Інтерактивну карту благодійних організацій helpmap.io створено в Україні, щоби допомогти людям знайти місця, куди можна здати непотрібні речі, а благодійним організаціям – отримати речову або волонтерську підтримку.

У Чернівцях вашій допомозі будуть раді за такими адресами:

*вулиця Лукавецька, 29 (Військово-спортивний інтернат); *вулиця Лукавецька, 2 (Соціальний центр матері та дитини); *вулиця Щербанюка, 2 (Будинок дитини); *вулиця Аксеніна, 6 (Навчально-реабілітаційний центр №1); *вулиця Ірини Вільде, 6 (Школа-інтернат №3 для дітей з особливими потребами); *вулиця Винниченка, 119 (Багатопрофільний ліцей для обдарованих дітей); *вулиця Руська, 207-А, (обласна дитяча клінічна лікарня); *вулиця Московської Олімпіади, 3-А (Школа-інтернат №4); *вулиця Білоруська, 22 (Центр соціально-психологічної допомоги); *вулиця Гете, 1 (Школа-інтернат №2).

Мабуть, зайве нагадувати доброчинцям, що принесені речі мають бути чистими, не рваними, з усіма належними застібками.

Запис Куди у Чернівцях можна здати непотрібні речі спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Президент Зеленський у червні скасував обов’язковість шкільної форми для учнів середніх закладів освіти. Ще раніше міністр освіти і науки Лілія Гриневич наголошувала на тому, що законом обов’язковість не встановлюється  шкільної форми, а батьки з адміністрацією школи можуть обговорювати це питання і ухвалювати спільне рішення. Однак, у чому можна ходити до школи тепер? Про це пані міністерка говорила у програмі «Сніданок з 1+1».

За словами Лілії Гриневич, одяг учнів не повинен бути яскравим чи надто екстравагантним. Він має бути зручним, гігієнічним, тобто таким, який дихає, через який проходить повітря. Це не має бути штучна тканина і це має бути одяг, за яким легко доглядати. Якщо це біла сорочка чи біла футболка, то їх бажано мати дві на зміну.

Запис Міністерка Гріневич роз’яснила, як тепер вдягатися школярам спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Дуже не пощастило прекрасному краю Буковині після Революції Гідності. Кращі сини нашої землі віддали свої життя за визволення України від влади «яничарів». Багато наших земляків полягли, боронячи наші східні кордони, воюють там і нині. Їхніми іменами назвали вулиці міста, на їхні могили приходять державні мужі й народні депутати. Але на постреволюційній хвилі до влади дорвалися ті, хто люблять вказівним пальчиком правої руки повчати всіх. Як треба жити, щоби їм було добре…

Внаслідок політичних домовленостей після зміни влади в Україні Чернівецьку область «віддали/ подарували» Народному Фронту. І ось у цьому й криється усе невезіння буковинців. Клептоман Яценюк і ворюга Бурбак впряглися в сани розкрадання і контрабанди потужним дуетом.

Бурбак узагалі уявив себе таким «Лакі Лучано» в області. Три з половиною роки фактично він править у краї, розставляє кадри, вчить, як треба проводити децентралізацію й створювати ОТГ, організовує та кришує контрабанду товарів з Туреччини. Крім усього ще й монополізував незаконну вирубку та незаконний експорт лісу за кордон, не гидує також  контрабандою цигарок до Румунії.

А тепер до фактів.

Лісові контракти на мільйони доларів у нашому регіоні укладають на Буковинській універсальній біржі. Співвласницею цієї установи є Тетяна Бурбак, дружина народного депутата Максима Бурбака. Саме через цю біржу, щоби не порушувати процедури, влаштовують аукціони з продажу деревини. Правда, фірми, які укладають на таких аукціонах контракти на мільйони, часто не мають навіть власних потужностей.

Замовником деревини з України є деревообробна компанія-монстр з Австрії «Швайгоффер», яка має потужності в Румунії, а також кілька фірм-прокладок – «Пролісок», «Конфана», ПП Фрунзе. Так ось, пан Бурбак налагодив повний цикл контрабанди: від незаконної вирубки ділової деревини до її експорту до цих потужних споживачів.

Контрабанда цигарок була однією з п’яти потужних схем ще від часів СРСР.  А Максим Бурбак і в цій сфері хоче бути чемпіоном. Буквально недавно румунські спецслужби затримали мікроавтобус чернівецької реєстрації із 62-ма ящиками цигарок, який за добу до цього затримання безперешкодно переїхав через кордон. Перед цим виявляли цигарки у майонезі, кетчупі. Та й де ці цигарки тільки не були…

Звернімо увагу ще на один бік мафіозної діяльності нардепа Бурбака. А саме, контрабанду у величезних обсягах товарів широкого вжитку з Туреччини. Імпорт товарів з Туреччини та Китаю завжди був надрентабельним. Хто пам’ятає, на початку цих бізнесових вояжів при вкладанні одного долара заробляли два, а то і три долари прибутку.

Але нині не годиться нардепам по стамбулам шастати за товаром. Занадто великими вони діячами стали. Ось і об’єдналися у стійке ОЗУ (організоване злочинне угруповання) з контрабанди товарів, несплати податків при імпорті товарів, з отримання незаконних шалених прибутків. Видатні чернівецькі контрабандисти Кушнір та Слони під «дахом» видатного чернівецького нардепа Бурбака протягом двох з половиною – трьох років за допомоги низки схем зухвало вкрали з бюджету рідної неньки України не багато – не мало, а ПІВТОРА МІЛЬЯРДА ГРИВЕНЬ.

Салагор Микола Михайлович – начальник Чернівецької митниці ДФС – за час роботи від 2014 року фактично створив і очолив організоване злочинне угруповання, діяльність якого спрямована на отримання незаконних грошових прибутків шляхом несплати в повному обсязі обов’язкових митних платежів до державного бюджету України при імпорті товарів широкого вжитку (ТШВ) з Туреччини та Китаю до України.

Суть схеми така: на румунсько-українському кордоні відбувається підміна документів на вантаж, який імпортується в Україну. З Туреччини відправляється вантажний автомобіль, завантажений ТШВ вагою 23-24 тонни. Після підміни документів між пунктом пропуску Сірет (Румунія) та Порубне (Україна) (начальник митного посту П.Г. Тофан) до митного оформлення на митному посту Чернівці (начальник митного посту – М.І. Нікулєску) декларується 13-15 тонн тканини, або склоровінгу (перев’язочний шнур) (недоплата митних платежів – орієнтовно 400-500 тис. грн). Було близько 20 випадків, коли декларувалося 15 тонн ДСП замість 23 тон ТШВ (недоплата – орієнтовно 600-700 тисяч грн).

Митне оформлення здійснюється на наступні фірми: Тайрон груп, Люкс корд, Лугос, Раус центр, Профит плюс, Атлон трейд, Бест тім ЮА, Клайд інвест, Генет Союз, Локо Трейд, Гилд Форт, Економія часу, Роксленд, Нарс Авто, KERNELL TRADEWELL тощо. Щомісяця оформляється 50-70-100 таких оборудок. За три роки контрабандним шляхом оформлено понад 2 500 таких вантажівок з товаром!!!

Інтернетом «гуляють» скани багатьох документів, отриманих мною від моїх друзів з Румунії, у яких прямо доводиться функціонування цих схем і контрабандних каналів. Тільки одна проблема: ці схеми «не бачать» ні наші СБУшники на чолі з п. Р.В. Сторожуком, ні наші прокурори на чолі з п. О.М. Соболєм, якому сам Генеральний прокурор вказував на ці угруповання, ні поліція Буковини – ніхто.

Я підготував та направив понад 70 заяв з копіями документів, доказовою базою, про вчинення злочинів цим злочинним угрупованням – на Генеральну прокуратуру, НАБУ, СБУ, Міністерство внутрішніх справ, Президенту, Прем’єр-міністру, не кажучи про всі правоохоронні структури області. Але «бабло вирішує всьо».

Ну, мабуть, і найголовніше. Всі ці бурбаковські «схеми, тєми, коридори, площадки» були б абсолютно неможливими, якби їх не «кришувала», не прикривала та й не організовувала людина, яка за своєю посадою мала би з цим боротися. Йдеться про начальника Чернівецької митниці ДФС Салагора М.М.

Адже Салагор є креатурою Бурбака. Салагор є найвидатнішим корупціонером області. І тільки завдяки Бурбаку, а точніше, їхній тісній співпраці, їм поки вдається так зухвало й тривалий час грабувати країну.

Контрабандний ліс, контрабандні цигарки, контрабандні товари. А може, й не тільки це. Чи міг про це мріяти Лакі Лучано?

Та, як свідчить історія, часи Лакі Лучано так само закінчилися…

 Микола ПЕТІЧЕНКО, громадський активіст

Довідково

Лакі Лучано – Чарльз Луча́но на прізвисько Щасливчик, англ. Charles «Lucky» Luciano, він же Сальвато́ре Лука́нія, італ.Salvatore Lucania (24.11.1897, Леркара-Фрідді,  Сицилія, Італія – 26.01.1962, Неаполь, Італія) – італо-американський злочинець сицилійського походження, один з лідерів організованої злочинності у США, один із засновників Національного злочинного синдикату.

Запис КОНТРАБАНДА НА БУКОВИНІ: Бурбак – татко буковинської мафії… спершу з'явиться на Медіа-Версії.

14 млн жителів країни мали менший дохід, ніж прожитковий мінімум – 1853 грн, повідомляє Державна статистики України.

Різниця між доходами найбагатших та найбідніших українців зменшилася на 4,2% – 0,2 раза. Серед місцевих мешканців вона становить 4,9 рази. Серед жителів села – 4,5 раза.

Торік покращився раціон українців. На 8% збільшилося споживання риби і морепродуктів. Українці стали їсти на 3% більше фруктів, ягід, горіхів. На 2% збільшилося споживання м’яса та м’ясопродуктів.

За минулий рік українці на 3% скоротили вживання картоплі. Хліб, молоко і молочні продукти вживають менше на 1%.

У першому півріччі 2018-го українці витрачали 39% доходів на непродовольчі товари. Майже половину з них витрачали на оплату послуг ЖКГ, 5% – на оновлення гардеробу, 4% – на охорону здоров’я.

Запис 33,9% українців живуть за межею бідності спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Для більшості жінок вибір одягу до зустрічі Нового року мало чим різниться від вибору нареченого. Принаймні, це є чи не найбільшим випробуванням року. Це ж треба вивчити головні тенденції моди, сподобатися в цьому одягу родині чи коханому та ще й не образити Жовту Земляну Свинку.

Актуальні кольори та відтінки для нинішнього Новоріччя: жовтий (лимонний), брунатний, теракотовий, помаранчевий, золотий, беж (кремовий), червоний, синій, чорний. Не радимо рожевий, пістрявий, меланж, смужку, клітинку.

Найкращим одягом для зустрічі Нового року вважається сукня. Можна підібрати будь-який фасон, який вам личить. Романтичним особам пасує  сукня кльош, а жінкам з вольовою вдачею варто спробувати сукню вільного іміджу.

Не менш актуальними залишаються блузка або легкий жакетик: тут маєте люфт у виборі поєднання тканин та кольорів.

Не менш популярні брючні костюми – з легких тканин, до яких можна підібрати цікаві аксесуари.

А перед чоловіками навряд чи постане проблема у виборі одягу. Чоловіки у святковому виборі здебільшого консервативні, бо не вірять, що зловити удачу можна тільки завдяки правильній одяганці.

Запис Як одягнутися до зустрічі Нового 2019-го року спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Організатор  ретроспективної виставки декоративно-ужиткового мистецтва у центрі культури «Вернісаж на Кобилянській» Анна Кривобок. Учасники – члени Чернівецької обласної організації Національної спілки художників України, яким не байдужа тема збереження традицій буковинських художників декоративно-ужиткового мистецтва.

Як ретроспективну виставку позиціонують, бо тут зібрані не лише сучасні вироби ужиткового мистецтва, але й традиційні, стародавні, які знайомлять нас із ужитковим мистецтвом у просторі Буковини і у часі плинного життя.

Осягнення минулого нашої країни, висвітлення та об’єднання сучасних течій, аналіз глибинних мистецьких процесів і здобутків, звернення до першоджерел… Від Землі до Сонця – це вертикаль від земного витоку народних традицій до Творця. Розмаїття думок і концепцій і є тією життєдайною силою, яка надихає нові покоління творців декоративного мистецтва, об’єднує митців, їхні напрямки та уподобання у пошуках сучасного національного стилю.

Вл.інф., фото від центру «Вернісаж»

Запис Від Землі до Сонця – через шедеври народних майстрів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За останні шість місяців українці стали частіше шукати в мережі квартири та будинки, а також вже звичні побутову техніку та одяг. Про це свідчить статистика пошукових запитів користувачів на одному з найбільших сервісів онлайн-оголошень OLX.

Згідно з даними аналітиків, найбільше українцям знову потрібні велосипеди – їх з січня по липень шукали 550 667 разів. До речі, саме двоколісний друг з 2014 року є беззмінним лідером і не залишає перших позицій рейтингу. Також, як показує статистика, все більше українців цікавляться придбанням житла та його облаштуванням.

“У рейтингу “квартира” за рік перескочила з 10-го на 3-тє місце, а “будинок” вперше потрапив в десятку лідерів. Вперше там же виявився і “холодильник”. А запит “диван” обігнав бюджетний “планшет Jeka JK” і “мотоблок”, перемістившись на другу позицію”, – кажуть аналітики сервісу.

За даними компанії EVO, за перші півроку 2018-го на її онлайн-маркетах Prom.ua, Bigl.ua, Shafa.ua, Crafta.ua українці витратили 10 млрд грн. Відповідно зросла і кількість покупок: за перші 6 місяців українці зробили 11,2 млн замовлень, що на 47% більше, ніж роком раніше.

Що стосується трендів, то аналітики маркетів відзначають зростання попиту на товари щоденного споживання (одяг і взуття, техніка і електроніка, косметика), вибір хендмейд як подарунків і зростання масштабів усвідомленого споживання (продаж і купівля старих речей).

Запис Що українці найчастіше придбавають в Інтернеті спершу з'явиться на Медіа-Версії.

При сучасному темпі життя правила етикету можуть до деякої міри спрощуватися, однак діловий, корпоративний зокрема, етикет залишається непорушним. Особливо дотримуватися його  слід, коли ви шукаєте роботу. Не сумнівайтеся: гарні манери будуть корисними для кар’єри.

Ділове листування. Складаючи супровідний лист до резюме, не забувайте  формули ввічливості: «Доброго дня, Ірино», «Шановний Іване Сергійовичу!», «Гарного дня!», «З повагою» тощо. Не варто «городити» занадто пишномовні вітання й побажання, краще обмежитися традиційними варіантами. Відповідати на електронні листи слід протягом одного (максимум двох) робочого дня.

В офісі компанії. Прийшовши на співбесіду, будьте ввічливі з усіма в будівлі офісу, а не лише з потенційним начальником чи HR-менеджером.

Зовнішній вигляд. Щоб не потрапити у халепу, перед співбесідою поцікавтеся в людини, що запрошує вас, який стиль одягу доречний. А щоби точно не помилитися, одягніться в стилі «casual» чи «smart casual», тобто напівофіційно. Ваш зовнішній вигляд має бути охайним: зачіска й руки в абсолютному порядку, так само, як свіжий подих.

Жести. Намагайтеся, щоб ваші жести не були скутими, «закритими». Не барабаньте пальцями по столу, не смикайте в руках предмети – одне слово, утримуйтеся від нервових жестів. Можна зчепити руки в замок (але не судомно) або покласти їх на стіл чи на коліна, щоби жест виглядав природно.

Вимкніть звук мобільного телефону. Якщо під час співбесіди пошукач раз у раз позирає на екран смартфона, створюється враження, що йому не цікавий ані хід бесіди, ані її результати. Переривати співбесіду через особистий дзвінок – яскравий приклад недотримання ділового етикету. У виняткових випадках, якщо з якихось причин дуже потрібно відповісти на дзвінок, перепросіть, поясніть, що це надзвичайно важливо, і вийдіть для короткої розмови за двері. Повернувшись, ще раз попросіть вибачення і, якщо можна, стисло поясніть ситуацію.

Не перебивайте співрозмовника. Спочатку вислухайте запитання – потім відповідайте. Не намагайтеся задавати тон у спілкуванні. Розмову веде роботодавець, пошукач – учасник активний, але його «ведуть». Це не означає, що ви не можете виступити з ініціативою й розповісти про важливий епізод своєї кар’єри, але треба дочекатися паузи і пояснити, чому саме цей епізод показовий.

Відповідайте на запитання по суті. Не перевантажуйте співрозмовника подробицями. Не відволікайте увагу деталями, які  стосуються справи. У відповідях на запитання спирайтеся на факти, а не на емоції.

Будьте спокійні і впевнені. Турботи, тривоги залиште за межами компанії. Щоби отримати роботу, вам слід справити враження людини оптимістичної та впевненої в собі.

У ході розмови будьте максимально ввічливі, фамільярність абсолютно неприпустима. А ось продемонструвати гарне почуття гумору буде цілком доречно. Прощаючись, іще раз повторіть, що дуже раді знайомству. Уточніть, чи можете ви через якийсь час зателефонувати і поцікавитися розвитком ситуації, якщо рекрутер не запропонує інший план дій.

Після зустрічі напишіть короткий лист інтерв’юеру, в якому подякуйте йому за приділену увагу та інтерес до вашої кандидатури.

Запис 10 правил етикету, які допоможуть отримати роботу спершу з'явиться на Медіа-Версії.

 Ігор Житарюк. Вишиванка (2006)                Семен Прохоров. Дівчина (1925)

Сорочки Північної Буковини кін. ХІХ-поч.ХХ ст. Фрагменти. З колекції Черівецького художнього музею та приватних колекцій

Мотив вишиванки. Показ колекції  Sportmax (Мілан-2016)

Людмила Богдан, Чернівці. Веснянка. 2015. Акварель

Модний дім “Гуччі”                            Колекція Жана Поля Готьє

Всесвітній день вишиванки народився у Чернівцях 2006-го. І вже за 4 роки тріумфально поширився до відзначення на державному рівні – щороку, третього четверга травня. А 2011-го, зібравши понад 4000 людей у вишиванках, чернівецька акція потрапила до Національної книги рекордів Гіннеса, побивши попередній рекорд у 3228 осіб.

Ініціатором створення такої традиції стала група активних студентів історичного факультету ЧНУ, яку очолили нинішня київська письменниця Леся Воронюк, Олександр Ткачук і Михайло Павлюк – сьогодні перший заступник губернатора краю, яких надихнув на це однокурсник Ігор Житарюк: він завжди приходив на заняття у вишиванці. Студенти домовилися певного дня всі разом одягнути вишиванки. Згодом акція набула в Чернівцях популярності, а за кілька років у чернівчан з’явилися прихильники у багатьох містах України та за її межами. 2015-го свято набуло всевітнього масштабу: до акції долучилися понад 50 країн світу.

Чернівці завжди були значним центром традиційної культури. Здавна буковинська вишиванка є одним з найбільш поширених та улюблених видів національного народного мистецтва. Українські етнотрадиції Північної Буковини століттями формувалися на грунті взаємовпливів  різних культур: як української, так і румунської та бесарабської. Розмаїття її унікальних геометричних і рослинних  орнаментів та кольорів відтворюють особливості місцевих народних традицій.

У післявоєнний час український етнограф Авксентій Федорович Яківчук понад 50 років ретельно досліджував народний одяг Північної Буковини й створював колекцію, яка дала поштовх колекціям кількох чернівецьких музеїв. Обласний музей народної архітектури та побуту, створений у Чернівцях 1977 року, зберігає понад 8 тисяч етнографічних експонатів, серед яких чимало цінних зразків буковинської народної сорочки усіх районів краю. З мистецькими особливостями буковинської народної вишивки від 1996 року широко й систематизовано знайомить Чернівецький художній музей постійною експозицією «Орнаментальне мистецтво Північної Буковини ХІХ-ХХ ст.», яка спочатку була чи не єдиною такого роду серед художніх музеїв України.

Буковина та Чернівці буквально дихають повітрям народного мистецтва. Сьогодні праця відомих збирачів вишиваних узорів Буковини Еріха Кольбенгаєра та Георгія Гараса пустила потужні пагінці у чарівній царині буковинської вишивки, завдяки творчій діяльності організаторів студій, клубів, проектів, виставок тощо. Широко відомі у Чернівцях автор численних мистецьких проектів Світлана Крачило, педагог Любомира Влад-Зайцева, засновниця та організатор щорічних виставок «Вишиваний дивотвір» Одарка Кучерява, відомий народний майстер, колекціонер, етнограф, заслужений діяч мистецтв України Микола Шкрібляк…

А два буковинці у вишиванках з чудового твору  заслуженого художника України Ореста Криворучка  подолали кордони ще за радянських часів, 1984 року. Витончена мініатюра українського митця – екслібрис для італійця Джузеппе Фавілі – того року відзначена премією на Міжнародному конкурсі екслібриса в Італії.

Чернівчанка Ірина Дем’янчук здобуває професію дизайнера в Парижі, в одному з провідних європейських інститутів у сфері моди та дизайну – Інституті Марангоні і отримала під час тижня моди в Парижі звання «Найкращий дизайнер 2017»… 

Вишиванка на вулицях сьогодні – вже зовсім не дивина. Вона присутня в гардеробі багатьох жінок та чоловіків як для урочистих подій, так і на щодень.

«Стильний, практичний, але ексклюзивний одяг виник лише тому, що старовинним вишиванкам дали ще один шанс» – Світлана Крачило.

Свято української народної сорочки живить великим натхненням професійних художників, модельєрів модного одягу та народних майстрів. Сучасна мода на українську сорочку, зокрема на буковинську, зумовила створення дизайнерських моделей, удекорованих  мотивами традиційного орнаменту, в колекціях відомих модних домів Європи

розробляють нині як вітчизняні дизайнери, так і відомі кутюр’є інших країн. Унікальні авторські вишиванки є у колекціях Валентино, Гуччі, Готьє, «Спортмакс» та інших. Популярність вишиванки зростає, і в масовій свідомості сформоване позитивне  її сприйняття як стилю чи символу – як нині кажуть, бренду.

Творча атмосфера  Всесвітнього дня вишиванки пробуджує в людей найкращі почуття, головне з яких – причетність до свого народу, до його історичної спадщини. Можна стверджувати, що  подібні яскраві акції збагачують та прикрашають життя. Віриться, що мистецтво вишиванки, як і вся нев’януча цінність української культури,  буде завжди збагачувати світ.

«Відколи День вишиванки вийшов у світ, ми навчили іноземців у всьому світі говорити слово «вишиванка»: не перекладати його як «embroidered shirt» (вишита сорочка), а саме «Vyshyvanka». Тепер це слово – бренд, а не означення будь-якого одягу з будь-якої країни, прикрашеного вишивкою» – Леся Воронюк

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України

Запис Вишиванка – ключ до краси й гармонії Всесвіту спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До повної шик-колекції дружині генпрокурора Ірині Луценко лише туфель з козлячої шкіри бракує. Сумка за 74 тисячі гривень не найдорожча у колекції дружини генпрокурора. Про це пише НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на Leopolis.

“Моя дружина – справжня. У словах обходиться без піарників, на обличчі – без хірургів”, – насмішив генпрокурор Юрій Луценко народ, захищаючи дружину від критики за випад у парламенті про козла (пані Луценко кричала нардепу Недаві, щоб той “виніс козла”, тобто нардепа Левченка).

Генпрокурорська дружина – як ходяча реклама обіцяного “пакращення” в Україні. А що: колишня бізнес-леді і на депутатській зарплаті може розкішним життям хизуватися. Совістливо ж “демонструвати багатство у бідній країні” – то від лукавого.Ще б додав, що суджена у нього – сама скромність і брендові обновки на ній – зі стокових магазинів. Пані Луценко так часто вигулює у парламент дорогі наряди і сумочки, що до її посади можна приписку робити – представник президента і модних брендів у Верховній Раді.

Схоже, після “дивовижного” (без пластичних хірургів) зменшення у розмірах у  пані Луценко клопотів додалося: як гардероб під нову фігуру обновити. Не в універмазі ж першій “президентській” леді Верховної Ради затарюватися. Її лише дорогі обновки гріють. Не встигли заздрісниці обговорити туфлі Луценко, які щонайменше 16 тисяч гривень коштують, як вона прийшла на роботу зі сумочкою від французького дому моди Yves Saint Laurent. Коштує такий портфельчик 2790 доларів, що у перерахунку на гривні — 74 тисячі, або мінімальна місячна виплата для півсотні пенсіонерів.

І це не найдорожча сумка із колекції пані Луценко. У декларації за минулий рік дружина генпрокурора вказала сумочку Chanel за 97 тисяч гривень (це більше, ніж задекларована піврічна зарплата у Верховній Раді). Вартість ще однієї, Dior, не зазначила. Але вже сама присутність у декларації означає, що  коштує сумка щонайменше 70 тисяч гривень (50 мінімальних зарплат станом на 1 січня 2016-го). Засвітилася нардеп Луценко і з портфелем від французького  шик-бренду Hermes. У виконанні з крокодилячої шкіри такий аксесуарчик коштує… 35 тисяч доларів (за нинішнім курсом — понад 900 тисяч гривень).

Крім Ірини Луценко, у завсідницях “шикових” рейтингів — ще з десяток депутаток. Любителька Louis Vuitton Юлія Тимошенко примудряється виглядати на всі 100 (тисяч доларів), живучи на 76 тисяч гривень депутатської зарплати (це єдиний дохід, який Тимо­шенко вказала в останній декларації). Екс-“регіоналка”, а нині — “опоблоківка” Тетяна Бахтєєва засвітилася у парламенті з годинником Breguet вартістю близько 100 тисяч доларів. У колекції  парламентської модниці Тетяни Донець із “Народного фронту” є клатч із крокодилячої шкіри. Коштує таке задоволення від французького бренду Perrin Paris, у перерахунку на українські гроші, 107 тисяч гривень. Лише уявіть собі: маленькому українцеві з мінімальною зарплатою довелося б горбатитися за таку суму… три роки! Ще стільки ж, аби дозволити собі сукню від Louis Vuitton, в якій Донець “вишивала” депутатськими коридорами.

Недалеко втекли від коштовної “фронтовички” перший віце-спікер Ірина Геращенко та Олена Кондратюк (“Батьківщина”). Обидві облюбували однакові італійські сумочки Bottega Venеta за 100 тисяч гривень.

Представниця “Самопомочі” Тетяна Острікова “вигулює” на роботу сумку Сeline за 92 тисячі гривень. Кума президента і за сумісництвом — нардеп від БПП Оксана Білозір “шиканула” під парламентським куполом сумкою італійського бренду Valentino Orlandi, вартість якої — понад 25 тисяч гривень.

“Захисниця бідних й ображених”  Наталія Королевська навіть гумові чоботи для  піар-зйомок на “фазенді” і кеди для показушних суботників не на базарі купує. Як же без бренду! На толоку — кросівки від Alexander McQueen за 410 євро (13 тисяч гривень). На закупи у супермаркет — спортивне взуття від Сhanel за 1200 доларів (32 тисячі гривень).

Запис Ходячі свідки покращення: дружина Луценка прийшла у Раду в обновках за 100 тисяч спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– На мою думку, щастя це не лише стан душі, який далеко не цілком залежить від якихось зовнішніх чинників чи умов життя, від долі людини. Це щось близьке до умиротворення, цілковитого душевного спокою. Але я не впевнений, чи взагалі мисляча людина може бути щасливою. Адже щастя не складається з радості. Та й світ не дуже цьому сприяє. От я, наприклад, сміюсь не так і рідко, але щасливим назвати себе аж ніяк не можу.

Олена Славська, студентка, 21 років:

 – Щастя в кожного своє. Для когось воно вимірюється кількістю модного одягу чи новими гаджетами, стосиком купюр у гаманці чи походами до модних закладів. Щодо мене, то я щаслива тим, що моя сім’я здорова, живе більш-менш стабільно. В мене є друзі, які, попри певні негаразди чи невдачі, не втрачають віри у гарне майбутнє, залишаються позитивними і ніколи не опускають рук. Це додає віри та наснаги й мені. І саме завдяки таким людським рисам як повага, довіра, дружба, вірність, щирість і відкритість, я не сумніваюсь у тому, що добрі люди, яким можна довіряти, ще є. Це, деякою мірою, також щастя.

Інна Янчак, лікарка, 27 років:

– Щастя – це не тоді, коли на вулиці хороша погода чи безтурботний день. Щастя – це мир у моєму домі, натхнення робити щось, здоров’я моїх близьких і радість в очах моїх дітей. На жаль, так склалося, що ситуація в Україні не дозволяє нам почуватися цілком щасливими. На сьогодні щастя – це єдність.

Олександр, фінансист, 28 років:

–  Щастя багато в чому залежить від внутрішнього світу людини, від її захоплень. Для когось щастям є весело провести час з друзями та близькими, для іншого – успішний підйом кар’єрними сходами, а хтось щасливий від того, що підкорив чергову гірську вершину. Щастя ще й у свободі. Якщо можна вдало втілити задумане, досягти поставлених цілей, то результат принесе з собою відчуття радості і самореалізації. Подолання перешкод тільки гартує і робить сильним. Щастя для мене – це отримувати задоволення від допомоги іншим, усвідомлення потрібності комусь і знання того, що можеш чимсь зарадити в скрутну хвилину. А слова подяки є найкращою винагородою.

Святослав Барбуца, веб-розробник, 24 роки:

– Щастя для мене  – коли можливості відповідають бажанням, коли можна жити і насолоджуватися життям, а не просто існувати, чи ще гірше – виживати. Щастя  – коли близькі щасливі й живуть безтурботно і коли майбутнє бачиться тільки у яскравих тонах.

Рудольф Лекалов, художник, 80 років:

– Це дуже складне питання. Все залежить від того, в чому ви бачите щастя. Можна знайти його в сім’ї або роботі. Щастя – це коли людина знайшла свій шлях у цьому житті. Можливо, й моє щастя було би іншим. Війна дуже багато чому завадила. Війна – це найстрашніше, що може трапитися з людиною. Вона не має законів. Як казав колись мій друг художник Петро Червенюк: «На війні щастя немає». Я пройшов війну, відчував і голод, і холод. Всяке було. Але життя є життя. Вижив, працюю, маю роботу. І відчуваю себе щасливим. Головне, щоб у нас був мир. Нехай поганий, але мир.

Джордж Вашингтон колись сказав, що розумні люди виховують у своїй душі любов, а дурні – ненависть. Бо вони не знають, що ненависть губить людину. Тому виховуйте  в собі любов. Любов до природи, до людей, до землі. Оце все й є щастя.

Анастасія Мельник, викладачка, 25 років:

– Щастя – це стан любові. До себе, до рідних і близьких, до своєї роботи, до перехожих, до Життя.

Ромчик, 3 рочки:

– Щастя – це той, кого любиш.

Запис Що таке щастя? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Серед рятувальників немає випадкових людей, працюють тут фанати своєї справи, – каже Антон Тугарін, командир відділення караулу  державної пожежно-рятувальної частини №1 Управління ДСНС України у Чернівецькій області. – Основне наше призначення – виїжджати на пожежі та ліквідацію різних надзвичайних ситуацій. Проте, буває, сусіди звертаються, що не бачили сусідку день-два, не можуть відкрити її двері, бо броньовані. Ми виїжджаємо, викликаємо райвідділ, залазимо в квартиру через вікна…

Скажімо, нещодавно виїжджали на вулицю Кобилянської. Неділя, 9 вечора… Сусіди зателефонували, що давно не бачили бабусю-пенсіонерку. Двері були зачинені, тому ми акуратно залізли через вікно другого поверху. Бачимо – лежить бабуся без ознак життя. Викликали «швидку». Лікарі надали старенькій допомогу, поставили діагноз – діабетична кома. Хтозна, скільки вона там пролежала.

А ще чернівецькі рятувальники… ловлять змій. Ті залазять на подвір’я до людей, які мешкають у районі Роші.

– Іноді люди приносять змій просто до нас, – продовжує Антон Тугарін. – Отут в парку Шиллєра людина гуляла з дитиною, зловила змію, принесла нам. Ми вивозимо змій у зелений масив, подалі від міста, і відпускаємо.

Пожежі не трапляються в тих людей, що дбають про своє помешкання. А от пияки десь кинуть недопалок у захаращеному приміщенні – і вже горить…

Ще одна літня біда – оси та шершні, які «виживають» людей із дачних поселень.

– У нас є бойовий одяг, пожежні маски, ми захищені від укусів, – каже Антон Тугарін. – Травимо ос дихлофосом, спалюємо гніздо. Після цього вони на те подвір’я не повертаються. Пташку дістати з гнізда виїжджали, кота врятувати… Але це вже швидше винятки.

Загалом у пожежників щодоби буває щонайменше один виїзд. У частині постійно чергують три автомобілі з десятком пожежників. На виклик вони збираються менше хвилини. Коли ж у місті все спокійно, сідають за парти.

– У нас – як у школі, з вересня починається навчання: зранку щось конспектуємо, після обіду – складаємо нормативи, виконуємо господарські роботи, – каже Антон Тугарін.

Минула зима в Чернівцях була доволі сніжною, тож рятувальникам доводилося визволяти маршрутки із заметів на Роші.

Дисципліна тут – як в армії. Відбій об одинадцятій, підйом – о шостій.

– У кожної частини своя специфіка, – пояснює Антон Тугарін. – Наприклад, район Роші – безводний, тож для гасіння пожежі нам потрібно більше машин, щоби підвозили воду. Інколи доводиться в інших частин просити допомоги. А сусіди, наприклад, на вул. Авангардній постійно рибаків рятують – бо там є озеро…

Ось такі вони – рятувальницькі будні!

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»

Запис Упіймав змію – передай її рятувальнику! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Заслужений майстер народної творчості, краєзнавець Іван Назарович СНІГУР далі розповідає про життя буковинців напередодні Першої світової війни 1914-1918 років.

– Іване Назаровичу, Ви вже розповідали про нелегке життя буковинських селян. Давайте згадаємо, скільки заробляли селяни і що вони могли купити за ці гроші. Адже відомо, що наймит за 14-15 годин праці на полі заробляв лише від 40 гелерів до 1 крони, значно рідше – 1 крону 40 гелерів. Ще й жінки за однакову  роботу отримували менше чоловіків…

– Так, селянська праця оцінювалася дуже дешево. Якщо людина йшла працювати на тартак або гуральню, то отримувала трохи більше: від 1 крони 20 гелерів до 2 крон за день.

Що являла собою крона? Її запроваджено 1892 року замість австрійського гульдена, який українці називали «ринським». Один гульден міняли на дві крони, тож наші люди монету чи банкноту в дві крони далі називали «ринським». А у кроні було 100 гелерів або філерів (так дрібну монету називали угорці). Коли гроші карбували у Відні, на них ставили австрійського двоголового орла, а коли у Будапешті – зображували корону святого Іштвана. Монети більшого номіналу містили портрет імператора. На банкнотах же малювали гарних дівчат і основні написи робили німецькою та угорською мовами, а номінал писали ще чеською, польською, українською, італійською, словенською, хорватською, сербською та румунською – мовами народів, які жили в Австро-Угорській монархії.

– У Вашій колекції є чимало австро-угорських монет і банкнот того періоду. Простолюду найчастіше доводилося мати справу з дрібняками в 10-20 гелерів та «соліднішими» монетами в 1, 2, значно рідше – 5 крон. З якого металу карбувалися ці гроші?

– Найдрібніші – в 1 і 2 гелери – були мідними, а в 10 і 20 – з нікелю. Більшого номіналу – в 1, 2, 5 крон – із срібла. Багатші люди мали й золоті монети в 10 і 20 крон. А паперові гроші випускалися номіналом у 1, 2, 10, 20, 100, 1000 і 10 000 крон. Звичайно, прості люди за все  своє життя могли навіть не побачити банкнот найбільших номіналів.

Номінал на банкнотах писали мовами усіх народів, які жили в Австро-Угорській монархії

– Погоджуюся з Вами. Скажімо, вчитель отримував за рік близько 1000 крон, тож місячну зарплату йому навіть сотенними не видавали. А православний священик, який на рік отримував 1400-2200 крон (католицький – значно більше), міг взяти банкноти великого номіналу. Зовсім дрібні гроші діставалися найменш оплачуваним категоріям. Так, місячна зарплата прачки у лікарні наприкінці ХІХ ст. складала лише 10 крон. Чи можна було за такі гроші купити м’яса чи сала?

– Почнімо з того, що ціни на м’ясні продукти залежали від багатьох чинників, насамперед від сезону, від постів тощо. От на промислові товари ціни були більш-менш стабільними, а на продовольчі – постійно коливалися.

Давайте рахувати. Наприкінці ХІХ ст. кілограм яловичини коштував 52 гелери, а вже перед Першою світовою війною за нього треба було викласти майже 2 крони, а за кіло сала – аж 2 крони 40 гелерів. Звичайно, низькооплачуваним робітникам це було не по кишені. Тож незаможні буковинці споживали дуже мало м’ясних продуктів. Хоча у Чернівцях м’яса вистачало: щоби воно не псувалося, його зберігали у льодовниках. Існували й інші способи збереження м’ясних продуктів. Часто м’ясо коптили, його продавали відразу ж, гарячим.

Так само й ковбаси поступали у продаж гарячими. Ціни на них залежали від сорту ковбаси і від того, які трави використовувалися при їхньому приготуванні. До речі, продукт цей був лише натуральним, без жодних хімічних домішок. Чернівецькі ковбасники славилися своєю майстерністю. Мені пощастило бути знайомим з майстром на прізвище Буковський, який починав працювати ще до Першої світової війни. Його продукція відзначалася чудовим смаком, я скуштував її з насолодою. Але небагаті чернівчани могли дозволити собі таку страву хіба що двічі на рік, на великі свята.

– Іване Назаровичу, якщо для простолюду м’ясо було майже недоступним, яким же чином люди компенсували нестачу тваринних білків?

– А вони споживали рибу: Прут був тоді чистим і повноводним, у ньому водилося багато риби. Хто не міг її купити, ішов на риболовлю сам. Вудочками до Першої світової війни у нас практично не користувалися, замість них були сітки. Квадратну сітку розміром 2х2 метри натягали на дві дуги, їх кріпили на одній пражині. На середину сітки прилаштовували мішечок з макухою, запах якої приваблював рибу, – потім всю конструкцію занурювали у воду. Через кілька хвилин на запах запливала риба і сітку з уловом піднімали на берег. Тож навіть бідні могли прикрасити свій стіл рибними стравами.

– Скажіть, будь ласка, чи намагалася австрійська держава регулювати ціни на продовольчі товари?

– Ціни на овочі й фрукти залежали тільки від ринку – коливань попиту і пропозиції. У це державні органи не втручалися. Натомість ціні, вазі, якості й різноманіттю сортів хлібобулочних виробів держава приділяла пильну увагу. Приватні пекарі самі продавали свою продукцію. Вони пекли хліб двічі на добу – ранішній і вечірній, виставляли його на продаж іще теплим. Якщо не реалізували продукцію відразу, ціну на неї знижували удвічі. А з непроданого хліба сушили сухарі. Якщо пекар самовільно піднімав ціну, зменшував вагу буханця чи додавав борошна нижчих сортів, поліція на перший раз штрафувала його. Коли ж попадався ще раз, поліцейський вішав йому на груди й спину табличку «Шахрай», змушував взяти в руки хлібину й водив у такому вигляді вулицями міста. А після третього порушення спритника позбавляли права випікати і продавати хліб і публічно карали за шахрайство.

– Іване Назаровичу, історикам відомо, що 1901 року кілограм пшеничного хліба у Чернівцях вартував 28 гелерів, а житнього – 25 гелерів. Для тих, хто отримував 10-15 крон щомісяця, це було дуже витратно. До речі, ще й буханці випікали двокілограмові. А як же міська біднота обходилася без такого дорогого хліба?

– Дешевого хліба не існувало. Хто не в змозі був його купувати, заміняв хліб на значно дешевшу мамалигу. Але заможніші люди постійно купували, як правило, в одного і того ж пекаря. Асортимент хлібобулочних виробів був не надто великим – в одного власника не більше 10 сортів. Тоді у пекаря навіть були наймити, які двічі на день розносили хліб постійним покупцям.

– Нарешті згадаємо про промислові товари. На Буковині вони були значно дорожчими, ніж у суто австрійських провінціях, хоча зарплати буковинців удвічі поступалися заробітній платні мешканців імперської столиці – Відня. Через таку дорожнечу наші незаможні краяни мусили викручуватися, як могли. Наприклад, бідний селянин не міг купити навіть бритви і дзеркала. Тому голився уламком коси і дивився на своє «віддзеркалення» у воді, налитій у миску. А як же біднота обходилася без фабричного одягу, взуття?

– Вдягали домоткане, носили одяг старий, залатаний. Влітку ходили босі, холодної пори року взували постоли з сиром’ятної шкіри. Незаможні виживали, як могли. А між бідними та багатими існувала велика соціальна прірва, як і нині між невеличкою жменькою багатіїв та озлиднілою більшістю простих людей. Тільки тоді задавлений податками простолюд був значно  біднішим, ніж нині: чимало родин постійно недоїдало, люди ходили в лахміттях. Тож було багато невдоволених своїм становищем, готових його змінити. Цим користалися різні політичні сили, щоби здобувати підтримку соціальних низів.

Ігор БУРКУТ, історик

Запис ЯК ВИЖИВАВ ПРОСТОЛЮД СТО РОКІВ ТОМУ спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сьогодні Прип’ять нагадує покійника, з якого ще живцем витягли душу, проте спокою душа ця і не знайшла, а тіло поступово розкладається на очах туристів і все ще випромінює отруту.

Здалеку навесні воно виглядає зеленим і затишним, та, якщо наблизитися до будинків, різко проймає холодом, наче підійшовши до людини, несподівано бачиш порожні зіниці.

Спустошене місто час від часу болісно нагадує про людське життя, що колись вирувало в ньому. Зламані предмети побуту, дитячі іграшки, книжки, уламки посуду чи музичних інструментів, на які випадково можна натрапити, наче викинуло з чорних вікон невідомою силою і за ними залишилася лише порожнеча.

Коли стоїш посеред мовчазних вулиць Прип’яті, думаючи про її долю і про все, що там сталося, кров застигає у жилах і людина мимоволі торкається потаємних комірок власної свідомості, у яких руйнування й подих смерті викликають моторошне захоплення. Не дивно, що місто-привид перетворили на реалістичний музей жахів та нескінченний простір для творчості. Завдяки цьому віртуальну мандрівку ним можна здійснити, не покидаючи власної кімнати, адже Мережа переповнена репортажами та художніми фотонарисами.

На світлинах порожній готель «Полісся», парк атракціонів у центрі міста, лікарня та спортивна школа із напівзруйнованими символами радянської епохи.  Щоправда, меблів всередині будівель майже немає – вони давно знаходяться у столичних квартирах чи на металобрухті і випромінюють радіацію, передаючи вітання киянам із «зони відчуження».

Чи можлива нова ядерна катастрофа?

Уся правда про Чорнобиль досі невідома, хоча не обов’язково тому, що її від нас приховують. Ядерні процеси ще не вивчені наукою настільки, щоб робити чіткі висновки і прогнози.

Що ж насправді відбувається під саркофагом, наразі ніхто точно сказати не може.

Висновки вчених суттєво різняться. За однією з версій, масштаби та наслідки катастрофи перебільшені, інші наукові пошуки свідчать про те, що станція досі загрожує життю України та усієї Європи.

Ще кілька років тому деякі видання опублікували результати досліджень, що прогнозували потужну ядерну катастрофу саме 2013 року.

До прикладу, за висновками українських науковців, що працювали під керівництвом академіка Кіндеревича, наразі в об’єкті «Укриття» тривають деструктивні процеси. Через руйнування бетону та металу, відбувається активне пилоутворення ядерних матеріалів. У реакторі міститься 2 тонни урану та 480 кг плутонію і  будь-якої хвилини може виникнути новий вибух.

Про реальний рівень радіації не знають навіть працівники станції

Один з працівників станції, що не бажав афішувати своє прізвище у розмові під час моїх відвідин «зони відчуження», розповідав, як два роки тому, перед офіціозом до 25-річчя від дня трагедії, на станцію прибули кілька «відповідальних осіб» і поспіхом вирішували, що ж сказати людям, яку інформацію винести на загал? Дійшли висновку, що все тут гаразд і вже через півстоліття станцію повністю виведуть з експлуатації, а на її місці буде зелена галявина.

Утім там, де захоронене ядерне паливо, навряд чи можливо уявити нове життя.

Тисячі людей, які все ще живуть і працюють у Чорнобилі, або щодня сідають в електричку, яка з’єднує моторошне місто із зовсім молодим Славутичем, який поспіхом зводили після аварії, не знають наскільки небезпечними є їхні будні.

У кожного співробітника станції на шиї індивідуальний накопичувальний дозиметр. Коли доза, яку поглинуло тіло, складає один мілізіверт, людину мають відсторонити від роботи на тривалий термін. Проте прилади, що швидко «зашкалюють», зазвичай визнають несправними чи погано вичищеними.

–  Ядерне паливо, яке все ще міститься в реакторі, треба захоронити, – розповідає співробітник ЧАЕС. –  Це одне з першочергових завдань робітників. Також хлопці працюють на будівництві об’єкту укриття, яке вже давно мали завершити, проте ніяк не можуть зібрати кошти. Хоча всім відомо, що виділяють на Чорнобиль чимало, проте, куди використовують ці ресурси, не зрозуміло. До того ж, тут працюють і кухарі, і прибиральники, і економісти. Загальна кількість працівників сягає 3,5 тисяч. Молоді люди часто потрапляють сюди через безвихідь. У Славутичі знайти роботу не так просто. Чи загрожує це нашому життю, ми не знаємо. На когось радіація впливає сильніше, на когось менше. Ми не знаємо про справжній рівень радіації. Іноді здається, що ніхто цього не знає.

Чорнобильська трагедія, яка змусила жителів цього молодого й затишного міста назавжди покинути свої домівки – похмура тінь в історії, яка навряд чи колись розсіється. У найвіддаленіших куточках світу це досі найпомітніший «здобуток», яким прославилася наша держава.

Тема Чорнобиля настільки популярна, що її експлуатують навіть у сучасних американських серіалах, закидаючи жарти стосовно надійності розробок СРСР, або ж використовують, якщо треба надати певному явищу статус чогось особливо жахливого і жоден з наявних епітетів не може відповідати цьому повною мірою.

Вона стала основою популярної комп’ютерної гри «Сталкер» та кількох голлівудських стрічок. Проте для українців – це не джерело натхнення, а реальність, яка забрала тисячі життів, яка  зовсім поруч і все ще дихає небезпекою.

Чорнобиль у кінострічках

Фільмів про Чорнобиль знято не так багато. Утім більшість із них організацій, що підтримують жертв катастрофи, не визнають.

Торік у прокат вийшов фільм жахів «Щоденник Чорнобиля», де йдеться про американських туристів-екстремалів, які блукали нічною Прип’яттю.

Режисер стрічки Бредлі Паркер.

До цього у фільмі про боротьбу з терористами і зоні Чорнобиля знявся знаменитий

кіноактор Жан-Клод Ван Дамм.

Фільм про «зону відчуження» ізраїльських та французьких режисерів «Земля забуття» в Україні також визнали необ’єктивним. Навіть під час зйомок мешканці Славутича і Чорнобиля намагалися протестувати, адже, за їхніми словами, «все відбувалося не так».

Художній фільм Олександра Миндадзе – сумісне виробництво Росії, Німеччини та України. Хоча  у ньому конкретно не називають Чорнобиль, проте події відбуваються у невеликому радянському містечку, де стається аварія на АЕС, тож посилання на Чорнобиль очевидне.

Який рівень радіації у «зоні відчуження»

Після вибуху радіація лягла «плямами». У деяких ділянках Прип’яті рівень випромінювання близький до норми (14 мкР/год), проте в інших  перевищує її у десятки разів. Поблизу самої станції у Чорнобилі показники дозиметрів сягають 100 мкР/год, а всередині до 400. Якщо підійти до техніки, яку використовували під час ліквідації і яку все ще не захоронено, прилади просто-таки зашкалюють.

Вплив випромінювання на людський організм досі детально не вивчений. До того ж, на різних людей воно може впливати по-різному. Тож наскільки небезпечною є одноденна поїздка до «зони відчуження» однозначно сказати не можна.

Чи можна потрапити у Чорнобиль

Чорнобильська зона закрита для вільного відвідування. Потрапити туди можна лише оформивши спеціальну перепустку.

Існують організовані тури до «зони відчуження». Вартують вони орієнтовно від 300 до 3000 гривень, залежно від тривалості, кількості осіб та громадянства (поїздки для іноземців дорожчі).

Для подорожі у Чорнобиль радять обирати максимально закритий одяг. Усі туристи підписують документ про те, що туристична організація не несе відповідальності за їхнє здоров’я. Вивозити будь що з 30-кілометрової зони заборонено. 

Ольга СКЛЯРЧУК, «Версії»

Запис Вулицями страченого міста спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Портрет, написаний з фотографії

– На стінах почала малювати лише цього року, – розповідає Даша. А трапилося це випадково – знайомі дізналися, що я вмію малювати і вмовили, щоби створила їм картину у вітальні, прямо на стіні. Я спробувала. З цього вийшов малюнок, розміром 120 на 80 см. Після цього дебютного малюнку я подумала, що зможу намалювати й на зовнішній стіні. Тож вирішила допомогти у благоустрої дитячого садочка №12, у центрі міста, куди ходить мій 4-річний синок. З батьківського комітету виділили необхідну суму на фарби. Тепер у вільний час розмальовую стіни у садочку.

У Даші ніколи не було проблем з малюванням – з дитинства будь-яка фантазія без перешкод втілювалася на папері. Саме тому Чебурашки, Капітошки, Зайчики та інші мультяшні герої з-під Дашиної руки виходять реалістичними та життєрадісними.

– Ти творча натура, тож малюванням твоє хобі не обмежується…

– Творчістю почала займатися давно – змалку не могла всидіти без справи – постійно щось малювала, шила, ліпила з пластиліну і навіть писала вірші. Тоді це було моє хобі і воно обмежувалося лише участю у різноманітних шкільних конкурсах. Згодом, навчаючись ще у школі, закінчила курси з крою, шиття та моделювання.

Професійно ж рукоділлям почала займатися під час вагітності, 2008 року. Тоді я жила в Італії, і щоби чимось себе зайняти, ремонтувала знайомим одяг.

У листопаді того ж року повернулася до Чернівців. Саме тоді, через різкий стрибок долара в одному з супермаркетів міста були хороші знижки на товари. І я нарешті купила омріяну багатоопераційну швейну машину!

Саме з цього все і почалося: спочатку я займалася ремонтом і «підгоном» одягу. Згодом почала находити в Інтернеті цікаві ідеї для творчості, вивчала різні техніки, купувала потрібні матеріали і втілювала свої фантазії у життя. Та жодним чином не займаюся плагіатом! Більшість ідей відвідують мене спонтанно – так вже влаштований мій внутрішній світ, – каже Даша.

– Що саме ти виробляєш?

– Я постійно розвиваюсь у багатьох напрямках, опановую нові техніки, способи. Тож вже можу запропонувати індивідуальний пошив жіночого та дитячого одягу, ремонт будь-якої складності. Крім того, розписую одяг, взуття та аксесуари; декорую одяг паєтками, бісером, аплікацією, стрічками тощо. Займаюся також розписом і декором скла і кераміки (бокалів, пляшок, склянок), розписом і декором стін та предметів інтер’єру, роблю портрети з фото, виготовляю подарунки й сувеніри тощо.

Нещодавно я створила власний сайт-портфоліо  і почала наповнювати його фотографіями власних робіт. Тож усі бажаючі можуть оцінити мою творчість за цією адресою: http://lebidarya.jimdo.com

– А як же ж натхнення?

– Натхнення приходить завдяки природі та … роботам інших майстрів. А ще, вважаю, що потрібна критика. Без критиків не буває професійного росту. Завдяки зауваженням я вдосконалююсь.

Але ніщо так не надихає, як поставлена перед собою життєва ціль! На даному етапі у мене є мета відкрити авторську майстерню. Тож мушу натхненно працювати, щоби ця мрія здійснилася якнайшвидше.

– У твоїй колекції ручних виробів є футболки з малюнками. Це дуже делікатна робота. А як доглядати за такою річчю?

Таку футболку можна спокійно одягати, прати і прасувати. Єдина умова, до речі, не залежно від того, куплена футболка на базарі, чи зроблена майстром на замовлення – її треба прати за температури не вище 40 градусів у режимі «делікатного прання». При цьому річ бажано перевернути навиворіт, особливо, якщо на ній пришиті чи приклеєні елементи декору.

Любов КАФАНОВА, «Версії»

Запис Чебурашки, зайчики, поросята та інші мультяшки – на стінах будинків для маленьких чернівчан спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чернівчанин Василь Фуга – один із них. Під час війни він був зовсім маленьким, але вже у повоєнні роки він дещо усвідомлював. А дитяча пам’ять, як відомо, найсильніша і… найпідступніша. Від побаченого і відчутого тоді практично неможливо нікуди втекти. Він і досі пам’ятає період, коли в людей відбирали все: коней, корів, інвентар, яким селяни обробляли свої землі, а потім і саму землю, а далі – примусова робота в колгоспах, як на панщині. Хто чинив супротив – до Сибіру як куркулів.

 – Щоби виконати норму, на полі працювали не тільки дорослі, а й діти. Власні ж городи люди обробляли ночами, – згадує Василь Іванович. – За рік важкої праці селяни заробляли по 15 кг цукру, 20 кг пшениці та 50 кг грісу (це такий корм для свиней), відходи від помелу пшениці та інших культур. Сірники, гас, свічки були дефіцитом. Замість мила користувалися квітами, які утворювали мильну піну. Одягу також не було – люди ткали полотно, фарбували і шили сорочки та штани, які потім перешивали декілька разів: від старшого члена родини до меншого. Восени, взимку та ранньою весною ходили в постолах (виріб з резини), а в теплу погоду – босими. Переважно їли кропиву, павутицю, лободу та інші бур’яни, а за капусту, картоплю та буряк працювали усією родиною – від найменшого до найстаршого, з ранку до ночі. Ми, діти, завжди були голодні, холодні, босі, тому часто хворіли і вмирали.

Сьогодні діти війни вже самі стали дідусями й бабусями. Але й на старості років на них не чекає нічого доброго. 

– Не щасливе ми покоління, – констатує Василь Фуга. Та миритися з цим він не хоче.  Оскільки влада не створила гідних умов стареньким, він разом з однодумцями вирішив самотужки рятуватися. Для цього й утворили Чернівецький обласний  благодійний фонд «Діти війни Буковини».

Ви – дитина війни й у Вас з’явилася проблема: виганяють з квартири, забирають пенсію тощо. Тоді обов’язково звертайтеся за телефоном 095-15-28-609 – Вам допоможе ЧОБФ «Діти війни Буковини».

З повагою, президент фонду – Василь ФУГА

Запис Дітям війни допоможе власний благодійний фонд спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Валяння – не жіноча робота

– Від участі у бієнале я отримала велику користь, адже там я познайомилася з відомими модельєрами Сельджуком Гурішіком з Туреччини та Робом Бартоном з Англії. Вони навчалися у відомих світових університетах і нині займаються дизайном. Для мене це певний крок у житті, адже вони помітили мою колекцію самі і на контакт пішли першими!

Колекції «Та, що біжить по хвилях» та «Осінь», представлені Юлею на міжнародному бієнале у Херсоні.

Найбільше вразили роботи Сельджука. Це монументальні роботи. А суть їх полягає у валянні волокна. Тобто, створення одягу без жодного шва – розкочування шерсті спеціальним інструментом мокрим способом.

Ми, молоді учасники, пробували самі валяти невеликі шматочки тканини – виявилося, що це дуже важка фізична робота, адже на тканину треба сильно натискати. Ніби розкачувати тісто, але набагато сильніше – аби волокна з’єдналися між собою настільки, щоб утворилося суцільне полотно, яке не можливо розірвати. Я би сказала, це чоловіча робота. Ми повтомлювалися від маленьких шматочків полотна, а Сельджук представив величезні навіси, розмірами в 12 метрів заввишки! Це щось неймовірне!

Дізналися багато легенд про цей спосіб створення виробів. Наприклад, жінка зістригла вівцю, постелила шерсть дітям замість постелі, бо не було на чому спати. І коли діти заснули, жінка заплакала від безвиході, при цьому опираючись ліктями на підстилку. Тоді й побачила, що вода у поєднанні з шерстю спресовується і стає ковдрою.

Юліана В’юга з художницею та наставницею  – Оленою Михайленко.

А ще турки-пастухи валяли із овечої шерсті спеціальні бурки, які служили їм і оселею, і одягом, і захистом від дощу й вітру.

У виставці взяли участь 55 художників з 17 країн світу: Англії, Данії, Індії, Литви, Німеччини тощо. Перемогу здобули художниці зі Швейцарії, Данії, Японії. Крім виставки текстилю на бієнале була представлена і японсько-українська виставка, спрямована на возз’єднання українців та японців. 

Художники використовували різноманітні техніки: валяння, петч, ручне та машине шиття, шовкодрук, плетіння, випалювання, аплікацію тощо.

– Як збирала власну колекцію, скільки часу витратила?

– Найважливіший перший поштовх, тобто ідея. А приходить вона зазвичай не швидко і не завжди. Ідея першої колекції прийшла за допомогою музики. По телевізору крутили рекламу парфумів. І музика, яка супроводжувала ролик, мене надихнула на створення колекції у блакитних тонах. На іншу мою колекцію мене надихнула… тканина на базарі – просто побачила її і одразу ж в уяві виринув образ, який з неї можна створити. У результаті – осінній одяг з українськими мотивами: вишитою горобиною дерев’яними намистинами, розпис на тканині, чорна сітка, яка нагадує павутиння. Велике значення надаю деталям – можу прискіпливо сидіти годинами над якоюсь дрібницею, поки не вийде задумане.

Юліана навчалася чотири роки у Художній школі, закінчила Швейне училище №3 за фахом конструктора-модельєра та Вижницький коледж. Далі – арт-студія «Музеум» Олени Михайленко та робота дизайнера весільних суконь.

– Твої клієнтки вибагливі?

– Частіше жінки приходять вже з ідеями, адже у кожної індивідуальна фігура – комусь підходить балахон, комусь спідниця, яка облягає. Але іноді бувають випадки, коли приходять дівчата, які не знають, навіть якого кольору їм потрібна річ, тому разом підбираємо і тканину, і стиль одягу.

– Шиєш для чоловіків?

Чоловічі речі шию рідко, адже люблю фантазувати. А на чоловічому одязі «немає де розвернутися» уяві. Тому, їх простіше купити… А взагалі – люблю шити вечірні та весільні сукні.

– Коли почала займатися творчістю?

– Шити, малювати, одним словом, творити, – це все моє життя. Ще зовсім маленькою дівчинкою спостерігала за мамою, яка старанно шила мені речі. Пам’ятаю, була у мене лялька-неваляшка. Мама пошила мені і їй однаковий  одяг. Цей яскравий дитячий спогад надихає мене й досі.

А ще з дитинства малювала, особливо любила малювати людей.. Згодом ця дитяча забавка переросла у дещо більше… Нині люблю писати живопис акрилом – він швидко сохне і його можна перекривати. Щоправда, частіше пишу на задану тему. Але кожен художник уявляє одну й ту ж тему по-різному. Часто буває, що думка приходить зненацька  і можна картину намалювати за ніч, а буває, що тягнеться-тягнеться…

Живопис допомагає мені при створенні одягу – на картині бачиш гаму кольорів, а потім використовуєш її  у шитті…

Любов КАФАНОВА, «Версії»

 Довідка:

Арт-студія «Музеум» заснована Оленою Михайленко, членом Національної спілки художників України, Заслуженим працівником культури України у 1999 році.
Арт-студія спрямована на розвиток у дітей візуального сприйняття та художньої творчості. Основні принципи Олени Михайленко базуються на переконанні, що діти – здібні художні особистості. Їм лише потрібно допомогти відкрити в собі творчу натуру і відчути радість від мистецтва.

Запис Втілити особистість людини можна через… пошитий для неї одяг спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Є декілька простих правил, дотримання яких дозволить уникнути переохолодження та обмороження при сильному холоді:

Не вживайте алкогольних напоїв – алкогольне сп’яніння сприяє високій втраті тепла, хоча водночас викликає ілюзію тепла.

Не паліть на морозі – паління зменшує периферійну циркуляцію крові і робить кінцівки більш уразливими до дії холоду.

Носіть просторий одяг – це сприяє нормальній циркуляції крові. Бажано мати верхній одяг, що не промокає.

Тісне взуття, відсутність устілки можуть створювати передумови обмороження. У взуття необхідно вкладати теплі устілки, а замість бавовняних шкарпеток одягати вовняні – вони поглинають вологу та залишають ноги сухими.

Не виходьте на мороз без рукавичок та шарфу.

У вітряну погоду відкриті ділянки тіла змащуйте спеціальним кремом.

Не носіть на морозі металевих (у тому числі золотих та срібних) прикрас, оскільки метал охолоджується до низьких температур швидше ніж тіло, внаслідок чого можливе «прилипання» цих предметів до шкіри, що викликає почуття болю та холодові травми.

Стежте за обличчям, особливо за носом, вухами та щоками, звертайте увагу на зміну їх кольору. Не дозволяйте обмороженому місцю замерзнути знову, це може призвести до більш значних пошкоджень.

Не знімайте на морозі взуття з обморожених ніг – вони можуть розпухнути і ви не в змозі будете знову взутися. Якщо замерзли руки – спробуйте відігріти їх під пахвою. В разі необхідності вчасно розпочинайте лікування обмороження. Інакше спровокуєте гангрену та втрату кінцівок. Якщо під час перебування на відкритому повітрі ви відчуваєте переохолодження, негайно зайдіть до теплого приміщення – магазину, кафе, під’їзду. Не мочіть шкіру – вода проводить тепло швидше, ніж повітря. Не виходьте на мороз із вологим волоссям.

Слід враховувати, що у дітей терморегуляція ще не налагоджена, а в осіб похилого віку за деяких хвороб – порушена. Саме вони найбільше піддаються обмороженню та переохолодженню.

Перебування дитини на морозі не повинно перевищувати 15-20 хвилин, потім потрібно зігріти її в теплому приміщенні. У великий мороз не виходьте з приміщення без потреби, – радять МНС-ники.

Запис Обмороженню сприяють алкоголь, тютюн і металеві прикраси спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Сьогодні фраза «дешево й сердито», як ніколи, відповідає ситуації з секондами. Дешево – бо вживаний одяг здебільшого недорогий, а сердито – бо відтепер є загроза його зникнення…

Логіка безсила

Для тих, хто не в курсі: від початку 2011 року українська влада збирається заборонити ввезення до країни секонд-хенду з 2-ох причин:

1. Під видом секонду в країну ввозять контрабанду.
2. Секонд-хенд заважає вітчизняній легкій промисловості.

Тобто, замість того, щоби боротися з контрабандою цивілізованими європейськими методами, простіше поставити хрест на «секондах» і не «заморочуватися» створенням нормальної законодавчої бази для вирішення цієї проблеми.

Але надмірний виклик особисто моїй логіці кинула причина номер 2. Наївності законодавців немає меж, якщо вони гадають, що цільова аудиторія секод-хендів після їхнього закриття стрімголов кинеться скуповувати українське. Та для початку розберімося, хто вони, постійні відвідувачі «гуми».

Універсальний шоппінг: від 15 до 85!

Для якомога реалістичнішого опису ситуації, я взяла 100 гривень і вирішила поєднати корисне з приємним: з людьми поспілкуватися й одяг придбати. У суботу на секондах завжди людно. Біля купи мотлоху помітила молоду маму з малюком:

– Шукаю спортивний костюмчик для сина. Він дуже швидко росте, тож немає сенсу купувати дорогі речі, – розповіла вона.

Бабуся, яка стояла поруч, почувши нашу бесіду, неабияк «пожвавішала»:

– Я на свою пенсію в жодному магазині не можу придбати одяг. А тут купила спідницю, шапку теплу, і три кофтини – лише за 50 гривень! Якщо «барахолку» закриють, гола ходитиму.

Не встигла я дослухати скарги старенької, як через метушливий натовп помітила свою знайому: студентку-модницю, яка привіталася зі мною захопленим вигуком:

– «Марк енд Спенсер» за десять гривень, прикинь! – Юлії пощастило знайти три блузи модних брендів майже за безцінь…

Ціни підіймають «під шумок»

Після вдалого, але виснажливого шопінгу вирішила поспілкуватися з продавчинями секонд-хенду. Ось що повідали вони:

Катерина, 27 років:
– Секонд-хенд і легка промисловість – два зовсім різні напрямки. Сьогодні представники легкої промисловості стверджують, що коли б не секонд, то вони випускали б мільйони одиниць одягу, та, бачте, у них на шляху стоїть ганчір’я і мотлох…

Валентина, 38 років:
– Наша робота чиста, прозора і відкрита, ми точно не маємо жодного стосунку до контрабанди. Ми сплачуємо всі податки, мита і повністю законослухняні. Мене обурили такі заяви можновладців. Їздитиму до Києва на всі акції протесту.

Дмитро, 30 років:
– Ажіотаж навколо секондів йде на користь їхнім власникам, адже ввезення вживаного одягу не заборонять. Це буде надто великий удар по рейтингу нинішньої влади. А от ціни ростуть уже, так би мовити, «під шумок», адже люди налякані і скуповують усе, що бачать!

Висновки

Пригадалася мені Стародавня Греція. Там 80% населення були гімнофілами (це слово аж ніяк не означає те, що багато хто щойно подумав. «Гімнофіли» – поціновувачі голого тіла»). Греки голяка співали національних пісень (звідти і слово «гімн»), роздягалися на відповідальних церемоніях, скульптори «ваяли» оголені тіла…

Коли наші «альтернативно-обдаровані» посадовці таки роздягнуть чи не кожного українця, будемо долучатися до стародавньої мінімалістичної естетики.

А поки що мій гардероб поповнився сукенкою, черевиками, кофтиною і модним шаликом. (див. фото). Такий вийшов експеримент на сто гривень!

Емма АНТОНЮК, «Версії»

Запис Чи справді заборонять «секонд-хенд»? «Стогривневий» експеримент спершу з'явиться на Медіа-Версії.

– Ми відгукнулися на звернення губернатора Михайла Папієва. Зв’язалися з іноземними партнерами, в результаті отримали постільну білизну, ковдри, подушки, одяг, взуття, дитячі іграшки та журнали.

Частину віддали Комітету багатодітних матерів, частину передаємо Вижницькому Центру соціальних служб сім’ї та молоді, – розповів Віктор ДОВГАНИЧ, директор ЧОГО. – Сподіваємся, що ці прості, але такі необхідні у побуті речі допоможуть дітям швидше оговтатися від пережитого стресу.

Запис Допомагають справедливі спершу з'явиться на Медіа-Версії.