Втілити особистість людини можна через… пошитий для неї одяг

Власну оригінальну колекцію жіночого одягу представила нещодавно на Міжнародному бієнале сучасного художнього текстилю «Скіфія 9» у Херсоні талановита чернівчанка – молода дизайнерка та художниця – Юліана В’ЮГА. І хоча дівчина призового місця не виборола, зізнається: поспілкуватися зі світовими митцями, побачити нові техніки майстрів з усього світу та взяти від них для себе найцінніше – це найбільша нагорода.

Валяння – не жіноча робота

– Від участі у бієнале я отримала велику користь, адже там я познайомилася з відомими модельєрами Сельджуком Гурішіком з Туреччини та Робом Бартоном з Англії. Вони навчалися у відомих світових університетах і нині займаються дизайном. Для мене це певний крок у житті, адже вони помітили мою колекцію самі і на контакт пішли першими!

Колекції «Та, що біжить по хвилях» та «Осінь», представлені Юлею на міжнародному бієнале у Херсоні.

Найбільше вразили роботи Сельджука. Це монументальні роботи. А суть їх полягає у валянні волокна. Тобто, створення одягу без жодного шва – розкочування шерсті спеціальним інструментом мокрим способом.

Ми, молоді учасники, пробували самі валяти невеликі шматочки тканини – виявилося, що це дуже важка фізична робота, адже на тканину треба сильно натискати. Ніби розкачувати тісто, але набагато сильніше – аби волокна з’єдналися між собою настільки, щоб утворилося суцільне полотно, яке не можливо розірвати. Я би сказала, це чоловіча робота. Ми повтомлювалися від маленьких шматочків полотна, а Сельджук представив величезні навіси, розмірами в 12 метрів заввишки! Це щось неймовірне!

Дізналися багато легенд про цей спосіб створення виробів. Наприклад, жінка зістригла вівцю, постелила шерсть дітям замість постелі, бо не було на чому спати. І коли діти заснули, жінка заплакала від безвиході, при цьому опираючись ліктями на підстилку. Тоді й побачила, що вода у поєднанні з шерстю спресовується і стає ковдрою.

 

 

Юліана В’юга з художницею та наставницею  – Оленою Михайленко.

А ще турки-пастухи валяли із овечої шерсті спеціальні бурки, які служили їм і оселею, і одягом, і захистом від дощу й вітру.

У виставці взяли участь 55 художників з 17 країн світу: Англії, Данії, Індії, Литви, Німеччини тощо. Перемогу здобули художниці зі Швейцарії, Данії, Японії. Крім виставки текстилю на бієнале була представлена і японсько-українська виставка, спрямована на возз’єднання українців та японців. 

Художники використовували різноманітні техніки: валяння, петч, ручне та машине шиття, шовкодрук, плетіння, випалювання, аплікацію тощо.

– Як збирала власну колекцію, скільки часу витратила?

– Найважливіший перший поштовх, тобто ідея. А приходить вона зазвичай не швидко і не завжди. Ідея першої колекції прийшла за допомогою музики. По телевізору крутили рекламу парфумів. І музика, яка супроводжувала ролик, мене надихнула на створення колекції у блакитних тонах. На іншу мою колекцію мене надихнула… тканина на базарі – просто побачила її і одразу ж в уяві виринув образ, який з неї можна створити. У результаті – осінній одяг з українськими мотивами: вишитою горобиною дерев’яними намистинами, розпис на тканині, чорна сітка, яка нагадує павутиння. Велике значення надаю деталям – можу прискіпливо сидіти годинами над якоюсь дрібницею, поки не вийде задумане.

Юліана навчалася чотири роки у Художній школі, закінчила Швейне училище №3 за фахом конструктора-модельєра та Вижницький коледж. Далі – арт-студія «Музеум» Олени Михайленко та робота дизайнера весільних суконь.

– Твої клієнтки вибагливі?

– Частіше жінки приходять вже з ідеями, адже у кожної індивідуальна фігура – комусь підходить балахон, комусь спідниця, яка облягає. Але іноді бувають випадки, коли приходять дівчата, які не знають, навіть якого кольору їм потрібна річ, тому разом підбираємо і тканину, і стиль одягу.

– Шиєш для чоловіків?

Чоловічі речі шию рідко, адже люблю фантазувати. А на чоловічому одязі «немає де розвернутися» уяві. Тому, їх простіше купити… А взагалі – люблю шити вечірні та весільні сукні.

– Коли почала займатися творчістю?

– Шити, малювати, одним словом, творити, – це все моє життя. Ще зовсім маленькою дівчинкою спостерігала за мамою, яка старанно шила мені речі. Пам’ятаю, була у мене лялька-неваляшка. Мама пошила мені і їй однаковий  одяг. Цей яскравий дитячий спогад надихає мене й досі.

А ще з дитинства малювала, особливо любила малювати людей.. Згодом ця дитяча забавка переросла у дещо більше… Нині люблю писати живопис акрилом – він швидко сохне і його можна перекривати. Щоправда, частіше пишу на задану тему. Але кожен художник уявляє одну й ту ж тему по-різному. Часто буває, що думка приходить зненацька  і можна картину намалювати за ніч, а буває, що тягнеться-тягнеться…

Живопис допомагає мені при створенні одягу – на картині бачиш гаму кольорів, а потім використовуєш її  у шитті…

Любов КАФАНОВА, «Версії»

 Довідка:

Арт-студія «Музеум» заснована Оленою Михайленко, членом Національної спілки художників України, Заслуженим працівником культури України у 1999 році.
Арт-студія спрямована на розвиток у дітей візуального сприйняття та художньої творчості. Основні принципи Олени Михайленко базуються на переконанні, що діти – здібні художні особистості. Їм лише потрібно допомогти відкрити в собі творчу натуру і відчути радість від мистецтва.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.