Вітчизняні засоби масової інформації тиждень поспіль обсмоктують подробиці зухвалої втечі з-під варти ректора Національного університету податкової служби Петра Мельника. Наводять безліч несуттєвих подробиць, за якими губиться те, що ректор брав хабарі за вступ до свого вишу. А буквально за кілька днів до арешту хабарника міністр освіти Табачник намагався переконати громадськість, що нині абітурієнти поступають до вишів чесно і всі шляхи корупції там перекриті. Та невже?
Масштаби хабарництва у сфері вищої освіти настільки серйозні, що окремі освітні заклади перетворюються на торгові точки. Охочі платять при вступі, потім дають за «успішне» складання іспитів і отримують (фактично купують) диплом, не підкріплений знаннями. Замість навчання, «липовий» студент проводить час у нічних клубах і ресторанах або заробляє гроші на ринку чи деінде. Потім дипломований «спеціаліст» дає чергового хабара, щоби влаштуватися на роботу. А суспільство пожинає плоди його діяльності. Поступово вони накопичуються, загрожуючи справжньою катастрофою. Бездарні невігласи швидко розвалюють все, за що беруться.
В очі кидається різке падіння грамотності. Оголошення, вивіски і навіть газетні шпальти переповнені елементарних помилок. А читати український підрядник іноземних фільмів, які демонструють вітчизняні телеканали – справжні тортури для освіченої людини. Не менш сумно слухати багатьох українських політиків, які мають по кілька дипломів про вищу світу. Але зв’язувати слова в речення для висловлення своїх думок ці люди не навчилися. Та й чи є думки в тих головах, то є питання.
Але найстрашнішими є наслідки діяльності псевдолікарів, псевдоінженерів та інших недоуків, діяльність яких призводить до людських жертв. Українці ще не забули «доктора Пі». Випускник профтехучилища придбав купу дипломів аж до «доктора медичних наук» і почав робити складні нейрохірургічні операції. Його жертви помирали, афериста ж тривалий час прикривали високі державні чини. Може, ще й врятують його від кари.
Скільки років поспіль Україна вдає, ніби будує власну державність, проте на її території лише догниває старий, напіврозкладений «совок». А світ за цей час пішов далеко уперед: розвинуті країни створюють суспільство знання, за яким майбутнє. Ми ж залишаємося далеко позаду. І шукати винних за кордоном не варто: у «клятих москалів» ситуація не краща. Так само валиться система освіти, так само талановита молодь масово емігрує, щоб на Заході без хабарів здобути сучасні знання. Правляча верхівка наших держав свідомо нищить найбільше національне багатство – інтелектуальну еліту. Жлоби, що сконцентрували величезні багатства у своїх руках, бояться втратити крадене. Вони воліють панувати над темною масою, нездатною захищати власні права. Відпрацював чорнороб на пана – прийшов додому і дивиться дебільне телебачення, посмоктуючи пиво. Правителі хочуть, щоби він навіть не дожив до пенсії: тоді його гроші підуть у кишеню справжнім хазяям життя.
Розвинутий світ створює гідне майбутнє для своїх громадян, а нас заганяють у резервацію для відсталих. І заженуть, якщо люди не захищатимуться, не боротимуться за майбутнє власних дітей.
Ігор Буркут, політолог
