Зовсім недалеко від столиці, самого серця України, розташоване невелике місто, яке проіснувало лише 17 років та увійшло до найбільш похмурих сторінок української історії.
Сьогодні Прип’ять нагадує покійника, з якого ще живцем витягли душу, проте спокою душа ця і не знайшла, а тіло поступово розкладається на очах туристів і все ще випромінює отруту.
Здалеку навесні воно виглядає зеленим і затишним, та, якщо наблизитися до будинків, різко проймає холодом, наче підійшовши до людини, несподівано бачиш порожні зіниці.
Спустошене місто час від часу болісно нагадує про людське життя, що колись вирувало в ньому. Зламані предмети побуту, дитячі іграшки, книжки, уламки посуду чи музичних інструментів, на які випадково можна натрапити, наче викинуло з чорних вікон невідомою силою і за ними залишилася лише порожнеча.
Коли стоїш посеред мовчазних вулиць Прип’яті, думаючи про її долю і про все, що там сталося, кров застигає у жилах і людина мимоволі торкається потаємних комірок власної свідомості, у яких руйнування й подих смерті викликають моторошне захоплення. Не дивно, що місто-привид перетворили на реалістичний музей жахів та нескінченний простір для творчості. Завдяки цьому віртуальну мандрівку ним можна здійснити, не покидаючи власної кімнати, адже Мережа переповнена репортажами та художніми фотонарисами.
На світлинах порожній готель «Полісся», парк атракціонів у центрі міста, лікарня та спортивна школа із напівзруйнованими символами радянської епохи. Щоправда, меблів всередині будівель майже немає – вони давно знаходяться у столичних квартирах чи на металобрухті і випромінюють радіацію, передаючи вітання киянам із «зони відчуження».
Чи можлива нова ядерна катастрофа?
Уся правда про Чорнобиль досі невідома, хоча не обов’язково тому, що її від нас приховують. Ядерні процеси ще не вивчені наукою настільки, щоб робити чіткі висновки і прогнози.
Що ж насправді відбувається під саркофагом, наразі ніхто точно сказати не може.
Висновки вчених суттєво різняться. За однією з версій, масштаби та наслідки катастрофи перебільшені, інші наукові пошуки свідчать про те, що станція досі загрожує життю України та усієї Європи.
Ще кілька років тому деякі видання опублікували результати досліджень, що прогнозували потужну ядерну катастрофу саме 2013 року.
До прикладу, за висновками українських науковців, що працювали під керівництвом академіка Кіндеревича, наразі в об’єкті «Укриття» тривають деструктивні процеси. Через руйнування бетону та металу, відбувається активне пилоутворення ядерних матеріалів. У реакторі міститься 2 тонни урану та 480 кг плутонію і будь-якої хвилини може виникнути новий вибух.
Про реальний рівень радіації не знають навіть працівники станції
Один з працівників станції, що не бажав афішувати своє прізвище у розмові під час моїх відвідин «зони відчуження», розповідав, як два роки тому, перед офіціозом до 25-річчя від дня трагедії, на станцію прибули кілька «відповідальних осіб» і поспіхом вирішували, що ж сказати людям, яку інформацію винести на загал? Дійшли висновку, що все тут гаразд і вже через півстоліття станцію повністю виведуть з експлуатації, а на її місці буде зелена галявина.
Утім там, де захоронене ядерне паливо, навряд чи можливо уявити нове життя.
Тисячі людей, які все ще живуть і працюють у Чорнобилі, або щодня сідають в електричку, яка з’єднує моторошне місто із зовсім молодим Славутичем, який поспіхом зводили після аварії, не знають наскільки небезпечними є їхні будні.
У кожного співробітника станції на шиї індивідуальний накопичувальний дозиметр. Коли доза, яку поглинуло тіло, складає один мілізіверт, людину мають відсторонити від роботи на тривалий термін. Проте прилади, що швидко «зашкалюють», зазвичай визнають несправними чи погано вичищеними.
– Ядерне паливо, яке все ще міститься в реакторі, треба захоронити, – розповідає співробітник ЧАЕС. – Це одне з першочергових завдань робітників. Також хлопці працюють на будівництві об’єкту укриття, яке вже давно мали завершити, проте ніяк не можуть зібрати кошти. Хоча всім відомо, що виділяють на Чорнобиль чимало, проте, куди використовують ці ресурси, не зрозуміло. До того ж, тут працюють і кухарі, і прибиральники, і економісти. Загальна кількість працівників сягає 3,5 тисяч. Молоді люди часто потрапляють сюди через безвихідь. У Славутичі знайти роботу не так просто. Чи загрожує це нашому життю, ми не знаємо. На когось радіація впливає сильніше, на когось менше. Ми не знаємо про справжній рівень радіації. Іноді здається, що ніхто цього не знає.
Чорнобильська трагедія, яка змусила жителів цього молодого й затишного міста назавжди покинути свої домівки – похмура тінь в історії, яка навряд чи колись розсіється. У найвіддаленіших куточках світу це досі найпомітніший «здобуток», яким прославилася наша держава.
Тема Чорнобиля настільки популярна, що її експлуатують навіть у сучасних американських серіалах, закидаючи жарти стосовно надійності розробок СРСР, або ж використовують, якщо треба надати певному явищу статус чогось особливо жахливого і жоден з наявних епітетів не може відповідати цьому повною мірою.
Вона стала основою популярної комп’ютерної гри «Сталкер» та кількох голлівудських стрічок. Проте для українців – це не джерело натхнення, а реальність, яка забрала тисячі життів, яка зовсім поруч і все ще дихає небезпекою.
Чорнобиль у кінострічках
Фільмів про Чорнобиль знято не так багато. Утім більшість із них організацій, що підтримують жертв катастрофи, не визнають.
Торік у прокат вийшов фільм жахів «Щоденник Чорнобиля», де йдеться про американських туристів-екстремалів, які блукали нічною Прип’яттю.
Режисер стрічки Бредлі Паркер.
До цього у фільмі про боротьбу з терористами і зоні Чорнобиля знявся знаменитий
кіноактор Жан-Клод Ван Дамм.
Фільм про «зону відчуження» ізраїльських та французьких режисерів «Земля забуття» в Україні також визнали необ’єктивним. Навіть під час зйомок мешканці Славутича і Чорнобиля намагалися протестувати, адже, за їхніми словами, «все відбувалося не так».
Художній фільм Олександра Миндадзе – сумісне виробництво Росії, Німеччини та України. Хоча у ньому конкретно не називають Чорнобиль, проте події відбуваються у невеликому радянському містечку, де стається аварія на АЕС, тож посилання на Чорнобиль очевидне.
Який рівень радіації у «зоні відчуження»
Після вибуху радіація лягла «плямами». У деяких ділянках Прип’яті рівень випромінювання близький до норми (14 мкР/год), проте в інших перевищує її у десятки разів. Поблизу самої станції у Чорнобилі показники дозиметрів сягають 100 мкР/год, а всередині до 400. Якщо підійти до техніки, яку використовували під час ліквідації і яку все ще не захоронено, прилади просто-таки зашкалюють.
Вплив випромінювання на людський організм досі детально не вивчений. До того ж, на різних людей воно може впливати по-різному. Тож наскільки небезпечною є одноденна поїздка до «зони відчуження» однозначно сказати не можна.
Чи можна потрапити у Чорнобиль
Чорнобильська зона закрита для вільного відвідування. Потрапити туди можна лише оформивши спеціальну перепустку.
Існують організовані тури до «зони відчуження». Вартують вони орієнтовно від 300 до 3000 гривень, залежно від тривалості, кількості осіб та громадянства (поїздки для іноземців дорожчі).
Для подорожі у Чорнобиль радять обирати максимально закритий одяг. Усі туристи підписують документ про те, що туристична організація не несе відповідальності за їхнє здоров’я. Вивозити будь що з 30-кілометрової зони заборонено.
Ольга СКЛЯРЧУК, «Версії»
