Інструмента, форму й звучання якого можна було замовити майстру
Відомий краєзнавець і колекціонер, Заслужений майстер народної творчості Іван Назарович Снігур продовжує свою розповідь про наш край сторічної давнини.
– Іване Назаровичу, з попередніх Ваших розповідей читачі вже знають, що напередодні Першої світової війни на Буковині існувало чимало музичних товариств. Їхні учасники роз’їжджали з концертами селами й містечками краю, співали, виконували музичні твори. Того часу досить розповсюдженим був такий музичний інструмент, як цитра. Нині він зовсім забутий. Не розповісте нашим читачам про нього?
–Це варто зробити, бо його історія давня й цікава. Сама назва цитри походить від давньогрецького слова «кіфара», яким означали щипковий музичний інструмент. До речі, від цього ж грецького слова походить і назва всім відомої гітари. Можливо, греки лише удосконалили значно давніший інструмент. У різних народів набули розповсюдження дві його форми – щипкова та акордна. Остання мала гриф посередині й на ній водили смичком, як на скрипці.
Щипкова цитра була поширена в різних країнах, нею цікавилися видатні музиканти. Майстри виготовляли інструменти різноманітних форм. Одними з найцікавіших були італійські цитри – кольорові, тоновані. На них грали венеціанські гондольєри, коли романтичними вечорами плавали каналами цього незвичайного міста. Широко використовували цитру не лише в Італії, але й в сусідній Австрії, а також в інших країнах, зокрема в Німеччині. Саме в німецькій мові з’явилося слово «цітер», яке в нас перетворилося на «цитра».
Буковинська цитра
У Німеччині різні моделі таких інструментів виробляла відома компанія «Зінгер». Так, так, саме та, що випускає найкращі швейні машинки. Німецькі цитри здебільшого чорного кольору, тоновані, майстерно розмальовані квітами. Концертні випускалися з подвійними корпусами. Одного разу мені до рук потрапила цитра львівського виробництва, інкрустована кісткою та природним перламутром.
Виготовляли цей музичний інструмент з певних порід дерева: клена, берези, кедра та горіха. Різноманітність форм пов’язана з тим, що на цитрах грало багато людей, і майстри, які виготовляли інструменти, мусили враховувати смаки замовників. Кожний хотів мати інструмент саме з таким звучанням і тієї форми, що були йому до смаку.
– А наскільки була розповсюджена цитра на Буковині напередодні Першої світової війни? І, може, скажете, хто з видатних буковинців умів грати на цьому інструменті?
– Чимало буковинців тоді просто обожнювало цитру. Такі інструменти були у багатьох сім’ях, особливо у священицьких і вчительських: в інтелігентних родинах любили музику. Цитра коштувала значно дешевше, ніж фортепіано, тож ті родини, що не могли дозволити собі придбати дорогий інструмент, обмежувалися дешевшим. У деяких сім’ях були і фортепіано, і цитра, як, скажімо, в родині Ольги Кобилянської. Втім, їй недовго довелося вчитися грі на фортепіано, лише пару місяців, бо родичі не підтримували її захоплення. А цитрою вона володіла майстерно, чому є свідки.
Сусідкою Ольги Кобилянської була жінка-адвокат пані Вишень, з якою мені свого часу пощастило познайомитися. Вона розповіла, що була присутньою в Кобилянських, коли письменниця грала на цитрі, до того ж власну мелодію. Пані Вишень звернула увагу, що граючи Ольга Кобилянська заплющувала очі, цілком віддаючись музиці.
Є й свідчення, що на цитрі добре грав Юрій Федькович. До речі, коли в Чернівцях обговорювалася ідея пам’ятника «Буковинському соловію», я запропонував такий проект: уявив собі Юрія Федьковича, який сидить на зрубі могутнього бука, а поруч з ним лежить або стоїть цитра. На жаль, цей проект навіть не розглядався. А такий пам’ятник нагадував би нашим сучасникам, що Федькович був не лише поетом, письменником і драматургом, але й добрим музикантом.
Німецькі цитри були здебільшого чорного кольору, тоновані, майстерно розмальовані квітами
– Але після популярності цитри в ХІХ – на початку ХХ ст. згодом вона чомусь повністю зникає. Що ж спричинило такий занепад?
– Для мене цей музичний інструмент так і залишився загадкою. З багатьма музикантами довелося розмовляти про нього. Проте деякі з них навіть не чули про існування цитри. Та ще в другій половині ХІХ століття німці навіть згадували про цитру в своїх піснях. Так і не довелося мені насолодитися мелодіями цього старовинного інструменту: не знайшов справжнього гравця на ньому. Швидше за все, цитру витіснило фортепіано.
– А дехто з львівських музикознавців вважає, що цитру на Заході України остаточно згубило те, що після 1939 р. більшість гравців на цьому інструменті (священиків, вчителів, взагалі інтелігентних людей) було репресовано чекістами.
– Важко сказати щось із цього приводу. Єдине, що залишається, – висловити жаль з приводу зникнення такого цікавого музичного інструмента.
Ігор БУРКУТ, історик
