Найбільше лихо нашої виборної системи, як на мене, – квоти. Тобто призначення на державні, дуже відповідальні посади, від яких залежить життя держави та окремих регіонів, не за професійними якостями, а за партійною приналежністю. Мені особисто це нагадує ще свіжий у пам’яті комуністичний режим, за якого без партквитка жодним чином ніхто не міг очолити підприємство.
Але тоді була одна партія, тож знайти в її лавах професіонала було легше. Нині ж маємо десятки партій. Тож спеціалістів на всі не вистачає. Як наслідок, управлінські рішення почасти призводять до біди.
Згадаймо хоча б фосфорну епопею на Львівській залізниці, де додумалися фосфор гасити водою, що призвело до загибелі тих, кого послали це робити. Хоча будь-який рядовий МНС-сник з відповідною освітою розповість, як у такій ситуації треба діяти.
Натомість квоти дуже зручні як розрахунок за послуги під час виборів: ти дав мені на неї гроші, а я з тобою розрахуюся державною посадою, яка дозволить тобі перекачувати грошики з кишені держави до власної. Бо іншого пояснення шаленому прагненню посісти крісла у кабінетах адміністрацій, їхніх управлінь та відділів знайти практично неможливо.
Але це ще не всі антипривабливі, а точніше – руйнівні риси квот. Електорату потім доведеться ще протягом довгих п’яти років відхаркувати їх кров’ю. Своєю власною. Бо люди, які прийдуть до влади за квотами, переслідуватимуть і реалізовуватимуть вузько партійні інтереси замість державних. А що собою являють корпоративні інтереси, гадаю, і старшокласнику зрозуміло. Ті, хто створили та годують партію,її ж і спрямовують. Бо, як відомо, хто платить, той і замовляє музику.
…Щовечора ми з увагою двимося різнобарвні політичні ток-шоу. Обурюємося, сміємося, аналізуємо, віримо і не віримо. Нам здається, що ми вибираємо… Насправді ж вибирають та зомбують нас.
Людмила ЧЕРЕДАРИК
