або Немовлят убивали за гроші
За часів Австро-Угорщини на Буковині, зрештою, як і скрізь, були свої загрози та страхітливі соціальні явища… Зокрема – на Буковині діяли так звані «фабрики янголів» – жінок, які за окрему плату брали нібито під опіку немовлят, а насправді їх просто вбивали.
Австрійський журналіст, письменник та перекладач Мартін Поллак у своїй книзі «Цісар Америки – велика втеча з Галичини» (Martin Pollack. «Cesarz Ameryki – wielka ucieczka z Galicji» описав події тих часів. Книга написана на матеріалах, зібраних з бібліотек та архівів Кракова. Автор послуговувався і чернівецькими виданнями, які зберігаються у Польщі.
Влада «закривала очі» на вбивство дітей
…У 1887 році Август Ромер, головний санітарний радник Чернівців та шанований міський лікар, крім професійної діяльності захоплювався детективними історіями… Але як санітарний лікар цікавився також і реальними історіями, що виникли в соціальних умовах з причин бідності та злиднів населення. Зацікавили його і плітки, які поширювалися в Чернівцях на тему зростання дитячої смертності. Він почав досліджувати цю проблему детальніше: опитав лікарів про причини смерті та дослідив випадки смерті дітей. Висновки були досить неприємними…
У червні 1887 року August Römer склав доноси більш ніж на тридцять жінок, яких підозрював у «виробництві ангелів». Поліційні розслідування підтвердили його побоювання. Виявилося, що кожний чернівчанин знає, до кого звернутися в такій потребі, але уряд цього не зауважує.
Поняття «фабрика ангелів» (з польської – «fabrykowanie aniołów») у ті часи означало зовсім інше ніж сьогодні – це поняття зовсім не стосувалося жінки, яка проводила нелегальні аборти. Мова йде про жінок, які нібито брали під опіку чужих немовлят, щоби насправді позбавити їх життя.
Дівчина, залишаючи немовля одразу після народження, оплачувала опікунці невелику суму грошей, а та у свою чергу позбавляла «клієнтку» від тягаря. Позбавлена людськості опікунка ховала до кишені гроші та морила дитину голодом до смерті.
«Більшість клієнток «фабрики ангелів», походили з Галичини: це молоді єврейки, які з метою позбавитися немовлят виїжджали до сусідньої провінції, щоби подалі від домівки «завершити останній акт свого потаємного романсу і позбутися його соромливих плодів» – так описав в своїй статті часопис «Коломийський Кур’єр».
«Фабрика ангелів» була патологічною специфікою не тільки Буковини, але й Галичини. Особливо багато жінок цим фахом займалося на периферії міст і в селах. Оскільки показник смертності немовлят в бідних верствах населення був досить високим, тому «фабрика ангелів» довгий час залишалася непоміченою. Причиною цього могло бути і те, що влада не проявляла зацікавлення соціальними умовами та бідністю людей і не робила поважних кроків для подолання проблеми. Хто ж тоді міг здогадатися, що немовля померло від голоду через бідність, чи його заморили спеціально?
Ганчірка з сосновими гілками – у горло
Деякі жінки, наприклад, Анна Коваль зі Львова, на слід якої вийшла місцева поліція, опікувалася одразу чотирма дітьми: трьома чужими і однією власною. У час, коли її дитина була ситою і доглянутою – трійка чужих, взята нібито під опіку, виглядала як живі скелети.
Якщо голод не приносив швидких ефектів, дитині «допомагали» померти. А Марія Блум, як стверджували сусіди, регулярно виставляла довірених їй дітей голими на лютий мороз і чекала, доки вони зробляться синіми, що призводило до раптової смерті. За анонімним доносом поліція арештувала Марію Блум.
У поодиноких випадках «фабрика ангелів» використовувала більш жорстокі методи. Наприклад, Паранка Максимішин, сорокарічна селянка з села Великополе біля Янова, багато років займалася «виробництвом ангелів», заробляючи таким чином собі на життя. Деякі матері не мали достатньо грошей, щоб оплатити послуги, а Паранка не хотіла чекати, коли немовля помре від голоду, тому пришвидшувала процес. Тринадцятимісячній дитині вона запхала до горла замотані в ганчірку соснові голки. Дитина померла в муках, після чого вбивця викинула тільце у найближчу ріку. У травні 1890 жінку засудили до страти через повішання.
Часто матері віддавали дітей не з доброї волі, а зазнаючи тиску від родини, щоби назавжди усунути «плід ганьби». Але зазвичай не ганьба народження байстрюка провокувала матір віддати дитину, а саме – бідність та злидні, адже у деяких родинах, які не отримували жодної допомоги від держави, не було засобів утримувати ще одну дитину. Часто послугами «виробників ангелів» користувалися й повії, які під тиском сутенерів позбувалися непотрібного потомства…
Підготували Любов КАФАНОВА та Анна КІБІЧ, «Версії»
