Битий небитого везе:з шалено великих зарплат топ-чиновники не сплачують внесків до Пенсійного фонду
Колись давно, ще за радянських часів, закінчивши університет, почала працювати в редакції газети, де й зіткнулася, як мені тоді здалося, з дивною річчю. Йдеться про те, що кореспондент, який заробляв 105-110 рублів у місяць, отримував разом з відпускними 10-15 чи, може, 20-25 рублів на оздоровлення. Не пам’ятаю вже точно цифру. Натомість завідувач відділом, який мав більшу зарплату, мав на оздоровлення і більшу суму грошей. Це мене дуже дивувало, бо не вкладалося у поняття справедливості, – а саме цей принцип декларувався радянським суспільством. А згадалася мені власна наївність після ближчого знайомства з «бюджетною наукою», коли я зрозуміла, що податки і бюджет – це зовсім не нудно, а навіть дуже цікаво. Бо тільки розібравшись у навмисно заплутаній бюджетній системі, дізнаєшся про те, що кожний українець відчуває підсвідомо:у незалежній Україні панує жорстка дискримінація бідних верств населення, чиїми статками, чи то пак – нестатками, утримується вся державна структура. Це при тому, що решта, тобто 3-5% населення володіють головними багатствами країни. І жирують. А бідні їх утримують. І далеко за прикладом ходити не треба.
Беремо єдиний соціальний внесок (ЄСВ), тобто 22% від суми зарплати, які відраховуються до Пенсійного фонду. Так ось,ЄСВ нараховується лише на суму,що не перевищує 55845 грн. І виходить, що ті чиновники, які отримують зарплату понад 56 тисяч гривень, не сплачують ЄСВ з різниці сум. І виходить: що більша зарплата – тим менші податки! У Чернівцях такі зарплати, з яких немає повних відрахувань до Пенсійного фонду, отримують, зокрема, голови правлінь ПАТ «ЕК Обленерго», «Чернівцігаз» тощо. Щоправда, це не новація: так було за Януковича, так залишилося й за Порошенка.
А хто мав би захистити народ? Зрозуміло, його обранці – депутати від народу, себто народні депутати. Та це жодному з них і на думку не спаде – настільки вони далекі від нас із вами. Це у Швеції, де принцип солідарності увійшов у кров і плоть нації, звиклидопомагати дітям за рахунок дорослих, хворим – за рахунок здорових, бідним – за рахунок багатих тощо. Бо там усі розуміють: система соціальних гарантій, що є серцевиною суспільства загального добробуту, може існувати і розвиватися тільки за рахунок справедливої та соціально зорієнтованої системи податків. От і виходить, що там справедливість є, а у нас її немає. Живемо, як у тій українській казці, де битий вовк небиту лисицю везе.
Одразу ж виникає запитання: а чи можна це все якось змінити? Безперечно, так.І для цього потрібне лише одне: свідоме населення. Іншими словами,нам потрібні знання.Скажімо, мало хто з нас здогадується, що ми сплачуємоцілу купу різноманітних податків і платежів до державного та місцевого бюджетів, а також до Пенсійного фонду. Адже податкова система України вибудована таким чином, що ми цього майжене помічаємо, бо це робить за нас роботодавець чи продавець товарів і послуг. Але це жодним чином не змінює наш статус платника податків. Бо попри те, що кошти формально вносить хтось інший, ці кошти вийняті з наших кишень. І ми сплачуємо податки як зі своїх доходів, так і зі своїх витрат. Та найхитрішою в цій системі є складність, так би мовити, «бюджетної науки». Пересічному громадянину дуже важко в ній розібратися, що і захищає надійно олігархів та казнокрадів. Для боротьби з бюджетною неграмотністю центр соціально-економічних досліджень CASE Україна створив сайт cost.ua «Ціна держави». Там можна дізнатися, що коли ваша зарплатня офіційно становить 7 тисяч гривень чистими, то ваші чисті доходи за рік – це 63578 грн, а ваші податки – 63725 грн. Та про все це у наступному числі «Версій».А поки що, на жаль, незовсім святкова інформація. Попри те, що 2018-го року українці зібрали на 25% податків більше, ніж у 2017-му, ці гроші до бюджету чомусь не потрапили. Думаю, це має переконати нас усіх у тому, що розбиратися у бюджетній політиці власної держави таки варто.
Людмила ЧЕРЕДАРИК
