Концертні майданчики філармонії та органного залу збирають нині аншлаги. Такого вони не пам’ятають від далеких 60-их років. І багато чого в Чернівцях відбувається перше.

Уперше завтра, 29 травня, у Чернівецькій обласній філармонії ім. Дмитра Гнатюка відбудеться прем’єра опери «Тоска» Джакомо Пуччіні. Лібрето написали Луїджі Ілліки та Джузеппе Джакози за драмою Вікторієна Сарду.

«Тоска» – одна з найбільш захопливих історій кохання, яка не залишить жодного слухача байдужим. Ба більше, це трилер про шалене кохання, дія якого відбувається в Римі 1800 року у часи наполеонівських війн. Прикметно, що події в опері розгортаються протягом однієї доби і це робить її надзвичайно насиченою. У ній – і високі почуття, і хіть, жорстокість і самопожертва, люди у найкращих і найгірших своїх  проявах. Італійський композитор створив магічний звуковий світ, в якому стрімко розвивається драматургія твору.

«Тоска» має 3 дії тривалістю 2 години. Виконується італійською мовою з українськими субтитрами.

Не пропустіть!

Запис «Тоска» у Чернівцях: війна збільшує потребу прекрасного спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Залізниця нині – найнебезпечніший транспорт»

Цю фразу почула від людини, яка тривалі роки обіймає не останню посаду на залізній дорозі у Чернівцях.  Йшлося, зокрема, і про те, що на окремих перегонах не вистачає рейок. (!!!)  Написати ж мені про це не випадало, бо усвідомлювала: назвавши посаду і прізвище цього працівника, залишу його без роботи.

Та ось цими днями на Економічній правді з’явилася публікація; «Повний провал»: УЗ провалила ремонт і роботи з утримання колій – менеджер». У ній заступник директора департаменту комерційної роботи УЗ Валерій Ткачов написав про те, що  основною причиною аварій та частих випадків сходження поїздів із рейок  є повний «провал» у проведенні ремонтних робіт і робіт з утримання верхньої будови колії, залізничної інфраструктури в цілому. І розмістив повідомлення на Facebook. Ось цитати із цієї публікації:

«Хто винен? У чому причина сходжень? Чому все частіше ми чуємо в ЗМІ інформацію про аварії на мережі Укрзалізниці? Може у нас партизани завелися?

На мій суб’єктивний погляд, основна причина аварій – повний провал у проведенні ремонтних робіт і робіт з утримання верхньої будови колії, залізничної інфраструктури в цілому. Зношена інфраструктура просто не витримує робочого навантаження»,– підкреслив Ткачов.

За його словами, ремонти верхньої будови не робляться тому, що немає фінансування, не закуповуються запчастини, УЗ нічим ремонтувати шляхи.

«Ось і отримуємо! Ви знаєте, скільки рейок було закуплено УЗ до серпня 2021р.? Аж цілих 130 тн на всю мережу УЗ! Це тонн, не тисяч тонн.

Я порився в статистиці і виявив цікаві цифри. У 2012 р. Укрзалізниця закупила близько 110 тис т рейок, у більш-менш стабільні роки – 2013, 2016-2018 рр – річна закупівля рейок коливалася в діапазоні 35-44 тис. т у рік. Навіть у важкий період військової агресії 2014-2015рр. закуповувалося 10-30 тис т у рік. У 2019 р. закупівля рейок знизилася до 17,5 тис т, у 2020 р. до… 12 200 т. І нарешті до серпня 2021р закуплено всього 130 т!», – обурюється він.

Ткачов зазначив, що річний обсяг закупівлі рейок для потреб УЗ ніяк не корелює з одержуваним фінансовим результатом компанії: при загальному збитку в 0,5 млрд грн за підсумками 2018 року купили 40 тис. тонн рейок, а в 2019 році при отриманому прибутку 2,429 млрд грн. було закуплено лише 17,5 тис тонн рейок.(виділено «Версіями»)

«Протягом останніх трьох років ситуація із закупівлею рейок виглядає катастрофічною! При необхідному річному споживанні УЗ рейок в обсязі 50-100 тис тонн, щорічно закуповується мізер.

І нестача рейок – це тільки верхівка айсберга! Хронічно недофінансовуються всі основні засоби УЗ, зростає їх фізичне і моральне зношення», – резюмував заступник директора департаменту комерційної роботи УЗ Валерій Ткачов.

Нагадаємо, пише Економічна правда, на Львівській залізниці стався схід 13 вагонів вантажного поїзда «Клепарів – Батьово», що перевозив щебінь та залізну руду.

Здавалося б, після такої публікації керівництвом Укрзалізниці мали би зайнятися якщо не СБУ, то поліція. Адже йдеться про безпеку громадян України та перевезень вантажів. І це ж у період війни! Та правоохоронні органи держави ця ситуація чомусь не зачіпає – реакції ж бо нема?!.

А що керівництво УЗ? Воно, мабуть, чекає, доки вагони з пасажирами не полетять шкереберть?!. І тільки тоді всі кинуться перевіряти залізницю,та буде пізно. Втім, по-іншому в нас і не буває…

«Версії»

Запис «Залізниця нині – найнебезпечніший транспорт» спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Стан лікування мешканців при інфарктах та інсультах будуть включені до ключових показників ефективності голів регіонів. Адже серцево-судинні захворювання є основними причинами смертності й одними з основних факторів інвалідності в Україні. 

Рішення про включення показників лікування інфарктів та інсультів до ключових показників ефективності голів місцевих державних адміністрацій прийнято на засіданні Уряду 4 серпня. Про це йдеться в постанові «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 35».

«Серцево-судинні захворювання є основними причинами смертності й одними з основних факторів інвалідності в усьому світі. При таких станах вкрай важливо вчасно викликати швидку, а швидкій — вчасно доставити пацієнта до місця надання кваліфікованої медичної допомоги. Відповідно правильний маршрут рятує життя пацієнта. Розробка та дотримання цих маршрутів — відповідальність місцевих департаментів охорони здоров’я», — зауважив міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко.

За Програмою медичних гарантій-2021 Національна служба здоров’я України (НСЗУ) уклала договори на лікування інсульту з 238 медичними закладами на загальну суму понад 997 млн грн.

Під час контрактування НСЗУ висувала до цих закладів підвищені вимоги, зокрема:

• цілодобовий режим роботи лікарні,
• можливість оперативно зробити КТ або МРТ пацієнту з підозрою на інсульт та вчасно розпочати необхідну терапію,
• наявність приймального відділення з обладнаним місцем для тромболізису, де проводитиметься безперервна пульсоксиметрія, контроль артеріального тиску в автоматичному режимі, ЕКГ,
• наявність сучасного обладнання та медичних працівників потрібної кваліфікації,
• своєчасне знеболення на всіх етапах діагностики та лікування,
• обов’язкове анестезіологічне забезпечення під час усіх інвазивних діагностичних процедур та інше.

На лікування інфаркту за Програмою медичних гарантій-2021 НСЗУ уклала договори із 67 медичними закладами на загальну суму майже 310 млн грн.

У кожній з областей України щонайменше один заклад має контракт із НСЗУ на лікування пацієнтів із гострим інфарктом. У Дніпропетровській області найбільша кількість таких лікарень — 6. У Львівській та місті Київ — по 5. У Запорізькій, Тернопільській, Черкаській областях — по 4.

У НСЗУ до надавачів медичних послуг пацієнтам із підозрою на гострий інфаркт міокарда підвищені вимоги, зокрема:

• наявності новітнього медичного обладнання (зокрема, ангіографу)
• медичних працівників відповідної кваліфікації
• роботи закладу в цілодобовому режимі

Також у закладі, що надає допомогу при гострому інфаркті, має бути:

• відділення інтервенційної кардіології та реперфузійної терапії, що включає катетеризаційну лабораторію, яка працює в цілодобовому режимі, або кардіологічне відділення з рентген-операційним блоком, який працює в цілодобовому режимі, та палати або відділення інтенсивної терапії;
• проведення додаткових лабораторних та інструментальних досліджень у цілодобовому режимі;
• можливість провести термінові консультації з лікарями інших спеціальностей
• надання послуг із медичної реабілітації в гострому періоді тощо.

Наголошуємо, що ангіографічне дослідження коронарних судин є надзвичайно точним діагностичним методом, з допомогою якого лікарі визначають, де саме в судинах порушений кровообіг, та за потреби проводять процедуру встановлення стенту. На сьогодні це є золотим стандартом дослідження серцевих артерій в усьому світі.

реліз на сайті https://moz.gov.ua/article/news/stan-likuvannja-meshkanciv-pri-infarktah-ta-insultah-vkljuchat-do-kljuchovih-pokaznikiv-efektivnosti-goliv-regioniv 

Пресслужба Міністерства охорони здоров’я

Запис Віднині голова ОДА нестиме персональну відповідальність за порятунок інфарктників та інсультників спершу з'явиться на Медіа-Версії.

За даними Головного управління статистики у Чернівецькій області,  на 1 червня нинішнього  року чисельність населення області становила 894,1 тис. осіб.

Упродовж січня–травня ц.р. буковинців стало менше за рахунок природного скорочення на 3003 особи. Водночас був зафіксований міграційний приріст – 492 особи.

Зокрема, кількість живонароджених у січні–травні становила 3172 особи, померлих – 6175 осіб.

Запис Буковинців помирає більше, ніж народжується спершу з'явиться на Медіа-Версії.

У Чернівецькій обласній службі зайнятості станом на 5 серпня 2021 року зареєстровано 700 вакансій. На ці вакансії роботодавці пропонують оплату від мінімальної до 20 тис. грн. Найвищі зарплати на 6 пропозицій роботи. Понад 40 вакансій з оплатою від 12 до 19 тис. грн, а 63 пропозиції роботи з оплатою від 10 до 12 тис. грн.

– З початку року наші фахівці допомогли знайти роботу майже чотирьом тисячам жителів області. Водночас уже тривалий час на ринку праці спостерігається дефіцит кадрів за такими професіями, як слюсарі, інспектори, виробники блоків та панелей з цегли, контролери водопровідного господарства, слюсарі аварійно-видобувних робіт, токарі, лікарі невідкладних станів, – зазначає директорка Чернівецького обласного центру зайнятості Любов Кожолянко.

Найбільшу заробітну плату – 20 тис. грн – пропонує роботодавець із Заставнівщини трактористам-машиністам сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва, таких пропозицій роботи – п’ять.  Серед обов’язків – виконання сільськогосподарських робіт на агрегатах, експлуатація, обслуговування та дрібний ремонт техніки. Серед вимог наявність посвідчення тракториста-машиніста категорії А2. На таку ж оплату роботодавець шукає електрозварника ручного зварювання у Чернівцях на асфальтно-бетонний завод, серед обов’язків –  робота з металом.

У Чернівцях на оплату 19 тис. грн шукають майстра цеху, який знає технологічні процеси виробництва продукції з деревини, технічні характеристики і вимоги до продукції, серед обов’язків – контроль за виконанням працівниками цеху у встановлені терміни виробничих завдань за обсягом, якістю та асортиментом продукції, а також він має здійснювати  контроль за дотриманням технології виробництва продукції.

Зарплату у 18 тис.грн пропонують завідувачу аптеки, який повинен забезпечувати виконання ліцензійних вимог щодо реалізації лікарських засобів, здійснювати аналіз комерційної діяльності аптеки, організовувати роботу співробітників аптеки, формувати звітність та мати сертифікат за спеціалізацією «Організація та управління фармацією».

На 15 тис. грн є п’ять пропозицій роботи: начальник відділення, економіст, електрогазозварник, слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, водій автотранспортних засобів.

На оплату від 12 до 14 тис. грн є пропозиції роботи для лаборанта хімічного аналізу, начальника відділу, інженера, торговельного агента, електромеханіка з ліфтів, майстра з ремонту, машиніста екскаватора, машиніста автогрейдера, провізора, бухгалтерів, економістів, столярів, верстатників деревообробних верстатів.

Сектор інформаційної роботи Чернівецького обласного центру зайнятості

Запис Вакансії на Буковині: кому роботодавці пропонують найбільшу зарплату спершу з'явиться на Медіа-Версії.

«Щойно прочитала дуже сумну новину: пішов у засвіти професор Волков Анатолій Романович, – написала у своїй сторінці Фейсбук заслужена журналістка України Валентина Мацерук. – Ця звістка опечалила його численних учнів, колег-науковців – усіх, кому доля дарувала роки, години, хвилини спілкування з, без перебільшення, Великою Людиною – великою, бо в усьому намагався бути й був максимально чесним, досконалим, високопрофесійним – і в улюбленій роботі, й у людських взаєминах. Зробила такий висновок не тільки ознайомившись із Вікіпедією, публікаціями про Науковця і його доробок, а й із нечастих особистих зустрічей за чашкою чаю, коли в гостинній домівці Анатолія Романовича і Людмили Петрівни розмовляли не тільки про науку, а й про життя». Торік Анатолій Романович Волков відзначив поважний ювілей – 95-річчя. З цієї нагоди п. Валентина й опублікувала в «Буковині» цей матеріал, який сьогодні пропонуємо увазі читачів уже на знак пам’яті про незабутнього професора Волкова.

Особистості

ТРИ ЗУСТРІЧІ З ПРОФЕСОРОМ ВОЛКОВИМ

Щасливий той, кому доля подарувала навчатися у мудрих учителів. І таких щасливців, упевнена, серед нас є дуже багато. І чимдалі дорослішаючи, соліднішаючи, кожен ще більше осмислює й оцінює їхню роль у становленні власної особистості. З огляду на це по-доброму заздрю учням, колишнім студентам знаного науковця, літературознавця, професора Анатолія Волкова. Серед них є чимало його послідовників, зокрема й у Чернівецькому національному університеті, якому він присвятив десятки літ невтомної праці – викладацької, науково-дослідницької – справі всього свого життя. Мала своїх навчителів у своїй школі й львівській альма-матері, яких згадую з вдячністю. А от знайомству, доторку до мудрості Анатолія Романовича завдячую нашій професії, яка дарує неповторні, незабутні зустрічі.

Зустріч перша – на Українській…

Коли перейти через дорогу від нашої редакції, що на вул. Українській,  до будинку №37 та трохи підняти очі вгору, то можна побачити меморіальну дошку. І навіть якщо ви поспішаєте, варто на мить зупинитися, аби дізнатися, що в цьому домі в 1949-1959 роках жив український фольклорист, літературознавець Роман Михайлович Волков. Саме біля цього обійстя надцять літ тому зблизька побачила Анатолія Романовича, ім’я якого не раз чула серед прізвищ інших відомих університетських науковців. Звісно, того дня він конче мав тут бути присутнім: відкривали дошку на честь його батька. Роман Михайлович, як розповів, був для нього найпершим учителем. І це той випадок, коли діти йдуть батьківськими стопами. Тепер, озираючись на минуле, ознайомлюючись з біографією Романа Михайловича і Анатолія Романовича, вкотре пересвідчуєшся: мудрість, розум, інтелект передаються у спадок. Та й на синові Анатолія Романовича й на онуках природа не відпочила…

Церемонія відкриття меморіальної дошки зазвичай не передбачає розлогих виступів. Про заслуги Романа Волкова перед вітчизняною наукою присутні говорили стисло. Та й сам Анатолій Романович на вулиці біля рідного будинку, в якому раніше мешкав разом із дружиною та сином, був не дуже говіркий. Хоча у короткому спілкуванні після завершення офіціозу дещо розповів про свою родину і хоч не звик вельми проявляти емоції, та приховати хвилювання не міг. Тож більше про Волкова-старшого дізналася із Вікіпедії. І це важливо, коли вести мову про заслуги Волкова-молодшого, який у свої поважні роки може достеменно сказати: ці роки – його багатство, що його надбав невтомною «сродною працею». 

Коріння Волкових – на Чернігівщині. Там вчителями трудилися батьки Романа Михайловича. А згодом і він здобув спеціальність на словесному відділенні Ніжинського історики-філологічного інституту. Ще студентом захопився вивченням фольклорних пам’яток. Його студентська праця «Народна драма «Царь Максиміліан»» отримала високу оцінку фахівців і була видана окремою книжкою у Варшаві. Відтак викладав в Одеській гімназії. Склав магістерські іспити і здобув звання приват-доцента, пройшов підготовку до професорського звання у Петербурзькому університеті. Працював у 1920-1923 роках ректором Одеського інституту народної освіти, викладав в Одеському педагогічному інституті. Був причетний до створення філологічного факультету Одеського державного університету, який очолив і водночас завідував кафедрою російської літератури. В повоєнний час (1945-1950 роках) обіймав посади проректора з наукової роботи та завідувача кафедри російської літератури Львівського державного університету. Відтак – Чернівці, університет, де займав такі ж посади.

Наукові праці вченого пов’язані переважно з українським та російським фольклором. Досліджував народну драму, казки, билини, вивчав українсько-російсько-польські літературні зв’язки. Роман Волков був головою етнографічно-діалектологічної секції Одеської комісії краєзнавства при Всеукраїнській академії наук. Як керівник цієї секції працював над організацією музею Степової України. Крім того, він вів семінари з матеріальної етнографії та фольклору, українознавства, зі стилістики казок, билин та дум, а також з ткацтва та писанкарства на Чернігівщині. 

Поряд з фольклором Р. М. Волков вивчав, зокрема, й творчість Т. Г. Шевченка, О. С. Пушкіна, Л І. Боровиковського, В. А. Жуковського. Його авторству належить 152 наукових публікацій.

Чернівці стали останнім прихистком професора Романа Михайловича Волкова, про якого нам нагадує меморіальна дошка на вулиці Українській. Проходячи повз, не зайве подумки вклонитися людині, яка у тодішніх реаліях наснажувалася українською казкою, думою і… писанкою.

Народжений в Одесі, його син Анатолій Романович згодом успадкує любов до Слова, до Книги. І рідкісні видання – справжнісінький скарб, який зберігається у старовинних із червоного дерева шафах, що разом із раритетною бібліотекою залишилися у домівці, де тепер мешкають Анатолій Романович та Людмила Петрівна – не тільки берегиня домашнього затишку, а й однодумиця, також поважний науковець. При наступній зустрічі з професором Волковим він познайомив мене з нею.

Зустріч друга. У домашньому інтер’єрі

Не знаю, звідки, з якого фольклору, із якого джерела поширилася легенда про те, що в кожній оселі живе свій домовичок. Але впевнена, що він схожий на доброго казкового гнома з великими довірливими очима, якими вселяє добро у мешканців будинку. Хоча він і невидимий, проте підтримує домашню ауру й оригінальний своєрідний дух господарів. У Волкових він справді якийсь особливий. Я відчула його, коли напросилася до них у гості. Нагода була гарна – ювілей Анатолія Романовича. Втім, вони самі мене запросили, аби погомоніти в затишній, не офіційній обстановці. Пили шампанське з канапками, приготованими за оригінальними рецептами Людмили Петрівни, смакували тортом із ароматною кавою. Я ж принагідно приглядалася до ошатних томів у шафі, але погляд зупинявся на фарфорових фігурках – Гоголівських персонажах із «Мертвих душ». Виявляється, це також спадок від Романа Михайловича, який захоплювався класикою. А користується він особливою любов֦’ю в родині ще й тому, що молодші Волкови не менше закохані в класику. Людмила Петрівна, до того ж, працюючи в університеті на кафедрі російської літератури, досліджувала творчість Миколи Гоголя. Анатолій Романович же взявся досліджувати компаративістику. Цікаво було дізнатися від нього мені, не спеціалістові, що то за наука, а вона про те, що в літературах різних народів були присутні свої персонажі, які несли в собі певні ознаки, схожі між собою, проте з міткою національного колориту – як-от у байках Езопа, Крилова, Глібова… 

Мовою енциклопедій. У воєнні часи у зв’язку з евакуацією Одеського університету, де батько працював деканом філологічного факультету, родина виїхала до Сталінграда. Там Анатолій встиг закінчити тільки перший курс німецької філології Сталінградського педагогічного інституту. Відтак навчався на відділенні російської філології Одеського університету, який тоді перевели в місто Байрам-Алі (Туркменістан). Згодом продовжив начання в аспірантурі кафедри слов’янознавства Львівського університету, де водночас займався викладацькою роботою. У 1950 році переведений до Чернівецького університету. Захистив докторську дисертацію. Впродовж 1982–1998 років очолював кафедру теорії та історії світової літератури Чернівецького державного університету. Разом із колегами впорядкував монографію «Лексикон загального та порівняльного літературознавства» (2001), яка отримала визнання не тільки в Україні, а й за її межами. Автор 224 статей, монографій «Ярослав Гашек», «Драматургія К. Чапека», «Форми літературних зв’язків та взаємодій» тощо. Член Українського комітету славістів (1962). Учасник Міжнародних з’їздів, конференцій в Україні, Росії, Польщі, Чехії. Наукову діяльність відзначено пам’ятною медаллю Міністерства культури Чеської республіки (1990) та багатьма дипломами і почесними грамотами Міністерства вищої освіти України, СРСР…

ікаво, що за круглим домашнім столом ми тоді менше говорили про викладацько-дослідницькі заслуги ювіляра й подружжя. Більше – про життя, про те, як серйозний викладач і його тендітна, майже вдвічі нижча зростом студентка-однофамілиця відчули спорідненість душ, як із ролей студентського драматичного гуртка на філфаці Чернівецького університету «ввійшли в роль» гармонійного подружжя. Як народився син, який, ставши дорослим, здійснив колишню батькову мрію (Анатолій в юності хотів стати біологом), а нині Роман Анатолійович – доктор біологічних наук, професор, очолює кафедру молекулярної генетики та біотехнології ЧНУ ім.Ю. Федьковича, його дружина також трудиться на науковій ниві. Як онуки перейняли вже захоплення своїх батьків – Андрій нині працює в Амстердамі, Аня – студентка біофаку. Ми розмовляли «на рівних», і в мене було таке враження, наче ми знайомі ледь не сто років, що принаймні мені вже доводилося зустрічатися з цими мудрими, інтелігентними людьми, які не озирали світ погордливим поглядом із висоти своїх досягнень. 

Але про досягнення, про їхню активну життєву позицію варто говорити. До прикладу, Людмила Петрівна довгий час публікувала рецензії на літературні новинки, на театральні прем’єри на сторінках «Буковини». Подружжя й досі є активними, небайдужими читачами газети й нерідко були гостями нашої редакції (про ці зустрічі можна говорити окремо, бо й справді наше знайомство не обмежилося лише трьома!). Театр, музеї, концертні зали – то ще одна стихія Волкових, без яких вони не уявляють свого життя.

Ну а щодо першої – наукової, то, без сумніву, вони почуваються в ній природно й гармонійно, займаючи свою нішу, пожинаючи власні лаври. Власне, йдеться навіть не про лаври. Просто вони робили (й роблять!) те, до чого мають хист, що люблять і що може принести користь. 

Пригадую, як кілька років тому професор Волков подарував нам Шевченкового «Кобзаря», виданого в Чернівцях у перекладі російською мовою. До цього видання доклали своїх рук і розуму їхній з дружиною тандем. Людмила Петрівна й Анатолій Романович співпрацювали з перекладачами, вникаючи в тонкощі перекладацької справи: скажімо, наша українська тополя по-іншому інтерпретувалася в контексті російської та інших літератур. Й досі пам’ятаю, як світилися очі Учителя, коли він писав автограф у книзі.

Зустріч третя. В аурі вдячності

Здавалося, то було зовсім недавно. А, виявляється, минуло вже п’ять років. Тоді Анатолія Романовича з нагоди поважного 90-річчя запросили до муніципальної бібліотеки імені Анатолія Добрянського. Ювіляр сидів за столиком в оточенні своїх книг і… колишніх учнів, котрі вже давно самі стали відомими, улюбленими вчителями для молодших поколінь. Стали науковцями, письменниками, журналістами. Вони щиро говорили про «школу Волкова», про «вовчу зграю» – так у юні роки називали свій гурт у літклубі на чолі з Анатолієм Романовичем. Наголошували на значенні не тільки його літературознавчої школи, а й школи інтелігентності, людяності.

Натомість Професор здебільшого говорив про своїх учителів, особистостей, які відіграли роль у його становленні. Передусім, звісно, про батька, бо саме завдяки йому «увійшов в літературу й фольклористику», від нього, з його бібліотеки дізнався про величні постаті української історії, про які того часу прийнято було мовчати. Розповів про цікавий факт: свого часу він подарував Михайлові Григоровичу Івасюку, з яким товаришували, книжку Володимира Гнатюка. Згодом син пана Михайла Володимир Івасюк, читаючи збірку, знайшов строфу, де згадувалася трава-рута. Потім з’явилася знаменита пісня, яка стала неофіційним українським гімном … А ще зауважив, що, навчаючи свого часу студентів, він… сам у них вчився.

Мудрість – вона і є мудрість. А мудрі казали: людина вчиться все своє життя.

…Ми планували зустрітися з Анатолієм Романовичем напередодні його ювілею – 95-річчя. Знову ж таки – у домашньому інтер’єрі. Але життя внесло свої корективи – карантин, вірус нас усіх прив’язав до домівок. Проте віримо: мине й це випробування, і ми неодмінно зустрінемося. 

Валентина МАЦЕРУК 

P.S.На превеликий жаль, зустрічі вже не буде. Але залишається світла пам’ять.

Запис Пам’ять: Особистості, що залишають слід спершу з'явиться на Медіа-Версії.

До поліції Чернівецької області звернулися по допомогу родичі 79-річної жительки Чернівців Старчук Ольги Георгіївни. Жінка вийшла з дому 30 липня і досі її місцезнаходження невідоме.

 Прикмети розшукуваної: зріст приблизно 170 см, худорлявої статури, коротке сиве волосся, над губою є родима пляма. Пенсіонерка страждає на деменцію.

Жінка була одягнена в темний халат з квітами й хустку.

Якщо вам відома будь-яка інформація про можливе місце перебування Ольги Георгіївни Старчук – прохання терміново повідомити оперативникам карного розшуку ГУНП в Чернівецькій області за номерами телефонів (0372) 59-18-85, (099) 755-26-77 або на спецлінію поліції «102».

Відділ комунікації ГУНП в Чернівецькій області

Запис Поліція Буковини розшукує безвісти зниклу пенсіонерку спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Відомості для тих, хто хоче експортувати зерно до Китаю

Звертаємось до суб’єктів господарювання, які мають наміри експортувати зерно кукурудзи до Китайської Народної Республіки. Зерно, що експортується, повинне відповідати нормам чинного фітосанітарного законодавства, правилам імпорту та національним стандартам Китаю, а також не містити живих комах і шкідливих організмів, які знаходяться під карантинним контролем у Китаї. 

Експортувати зерно кукурудзи до КНР може будь-який суб’єкт господарювання, внесений до відповідних переліків: Перелік осіб, які планують експорт кукурудзи до КНР та Перелік місць зберігання, з яких планується експорт кукурудзи до КНР.

 Для цього в період вегетації, на підставі заяви від суб’єкта господарювання державними фітосанітарними інспекторами проводяться обстеження місць вирощування, а також місць зберігання на відповідність вимогам Протоколу фітосанітарних та інспекційних вимог щодо експорту кукурудзи з України до КНР (додаток 1).

Однією з вимог Китайської Народної Республіки є обстеження посівів кукурудзи у періоду вегетації із використанням міжнародно прийнятих методів нагляду та дослідження на предмет присутності шкідливих організмів: Pantoea stewartiї subs. Stewarti (бактеріального пожовтіння кукурудзи), Cladosporium griseo-olivaceum (оливкової плямистості), Wheat streak mosaic virus (смугастої мозаїки пшениці).

Для проведення обстежень на предмет відповідності Протоколу суб’єктам господарювання до Головного управління Держпродспоживслужби в Чернівецькій області необхідно подати наступні документи (Роз’яснення щодо проведення обстежень з метою формування Переліку осіб, які планують експорт кукурудзи до КНР та Переліку місць зберігання, з яких планується експорт кукурудзи до КНР, додаток 2):

• заяву на проведення фітосанітарних процедур;
• інформацію, що підтверджує включення до Реєстру осіб, які здійснюють господарську діяльність, пов’язану з виробництвом та обігом об’єктів регулювання, відповідно до статті 27 Закону України «Про карантин рослин»;
• завірену копію договору (та /або іншого документу) щодо намірів купівлі зерна в агровиробників з метою експорту до Китаю;
• завірену копію документу, що підтверджує впровадження інтегрованої системи захисту;
• документ, що підтверджує оплату за обстеження, відповідно до розмірів плати за послуги.

При проведенні обстеження державним фітосанітарним інспектором з кожного поля або місця зберігання відбираються зразки, які направляються для проведення експертизи до уповноважених фітосанітарних лабораторій України.

Наразі триває формування переліку осіб, які планують експорт кукурудзи до КНР. У зв’язку з цим звертаємо увагу зацікавлених осіб на необхідність подачі документів для проведення передбачених фітосанітарних процедур до 1 вересня 2021 року.

Головне  управління Держпродспоживслужби в Чернівецькій області

Запис Нині формується перелік осіб, які планують експорт кукурудзи до КНР спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Життя щонайменше кожного другого рядового буковинця, якщо не всіх без винятку, може стати основою сюжету карколомного бестселера чи навіть екшена. Калейдоскоп декорацій, устроїв і настроїв, трагедій і комедій на тлі шаленого драматизму… Таким було життя наших недавніх предків. У багатьох сім’ях зберігають пам’ять про дідусів і прадідів, бабусь і пробабусь, які народилися ще за Австро-Угорщини й чия молодість пройшла у королівській Румунії, натомість усе  свідоме життя вони працювали «на благо» Радянського Союзу, а доживали віку в незалежній Україні. Унікальний край – унікальні люди. Їхні обличчя кожний з нас може знайти у фотоальбомі своєї родини, а, додавши розповідь про них, – узяти участь у проєкті «Прості обличчя непростої історії», який відтворює історію Буковини. 

Свого часу про таку унікальну можливість розповіли під час пресконференції  з нагоди старту проєкту «Прості обличчя непростої історії» Сергій Гакман – віце-президент БФ «Суспільні ресурси та ініціативи», кандидат історичних наук, заступник директора Чернівецького регіонального центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій, Віктор Павлюк – громадський і культурний діяч, Наталія Філяк – директорка бібліотеки (ЧОУНБ) імені Михайла Івасюка та Наталія Нечаєва-Юрійчук – членкиня БФ «Суспільні ресурси та ініціативи», кандидатка історичних наук, доцентка кафедри політології та державного управління ЧНУ імені Юрія Федьковича. А реалізує цей неймовірно цікавий та захопливий проєкт Благодійний Фонд «Суспільні ресурси та ініціативи» за підтримки Українського Культурного Фонду у партнерстві з обласною універсальною науковою бібліотекою ім. М. Івасюка.  Мета проєкту – через звернення до родинних історій і залучення до їхнього написання якомога ширшого кола наших краян спільно відтворити регіональну історію. 

У рамках проєкту планується підготовка, організація та презентація шести фотовиставок «Прості обличчя непростої історії» у Чернівецькій, Хотинській, Кіцманській, Вижницькій, Герцаївській та Сторожинецькій територіальних громадах Чернівецької області. Світлини та історії героїв, зображених на них, будуть систематизовані та впорядковані для фотоальбому. Вже створюються спеціальний сайт і онлайнгалерея з можливістю подальшого їхнього наповнення для пожвавлення міжкультурного діалогу на рівні громади, регіону та у перспективі – всієї України. У кінцевому результаті це сприятиме активізації процесу формування української політичної ідентичності. 

Прикметно, що до збору світлин та історій активно долучаються публічні бібліотеки згаданих територіальних громад. 

Організатори також звертаються до буковинців, адже в їхніх родинах є знімки з усіх попередніх часів, занотовані спогади або ж розповіді, що передаються з покоління у покоління. Яке це потужне, свіже та правдиве джерело для істориків і наступних поколінь! Адже без минулого, як відомо, немає майбутнього. 

Для прикладу – одна з жахливо-щемних розповідей, які прозвучали під час презентації проєкту «Прості обличчя непростої історії». Належить вона директорці обласної універсальної наукової бібліотеки п. Наталії Філяк.

… Микола Кушнір народився в селі Данківці на Хотинщині голодного 1946 року. Тож і народжених тієї пори немовлят називали голодними. Бо у світ їх привели мами, яким під час вагітності бракувало їжі. Тому й народжувалася малеча вже голодною. Але з грудей бабусі п. Наталі замість молока витікала… кров. У змарнілої голодної породіллі молоко просто не вироблялося. Її кров стала джерелом життя сина. 

У ті страшні 1946-47 роки радянська влада збирала по селах немовлят, які народилися під час голоду. Тож забрали і Миколку. Його мати вже практично й ходити не могла. Та побачивши, як машина віддаляє від неї сина, – звідки тільки ті сили взялися! – кинулася за полуторкою й обігнавши її стала перед машиною. «Віддайте дитину», – гукнула. Машина зупинилася і якийсь чоловік у напіввійськовій формі жбурнув їй сина зі словами: «Дура, сама умрешь и малыша загубишь!».

– Материнська любов – це повсякденний подвиг, – завершила розповідь Наталія Філяк. 

Отже, шановні краяни, приносьте світлини з альбомів вашої родини. У бібліотеці їх оцифрують, а оригінали повернуть. Додавайте спогади та розповіді. Ваші родичі – це частина історії, зробіть їх відомими. 

Адреса: Чернівці, вул. Кобилянської, 47, обласна універсальна наукова бібіліотека.    

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Пишемо правдиву історію: зроби відомими своїх родичів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Понад 4 місяці тривала тендерна закупівля Послуг з прибирання та підмітання вулиць на території Чернівецької міської територіальної громади, повідомив Департамент інфраструктури і вказав на те, що це було наслідком чисельних скарг учасників тендеру. З одного боку вони затягували тендер, а з іншого － апелювали до міської ради, мовляв, їм не виділяють кошти на прибирання вулиць… Та нарешті епопея скінчилась. Територію громади було розбито на 10 лотів і 12 липня підписання договорів про послуги з прибирання та підмітання вулиць з такими виконавцями:

Лот1. ПП «Порядок в домі 11» на суму 5 млн 305,9 тис.грн

Лот2. ПП «Порядок в домі» на 549 990 грн

Лот3. ТОВ «Єврокомунбуд» на 1млн 711 777 грн

Лот4. ПП «Управдом» на 1млн 897 тис. грн

Лот5. ПП «Регіон-К» на 1млн 589 тис. грн

Лот6. ПП «Санітарія» на  674 914 грн 

Лот7. ПП «Санітарія» на 541488 грн

Лот8. ПП «Мегаполіс 2005» на 999 999 грн 98 коп

Лот9. ПП «Санбуд-Сервіс» на 3 млн 951тис. грн

Лот10. ТОВ «Град-комфорт» на 1 млн 497тис. грн.

Ось посилання, за яким ви можна ознайомитися з схематичним, ілюстративним зображенням територій громади, які закріплені за переможцями: https://cutt.ly/omD8fcL

А повний перелік вулиць за лотами – читайте нижче

Економія за рахунок тендерного редукціону склала 1млн 386тис. 394 грн － це 7% від початкової суми тендеру (20 млн 104 463 грн). Цього року виконавці реально змагалися між собою за лоти. Всі договори заключені до кінця 2021 року.

І на останок про найважливіше.

Департамент інфраструктури та благоустрою вніс вагомі зміни в умови договорів і технічні вимоги щодо якості наданих послуг з прибирання.                                                         

Запис Хто нині прибирає Чернівці спершу з'явиться на Медіа-Версії.

На черговій сесії 22-ма голосами депутатів Чернівецька міськрада підтримала рішення про зміну назв та найменувань окремих шкільних навчальних закладів.

Чернівецька гімназія №1 імені Тараса Шевченка стане Чернівецьким ліцеєм №8 імені Тараса Шевченка.
Чернівецьку гімназію №2 перейменують на Чернівецький багатопрофільний ліцей №11 «Престиж».
Чернівецька гімназія №3 стане Чернівецьким ліцеєм №10.
Чернівецьку гімназію №4 перетворять у Чернівецький ліцей №9.
Проєкт рішення передбачає також зміну типу і найменування місцевої гімназії №5. У разі ухвалення цього рішення навчальний заклад стане Чернівецьким ліцеєм №5 “Оріяна”.

Разом з тим, Чернівецька гімназія №6 імені Олександра Доброго (Alexandru cel Bun) може стати Чернівецьким ліцеєм №6 імені Александру чел Бун.

А Чернівецька гімназія №7 стане Чернівецьким ліцеєм №7.

Запис Замість гімназій – ліцеї спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Серпень 2021 обіцяє бути доволі напруженим у плані геомагнітних коливань. Останнього місяця літа на нас чекає аж 5 магнітних бур різної інтенсивності.  

2-3 серпня – слабка магнітна буря

10 серпня – середня магнітна буря

16-17 серпня – сильна магнітна буря

18-20 серпня – середня магнітна буря

29 серпня – слабка магнітна буря

Магнітні бурі можуть спричиняти неприємні й навіть небезпечні стани, зокрема загострення хронічних хвороб, інтенсивний головний біль, підвищення артеріального тиску, перепади настрою, почуття пригніченості, депресію, панічні атаки, загальну слабість та зменшення продуктивності, безсоння тощо.

Запис МАГНІТНІ БУРІ В СЕРПНІ 2021 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Без питної  води – ні туди, ні сюди

Відень, Париж, Берлін, маленьке містечко у Хорватії Дубровник, рідні Хмельницький,  Івано-Франківськ, Тернопіль, Чернігів належать до міст, де мешканці п’ють воду просто з-під крану. Скажімо, жителям Хмельницького, Чернігова, маленького Ізяслава просто поталанило: природна якість води в них пов’язана з тим, що джерелами водопостачання є артезіанські свердловини, глибина деяких із них сягає 750 метрів. А переважна більшість українців, на жаль, споживає шкідливу для здоров’я воду.

Натомість Європейський Союз дбає про те, що тече з кранів європейців. Чому?  А все дуже просто. У другій половині ХХ століття виникло розуміння того, що людина не тільки складається переважно з води, а й, за свідченням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), 80% хвороб, які вражають її, спричинені неякісною питною водою. Хвороби Альцгеймера, Паркінсона, поширені онконедуги, ураження печінки та нирок – усе, що «дошкуляє» нині населенню України, є наслідком неякісної питної води. 

Біду помітив навіть уряд 

Отже, недарма уряд України цими днями затвердив законопроєкт «Про Загальнодержавну цільову соціальну програму «Питна вода України» на 2022-2026 роки. Як наголосив міністр розвитку громад та територій України Олексій Чернишов, «уряд створює можливості для покращення якості питної води … будівництва, реконструкції, капітального ремонту водопровідних мереж, очисних споруд, мереж водовідведення тощо, – це надважливе завдання держави». Згідно із законопроєктом, на заходи із забезпечення населення питною водою у 2022-2026 роках планується виділити близько 28,5 млрд гривень. З них понад 16 млрд – кошти державного бюджету, ще 11 млрд грн – з інших джерел. На 2022 рік йдеться про фінансування у розмірі понад 3 млрд грн.

А чернівецька мерія стрибнула… назад

Отже, крок вперед? Ні, навіть стрибок! Тим паче, що в тему і повернення саме зараз до призабутої реконструкції Чернівецького водоканалу, розпочатої ще кілька років тому. Та рух уперед по-чернівецьки виявився, як не прикро, стрибком… назад.  

Нагадаю: навесні 2019 року в рамках проєкту «Інтегрований розвиток міст в Україні», фінансованого урядами Німеччини та Швейцарії, до якого потрапили серед 6-ти міст України й Чернівці, тодішній чернівецький міський голова Олексій Каспрук та директор бюро Кредитної установи для відбудови (KfW) Лутц Хорн Хааке підписали фінансову угоду на суму 350 тисяч євро від уряду Федеративної Республіки Німеччина на модернізацію систем водопостачання нашого міста. Передбачалося виконання низки робіт з оптимізації системи водопостачання міста. Зокрема, реконструкція й модернізація окремих її об’єктів — водозаборів, насосних станцій, станції водоочищення та резервуарів чистої води. А також заміну аварійних ділянок магістрального водогону. 

До слова, ще тоді звернула увагу на те, що левова частка коштів німецького банку розвитку KfW поверталася … німцям, тільки вже у вигляді зарплат їхніх консультантів, розробників документації тощо. Чимало виконавців певних проєктно-документальних робіт були також і з Київських науково-дослідних інститутів. Як відомо, цей спільний проєкт реконструкції чернівецького водоканалу застопорився і лише прихід нового керівництва до міської ради дав йому друге дихання. 

Та, мабуть, уся влада однакова, бо й нова, як  і попередня, відмовилася враховувати вимоги часу. Ба більше, міський голова Роман Клічук закрив очі на вельми неприємну правду: німецько-чернівецький проєкт вирішує проблеми водоканалу, та не вирішує проблеми чернівчан, бо його реалізація не забезпечує якості питної води з кранів містян, а лише зменшує шалені втрати, адже за офіційними даними 60% добутої з Дністра та Пруту води дорогою до кранів просто витікає в землю. Ну й, звісно, нові труби – це не старі, тож перевищення норми вмісту заліза у воді стане меншим.

Реконструкція, модернізація чи… хренізація?

А тепер про головне. Про те, що чернівчани нині мають у кранах смертельно небезпечну воду, яка навіть не підпадає під контроль за вимогами ВООЗ і стандартами ЄС. Бо в ній містяться речовини, суворо заборонені в Європі, США  і Канаді. Про це –  в розмові з кандидатом хімічних наук Аллою Чобан, яка у співдружності з колективною науково-виробничою фірмою «Нью Комеко» не тільки проаналізувала те, що ми п’ємо, а й запропонувала вихід з тупикової ситуації.    

– Отже, пані Алло, чому наша питна вода є небезпечною для здоров’я?

– В Україні 80% джерел питної води є поверхневими. А протягом останніх 50-60 років значно збільшився так званий  антропопресинг на довкілля. Іншими словами зріс вплив людини на навколишнє середовище. 

– На власні очі бачила, як на Дністрі перуть порошками килими, білизну, миють машини…

– І я таке бачила, відпочиваючи у селі Василів. А це ж усе потім потрапляє до нас в організми через воду з кранів. Найнебезпечніше те, що у природі через діяльність людини з’явилися ксенобіотики – чужорідні для біосфери хімічні речовини, які в  природі не синтезуються і не можуть асимілюватися живими організмами, і внаслідок цього вони не беруть участі у колообігу речовин у природі, а лише накопичуються у зовнішньому середовищі та біоакумулються в жирових тканинах людського організму. Це означає, що природна вода поверхневих джерел насичена гормонами, антибіотиками, синтетичними барвниками, пестицидами, ПАРами – поверхнево-активними речовинами. Прикметно, що все це може забрати з води активоване вугілля, яке є найкращим та найякіснішим фільтром. Але воду в нас чистити ним поки що не збираються… 

– Давайте спробуємо узагальнити всі недоліки, притаманні чернівецькій питній воді.   

– Ми це вже зробили. Найнебезпечніший чинник – наявність у нашій питній воді хлорорганічних сполук. Токсикологи стверджують, що зв’язок С–Сl – це єдиний зв’язок, який у природі не руйнується. Відтак ці сполуки в людському організмі накопичуються, з плином часу спричиняючи в ньому катастрофічні руйнування. 

За даними аналізів австрійських фахівців, у нашій питній воді присутні дихлорметан, трихлорметан і тетрахлоретан, яких у жодних пробах води європейських країн, США та Канади вдень з вогнем не знайдеш, бо вода з ними вважається непитною. 

–  А звідки  беруться ці хлоровмісні речовини в нашій воді? 

–  Воду в нас знезаражують додаванням хлору до води. Та коли хлор потрапляє у воду, він реагує з метаном чи іншими органічними сполуками, які в цій воді присутні. І виникають вбивчі для здоров’я людей сполуки. Саме тому в Європі хлорування вже давно замінили озонуванням. Бо озон є значно сильнішим дезінфікуючим агентом ніж хлор, і більш надійним, з огляду на ймовірність подальших атак мікросвіту, який стрімко адаптується до умов існування. А якщо після озонування провести ще й адсорбцію води активованим вугіллям, то матимемо чисту і придатну для пиття воду. Нагадаю: активоване вугілля вилучає навіть токсичні хлоро- та нітропохідні органічні сполуки. Та й колеги-хіміки не дадуть збрехати: хлор не знищує усієї органіки, що є у воді. 

– Але ж у нас мають замінити хлор на натрій гіпохлорит…

– У випадку використання замість хлору натрію гіпохлориту проблеми зменшуються, та не усуваються. На жаль, події 2020-2021 рр. показують, що мікросвіт, зокрема, світ вірусів,   не здається. Тож нам треба бути на крок попереду, як це зробили країни ЄС. Для знезараження питної води вони використовують значно сильніший знезаражувальний агент, ніж хлор або гіпохлорит. Йдеться про вже згаданий вище озон.  

– Це єдиний недолік нашої води?    

– Якби ж то! Їх у нас аж чотири. Наступний – присутність у воді йонів алюмінію, які є імунотоксинами (!). 

–  Як потрапляють у воду ці злоякісні йони алюмінію? 

– Їх кидають туди шуфлями працівники водоканалу для коагулювання, який є першим етапом водопідготовки. Та оскільки лабораторію на водоочисній станції у Вікні закрили, все робиться «на око». «Одна шуфля  алюмінію, коли дощу немає, і дві шуфлі, коли йде дощ», – принаймні так мені «пояснили» там працівники, серед яких немає жодного фахівця. Для прикладу, у канадському місті Торонто на очисних водозабірних спорудах працює наша колишня студентка хімфаку, яка закінчила університет з відзнакою. Вода у Торонто не просто проходить суворий контроль – суворого регламенту роботи дотримується наша фахівчиня, в руках якої здоров’я мільйонів. Відчуйте, як то мовиться, різницю! Отже, порушення процесу коагулювання, а саме – передозування активної речовини – і спричиняє утворення цих імунотоксинів. Ураженню алюмінієм піддаються кістковий мозок, кістки, легені, нирки, репродуктивні органи, особливо в жінок, молочні залози, центральна нервова система. Спостерігається ослаблення пам’яті, порушення орієнтації у просторі, енцефалопатія. З віком можуть розвинутися хвороби Альцгеймера та Паркінсона.  

Третім, не менш небезпечним, недоліком нашої чернівецької водогінної води є наявність у ній фенолів, які, потрапляючи до людського організму, спричиняють отруєння. Ці токсини  особливо небезпечні для головного мозку і нирок. До слова, під час війни у концтаборі Штутгоф, розташованому в околиці польського міста Гданська, табірні лікарі й санітари вбивали в’язнів у лікарняному відділенні, у тому числі жінок і дітей, роблячи ін’єкцію бензину і фенолу просто в серце, бо це було дешевше за кулю. 

– А звідки феноли у чернівецькій воді?

– Феноли – це органічні сполуки ароматичного ряду. Їх застосовують у виробництві смол, антиоксидантів тощо. Більше нічого сказати не можу… Треба це питання серйозно вивчати.

– І, нарешті, четвертий недолік…

– …Це перевищення заліза у воді. Причина – старі труби. Водночас позбутися цієї небезпечної вади досить просто: достатньо ввести у воду вуглекислий газ та ортофосфорну кислоту. Саме їх використовують для зниження корозії в багатьох містах і, зокрема, Гельсінкі. Я спеціально згадала це місто, бо водопідготовка у Чернівцях і Гельсінкі дуже схожа. І якби ми взяли за зразок водопідготовку у столиці Фінляндії, то могли б пити воду з кранів і припинили б систематичне отруєння людей та підрив здоров’я буковинців. Адже Чернівці беруть воду з Дністра на станції «Вікно», а Гельсінкі – з озера Пяйянне. Там і там водопідготовка починається з коагулювання, себто обробки води реагентом (коагулянтом), що забезпечує укрупнення частинок забруднень та полегшує їхнє вилучення. Зникають каламутність та забарвлення води, її фізико-хімічні властивості поліпшуються. Як коагулянт, переважно використовують сульфати та хлориди алюмінію й заліза та більш сучасний «Полвак».     

Однак повернімося до власне коагуляції. Після цієї стадії і на станції «Вікно», що на Буковині, і у Гельсінкі воду відстоюють, а далі фільтрують через піщані фільтри. А от подальші процеси розходяться. У Чернівцях воду хлорують і на цьому ставлять крапку. А у Гельсінкі воду озонують, а потім ще й адсорбують на активованому вугіллі, завершуючи процес із 6-ти стадій очистки ультрафіолетовим опроміненням. 

Невтішні підсумки

Отже, підсумуємо. Якби нова влада виконувала те, що обіцяла, коли боролася за владні кабінети, чернівчани, зазвичай, уже давно мали б чисту питну воду. Втім, подумалося: а може, ми на неї і не заслуговуємо, бо малувато свідомості та самоповаги. Недарма ж у народі кажуть, що порятунок потопельника  – справа рук самого потопельника. Хоча можливостей у чернівчан для того, щоби вибороти для себе чисту питну воду, безперечно чимало. Приміром, петиція до міської влади від громадян. Одне слово, варто лише подумати і почати. 

Але ж, почекайте: ми, чернівчани, десятиліттями п’ємо хлоровану воду, то, може, через це ми й не здатні тверезо мислити та захищати себе? 

І насамкінець про… туризм. Цими днями у синагозі на Барбюса хасиди з Нью-Йорка говорили про готовність щороку привозити до Чернівців до 100 000 американців. Утім, чернівецькій владі варто про цю казкову можливість забути. Бо на сайті міністерства закордонних справ США є попередження для американців. Їм не радять їхати до країн, де хлорують водопровідну воду. Уряд Штатів не ворог своїм громадянам. А наш? 

Людмила ЧЕРЕДАРИК

Запис Ми є те, що… п’ємо спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Чернівецька окружна прокуратура підтримала обвинувачення стосовно двох іноземних громадян за крадіжку, поєднану з проникненням у житло, що завдала значної шкоди потерпілим (ч.3 ст.185 КК України).

За даними слідства, упродовж березня-травня минулого року, 59-річний грузин і 34-річний громадянин Молдови  вчинили низку крадіжок з помешкань чернівчан. Чоловіки викрали гроші в національній та іноземній валюті, золоті прикраси, біжутерію та інше майно.

Від дій злодіїв потерпіло четверо осіб. Загальна сума завданих їм  збитків сягає понад 170 тис. грн.

Першотравневий районний судй м. Чернівці засудив 59-річного грузина до 6 років позбавлення волі, а його 34-річного спільника – до 3 років 6 місяців позбавлення волі. 

До набрання вироку законної сили обоє перебуватимуть під вартою, повідомляє відомча пресслужба.

Запис Викрадали заощадження та коштовності з осель чернівчан – на Буковини засуджено двох іноземців спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Петро Бурковський, аналітик Фонду Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва

Хто замовляє маніпулятивні питання, той і несе відповідальність за наслідки

Якою може бути ціна помилки? Дуже високою, коли мова йде про помилки, на яких здатен зіграти ворог. Группа Рейтинг оприлюднила опитування, в якому стояло таке запитання: «Нещодавно президент Росії Путін заявив, що «росіяни та українці — один народ, який належить до одного історичного та духовного простору. Чи згодні ви з цим?».

При всій повазі до колег з Рейтингу — Путін такого не казав. От немає у Путіна такої прямої мови, яку можна взяти в лапки, як цитату. Насправді, це механічне поєднання двох різних тез в одну цитату. І респонденти це так і сприйняли, коли відповідали на запитання. Але таке спрощення могло ввести частину опитаних в оману.

Так, Путін говорив на тему «єдності братніх народів» 30 липня на «прямій лінії», а також у своїй «статті», чомусь перекладеній українською, та у своєму коментарі до статті. Але в жодному разі не було от саме такого висловлювання, яке взяте у запитанні в лапки як пряма цитата.

Навіть саме формулювання цього питання є штучним, бо як «один народ» може належати «до одного простору». Різні народи можуть належати до єдиного чи до різних просторів. Один же народ існує у своєму власному просторі. Але тепер проросійські медіа мають чудову нагоду розкручувати цю «новину» на радість Кремлю.

Путін узагалі говорить на цю тему постійно. Особливо після двох дошкульних поразок, яких він зазнав від українського народу в 2004 та 2014 рр. І його теза про якийсь «єдиний історичний простір» «духовний простір» — це ідеологічне кліше, похідник від уже мертвого штампу про «єдиний радянський народ». Ще у 2014 році науковці Національного інституту стратегічних досліджень спростовували та пояснювали, що розмови про «єдині історичні» та інші простори — винахід радянського часу, радянської пропаганди та ідеології.

От немає у Путіна такої прямої мови. А що ж є натомість? Є історична пам’ять, є історичний досвід, є історична наука. І все це різні речі для різних народів, які живуть у своїх державах. Навіть у межах одного суспільства можуть уживатися різні уявлення про історію. Комусь це на шкоду, комусь — на користь.

Справді, соціологи можуть експериментувати з варіантами, це частина наукового пошуку. Звичайно, але ж навіть у такому разі варто було б поставити як мінімум три питання. І над коректним формулюванням ще треба подумати, щоби не підігравати російській пропаганді.

Так само стоїть питання як можна інтерпретувати такі результати нового опитування?

Для початку їх варто порівняти з результатами інших загальнонаціональних опитувань на тему історичної пам’яті в Україні та Росії. У квітні цього року Демініціативи разом із Центром Разумкова з’ясували, що 48% українців вважають Гітлера та Сталіна відповідальними за розв’язання Другої світової війни. Діяльність Йосипа Сталіна як історичного діяча негативно оцінюють 62%.

Відмінності між сприйняттям «спільної історії» українцями та росіянами підтвердило й зафіксувало ще й інше опитування, яке провели Левада-Центр у Росії та КМІС в Україні у травні цього року.

Більше того, згідно з опитуванням, яке Демініціативи провели з КМІСом у червні, 55% українців підтримують ідеї висування українським урядом до Росії вимог репарацій за злочини вчинені сталінським режимом проти українців та кримських татар під час Другої світової війни.

Тобто, коли мова йде не про ідеологічні кліше як «єдиний простір», а про оцінку конкретних подій та історичних постатей, з’ясовується, що такої «єдності» не існує. І це неможливо ігнорувати.

Є, звісно, й інше пояснення: значна частина з тих 40%, які згодні з існуванням «єдиного історичного та духовного простору» можуть думати, що цей простір — насамперед український, бо його витоки сягають ще часів так званої «Київської Русі». Що українці разом з росіянами будували «велику державу».

Міф про «державну велич» і прагнення мати свою частку в ній уже давно та з різним успіхом використовується Кремлем в Україні. Але це лише зворотний бік аргументу про «штучність» України, про «братні народи». Це частина пропагандистського наративу, згідно з яким Україна — «держава, що занепадає», failed state, бо необачно розірвала зв’язки з Росією.

Так само неможливо ігнорувати те, що в південних та східних областях Росія наполегливо і системно використовує цей та інші наративи про «один народ», щоби розколювати українців та сіяти ворожнечу. Про це яскраво свідчить дослідження КМІС на замовлення «Детектора медіа» у листопаді 2020 року.

Мінливий та вразливий характер громадських настроїв вимагає від наукової та експертної спільноти кропіткої роботи над подоланням цих міфів та пропаганди. І це ставить перед політичною елітою, яка замовляє різні дослідження, питання про відповідальність за свої вчинки. Відповідальність, яка, як показав 2014 рік, завжди є персональною.

Петро Бурковський, аналітик Фонду Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва

Запис Звідки 40% українців, що згодні із Путіним? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Постійни прориви на водоканалі конкретно дістали чернівчан. Адже відомо, що без води – і ні туди, і ні сюди. Та подібні негаразди у міському господарстві не могло не помітити і керівництво міста. Тож розв’язати їх запросили інженерів ізраїльської фірми BERMAD. Як повідомила пресслужба водоканалу, результатом перемовин фахівців КП «Чернівціводоканал» з інженерами ізраїльської фірми стали конкретні рішення по зменшенню проривів в місті та на водогоні «Дністер-Чернівці». 

Ось повідомлення відомчої пресслужби:

Ще 9 років тому ізраїльські інженери запропонували нашому місту рішення по протидії гідроударам, регуляції тиску в мережах та зонуванню водопровідних мереж Чернівців. Тоді ці проєкти з незрозумілих причин не були втілені. Тепер повертаємось до них з новим розумінням.

Уже перше рішення 一 встановлення вантузів, які стравлюють повітря в нашій іржавій трубі, дозволило безаварійно запустити водогін. Сьогодні, проаналізувавши стан мереж, основні пориви, місця та частоту їх виникнення, вирішили здійснити наступні невідкладні кроки:

* у певних точках водогону будуть додатково встановлені вантузи, які будуть стравлювати зайве повітря. Це допоможе максимально зменшити кількість поривів і попередить утворення вакууму в трубах;

* розділити мережі міста на зони тиску, в кожній встановити вузли регулювання, які будуть понижувати залишковий тиск в автоматичному режимі. Це допоможе уникнути гідроударів саме у внутрішніх мережах міста;

*встановити щонайменше 3 автономних вузли гідравлічного регулювання тиску з режимами роботи “День-Ніч” на таких вулицях, як Героїв Майдану – Комарова, Героїв Майдану – проспект Незалежності; Драгоманова.

У нової команди фахівців КП “Чернівціводоканалу” є абсолютне розуміння того, що треба протримати мережі до початку практичної реалізації німецького проєкту, яким передбачена їхня заміна. Труби не стають молодшими або міцнішими, тому замість того, щоб латати прориви, треба провести невідкладні інженерно-технічні заходи і зробити кількість поривів мінімальною.

Отже невдовзі, сподіватимемося, водоканал перестане штормити і чернівчани матимуть воду безперебійно. Хоча проблему якості питної це, на жаль, не вирішить. Утім, це – окрема тема для розмови. Нині ж виникає похідне запитання: куди подівалися наші спеціалісти водоканалу? І невже у нинішніх не вистачає розуму знайти вихід із ситуації, що склалася? Не повірю. Бо ще у пам’яті висококласні профі з «Кварцу» і «Гравітону», якими захоплювалися і закордонні специ. Як журналіст, я це знаю з перших вуст. Та й  доктор економічних наук Валерій Євдокименко не дасть збрехати: він завжди неймовірно гордився нашими спеціалістами цих найкращих у Союзі підприємств військово-промислового комплексу і казав, будучи першим секретарем Чернівецького міськкому партії, що його інженери можуть зробити все на світі, навіть, вибачайте, діючий фалос. Це я до того, що серед чернівчан можна знайти найвищого ґатунку професіоналів і для цього не треба нікого запрошувати з Ізраїлю. 

… За державу, панове, образливо. Ми ж не на пальмах живемо. А поводимося гірше за країни третього світу. Ну не можу я повірити в те, що у нас немає інженерів, які б не запропонували того, що їхні колеги-ізраїльтяни…  

Людмила Чередарик

Запис Водоканал є, а спеціалістів нема? спершу з'явиться на Медіа-Версії.

26 липня 1946 року Уряд України (тоді – Рада Міністрів УРСР) ухвалив постанову №1273 за підписом М.С.Хрущова про утворення Українського товариства охорони природи. Це – одне з тих рідкісних рішень, які довели далекоглядність за сім з половиною десятиріч і виправдали суспільну місію.

Станом на сьогодні Українське товариство охорони природи об’єднує близько 1.5 млн. громадян нашої країни в усіх областях і регіонах держави.

Місія багатьох поколінь членів Товариства – охорона й відтворення сприятливого для життя навколишнього природного середовища, збереження здоров’я народу України, здійснення просвітницької діяльності, захист екологічних прав громадян, організація та участь у заходах з охорони природи, раціонального використання і відтворення природних багатств, формування й реалізація національної екологічної політики, сприяння збалансованому розвитку заради порятунку нації, держави і планети – пройшла крізь випробування і довела свою значимість за 75 років діяльності Українськото товариства охорони природи – УКРПРИРОДИ.

Історія, сучасність і горизонти Товариства викладені у книзі «Українське товариство охорони природи: 75 років діяльності і життя» на основі документів, подій і фактів; у сув’язі з життям і боротьбою незалежної суверенної держави; із спільними проблемами, мріями і сподіваннями людей в усіх областях, краях, регіонах України (www.ukrpryroda.org).

Щиро дякую членам нашого товариства усіх поколінь за відданість справі охорони й відтворення найцінніших дарів Творця – Природи і життя.

Бажаю вам, вашим рідним і близьким, всьому Українському народові – стійкості і процвітання, добра і благополуччя, чистого неба і теплого хліба!

Василь Шевчук, голова Українського товариства охорони природи

Запис Українському товариству охорони природи – 75 спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Позашляховики і кросовери становили 88% від загальної кількості проданих авто в регіоні. Дизельними двигунами були обладнані 38% автомобілів. Середня ціна склала 34 500 доларів, якщо не враховувати вартості додаткового обладнання. 

Найпопулярнішим брендом була Toyota. У регіоні з початку року придбали 80 таких автомобілів на суму 3 млн доларів. Кросовер Toyota RAV4 став бестселером серед моделей і покрив 10% продажів. Крім нього часто купували Kia Sportage і Toyota Land Cruiser Prado.

Зокрема у травні у Чернівцях та області придбали 60 нових автомобілів на суму 2,1 млн доларів, найпопулярнішою маркою серед яких також була Toyota. Серед моделей тоді найбільшу кількість продажів отримали Mitsubishi L200, Toyota RAV4 і Kia Sportage

Загалом упродовж січня-червня в Україні зареєстрували 48 000 нових автомобілів на загальну вартість 1,5 млрд доларів. Це на 23% більше, ніж за аналогічний період минулого року. Серед усіх зареєстрованих в Україні авт були й автомобілі преміум-сегменту: 4 Rolls-Royce Cullinan; 1 Rolls-Royce Wraith; 1 Rolls-Royce Ghost; 9 Bentley Continental GT; 5 Bentley Flying Spur та 1 Aston Martin DB11.

Запис За пів року буковинці витратили на нові авта 11 млн доларів спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Понад 30 років тому радянських обивателів лякали саме такими фотографіями. Чи то пак – їх переконували у тому, як добре живеться хлопчикам і дівчаткам у нас, у союзі, та як погано –  в Америці, маючи на увазі Штати.

Та як би там не було, але це, погодьтеся, зовсім не є нормальним, коли дитячий майданчик упритул межує зі смітниками. Навіть натяку на подібне не знайдеш у так званих царських селах та елітних районах міст і селищ України. Та й діти сильних світу сього, як і слуг народу, себто нардепів та урядовців, ніколи  не проходять повз подібні смітники. А нашим дітям увесь цей жах – будь ласка, можна. Нехай з малечку звикають до бруду, непотребу, зневаги до себе… 

Адреса цієї «принади» – практично центр міста – двір двох багатоповерхівок  №№91 і 91-А на Проспекті Незалежності. Справа ж від смітників – ще один жах – покинута напризволяще тублікарня, де у стаціонарі не так давно лежали хворі на туберкульоз. Чи зробив там хтось дезінфекцію – питання, зазвичай, риторичне. Нині ж це зловісне місце стало пристанищем наркоманів і бомжів. А поруч – у якихось десяти метрах – малеча.

Прикро і страшно бачити таке ганебне нехтування українськими дітьми! 

До слова, це ще далеко не все про місце розташування цього майданчика. Десь років 20-25 тому саме в його центрі провалилася земля й утворилася глибочезна яма. Її історія має зберігатися в документах ЖРЕПу чи водоканалу…

І останній цвях у труну цього дитячого майданчика. Знаєте, яке на ньому покриття? Ні, не спеціальна гума, як на рошенівських дитячих майданчиках. Там усе устелено  щебенем! Щоби дітям було зручно падати – забилися й одразу ж порізалися!!!

І, мабуть, найстрашніше: батьки задоволені бодай таким майданчиком – це ж краще, ніж нічого…  

Люди, ви, сподіваюсь, відчуваєте, як вас зневажають та як у ніщо не ставлять ваших дітей?!

Людмила Чередарик

Запис Щасливе дитинство біля … смітників і тублікарні?!. Агов, владо, діти – це теж твої громадяни! спершу з'явиться на Медіа-Версії.

Головне управління Держпродспоживслужби в Чернівецькій області застерігає! Отруєння грибами є найбільш важким харчовим отруєнням людини.

За інформацією Міністерства охорони здоров’я України з початку цього року в Україні зареєстрували отруєння дикорослими грибами 14 людей, з них четверо — діти. Летальних випадків, на щастя, не було. 

Зокрема на території  Чернівецької області зареєстровано один  випадок отруєння грибами у побуті, внаслідок якого отруїлось 2  людей (сім’я). Отруєння було викликане вживанням власноруч заморожених, варених грибів – глив (вешенки).

Торік на території Чернівецькій області було зареєстровано 7 випадків отруєння грибами у побуті, внаслідок яких отруїлось 16  людей, з них 3 дітей (мешканці Глибоцького, Кіцманського, Новоселицького та Путильського районів та м. Чернівці). Отруєння були викликані грибами рядовками та голубінками.

Дар лісу – їжа важка

Гриби є специфічним продуктом, що містить значну кількість азотистих речовин, зокрема білків, а також жирів, вуглеводів, деякі вітаміни (В1, РР), мінеральні речовини (зокрема фосфор). Клітковина хітин, що входить до їхнього складу, майже не перетравлюється у шлунково-кишковому тракті, тому гриби вважають «важкою» їжею і відповідно не рекомендовані вагітним, жінкам, тим, які годують грудьми, та літнім людям. Не варто годувати грибами чи стравами з них дітей до 12 років.

Як убезпечити себе та своїх рідних від отруєння грибами

 *найкраще відмовитися від споживання дикорослих грибів, замінивши їх грибами, вирощеними штучно, котрі підлягають контролю та продаються в торговельній мережі;

*не купуйте консервовані гриби на стихійних ринках;

*не куштуйте сирі гриби;

*варіть гриби не менше трьох разів, щоразу у свіжій підсоленій воді не менше 30 хв.;

*зберігайте страви з грибами в холодильнику в емальованому посуді не більше як добу;

*збирайте лише добре знайомі вам гриби. За найменшого сумніву одразу викиньте гриб, не залишайте його поряд з іншими;

*не беріть занадто молоді чи старі гриби — їх легко переплутати з отруйними;

*не збирайте гриби поблизу трас, промислових підприємств, забруднених територій: гриби вбирають в себе широкий спектр отруйних речовин, зокрема важкі метали;

*не збирайте гриби в посушливу погоду: в цей час гриб пересихає, віддавши воду і збільшивши концентрацію токсинів.

Класифікація грибів відповідно до їхньої їстівності та отруйності

отруйні гриби – це ті, що містять отруйні речовини, які викликають отруєння у людини;

безумовно отруйні гриби – не втрачають своєї токсичності при обробці будь-якими способами (бліда поганка, мухомори, несправжні опеньки тощо);

умовно їстівні гриби – їх отруйні властивості зникають при відповідній обробці перед вживанням в їжу (варіння, сушіння, соління). До таких грибів відносять вовнянки, чорні грузді, що виділяють їдкий сік, який руйнується при засолюванні. До групи умовно їстівних грибів також входять сморчки, строчки, сироїжки, валуй тощо.;

неїстівні гриби – не отруйні, але мають неприємний смак або запах, що зберігається навіть при тривалій обробці (жовчний гриб, помилковий дощовик тощо).

Основні симптоми отруєння грибами

Ознаки отруєння грибами можуть проявитися як через 30 хв. після споживання, так і протягом кількох днів:

*нудота;

*блювота;

*різкий біль у животі;

*діарея;

*запаморочення;

*підвищення температури тіла;

*зниження пульсу;

*задуха;

*судоми;

*відтік крові від кінцівок (холодні руки та ноги);

*марення, галюцинації.

За наявності будь-якого з наведених симптомів негайно викликайте лікаря!

Не займайтеся самолікуванням, це небезпечно для життя!

Запис Гриби: щоби не сталося біди спершу з'явиться на Медіа-Версії.