Химера загадкової російської душі.

Загадкова російська душа – це після Другої Світової кричати «можем повторіть» – і повторювати злочини нацизму.
⠀
Загадкова російська душа – це 20 років накачувати пропагандою росіян – і стати героїнею, постоявши 20 секунд з плакатом «ні війні» в прямому ефірі.
⠀
Загадкова російська душа – це називати українців «братнім народом» і розстрілювати беззбройних людей просто на вулицях.
⠀
Загадкова російська душа – це кичитися вєлікой культурой і красти унітази та блендери з українських хат.
⠀
Загадкова російська душа – це казати «Путін – не Росія» – і не зробити жодного масового мітингу проти війни з Україною.
⠀
Загадкова російська душа – це отримати Нобелівську премію миру – і називати війну «спецоперацією», бо так сказала влада.
⠀
Загадкова російська душа – це вкрасти цілі пласти культури в інших народів – і називати себе вєлікімі.
⠀
Загадкова російська душа – це коли «всє вокруг – х@хли, чорн@жопі, пінд@си, х@чі і ч¥рки», – але «ми спасаєм мір от нацизма».

Химера загадкової російської душі. Картина by Lena Hades

Загадкова російська душа – це анонсувати захист російськомовних людей – і стерти їхні міста з лиця землі.
⠀
Загадкова російська душа – це натовпом тікати від мусора з дубінкою, – але кидатися у масові бійки через пакет цукру.
⠀
Загадкова російська душа – це не висловлюватись проти вбивства мирного населення в Україні, – але ридати на всіх публічних майданчиках через відсутність прокладок.
⠀
Загадкова російська душа – це ні чорта не розуміти в українському контексті – і, назвавшись лібералом, роздавати поради українцям.
⠀
Загадкова російська душа – це вгатити ракетою з написом «за детей» по вокзалу, де на евакуацію чекають родини з дітьми.
⠀
Загадкова російська душа – це верещати «ми своїх не бросаєм» – і відмовлятись забрати тисячі тіл своїх з полів України.
⠀
Загадкова російська душа – це називати загадковим те, чого немає.

https://www.instagram.com/emmocean/

Емма АНТОНЮК, журналістка Вікна-новини на СТБ, колишня працівниця газети «Версії»

Джерело: CvNews

Запис Загадкова російська душа – це оголосити війну зі США та програти її під Житомиром спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ці слова належать дуже поважному чернівецькому юристу. Ними він відповів на моє запитання про те, чи законною є сплата за розподіл (доставку) природного газу за минулі роки. Зрозуміло, що сплата за минулі роки є незаконною, та одна з наших читачок уже отримала рахунок чомусь за… 2017/2018 роки. Можливо,помилка? Зрештою, до цього ми ще повернемося у наступних числах газети. Та все ж щодо розподілу/доставки виникає одне суттєве запитання. Чому гроші за доставку сплачуються на той же рахунок, що й за куби блакитного палива? Адже українцям пояснили, що розподіл потрібен нібито для «уникнення залежності» споживача від монополіста. Цитую з прес-релізу: «Остаточне відділення продажу газу від його транспортування завершило анбандлінг, (тобто розукрупнення підприємства – авт.), який тривав в Україні упродовж останніх п’яти років. Тепер споживач не прив’язаний до постачальника газу і має можливість вибору», – лукавить комерційний директор АТ «Чернівцігаз» Дмитро Голубченко.

Панове газовики, про який вибір йдеться? Із ким, окрім «Чернівцігазу», буковинці можуть підписати угоду?

Утім, йдеться не про газ, а про людську гідність, чесність і справедливість, на захисті яких має стояти держава. Адже саме таку позицію задекларувала нова команда. Та, як бачимо, інтереси громадян в Україні нині, як і за старої команди, за влучним буковинським висловом, ніц не варті. Бо демократія у нас не для всіх, як і високі посадові оклади.

Укотре переконалася у цьому, коли дивилася вранці 24 січня у прямому ефірі, як цілих 12 нардепів «Євросолідарності» більше ніж півдня не пускали до будівлі ДБР.  Хоча вони не дебоширили, а просто хотіли зустрітися з т.в.о. директора  Державного бюро розслідувань, аби передати п. Венедіктовій справи і вимоги родин з громадської організації «Сім’я Героїв Небесної Сотні» щодо позбавлення посади першого заступника глави ДБР Олександра  Бабікова, ексадвоката Януковича.  Пізніше Венедіктова назвала інформацію про конфлікт інтересів Бабікова і розслідування справи Майдану «маніпуляцією».

…Спостерігаючи за тим, як співголова франції Ірина Геращенко, фіксуючи все на відео та під численними телевізійними камерами таврувала ганьбою тих, хто порушив закон, і не пускав нардепів усередину, згадувала численні випадки та скарги простих людей на те, як важко потрапити, скажімо, до приміщень суду,  деяких правоохоронних органів, а тим паче до керівництва монопольних організацій, таких як Обленерго чи Черніввцігаз, або ж навіть філій великих банків… Ба, більше того, як зверхньо і нахабно розмовляють з людьми у переваженій більшості чиновницьких кабінетів. А перед нардепами, мабуть, уперше зачинили двері. Хоча перед українцями їх ще й не відчиняли. Бо державні інституції тільки почали формувати. Й водночас вже намітилася тенденція до їхнього руйнування. Приміром, мені не вдалося почути чіткої відповіді ні від міського голови Олексія Каспрука, ні від голови облдержадміністрації Сергія Осачука щодо розслідування  викрадених чернівецькими чиновниками та перевізниками 5 мільйонів гривень, виділених на покриття безкоштовного проїзду пенсіонерів та інших верств населення. Ніхто поки що не відповів і за спред, яким годували школярів замість масла, завдаючи дитячому здоров’ю непоправної шкоди. Нікому не оголосили  про підозру, не відкрили кримінальних справ. Як це можна зрозуміти? Влада поза законом?

Направду в Україні можна все, тільки не всім!

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»  

Запис Погляд Людмили ЧЕРЕДАРИК: В Україні можна все, тільки не всім спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кому? «На милість»  ринку, себто ринковим стосункам. Бо ж зрозуміло, що ніхто з мешканців багатоповерхівок, зношеність яких становить 80%, не потягне капітального ремонту, який відтепер перекладається на них. Адже закон України «Про житлово-комунальні послуги», який учора набув чинності й чия задекларована мета – поліпшення комунального обслуговування, установив, що всі багатоповерхівки перестали бути  комунальною власністю міських рад. А це означає, що мешканцям, які не створили ОСББ й не обрали фірму управителя, треба негайно підписувати – кожному окремо! – договори на обслуговування з усіма постачальниками комунальних послуг. Але й у тих, хто має ОСББ, платіжки зростуть, бо доведеться сплачувати за всі послуги, які раніше й не надавалися. Крім того, вводиться пеня.

Та зупинимося на головній проблемі. А вона, як на мене, полягає в тому, що більшість із мешканців багатоповерхівок не зможуть тепер оплачувати всі комунальні послуги. Тим паче, коли будинок почне розвалюватися, а саме до цього йде.

Держава наша, як би то пом’якше сказати, не дурна, тож і зрозуміла, що невдовзі «хрущоби». масово поваляться.  Вони ж бо й так уже значно пережили відпущений вік – свої 20 років. Тож відбудеться те, що сталося у Штатах. Ці будинки перейдуть у власність або ж окремих управителів, або ж їх просто скуплять, щоби звільнити місце під нове будівництво. Принаймні мені так бачиться майбутнє наших багатостраждальних багатоповерхівок, з яких – люди старшого покоління це пам’ятають – ми мали стартонути до комунізму. Натомість отримали колосальний головний біль. Невдовзі відчуємо його сповна, бо призведе він, на жаль, і до інфарктів, і до інсультів. А річ у тім, що закон України «Про житлово-комунальні послуги» написаний не на користь споживачів послуг, а виключно на користь їхніх надавачів-монополістів. І за прикладом далеко ходити не треба. Закон передбачає щоденну пеню зі споживача за затримку сплати. Натомість надавач послуг за неякісні послуги ні пенею, ні чимсь іншим не карається.

Та, можливо, саме в цьому полягає й позитив закону? Принаймні, він змусить громадян у ринкових умовах активніше  вчитися захищатися, давати відсіч монополістам. Утім, поки що це вміють робити одиниці. Та обставини змусять. Ось хоча б одна з них: вводиться плата за утримання мереж. І це попри те, що утримання мереж уже закладене в усіх тарифах. Але ж ніхто нам тарифи на тк суму, що виводиться окремо, не збирається зменшувати. Недолугість і недопрацьованість  цього закону, – як на мене, закладена в нього навмисно! – полягає в тому, що у законі не прописана система захисту від монополій. До слова, про це говорив і екс-міністр ЖКГ Олексій Кучеренко.

Тож усі ми нині безпорадні перед тими, хто надає нам електрику, тепло, газ, воду тощо. Всі важелі впливу в їхніх руках, а не в наших. Куди ж поділося гасло – споживач/клієнт завжди правий? Тим паче на фоні цього блюзнірством виглядає твердження Кабміну, що єдина мета закону України «Про житлово-комунальні послуги» – це поліпшення обслуговування українців. Отже, в цьому контексті мені цікаво, чи знайдеться у державі Україна бодай одна особистість, не кажу вже про рух чи партію, яка стане на захист беззахисних поки що громадян?

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Погляд Людмили ЧЕРЕДАРИК: Держава скинула  свій тягар на громадян. Але люди його не потягнуть. І… здадуться? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Вона прокинулася від холоду й відігрівалася чаєм , а я шукала ще одну ковдру. А перед від’їздом сказала: «Як ви можете жити з такою міською владою? У нас у Львові теж вимкнули опалення під час потепління, та одразу ж оголосили, що за  потреби, якщо похолодає, включать. Так і зробили. Та й протягом зими коригували подачу тепла, залежно від температури повітря. А про ваші дороги, тротуари, транспорт – я взагалі мовчу. – І підсумувала наостанок. – Ні, з вами, чернівчанами, зовсім не рахуються»,

Від неї та інших львів’ян дізналася також про те, як функціонує «гаряча лінія» їхньої міської ради. Як на нас, чернівчан, – то просто фантастично. Судіть самі.  Мешканець може зателефонувати й поскаржитися будь-якої години дня і ночі. Його  питання одразу ж ставлять на контроль і дають вказівку відповідній службі, а коли та прозвітує, телефонують до того, хто звертався, із запитанням, чи можна зняти його проблему з контролю. Якщо скаржник відповідає заперечно, то цікавляться, чи були у нього для вирішення питання. Часто його відповідь звучить так: «Були, але не вирішили до кінця. Прошу залишити мою проблему на контролі».

 А як у нас, у Чернівцях? А ніяк! Люди вже вивішують таблички, на кшталт «Стоп Бешлей!» (це –  директор департаменту житлово-комунального господарства міськвиконкому).  Її можна бачити на стовпі біля зупинки, що на вул. Героїв Майдану навпроти ринку. …Пригадуєте, колись мер Федорук геніально висловився, що  він служить тільки одній партії – партії чернівчан. От коли б ще за висловами були дії… Та його протеже й учень Бешлей, як і решта міських чиновників, не бачить, мабуть, себе на службі в містян, тож і не дбає за їхній добробут. І підвалини такого ставлення закладалися ще у 90-і роки минулого століття: саме тоді були розпродані підвальні приміщення радянських ЖЕКів (нинішніх ЖРЕПів), у яких розміщалися ветеранські та дитячі кімнати. Тому нині в нашому обласному центрі немає жодних безкоштовних гуртків для маленьких чернівчан. А у Львові є – понад 20 дитячих центрів творчості в різних районах міста, де хлопчики і дівчатка безоплатно займаються малюванням, танцями, англійською тощо. Коли ж я поцікавилася, чому немає нічого подібного у Чернівцях, мені пояснили, у міській, до речі, раді, що нема тому, що ЖРЕПівські приміщення були продані у приватні руки. А щоби організувати безоплатні заняття для дітей, потрібні  приміщення, яких міськрада не має, як і грошей на їхню оренду.

Якби я порівнювала Чернівці з містом іншої держави, можна було б заперечувати, але ж як львів’яни, так і чернівчани мешкають не просто в Україні, а саме в Західній Україні. До чого веду? До вибору й відповідальність за нього. Робимо вибір один раз на 5 років, а визначає він якість нашого з вами життя теж аж на цілих 5 років. Тому ніколи не буває так, щоби проголосував – і забув. Так чи інакше, вибір завжди відгукнеться. І це стосується виборів усіх рангів – від місцевих до найвищих, президентських…

Людмила ЧЕРЕДАРИК          

Запис Погляд Людмили ЧЕРЕДАРИК: «За жодні гроші не жила б у Чернівцях», – сказала мені львівська подруга, що приїхала на кілька днів у гості, після першої ж ночівлі у вистиглій квартирі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Битий небитого везе:з шалено великих зарплат топ-чиновники не сплачують внесків до Пенсійного фонду

Колись давно, ще за радянських часів, закінчивши університет, почала працювати в редакції газети, де й зіткнулася, як мені тоді здалося, з дивною річчю. Йдеться про те, що кореспондент, який заробляв 105-110 рублів у місяць, отримував разом з відпускними 10-15 чи, може, 20-25 рублів на оздоровлення. Не пам’ятаю вже точно цифру. Натомість завідувач відділом, який мав більшу зарплату, мав на оздоровлення і більшу суму грошей. Це мене дуже дивувало, бо не вкладалося у поняття справедливості, – а саме цей принцип декларувався радянським суспільством. А згадалася мені власна наївність після ближчого знайомства з «бюджетною наукою», коли я зрозуміла, що податки і бюджет – це зовсім не нудно, а навіть дуже цікаво. Бо тільки розібравшись у навмисно заплутаній бюджетній системі, дізнаєшся про те, що кожний українець відчуває підсвідомо:у незалежній Україні панує жорстка дискримінація бідних верств населення, чиїми статками, чи то пак – нестатками, утримується вся державна структура. Це при тому, що решта, тобто 3-5%  населення володіють головними багатствами країни. І жирують. А бідні їх утримують. І далеко за прикладом ходити не треба.

Беремо єдиний соціальний внесок (ЄСВ), тобто 22% від суми зарплати, які відраховуються до Пенсійного фонду. Так ось,ЄСВ нараховується лише на суму,що не перевищує 55845 грн. І виходить, що ті чиновники, які отримують зарплату понад 56 тисяч гривень, не сплачують ЄСВ з різниці сум. І виходить: що більша зарплата – тим менші податки! У Чернівцях такі зарплати, з яких немає повних відрахувань до Пенсійного фонду, отримують, зокрема, голови правлінь ПАТ «ЕК Обленерго», «Чернівцігаз» тощо. Щоправда, це не новація: так було за Януковича, так залишилося й за Порошенка.

А хто мав би захистити народ? Зрозуміло, його обранці – депутати від народу, себто народні депутати. Та це жодному з них і на думку не спаде – настільки вони далекі від нас із вами. Це у Швеції, де принцип солідарності увійшов у кров і плоть нації, звиклидопомагати дітям за рахунок дорослих, хворим – за рахунок здорових, бідним – за рахунок багатих тощо. Бо там усі розуміють: система соціальних гарантій, що є серцевиною суспільства загального добробуту, може існувати і розвиватися тільки за рахунок справедливої та соціально зорієнтованої системи податків. От і виходить, що там справедливість є, а у нас її немає. Живемо, як у тій українській казці, де битий вовк небиту лисицю везе.

Одразу ж виникає запитання: а чи можна це все якось змінити? Безперечно, так.І для цього потрібне лише одне: свідоме населення. Іншими словами,нам потрібні знання.Скажімо, мало хто з нас здогадується, що ми сплачуємоцілу купу різноманітних податків і платежів до державного та місцевого бюджетів, а також до Пенсійного фонду. Адже податкова система України вибудована таким чином, що ми цього майжене помічаємо, бо це робить за нас роботодавець чи продавець товарів і послуг. Але це жодним чином не змінює наш статус платника податків. Бо попри те, що кошти формально вносить хтось інший, ці кошти вийняті з наших кишень. І ми сплачуємо податки як зі своїх доходів, так і зі своїх витрат. Та найхитрішою в цій системі є складність, так би мовити, «бюджетної науки». Пересічному  громадянину дуже важко в ній розібратися, що і захищає надійно олігархів та казнокрадів. Для боротьби з бюджетною неграмотністю центр соціально-економічних досліджень CASE Україна створив сайт cost.ua «Ціна держави». Там можна дізнатися, що коли ваша зарплатня офіційно становить 7 тисяч гривень чистими, то ваші чисті доходи за рік – це 63578 грн, а ваші податки – 63725 грн. Та про все це у наступному числі «Версій».А поки що, на жаль, незовсім святкова інформація. Попри те, що 2018-го року українці зібрали на 25% податків більше, ніж у 2017-му, ці гроші до бюджету чомусь не потрапили. Думаю, це має переконати нас усіх у тому, що розбиратися у бюджетній політиці власної держави таки варто.

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Погляд Людмили ЧЕРЕДАРИК: Українська казка в бюджетних реаліях спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Де ми? Що з нами? Чи бути нам? 

Цьогорічну кампанію вступу до вищої школи України розцінюю як катастрофу, наслідки якої ще доведеться відчути невдовзі. Але на так ситуацію слід було очікувати. Бо свого часу ми не вберегли Чорноволів та Гетьманів, потім передчасно відпустили у Вічність Кирпу, Кузьму. Ми втратили на усіх позиціях  Професіоналів і Лідерів, Червінських і Раренків. Світ за очі поїхали наші діти-зірочки, які сьогодні очолюють світовий науковий Олімп. Лише серед хіміків їх чимало: Максим та Марина Коваленки (Швейцарія), Світлана Совінська (Польща, Німеччина), Ігор та Світлана Васильченки (Чехія), Людмила Чепіга (Німеччина), Валерія Грідель (Австрія), Андрій Пліхта (Німеччина, Чехія), Єгор Вишинський (Чехія), Галина Яшан та Максим Жуковський, Іван Берладин та Максим Шведь  (Канада)…
А скільки справжніх талантів (інженерів, вчителів, лікарів, науковців) пішли на базар, щоби вижити у важкі 90-ті. Скільки талановитих лікарів, вчителів та інженерів поїхало по світах!
Хто ж опинився при владі за таких обставин? Шарікови та Ко! На превеликий жаль, серед них трапляються й «вовки в овечій шкурі», що добре замаскувалися ще за радянської доби. Їм подобалося нічого не робити, але гарно жити. Їм подобалося жити за принципом «Отожмьом!» Вони вміли лише руйнувати.
І почалося. Побори і хабар. Скрізь. Щоби народити. Щоби дитину в садочок влаштувати. Щоби вчитися «без напрягу», не отримуючи знання – лише диплом. Щоби на роботу влаштуватися. І навіть щоби по-людськи поховати.
Чи всі давали хабарі? Майже всі! Чи всі брали? Майже! Результат? Знівельоване геть усе: система медицини, освіти, культури, безпеки. Знівельовані людські стосунки. Знівельовані поняття «професійність», «порядність» і «патріотизм». Вони замінені на блиск золота й шурхіт доларів, євро, франків, інших іноземних купюр.
Як наслідок, ми не маємо виробництва. Ми, свого часу одна з найбагатших на гумус країн, майже не маємо сільського господарства. Приватних підприємців дотискають податками. Інженери-творці та новатори живуть у скруті. Порядні підприємці-сміливці втрачають напрацьовані позиції. Хтось з них не витримує, сходить з дистанції. Хтось їде звідси.
Самі  шарікови й далі «рулять».
Чи будуть тепер в нашій країні нові Інженери? Чи будуть справжні лікарі? Чи будуть талановиті вчителі та підприємці? Чи будуть науковці, які розв’язуватимуть проблеми нашої країни, наших регіонів, наших міст та сіл, а не перейматимуться публікаціями у Скопусі, і далі «ламаючи голови» над завданнями минулого століття, на які вже давно відповів справжній науковий світ.

Для чого наука? Щоб розвивати суспільство та рухатися уперед  – чи для змагання за посади?
Для чого наші викладачі, які демонструють навички учня початкових класів церковно-приходської школи часів царської Росії: читають тексти з книг минулого століття, забувши що вони на лекції?
Для чого нам науковці, які віртуозно демонструють ще один навик учнів царської школи, – переписують те, що вже відкрите кимсь?

Для чого вища школа, якщо вона не готує людей з креативним, аналітичним, критичним мисленням? Для чого школа – заклад тотального зубріння?
Де ми? Що з нами? Чи бути узагалі нам?

Алла ЧОБАН, кандидат хімічних наук, провідний інженер приватної наукової фірми «Нью Комеко»  

Запис Погляд Алли ЧОБАН: Наука – для змагання за посади? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чи замислювалися ви колись, що таке безумство? Хочете, я розповім вам про це?

Безумство – це сидіти й постійно чекати, невідомо на що.

Безумство – це коли ти посміхаєшся й робиш вигляд, що все гаразд, а насправді на душі в тебе порожнеча, бо ти не бачиш свого майбутнього.

Безумство – це зранку до вечора слухати представників влади й розуміти, що всі брешуть. Це дивитися на беззаконня, що коїться навкруги, й робити вигляд, що тебе це не обходить, – зі сподіванням, що, дай Боже, воно тебе таки омине.

Безумство – це вести жалюгідне життя, бродити в тупому заціпенінні й день за днем бачити, як влада ділить між «своїми» бюджет і за допомоги завищених тарифів на газ і світло забирає в людей останні гроші.

Безумство – це бачити, як злочинці саджають у в’язниці невинуватих – патріотів – і розуміти, що все це може тривати безкінечно.

Безумство – це щодня вмовляти себе змиритися з тим, що відбувається, а в душі розуміти, що ти просто не можеш так жити.

Безумство – це розуміти, що  країною правлять злодії і бандюки, та при цьому бачити, що люди цього не помічають і далі підкорюються злочинній владі в очікуванні гідного життя.

Безумство – це очікувати на чергові, тисяча п’ятсот перші, вибори й розуміти що нічого у країні не зміниться, бо олігархи вже давно приватизували владу, правоохоронну систему й суди. Вони ставлять «своїх» депутатів і лобіюють інтереси верхівок своїх партій. А усі ці вибори  – муляж для пересічних людей.

Безумство – це розуміти, що сорокап’ятимільйонним народом править купка потвор. Безумство – це коли ховаєш убитих молодих хлопців, а тобі промовляють, що в нас не війна…

Усе це безумство відбувається зараз зі мною. І я не знаю засобу якось переключитися і хоча б на якийсь час про це забути. Цей тягар лежить у мене на серці й не дає спокійно жити. Так виховали мене батьки. Я не можу й не хочу залишатися байдужою. Впевнена, що таке відбувається із багатьма людьми – з тими, хто щиро любить свою країну й бажає їй процвітання. Хто не може змиритися зі свавіллям та беззаконням, яке влаштувала ця влада. Бо, як казав класик, байдужість – це смерть за життя.

Тамара БОРОВИК, голова правозахисної ГО «На грані»

Запис Погляд Тамари БОРОВИК: Безумці – це ми спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Ні, просто ми не поважаємо себе й не любимо одне одного. Та й владі байдужі 

Таке ставлення  до нас і в нас заклала стара держава, натомість нинішня активно це культивує. Сварки та приниження – на роботі, в магазинах і  банках, під час оформлення пенсій  і будь-яких документів тощо. І вдома не краще, бо на все не стає часу, а ще більше – грошей. Не певні також, чи доберемося з села чи району до Чернівців, а з Чернівців – до інших міст України.

А вчора й позавчора чернівчани узагалі отримали море «позитиву»: не змогли вчасно добратися до роботи, на навчання, а коли ще й дощ пішов, то не одне прокляття зірвалося з їхніх вуст. Чула, зокрема, обурливу реакцію працівників лікарні, що на Південно-Кільцевій, яким довелося добиратися туди з Роші та Руської. А попереду на них чекав операційний день, який вони почали із запізненням…  

Спостерігала, стоячи на зупинці, як ледве шкандибали вулицями похнюплені пенсіонери, а домогосподарки тягли важкі сумки, клянучи все на світі та найбільше перевізників, які влаштували їм такий сюрприз, заявивши, що завершать страйк маршруток лише після того, як виконком міськради ухвалить новий тариф на проїзд у розмірі 5 гривень. А чому б і ні? Адже конкурентів вони не мають, та й достовірних відомостей про доходи власників, які утримують фірми перевізників, теж ніхто не знає. Хоча це чи не найголовніше завдання міської влади. Та ЧОМУСЬ вона не хоче встановити правдивий потік пасажирів на кожному маршруті. Попри те, що громадські організації краю готові їй у цьому допомогти. Зрештою, вже давно цього вимагають – десятиріччями. Та віз і нині там. Як поділився зі мною інсайдерською інформацією працівник однієї з фірм-перевізників, їхні власники занижують доходи щонайменше у 60 разів! Те, що одна маршрутка заробляє за тиждень, записують на всі. Можливо, це перебільшення? А, може, й ні, дивлячись який маршрут. Тому як людина, що звикла до аналізу, вважаю, що на різних маршрутах мають бути різні ціни. Адже не порівняти з ранку до ночі забиті маршрутки №№ 5 і 9 із тими, що протягом цілого дня їздять порожніми.

Нині ж варто подякувати тролейбусникам, які рятують ситуацію. Та, на жаль, і в них проблеми: не вистачає водіїв. До теми хотілося б нагадати, що Львів відмовився від приватних маршруток і переходить виключно на комунальний транспорт. Мабуть-таки, перевізники допекли. Але ж і їм допечуть, як не сьогодні, то завтра – менеджери, медики, вчителі, сантехніки, ремонтники та інші «спеціалісти»! У цьому не сумніваюсь.           

На жаль, перелік негативних «сюрпризів», які ми влаштовуємо одне одному практично щодня, нескінченний. В кожного власний список.

Та хочу навести приклад іншого ставлення до людей. Країна, в якій люблять і поважають своїх громадян, – далека Японія. Ось яке повідомлення з’явилося на польському сайті «Залізні дороги» цими днями:         

«Японська залізниця просить вибачення: її поїзд вирушив на 25 секунд раніше

 Японська залізниця вибачилася перед своїми клієнтами за те, що поїзд покинув станцію на 25 секунд раніше, ніж має бути за розкладом, – повідомляє Mashable.

Ця «прикра помилка» сталася, коли потяг із 12 вагонів покинув станцію Нотогава на шляху до станції Ніші-Акаші. Він вирушив о 7.11 і 35 секунд замість того, щоби виїхати вчасно о 7.12. Помилки припустився диспетчер поїздів, який дав сигнал раніше. Кілька людей не встигли потрапити на потяг, і один з них подав скаргу – повідомляє Mashable. Наступний потяг на цьому маршруті відійшов о 7.19, а це означало, що пасажири, які залишилися на платформі, мали принаймні 6-хвилинну затримку.

«Величезні незручності, які ми заподіяли нашим клієнтам, є неприпустимими, – сказано в прес-релізі. – Ми проаналізуємо нашу поведінку і намагатимемося зробити все, щоби такий інцидент у майбутньому не повторився», – додано в листі, опублікованому на веб-сайті  http://www.rp.pl/Koleje/180519647-Japonska-kolej-prosi-o-wybaczenie-Jej-pociag-odjechal-25-sekund-za-wczesnie.html

Знаєте, я людина не заздрісна. Та в цьому випадку позаздрила японцям. Але ж це вони самі створили для себе таку країну. Хіба ми гірші? Усе ж у наших руках!   

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Погляд Людмили ЧЕРЕДАРИК: Ми злі й нещасні через страйк маршруток? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Минулої п’ятниці, 4 травня, відбувся традиційний щорічний звіт міського голови Олексія Каспрука перед громадою Чернівців. Йшлося про роботу в 2017 році та про плани на майбутнє. 

У дворику Ратуші не було де яблуку впасти. Місця були зайняті чиновниками, журналістами, депутатами. Чернівчани,  сподіваюсь, дивилися відеозвіт в онлайні.  Зрештою, так зручніше, хіба що запитання поставити неможливо.

Міський голова наголосив, що хоче звірити з містянами вектор руху. Серед головних цілей,  визначених проектом Інтегрованої концепції розвитку Чернівців-2030 та вишукано надрукованих на глянці «Планувальної газети», за № 6 (!) значилися дороги. Та мер розпочав саме з них.

Невеличкий відступ: чому цілі, а не мета? Мабуть, тому, що розроблялася Концепція  у рамках німецько-швейцарсько-української співпраці.  До слова, у проекті, крім Чернівців, беруть участь ще Вінниця, Житомир і Полтава.

Отже,Чернівці, за словами мера, чи не єдине місто в Україні, де заасфальтовано лише 200 з 550 доріг, ще 50 викладено бруківкою й 80 гравійних. Решта 220 доріг – узагалі грунтові.  

Торік на їхній ремонт з міського бюджету витратили 75 млн грн, а нинішнього року в бюджет заклали  вже 86 млн.  Капітального ремонту потребує вул. Руська, та зроблять його після того, як поміняють  водо- та каналізаційні труби, адже втрати води сягають понад 60%. Про її якість я вже мовчу…  А із заміною труб в нас – дуже велика проблема, бо водогони й каналізація лежать на глибині 5-6 метрів і якщо на таку глибину зняти грунт, це може спричинити зсуви й руйнування будівель на цій вулиці.  Одне слово, проблем – купа та всі вони виникли, на переконання Каспрука, ще не за його каденції. Слухати ж Олексія Павловича, треба визнати, було цікаво. Та й відповіді його на «незручні» запитання були досить кмітливі. Отже, коли б я не жила в Чернівцях, була би вражена компетентністю міського голови й тим, як у нас невдовзі все буде добре.

Натомість зміст «Планувальної газети», яку роздавали присутнім, залишав, щонайменше, подив. Читаємо:  «Ціль І: Інноваційне місто культури і традицій». Серед вибраних пріоритетних проектів і заходів – створення муніципальної культурної/фестивальної агенції (позиціонування Чернівців як міжнародної локації для проведення різноманітних заходів).  Як на мене, чернівчани стикаються  зі значно більшими проблемами і потребами у своєму повсякденному житті. Та, мабуть, згори видніше. Хоча на думку відомого художника Тараса Полатайка, саме охорона культурної спадщини у нас суттєво шкутильгає: щотижня нищиться чергова архітектурна пам’ятка.  

Зрештою, й стосовно «Цілі ІІ: Місто туризму і торгівлі» теж виникають запитання. Якими шляхами й потягами діставатимуться до Чернівців туристи, коли вже навіть поїзд до Києва відмінили? Та й у самих Чернівцях проблему перевезень ще тільки збираються вирішувати. Хоча тішить, що очільники міста нарешті зрозуміли: комунальний транспорт значно надійніший за приватний.  Принаймні, у нас в Україні.         

Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»

Запис Погляд Людмили ЧЕРЕДАРИК: Як би я не жила в цьому місті… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Цей вислів – «Чернівці – місто маленьке, та гонорове» – почула від Сергія Осачука, історика, дослідника, одного з упорядників художнього альбому «Чернівці / Czernowitz. Художній альбом / Kunstalbum», Почесного консула Австрії у Чернівцях. І саме зараз згадала його, разом із ілюстрацією зі згаданого видання, а чому – поясню пізніше.

Картина належить перу австрійського художника Франца Ксаверія Кнаппа (1809-1883) і присвячена подіям, які сталися в Чернівцях після наміру імператора Франца Йосифа І скасувати герцогство Буковина та приєднати його до Львова, тобто до королівства Галичини та Володимирії. Твір має красномовну назву: «Увечері 20 червня 1860 року в Чернівцях (протест проти скасування герцогства Буковина)» . Розглянемо його уважніше.
Без сумніву, впізнаємо Центральну площу, та ще без дивовижної краси приміщення нинішнього Художнього музею. Вона забита людьми – як восени 1988-го, коли чернівчан вивів на майдан страх за дітей, які лисіли через невідому хворобу, а правду сказати їм ніхто не хотів. На картині просто перед вікнами ратуші палає величезне вогнище. Саме так відреагували наші предки на зазіхання на свободу їхнього вибору у далекому 1860 році.

А спала мені на думку ця картина і вислів Осачука через інсайдерську інформацію з  київських джерел про те, що у столиці з’явилася ідея приєднати Чернівці до Івано-Франківська в рамках децентралізації та суцільного об’єднання. Спочатку це видалося маячнею. Та наступні події змусили замислитися. Найперше впало в око – і застрягло там смітинкою – незрозуміле поводження «Укрзалізниці», яка раптом скасувала завжди переповнений потяг Чернівці – Львів. І це було тільки початком. Далі зникли поїзди до Харкова, Рахова, Запоріжжя… На звернення обласної виконавчої влади ПАТ «Укрзалізниця» відповіла, що ці потяги, мовляв, збиткові й в товариства немає грошей на їхню підтримку. Натомість найбільший дохід приносить українській залізниці поїзд до столиці держави-загарбника, із якою воює Україна, та деяких інших міст Росії. А, може, в «Укрзалізниці» не все гаразд із менеджментом і патріотизмом?  Якби її очільники щомісяця не отримували мільйонні зарплати, то доходи підприємства від цього значно зросли б. Утім, скарги «Укрзалізниці» на нестачу грошей породжують сумніви, бо   нещодавно у ЗМІ пройшла інформація про те, що компанія інвестує понад 18 мільярдів у рухомий склад для його оновлення та модернізації. Та нині – про інше. У наших сусідів – івано-франківців, тернополян, хмельничан – поїздів у рази більше. Понад 15 транзитних потягів з’єднують їх зі столицею та іншими містами України. А чим завинили чернівчани? Адже Кабмін не може не усвідомлювати, що без відповідної інфраструктури розвиток туризму, – а саме на нього робить ставку місцева влада, – це порожній звук. Але й досі за офіційною статистикою після повеней 2008 і 2010 років не відновленими залишаються 13 об’єктів і практично відрізана від Чернівців Путильщина.

Це попри те, що виконавча влада пропонує Кабміну неймовірно привабливі проекти, які можуть назавжди з’єднати Україну з Європою, створивши новий «Шовковий шлях»  і «Дорогу з варягів у греки».  Йдеться про відновлення вузькоколійки, що зв’язувала колись Перемишль, Львів, Чернівці з різними містами та столицями Європи. А для цього достатньо тільки поруч із широкою колією поставити паралельно євроколію. Як зауважив під час свого виступу на спільному виїзному засіданні 4-х комітетів Верховної Ради в Івано-Франківську губернатор Буковини Олександр Фищук, «це не тільки нові робочі місця на західноукраїнських територіях, а, найперше, колосальні можливості для розвитку всієї країни та її представлення на політичній карті Європи в новій іпостасі».

Не  потребує особливо великих капіталовкладень, але зв’яже чорноморські та карпатські туристично-рекреаційні зони, ставши революційним поворотом не тільки в логістиці України, а й усієї Європи, відновлення закритого 10 років тому наскрізного проїзду колією, що поєднувала через географічний центр Європи прикордонні області України – Одеську, Вінницьку, Чернівецьку, Івано-Франківську й Закарпатську з окремими регіонами Словаччини, Угорщини, Румунії й Молдови, які межують з Україною. Уявляєте, які можливості відкриваються? Та все це можливе лише за сприяння Мінінфраструктури і ПАТ «Укрзалізниця».  А чи буде це сприяння? Ось у чім питання! Відчуваєте? Майже, як за Шекспіром… Бо в ньому присутня ще й апокаліптично-політична складова. Вона полягає в тому, що столичним очільникам не варто забувати: за 40 кілометрів від Чернівців, за кордоном, розпочинається Південна Буковина, а Чернівці належать до Північної частини краю. Тож, як на мене, значно далекоглядніше вкладати у квітучий край над Прутом та розвивати його, ніж віддати на поталу через зайвий мільярд, зароблений на вивозі лісу.
 Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Погляд Людмили ЧЕРЕДАРИК: Чернівці – місто маленьке, та гонорове, або Про чутки, що їх журналісти спростовують чи поширюють спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Народ і влада: новорічно-різдвяні свята – у кожного свої підсумки

Найдовший у році період українських свят завершився. На жаль, більшість моїх знайомих, які зазвичай їздили взимку кататися на гірських лижах, цього року відмовили собі у цьому задоволенні. Дорого. Дехто повіз своїх дітей чи онуків до Львова  в Ігроленд, а більшість – і то далеко не щодня – могла завести малюків на ігровий майданчик DEPO’t.

Натомість слуги народу, – а як відомо, за ст. 5 Конституції України «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування» – відпочивали так, що аж гай шумів! Подібне і не снилося пересічному українцю.

Так, Мандрівником 2017-го визнали лідера Радикальної партії Олега Ляшка, який лише за перші 8 місяців 2017-го 42 дні відпочивав у таких країнах, як Швейцарія, Австрія, Ізраїль, Франція, Хорватія, Іспанія, Германія. Нинішньої зими він побував у Таїланді. А з фотоблогу Instagram міністра ВС  Арсена Авакова видно, що він зимові свята провів в Італії.  Дружина Тигипка Вікторія, президент Одеського Міжнародного кінофестивалю, встигла відвідати 2 країни: Різдво вона святкувала в Індії, а далі з дітьми вирушила до Альп. Українського політика та громадського діяча Іллю Киву заскочили під час обіду на відпочинку на острові Балі в Індонезії.

Ну, а наш Президент із сім’єю «розслабився» на  Мальдівах – на одному з найдорожчих курортів світу, який розташувався на окремому острові. Світлини з Мальдівських островів вражають розкішшю – їх можна бачити в Інтернеті. Тільки переліт туди порошенківської делегації обійшовся у  $188 000, а одна зі страв коштувала… $18 638. Гарант фігурував на курорті під іменем Mr Incognito Petro Ukraine.

Думаю, зайве нагадувати, що Україна нині воює, що її народ впадає в усе більші злидні, а той, хто ще в змозі, просто емігрує з країни.

Адвокат Андрій Смирнов написав на сторінці у Facebook:  «Зателефонував знайомій, повідомив, що Президент країни, яка воює, Порошенко чудово провів новорічні свята на Мальдівах у колі сім’ї та гостей. Вітання, феєрверки, Слава Україні!»

Запис Погляд Людмили ЧЕРЕДАРИК: новорічно-різдвяні свята – у кожного свої підсумки спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Життя ще раз підтвердило: будь-яке явище може перетворитися на свою протилежність, якщо вчасно не зупиниться. Прикладів є багато. Буває, красуня вчасно не помітить, що невблаганний час ґрунтовно попрацював над її зовнішністю, не залишивши від минулої краси нічого – і від розуму теж. Перетворившись на стару каргу, вона далы поводиться як молода спокуслива жінка, лякаючи оточення.

У політиці таке відбувається не рідше, ніж у звичайному житті. Так, далекого 1959-го року на Кубі до влади прийшли молоді патріоти на чолі з Фіделем Кастро. Вони повернули кубинцям самоповагу, якої тих позбавили американці, що десятиліттями перетворювали острів на велику зону власних розваг, а його населення – на своїх слуг. Проте невдовзі Кастро «увірував» у марксизм-ленінізм і розпочав експерименти над  земляками, внаслідок яких Острів Свободи нині залишається одним з небагатьох заповідників комунізму в сучасному світі, звідки люди масово тікають у сусідні США.

У ХХІ столітті політичні процеси рухаються значно швидше, ніж за попередніх історичних епох.

Наприкінці минулого року тисячі українців вийшли на київський Майдан протестувати проти спроб Януковича здати Україну Путіну. Відтак Майдан став символом народної боротьби за свободу, за європейський вибір, за краще життя. Світ був здивований самоорганізацією українського суспільства, мужністю простих людей, які ішли на озброєних до зубів «беркутівців» із фанерними щитами й бруківкою в руках.

Хвиля протесту змела злодійський режим, проте дорогу ціну заплатили українці за цю перемогу: Герої Небесної Сотні віддали свої життя за краще майбутнє нашої країни. Та не мир прийшов на нашу землю – прийшла неоголошена війна. Захисники Майдану добровільно вирушили на фронт і нині проливають кров, щоби зберегти єдність Української держави. Від рук терористів та їхніх російських господарів гинуть найкращі сини нашого народу.

А в центрі Києва досі стоять намети – і в них живуть якісь люди, що називають себе «захисниками Майдану». Більшості з них тут не було тоді, коли на головній площі столиці відбувалися доленосні події. Зі справжніх захисників Майдану залишилися ті, що не знайшли себе у нових обставинах і далі живуть тим життям, якого вже немає. Таким людям потрібна кваліфікована допомога психолога, що дозволить повернути їх до реальності. Та на Майдані зібралася публіка, якої раніше не могло тут бути в принципі: п’янички, різного кшталту авантюристи і навіть ті, кого підозрюють у роботі на російські спецслужби. Під час знесення наметів минулого тижня тут знайшли вогнепальну зброю та ручні гранати. А коли комунальні служби Києва під охороною міліції проводили очищення площі, з оточеного Донецька до нинішніх «майданівців» звернулися самозвані лідери так званої ДНР зі словами підтримки!

Коли противник починає нас хвалити, варто задуматися: щось ми робимо неправильно! А неправильним виявилося існування Майдану після того, як його активісти вдправилися на Схід України, де вже насправді вирішується доля держави. Хто бажає захистити Україну, має бути там. Якщо не дозволяє здоров’я чи вік, то допомагати захисникам усім, чим можна.

Майдан у тому вигляді, в якому він сформувався під час боротьби проти злодійського режиму Януковича, вичерпався повністю. Замість захисників свободи на ньому з’явилися типові «тітушки» – і Майдан перетворився на Антимайдан! Таким він потрібний лише ворогам незалежної України для дестабілізації життя у столиці держави. Тому центр Києва звільнюється від тих, хто лише шкодить. А пам’ять про справжній Майдан обов’язково має бути збереженою для нащадків.

Ігор БУРКУТ

Запис Майдан перетворився на Антимайдан спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чому російське керівництво заперечує очевидні факти? …

Продовження читайте у газеті «Версії» №47

Запис ГОЛОДОМОР: НЕЗАСВОЄНИЙ УРОК спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Слідом за Польщею й Україною білоруси зацікавилися видобутком сланцевого газу, що має зробити їх менш залежними від російських енергоносіїв. Лукашенко знову почав розповідати про свій інтерес до розвитку відносин з Європейським Союзом і схвально відгукнувся про шлях України до євроінтеграції.

Що ж змінилося в політиці цієї країни? Білоруси опинилися напередодні дефолту і гарячково шукають вихід із скрутного становища. Державному соціалізму там приходить кінець: Мінськ виставляє на торги такі прибуткові державні підприємства, як нафтопереробні заводи. Російський капітал давно наклав на них око. А приватизація промисловості позбавить білоруське робітництво тих соціальних переваг, якими воно звикло користуватися. Попереду масове безробіття, ганебно низькі зарплати і безправ’я робітників перед сваволею роботодавців…

Лукашенко намагається наразі врятувати білоруський аграрний сектор. Росія припинила закупівлю польської та литовської молочної продукції з політичних причин, заявляючи про нібито низьку їхню якість. Традиційна зброя Кремля. Нині вона спрямована на зрив підписання угоди про асоціацію України з ЄС, яку просувають поляки й литовці. Прості росіяни опинилися без звичного для них сиру, масла та інших товарів, що завозилися з Польщі та Литви. Тут же їм свої вироби запропонували білоруси. Мало того, Мінськ пропонує Росії свою допомогу у розвиткові сільського господарства, вкрай занедбаного у цій країні. Адже РФ змушена імпортувати величезні обсяги продовольства у той час, коли її власне село занепадає і вимирає з великою швидкістю.

Білоруські аграрії вже мають досвід роботи в сусідній Смоленській області Російської Федерації. А нині Лукашенко публічно зробив Путіну шокувальну пропозицію: передати Білорусі Калінінградську область Росії. Вона відрізана від території РФ державними кордонами і сухопутні поставки туди йдуть дорогами Литви. Коли ж Москва перестала купувати литовські вироби, Вільнюс пригрозив закрити російський транзит своєю територією.

А від Гродненської області Білорусі до Калінінградської області РФ всього декілька десятків кілометрів через Литву або через Польщу. Білоруська пропозиція така: росіяни дозволяють їм господарювати у Калінінградській області, формально зберігаючи її у своєму складі. А це колишня Східна Пруссія, що відійшла від Німеччини до СРСР за результатами Другої світової війни. Невже невдовзі вона стане БілоПруссією? Як  буде, побачимо. Білоруси ж нині шукають вихід.

Ігор БУРКУТ

Запис БІЛОРУСЬ У ПОШУКАХ ВИХОДУ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Натомість у наш час, уже в незалежній Україні знайшлися посадовці, які без жодного суду звинуватили найбільшого славіста ХХ століття у «колабораціонізмі». З подібними заявами виступили харківський мер Г. Кернес і губернатор Харківщини М. Добкін. Обидва – новітні «науковці» табачниковського розливу: Добкін нещодавно захистив докторську, а Кернес – кандидатську дисертацію. Звичайно, не за творчістю Шевельова. Про існування такого вченого ці особи дізналися лише нещодавно, творів його, звичайно ж, не читали. Але власну думку з цього приводу мають. А що їм юридичні тонкощі чи висновки фахівців-істориків: захотілося проголосити себе «антифашистами» – проголосили. Захотілося причепити науковцеві ярлик «посібника окупантів» – причепили. На жаль, протести громадськості з цього приводу проігноровані. Подібні дії авторитету Україні на міжнародній арені не додають: адже у правовій державі свавілля чиновників недопустиме.

Меморіальну дошку Юрію Шевельову громадськість виготовила власним коштом. Але серед білого дня прийшли якісь дядьки і розбили її сокирою. Добкін і Кернес відразу ж публічно відмежувались від цього акту вандалізму: мовляв, не за їхнім наказом зроблено. Ще й додали від себе: мовляв, представники ВО «Свобода» руйнують пам’ятники Леніну, то ймовірною є й їхня участь у розбитті пам’ятної таблиці українському науковцеві. Заява абсолютно блюзнірська. Дивує, що посадовці такого високого рангу ставляться до власних співгромадян, як до недоумків. Чомусь громадськість протестує надто мляво, хоча після подібного самодурів слід притягати до відповідальності.

Значно активніше протестують українські футбольні вболівальники. Їх обурило рішення ФІФА покарати львівських фанів забороною на п’ять років проведення матчів у Львові за підняття на трибунах червоно-чорних прапорів і банерів із зображеннями Степана Бандери і Романа Шухевича. Комусь ці історичні фігури не подобаються, хтось не сприймає національно-визвольну боротьбу ОУН і УПА. Кожен має право на власні погляди й симпатії. Проте суб’єктивну оцінку переводити в офіційні рішення – це вже занадто. Якщо існують судові рішення про заборону нацистської символіки, їх треба виконувати. Але жоден міжнародний трибунал ніколи не засуджував діяльність ОУН і УПА, жоден вирок у Нюрнбергзі не стосувався Бандери і Шухевича. Історію треба знати такою, як вона була, а не фальсифікувати та не спотворювати її.

Ігор Буркут, політолог

Запис НОВІТНЯ ІСТОРІЯ ВІД «НАУКОВЦІВ» ТАБАЧНИКА спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Що ж сталося за ці дні? А Президент Янукович дохідливо пояснив членам парламентської фракції ПР: лише шлях до Європи дозволить українському великому капіталу зберегти свою власність і владу. У Кремлі ж кажуть, що Захід пригрозив конфіскувати капітали українських можновладців у європейських банках – за «відмивання брудних грошей». Проте відомо, що й московські правителі вміють швидко захоплювати чуже майно. Як це зробили з бізнесом опальних олігархів у Росії й нині намагаються робити з високоприбутковими підприємствами Білорусі.

Щоправда, Лукашенко чинить опір, але на нього Росія тисне по-справжньому. «Останній диктатор Європи» має дуже обмежений простір для маневру, бо його Захід не запрошує до участі в інтеграційних процесах. Українська правляча верхівка перебуває у значно вигіднішому становищі, чим і користується. А кремлівська політика нахабного шантажу й економічного тиску лише відштовхнула від Росії багатьох українців, які донедавна мали певні симпатії до великої сусідньої держави або ж сприймали її нейтрально.

Найкраще ставляться до сучасної РФ в Україні люди старшого віку: для багатьох вона асоціюється з покійним СРСР й породжує ностальгійні спогади. Але нинішня Росія докорінно відрізняється від Радянського Союзу. Це станова неофеодальна держава, в якій не залишилося навіть натяку на соціальну справедливість, а вся влада належить вихідцям зі спецслужб, що створили корупційну піраміду в масштабах усієї державі. Народ тримають у покорі за допомоги поліцейської сили і нав’язливої проповіді середньовічного мракобісся. Така жандармсько-попівська держава є прямим запереченням ідеалів, які виголошувалися колись більшовиками.

Росія катастрофічно відстає від розвинутих країн світу у технологічному відношенні, вона існує в основному за рахунок експорту сировини. Втім, потреба у російському газі швидко скорочується і невдовзі це позначиться на російському бюджеті. А реакцію народу на падіння життєвого рівня передбачити не важко. Спроби Кремля скористатися ресурсами інших пострадянських держав дають збої: популярність Митного Союзу виявилася невисокою. Щоправда, про своє бажання долучитися до нього заявили Таджикистан і Киргизстан, а днями – й Вірменія. До речі, на саміті у Вільнюсі мало  відбутися підписання угод про асоціацію ЄС з Україною, Молдовою і Вірменією. Після заяви Єревану про майбутній вступ до Митного Союзу питання про його асоціацію з ЄС було зняте автоматично. Україна же вчасно зрозуміла: треба робити вибір. Бути членом двох конкуруючих інтеграційних об’єднань неможливо. Тож задля євроінтеграції у Верховній Раді правляча коаліція й опозиціонери уклали своєрідне перемир’я. Адже визначається доля України на тривалий історичний період.

Ігор БУРКУТ

Запис ПЕРЕМИР’Я ЗАРАДИ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Зомбоящик» формує двоногу істоту, яка живе лише елементарними інстинктами і нездатна до самостійного мислення. Отари таких істот легко керовані за допомоги батога й медівника, їх можна без проблем загнати до стійла.

Перетворити на подібну зомбовану істоту зрілу, мислячу людину – дуже важко. Значно легше зомбувати дитину. Для цього треба душити зародки інтелекту в ній, не давати дитячому мисленню розвиватися. Якщо поставити перед системою освіти подібні завдання, то, замість всебічно розвинутих юнаків і дівчат, зі шкільних дверей вийде гурт зомбі. Значну його частину заженуть у ворота вишів, де процес зомбування триватиме. Замість потрібних у сучасному суспільстві знань та уміння самостійно їх здобувати, нещасним студентам засмітять мізки застарілою інформацією й викинуть молодь у життя без потрібної кваліфікації, але з дипломами.

Звичайно, і в сучасних школах, і у вищих навчальних закладах ще працюють блискучі педагоги, які з останніх сил чинять опір процесам викорінення інтелекту з юних голів. Честь їм і хвала: завдяки подвижницькій праці високоосвічених фахівців ми дотепер не скотилися ще на рівень найвідсталіших держав світу. Та процес знищення науки і освіти в Україні набирає обертів. Слідом за сусідньою Росією.

Правлячі верстви двох держав власним дітям дають освіту у найкращих навчальних закладах Західної Європи і Північної Америки, а простолюд намагаються загнати у деградовану систему псевдоосвіти на батьківщині.

Для багатьох педагогів, які розуміють справжній стан справ, нинішнє Перше вересня стало не святом, а приводом для сумних роздумів. Ще й за тиждень до нього президентським указом міністра освіти і науки Дмитра Табачника нагороджено орденом Ярослава Мудрого. За які успіхи? – питають люди, – невже хоч один український університет потрапив до списку двохсот  найкращих університетів світу? Чи наша шкільна освіта стала зразковою? Ні. Тож виходить, що держава нагороджує за знищення інтелекту нації, а не за формування і зміцнення інтелектуального середовища, здатного зробити Україну конкурентоспроможною в сучасному світі…

Велика кримінальна революція початку 1990-х рр. привела до влади тих, для кого пріоритетними були хитрість, спритність і повна відсутність честі й совісті. Інтелектуалів у тому середовищі зневажали. Хапуги міцно взяли владу в свої руки і почали підганяти суспільство під власні смаки. Суспільне багатство, нагромаджене багатьма поколіннями, перейшло в їхню власність. Воно не примножується, а лише розтринькується. Але ресурси не безмежні: почалося руйнування старих підприємств, доріг, мостів, будинків. Зупинити процеси розвалу може лише воля нової еліти – освіченої, високоінтелектуальної, професійної. Проте їй свідомо не дають сформуватися. Чиновники цілеспрямовано перевантажують освітян писаниною, щоби ті не мали часу на саморозвиток. Тож і на вітання з 1-м вересня вчителі сумно жартують: «Краще вже вітати коней з початком весняно-польових робіт».

Ігор БУРКУТ

Запис Орден за винищення інтелекту спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Масштаби хабарництва у сфері вищої освіти настільки серйозні, що окремі освітні заклади перетворюються на торгові точки. Охочі платять при вступі, потім дають за «успішне» складання іспитів і отримують (фактично купують) диплом, не підкріплений знаннями. Замість навчання, «липовий» студент проводить час у нічних клубах і ресторанах або заробляє гроші на ринку чи деінде. Потім дипломований «спеціаліст» дає чергового хабара, щоби влаштуватися на роботу. А суспільство пожинає плоди його діяльності. Поступово вони накопичуються, загрожуючи справжньою катастрофою. Бездарні невігласи швидко розвалюють все, за що беруться.

В очі кидається різке падіння грамотності. Оголошення, вивіски і навіть газетні шпальти переповнені елементарних помилок. А читати український підрядник іноземних фільмів, які демонструють вітчизняні телеканали – справжні тортури для освіченої людини. Не менш сумно слухати багатьох українських політиків, які мають по кілька дипломів про вищу світу. Але зв’язувати слова в речення для висловлення своїх думок ці люди не навчилися. Та й чи є думки в тих головах, то є питання.

Але найстрашнішими є наслідки діяльності псевдолікарів, псевдоінженерів та інших недоуків, діяльність яких призводить до людських жертв. Українці ще не забули «доктора Пі». Випускник профтехучилища придбав купу дипломів аж до «доктора медичних наук» і почав робити складні нейрохірургічні операції. Його жертви помирали, афериста ж тривалий час прикривали високі державні чини. Може, ще й врятують його від кари.

Скільки років поспіль Україна вдає, ніби будує власну державність, проте на її території лише догниває старий, напіврозкладений «совок». А світ за цей час пішов далеко уперед: розвинуті країни створюють суспільство знання, за яким майбутнє. Ми ж залишаємося далеко позаду. І шукати винних за кордоном не варто: у «клятих москалів» ситуація не краща. Так само валиться система освіти, так само талановита молодь масово емігрує, щоб на Заході без хабарів здобути сучасні знання. Правляча верхівка наших держав свідомо нищить найбільше національне багатство – інтелектуальну еліту. Жлоби, що сконцентрували величезні багатства у своїх руках, бояться втратити крадене. Вони воліють панувати над темною масою, нездатною захищати власні права. Відпрацював чорнороб на пана – прийшов додому і дивиться дебільне телебачення, посмоктуючи пиво. Правителі хочуть, щоби він навіть не дожив до пенсії: тоді його гроші підуть у кишеню справжнім хазяям життя.

Розвинутий світ створює гідне майбутнє для своїх громадян, а нас заганяють у резервацію для відсталих. І заженуть, якщо люди не захищатимуться, не боротимуться за майбутнє власних дітей.

Ігор Буркут, політолог

Запис ЗНИЩУЮТЬ МАЙБУТНЄ КРАЇНИ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Кредиторська заборгованість за видатками загального фонду державного бюджету станом на 1 січня 2012 становила в Україні 2 млрд. 189,1 млн. грн, а станом на 1 січня 2013 – вже 4 млрд.354,8 млн. гривень.

Така реструктуризація боргів держави, за прогнозами незалежних експертів-аналітиків, означає виникнення алгоритму збагачення «потрібних» осіб. Бо ті, кому держава завинила гроші, але перевела їх у векселі, продадуть ці папірці за копійки: краще ж отримати хоч якийсь мізер, ніж нічого. Натомість «покупці» через державу повернуть собі всю суму. До слова, тільки на Буковині є підприємства, яким держава завинила сотні тисяч гривень. Окремі з них уже банкрутують.

Крім занепаду економіки, векселя загрожують і зростанням заборгованості із зарплат та зміцненням і без того не слабенької корупції.

Демографічну ситуацію в державі прийняті зміни до законів теж суттєво підривають. Бо лише одиниці з підприємницької армії платитимуть породіллям гроші замість соціального фонду. Адже власник щомісяця й так відраховує туди кошти. Тож переконана, що успішні підприємці обійдуть «податок на вагітність» завдяки власній феноменальній жадібності. А інші не зможуть платити «декретні» через елементарну відсутність грошей.

Чи могла б скластися така ситуація у державі, де є справжні, а не сурогатні громадяни? – питання риторичне. За прикладом далеко ходити не треба. Його підкинула нам прес-служба прокуратури Чернівецької області. Цитую: «Прокуратура області на підставі інформації Пенсійного фонду провела перевірку діяльності ТОВ «ВКТ Арго» і встановила, що посадові особи товариства зловживали своїми службовими обов’язками. Це проявилося несплатою єдиного соціального внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування в період з травня 2011-го по грудень 2012 року на загальну суму понад 3 млн. грн. і умисне доведення підприємства до банкрутства». До слова, а чи не вистачило б цих 3-х мільйонів для буковинських породіль? А подібне коїться в усій державі.

Та й про проблеми на «Арго» ми чуємо не перший рік. Однак влада не розглядала серйозно ситуацію на підприємстві. Чому? Бо думка робітників, громади її не цікавить. От якби громадяни контролювали владу, тобто впливали б на неї, була б інша справа. А коли народ є тільки мовчазним інструментом збагачення, чи варто його слухати?

Задля справедливості треба сказати: за наслідками перевірки облпрокуратури на «Арго» розпочате кримінальне провадження за ознаками складу злочинів, передбачених ст. 219 (доведення до банкрутства) та ч.2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) Кримінального Кодексу України. Та, по-перше, чи не запізнилася, бува, трохи прокуратура? А, по-друге, навряд чи спричинили це досудове розслідування події,  пов’язані з несплатою єдиного соціального внеску… Просто перерозподіл триває.

Людмила ЧЕРЕДАРИК

—————————-

*Сурогат (лат., замість іншого) – замінник, що має деякі загальні властивості натурального продукту, але позбавлений основних його якостей.

Запис Сурогатна держава – сурогатні громадяни – сурогатні гроші спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Росія за президентства Єльцина програла першу чеченську війну, а другу (за Путіна)  формально виграла: Чечня залишилася у складі РФ. Хоча уважний погляд на проблему спонукає до іншого висновку. Нинішню Чечню Кремль віддав у вотчину клану Кадирових, який розпоряджається республікою на власний розсуд. Росіян звідти викинули, ще й знищили 30 тисяч з них. Масового повернення біженців немає. І це є перемогою Росії?

Не кращі справи й з її іншою перемогою. 2008 року грузинська армія зазнала поразки від росіян, а президент Саакашвілі програв всередині країни: парламентську більшість та уряд вже складають його політичні противники. Проте в результаті війни Росія отримала пекучі проблеми з Абхазією та Південною Осетією. За допомогою Москви вони відділилися від Грузії й проголосили себе незалежними державами, але визнання з боку ООН не отримали. Абхази активно виселяють зі своєї території етнічних росіян, користуючись «правом переможця» –  грузинське населення вони вже давно звідти виселили. А південні осетини не лише вимагають від Росії значної допомоги у відбудові зруйнованого війною, а ще й ведуть переговори з Північною Осетією про об’єднання в єдину незалежну державу. Нагадаємо: Північна Осетія є республікою у складі Російської Федерації, й створення нею з південними осетинами спільної держави загрожує територіальній єдності РФ. Отака виходить «перемога» Кремля у війні з Грузією…

Якби тільки це! Щоб утримати Північний Кавказ у своїй орбіті, Росія вимушена виділяли величезні суми з власного бюджету, що викликає невдоволення простих росіян, які все частіше заявляють: «Досить годувати кавказців!». Тим більше, що вихідці з Північного Кавказу масово оселяються в російській столиці й багатьох містах, беруть під свій контроль ринки та інші сфери, де крутяться чималі гроші. Час від часу спалахують масові бійки між ними та місцевим російським населенням. Масштаби цих конфліктів зростають, всередині країни відчувається серйозна міжнаціональна напруга.

Замість негайного вирішення болючих внутрішніх проблем Кремль розгортає зовнішній наступ. Впродовж довгого часу він підтримував багатомільярдними вливаннями білоруське «економічне диво». Нині грошовий потік вичерпується, відтак і в білоруському суспільстві зростає критика Росії. А що Кремль може запропонувати Україні, крім слів про «братерство» і «спільне коріння»? Тут необхідні величезні кошти, яких Москва не має, й навряд чи заробить через падаючий попит на російські енергоносії у світі. Невже їй потрібні чергові проблеми? А масштаби України значно більше, ніж Чечні або Грузії, відтак і вирішення проблем вимагатиме колосальних ресурсів, яких нема і не буде.

Ігор Буркут, політолог

Запис ВИПРОБУВАННЯ «БРАТЕРСТВОМ» спершу з'явиться на Медіа-Версії.