Якість життя в Україні – нижча за табуретку: територію зачищають?!.
«Кому потрібна сильна розвинена держава в центрі Європи під назвою Україна?» – запитав мене у кінці 80-их років англійський журналіст, який приїхав до Чернівців писати про алопецію, тобто невідоме захворювання дітей, назване ХЕІ (хімічною екзогенною інтоксикацією). І сам же відповів: «Нікому! І ви це мусити усвідомити для того, щоби втриматися і вижити». Тоді я не зовсім усвідомила зміст його слів, та через чверть століття переконалася, на жаль, у їхній правдивості.
Від 52 мільйонів нас залишилося трохи більше сорока. Тільки протягом цього року Україну покинув мільйон працездатних молодих людей. А серед тих, що залишилися, тільки на гепатити нездужають півтора мільйона. І це – вершина айсберга, тобто офіційна цифра. Бо стільки ж людей а, може, й більше, просто не підозрюють про свою смертельну недугу.
І при цьому держава й вухом не веде, аби навести в цьому бодай якийсь лад. Хворих, у яких немає грошей на поглиблене обстеження та лікування, – а для цього на місяць потрібно щонайменше 30 тисяч гривень, – навіть не ставлять на облік. А вони, до слова, відвідують стоматолога, ходять на манікюр чи інші процедури, не кажучи вже лікарні. Маю двох знайомих, яким гепатит С занесли саме у медичних закладах, – хлопцеві в травматології, а дівчині – у пологовому будинку. І довести нічого не можна: у медиків кругова порука.
І ось при такому жахливому розповсюдженні вірусу в Україні діє мораторій на перевірки. Тому, коли не хочете підхопити смертельне захворювання, самі контролюйте роботу тих, хто робить вам педікюр-манікюр, стриже, набиває тату тощо, не кажучи вже про медичне обладнання, яке вас торкається. Саме так – перевіряйте, як дезінфікується обладнання в салонах краси, стоматкабінетах тощо. До слова, у Білорусі всі хвороби лікуються безкоштовно, а в нас навіть хімію після операції на онко людина не може зробити, якщо немає грошей. І таких зубожілих у нас більшість.
Окрема тема – те, що ми їмо та п’ємо. Адже деякі продукти назвати харчами можна тільки з дуже великою натяжкою, як і технічну воду з наших кранів – питною. Загальновідомо, що до житнього хліба додають чорну фарбу, червоній рибі роблять ін’єкції, щоби була важча, а ковбасу без фіксаторів кольору – нітриту натрію і нітриту калію, як і без посилювача смаку – глутамату натрію, чи E 621, не випускають. Зауважу, що в дитячі ковбаси і сосиски глутамат натрію заборонено додавати. Але ж ніхто не знає, що кладуть у продукти харчування дитячого асортименту.
А знаєте, скільки ми випускаємо, приміром, вітчизняного взуття чи шкарпеток? По одному черевику та по одній шкарпетці на мешканця нашої неозорої Батьківщини.
Одне слово, якість життя українців настільки низька, що далі вже просто нікуди. За людей нас ніхто не вважає. Цинізм влади дійшов такого ступеня, що, приміром, всі листи-звернення, які надходять від рядових українців до Верховної Ради, не читаються і не реєструються, а просто викидаються на смітник. Про це розповів мені один із працівників, який обслуговує народних обранців у Верховній Раді. Тож надсилати листи й скарги туди треба тільки рекомендованим листом і з повідомленням про доставку. Тоді можна достукатися. А от електронні пошти окремих депутатів просто заблоковані. Можете перевірити власноруч.
Хотіли б оскаржити всі ці порушення ваших конституційних прав? Не вийде: демократії зробили обрізання, чи то пак обмеження. Простий громадянин віднині не зможе пожалітися на недбалого чи й просто брехливого чиновника, який порушив його права, бо судовий збір від 1 січня зросте шалено, в рази! Коло замкнулося. З новим роком і новим щастям, земляки!
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
