Де ми? Що з нами? Чи бути нам?
Цьогорічну кампанію вступу до вищої школи України розцінюю як катастрофу, наслідки якої ще доведеться відчути невдовзі. Але на так ситуацію слід було очікувати. Бо свого часу ми не вберегли Чорноволів та Гетьманів, потім передчасно відпустили у Вічність Кирпу, Кузьму. Ми втратили на усіх позиціях Професіоналів і Лідерів, Червінських і Раренків. Світ за очі поїхали наші діти-зірочки, які сьогодні очолюють світовий науковий Олімп. Лише серед хіміків їх чимало: Максим та Марина Коваленки (Швейцарія), Світлана Совінська (Польща, Німеччина), Ігор та Світлана Васильченки (Чехія), Людмила Чепіга (Німеччина), Валерія Грідель (Австрія), Андрій Пліхта (Німеччина, Чехія), Єгор Вишинський (Чехія), Галина Яшан та Максим Жуковський, Іван Берладин та Максим Шведь (Канада)…
А скільки справжніх талантів (інженерів, вчителів, лікарів, науковців) пішли на базар, щоби вижити у важкі 90-ті. Скільки талановитих лікарів, вчителів та інженерів поїхало по світах!
Хто ж опинився при владі за таких обставин? Шарікови та Ко! На превеликий жаль, серед них трапляються й «вовки в овечій шкурі», що добре замаскувалися ще за радянської доби. Їм подобалося нічого не робити, але гарно жити. Їм подобалося жити за принципом «Отожмьом!» Вони вміли лише руйнувати.
І почалося. Побори і хабар. Скрізь. Щоби народити. Щоби дитину в садочок влаштувати. Щоби вчитися «без напрягу», не отримуючи знання – лише диплом. Щоби на роботу влаштуватися. І навіть щоби по-людськи поховати.
Чи всі давали хабарі? Майже всі! Чи всі брали? Майже! Результат? Знівельоване геть усе: система медицини, освіти, культури, безпеки. Знівельовані людські стосунки. Знівельовані поняття «професійність», «порядність» і «патріотизм». Вони замінені на блиск золота й шурхіт доларів, євро, франків, інших іноземних купюр.
Як наслідок, ми не маємо виробництва. Ми, свого часу одна з найбагатших на гумус країн, майже не маємо сільського господарства. Приватних підприємців дотискають податками. Інженери-творці та новатори живуть у скруті. Порядні підприємці-сміливці втрачають напрацьовані позиції. Хтось з них не витримує, сходить з дистанції. Хтось їде звідси.
Самі шарікови й далі «рулять».
Чи будуть тепер в нашій країні нові Інженери? Чи будуть справжні лікарі? Чи будуть талановиті вчителі та підприємці? Чи будуть науковці, які розв’язуватимуть проблеми нашої країни, наших регіонів, наших міст та сіл, а не перейматимуться публікаціями у Скопусі, і далі «ламаючи голови» над завданнями минулого століття, на які вже давно відповів справжній науковий світ.
Для чого наука? Щоб розвивати суспільство та рухатися уперед – чи для змагання за посади?
Для чого наші викладачі, які демонструють навички учня початкових класів церковно-приходської школи часів царської Росії: читають тексти з книг минулого століття, забувши що вони на лекції?
Для чого нам науковці, які віртуозно демонструють ще один навик учнів царської школи, – переписують те, що вже відкрите кимсь?
Для чого вища школа, якщо вона не готує людей з креативним, аналітичним, критичним мисленням? Для чого школа – заклад тотального зубріння?
Де ми? Що з нами? Чи бути узагалі нам?
Алла ЧОБАН, кандидат хімічних наук, провідний інженер приватної наукової фірми «Нью Комеко»
