Чи замислювалися ви колись, що таке безумство? Хочете, я розповім вам про це?
Безумство – це сидіти й постійно чекати, невідомо на що.
Безумство – це коли ти посміхаєшся й робиш вигляд, що все гаразд, а насправді на душі в тебе порожнеча, бо ти не бачиш свого майбутнього.
Безумство – це зранку до вечора слухати представників влади й розуміти, що всі брешуть. Це дивитися на беззаконня, що коїться навкруги, й робити вигляд, що тебе це не обходить, – зі сподіванням, що, дай Боже, воно тебе таки омине.
Безумство – це вести жалюгідне життя, бродити в тупому заціпенінні й день за днем бачити, як влада ділить між «своїми» бюджет і за допомоги завищених тарифів на газ і світло забирає в людей останні гроші.
Безумство – це бачити, як злочинці саджають у в’язниці невинуватих – патріотів – і розуміти, що все це може тривати безкінечно.
Безумство – це щодня вмовляти себе змиритися з тим, що відбувається, а в душі розуміти, що ти просто не можеш так жити.
Безумство – це розуміти, що країною правлять злодії і бандюки, та при цьому бачити, що люди цього не помічають і далі підкорюються злочинній владі в очікуванні гідного життя.
Безумство – це очікувати на чергові, тисяча п’ятсот перші, вибори й розуміти що нічого у країні не зміниться, бо олігархи вже давно приватизували владу, правоохоронну систему й суди. Вони ставлять «своїх» депутатів і лобіюють інтереси верхівок своїх партій. А усі ці вибори – муляж для пересічних людей.
Безумство – це розуміти, що сорокап’ятимільйонним народом править купка потвор. Безумство – це коли ховаєш убитих молодих хлопців, а тобі промовляють, що в нас не війна…
Усе це безумство відбувається зараз зі мною. І я не знаю засобу якось переключитися і хоча б на якийсь час про це забути. Цей тягар лежить у мене на серці й не дає спокійно жити. Так виховали мене батьки. Я не можу й не хочу залишатися байдужою. Впевнена, що таке відбувається із багатьма людьми – з тими, хто щиро любить свою країну й бажає їй процвітання. Хто не може змиритися зі свавіллям та беззаконням, яке влаштувала ця влада. Бо, як казав класик, байдужість – це смерть за життя.
Тамара БОРОВИК, голова правозахисної ГО «На грані»
