Цей вислів – «Чернівці – місто маленьке, та гонорове» – почула від Сергія Осачука, історика, дослідника, одного з упорядників художнього альбому «Чернівці / Czernowitz. Художній альбом / Kunstalbum», Почесного консула Австрії у Чернівцях. І саме зараз згадала його, разом із ілюстрацією зі згаданого видання, а чому – поясню пізніше.
Картина належить перу австрійського художника Франца Ксаверія Кнаппа (1809-1883) і присвячена подіям, які сталися в Чернівцях після наміру імператора Франца Йосифа І скасувати герцогство Буковина та приєднати його до Львова, тобто до королівства Галичини та Володимирії. Твір має красномовну назву: «Увечері 20 червня 1860 року в Чернівцях (протест проти скасування герцогства Буковина)» . Розглянемо його уважніше.
Без сумніву, впізнаємо Центральну площу, та ще без дивовижної краси приміщення нинішнього Художнього музею. Вона забита людьми – як восени 1988-го, коли чернівчан вивів на майдан страх за дітей, які лисіли через невідому хворобу, а правду сказати їм ніхто не хотів. На картині просто перед вікнами ратуші палає величезне вогнище. Саме так відреагували наші предки на зазіхання на свободу їхнього вибору у далекому 1860 році.
А спала мені на думку ця картина і вислів Осачука через інсайдерську інформацію з київських джерел про те, що у столиці з’явилася ідея приєднати Чернівці до Івано-Франківська в рамках децентралізації та суцільного об’єднання. Спочатку це видалося маячнею. Та наступні події змусили замислитися. Найперше впало в око – і застрягло там смітинкою – незрозуміле поводження «Укрзалізниці», яка раптом скасувала завжди переповнений потяг Чернівці – Львів. І це було тільки початком. Далі зникли поїзди до Харкова, Рахова, Запоріжжя… На звернення обласної виконавчої влади ПАТ «Укрзалізниця» відповіла, що ці потяги, мовляв, збиткові й в товариства немає грошей на їхню підтримку. Натомість найбільший дохід приносить українській залізниці поїзд до столиці держави-загарбника, із якою воює Україна, та деяких інших міст Росії. А, може, в «Укрзалізниці» не все гаразд із менеджментом і патріотизмом? Якби її очільники щомісяця не отримували мільйонні зарплати, то доходи підприємства від цього значно зросли б. Утім, скарги «Укрзалізниці» на нестачу грошей породжують сумніви, бо нещодавно у ЗМІ пройшла інформація про те, що компанія інвестує понад 18 мільярдів у рухомий склад для його оновлення та модернізації. Та нині – про інше. У наших сусідів – івано-франківців, тернополян, хмельничан – поїздів у рази більше. Понад 15 транзитних потягів з’єднують їх зі столицею та іншими містами України. А чим завинили чернівчани? Адже Кабмін не може не усвідомлювати, що без відповідної інфраструктури розвиток туризму, – а саме на нього робить ставку місцева влада, – це порожній звук. Але й досі за офіційною статистикою після повеней 2008 і 2010 років не відновленими залишаються 13 об’єктів і практично відрізана від Чернівців Путильщина.
Це попри те, що виконавча влада пропонує Кабміну неймовірно привабливі проекти, які можуть назавжди з’єднати Україну з Європою, створивши новий «Шовковий шлях» і «Дорогу з варягів у греки». Йдеться про відновлення вузькоколійки, що зв’язувала колись Перемишль, Львів, Чернівці з різними містами та столицями Європи. А для цього достатньо тільки поруч із широкою колією поставити паралельно євроколію. Як зауважив під час свого виступу на спільному виїзному засіданні 4-х комітетів Верховної Ради в Івано-Франківську губернатор Буковини Олександр Фищук, «це не тільки нові робочі місця на західноукраїнських територіях, а, найперше, колосальні можливості для розвитку всієї країни та її представлення на політичній карті Європи в новій іпостасі».
Не потребує особливо великих капіталовкладень, але зв’яже чорноморські та карпатські туристично-рекреаційні зони, ставши революційним поворотом не тільки в логістиці України, а й усієї Європи, відновлення закритого 10 років тому наскрізного проїзду колією, що поєднувала через географічний центр Європи прикордонні області України – Одеську, Вінницьку, Чернівецьку, Івано-Франківську й Закарпатську з окремими регіонами Словаччини, Угорщини, Румунії й Молдови, які межують з Україною. Уявляєте, які можливості відкриваються? Та все це можливе лише за сприяння Мінінфраструктури і ПАТ «Укрзалізниця». А чи буде це сприяння? Ось у чім питання! Відчуваєте? Майже, як за Шекспіром… Бо в ньому присутня ще й апокаліптично-політична складова. Вона полягає в тому, що столичним очільникам не варто забувати: за 40 кілометрів від Чернівців, за кордоном, розпочинається Південна Буковина, а Чернівці належать до Північної частини краю. Тож, як на мене, значно далекоглядніше вкладати у квітучий край над Прутом та розвивати його, ніж віддати на поталу через зайвий мільярд, зароблений на вивозі лісу.
Людмила ЧЕРЕДАРИК
