очі, цілком віддаючись музиці.

Є й свідчення, що на цитрі добре грав Юрій Федькович. До речі, коли в Чернівцях обговорювалася ідея пам’ятника «Буковинському соловію», я запропонував такий проект: уявив собі Юрія Федьковича, який сидить на зрубі могутнього бука, а поруч з ним лежить або стоїть цитра. На жаль, цей проект навіть не розглядався. А такий пам’ятник нагадував би нашим сучасникам, що Федькович був не лише поетом, письменником і драматургом, але й добрим музикантом.

Німецькі цитри були здебільшого чорного кольору, тоновані, майстерно розмальовані квітами

– Але після популярності цитри в ХІХ – на початку ХХ ст. згодом вона чомусь повністю зникає. Що ж спричинило такий занепад?

– Для мене цей музичний інструмент так і залишився загадкою. З багатьма музикантами довелося розмовляти про нього. Проте деякі з них навіть не чули про існування цитри. Та ще в другій половині ХІХ століття німці навіть згадували про цитру в своїх піснях. Так і не довелося мені насолодитися мелодіями цього старовинного інструменту: не знайшов справжнього гравця на ньому. Швидше за все, цитру витіснило фортепіано.

– А дехто з львівських музикознавців вважає, що цитру на Заході України остаточно згубило те, що після 1939 р. більшість гравців на цьому інструменті (священиків, вчителів, взагалі інтелігентних людей) було репресовано чекістами.

– Важко сказати щось із цього приводу. Єдине, що залишається, – висловити жаль з приводу зникнення такого цікавого музичного інструмента.

Ігор БУРКУТ, історик

Запис Забутий голос цитри спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Йоганн Себастьян Бах – німецький композитор, органіст і скрипаль, представник стилю бароко, один із творців світової музичної класики.
За життя композитор не отримав заслуженого визнання як автор, але був відомий як виконавець і, особливо, як імпровізатор.
Інтерес до музики Баха виник майже сто років опісля після його смерті: у 1829 році під управлінням німецького композитора Мендельсона було публічно виконано найбільший твір Баха – “Пристрасті за Матвієм”. Вперше – в Германії – було видано повне зібрання бахівських творів.

Йоганн Себастьян Бах народився 21 березня 1685 року в невеликому німецькому містечку Ейзенаху (Тюрінгія). Батьком Йоганна Себастьяна був Йоганн Амвройський – міський музикант Ейзенаху. Коли хлопчику виповнилось дев’ять років, він втратив батька, а в десять – матір. Його передали на виховання старшому брату, органісту в Ордруфі. Брат визначив хлопчика в гімназію і продовжував навчати музиці.
В п’ятнадцять років Йоганн Себастьян вирішив почати самостійне життя і переїхав в Люнебург. В 1704-1707 роках Бах – церковний органіст в Арнштадті і Мюльгаузені, в 1708-1717 роках – придворний органіст і композитор в Веймарі, де написав багато органних і клавірних творів.
Йоганн Себастьян Бах в 1708 році одружується на своїй двоюрідній сестрі, теж круглій сироті Марії Барбарі. Марія Барбара народила Баху 7 дітей, з яких вижили четверо.
У червні 1720 року Марія Барбара раптово помирає. Бах стає вдівцем.
В 1721 році Бах женився на Анні Магдалені, дочці придворного музиканта з Вейсенфельде. Це був другий шлюб. Анна Магдалина стала йому вірним другом і помічником.
Творчий спадок Баха можна розділити на три частини. Перша, вокально-драматична, зв’язана головним чином з Лейпцигом. Ним створено біля 300 духовних кантат і 30 світських.
Друга – органна (веймарський період). Тут Бах створив хоральну прелюдію – вершину трьохсотлітнього шляху розвитку органної музичної літератури. В жанрах прелюдії, фуги, фантазії, токати Бах виступив як спадкоємець німецької органної школи. З другого боку, він оновив традиції.
Третя частина – інструментальна (Кетен). В напрямку музики для клавіру він першим створив концертні твори (на кшталт скрипкових), утвердив самостійне значення клавіра і відкрив в цій сфері нові шляхи. Бахом створено перші концерти для одного і кількох клавірів, концерти для скрипки в супроводі оркестру, сонати для скрипки і сонати для віолончелі, твори для флейти, віоли да гамби, лютні та інших.
В 1723 році Йоганн Себастьян переїхав у Лейпциг, куди його запросили кантором церковного хору при школі Св. Фоми і одночасно музик-директором міста.
Тут він створив ряд монументальних творів ораторіального характеру (всього Бахом написано близько 250 кантат), “Пристрасті за Матвієм”, “Пристрасті за Іоанном”, “Величальна ораторія”, “Висока меса” та інші.
Останні роки життя композитора були затьмарені серйозною хворобою очей. Після невдалої операції Бах осліп. Але і після цього він продовжував складати музику, диктуючи свої твори для запису. 28 липня 1750 року Йоганн Себастьян Бах помер.

Браво!

Тетяна Спориніна, «Версії»,
фото автора і SergiyS

Запис Його величність орган — король інструментів спершу з'явиться на Медіа-Версії.