Пріоритетом української зовнішньої політики повинен стати захист національних економічних інтересів. Так вважає 49-річний політик та економіст Сергій Тігіпко. У розмові з нашим кореспондентом він висловив свій погляд на міжнародні справи України.
– Сергію Леонідовичу, як Ви ставитеся до призначення на пост міністра закордонних справ Петра Порошенка?
– Він бізнесмен і раціональна людина, і це викликає певний оптимізм. Як відомо, зовнішня політика є продовженням політики внутрішньої, а внутрішня політика, своєю чергою, є продовженням економіки. Іншими словами, зовнішня політика повинна підпорядковуватись економічним інтересам країни, обслуговувати їх, допомагати просуванню наших товарів та послуг на міжнародні ринки, захищати власні ринки та вітчизняне виробництво, сприяти залученню інвестицій.
Політичне керівництво України останніми роками блискуче «спростовує» всі ці віками перевірені істини. Особисті ідеологічні установки та комплекси нинішнього президента і деяких націоналістів-дипломатів виливаються у згубні для країни зовнішньополітичні дії. Одновекторна політика Києва є навіть не проамериканською, але винятково антиросійською.
В роки президентства Леоніда Кучми були висунуті дві перспективні концепції: «Україна – регіональний лідер» та «Україна – альтернативний центр тяжіння в СНД», хоча втілювалися вони не надто успішно. Однак тепер ці проекти виродилися в невдалі спроби допомагати всім, кого не любить Москва, що відштовхнуло від України навіть Молдову та Азербайджан.
– Тим не менше, торговельний оборот з Росією у нас найбільший…
– Він повинен бути в кілька разів більшим, якщо враховувати глибоку інтеграцію радянських часів. Згортається військово-технічна співпраця, російські транзитні вантажі переорієнтовуються з українських портів. Москва торпедує українські політичні та економічні інтереси в третіх країнах.
На західному напрямку – ще гірше. Перспектива вступу в Євросоюз стала ще більш примарною. Київ не зміг добитися від ЄС суттєвих поступок у візовому питанні й крізь пальці дивиться на брутальні порушення прав українських туристів та трудових мігрантів у країнах ЄС.
Ми зовсім втратили гідність у діалозі зі Сполученими Штатами. Україна іде назустріч побажанням Вашингтона навіть всупереч власним економічним інтересам. Останній приклад – затягування підписання угод з російською «ТВЭЛ» про постачання ядерного палива для українських АЕС. А без цього росіяни не будуватимуть заводу з виробництва ядерного палива в Україні.
Зате насправді болючі питання – такі як спрощення візового режиму, полегшення доступу українських компаній на американський ринок, повне виконання США своїх зобов’язань, пов’язаних з ліквідацією ракетного палива та компенсацією за закриття Чорнобильської АЕС, наші дипломати бояться піднімати.
Україна одну за одною здає позиції в стосунках з Румунією, яка є найбільш активним регіональним конкурентом України. Київ програв Бухаресту в питанні розподілу морського шельфу. Румунія успішно торпедує проект судового ходу Дунай – Чорне море, який дав би можливість перенаправити величезні потоки вантажів через територію України.
Бухарест відверто заохочує антидержавні настрої серед представників румунської діаспори в Україні, роздає їм румунські паспорти. Використовуючи статус члена ЄС та НАТО, Румунія має намір активно дискредитувати Україну в ЄС та спонукати її до подальших економічних та політичних поступок аж до надання автономії румунам у Чернівецькій області.
– То що ж Ви пропонуєте?
– Все дуже просто. Нам слід повернутися до багатовекторної збалансованої політики з акцентом на економічну дипломатію. Відносини з НАТО необхідно обмежити партнерством, а діалог з ЄС розвивати через угоду про асоціацію та зону вільної торгівлі.
Нам потрібно нормалізувати стосунки з Росією. Можливо, варто запропонувати росіянам проект спільного індустріального прориву, який полягає у створенні максимально сприятливих умов для високотехнологічної промислової кооперації. А складновирішувані політичні та гуманітарні проблеми потрібно відсунути на другий план.
Виконавши все це, ми зможемо вже дуже швидко отримати серйозні дивіденди. Вийшовши зі смуги
конфронтації з Росією, Україна перестане бути перепоною на шляху перебудови системи відносин в Європі та отримає значно ширше поле для дипломатичного маневру.
Відмова від політичної складової зближення з Євросоюзом відкриє можливості для більш ефективного та такого, що відповідає українським інтересам, діалогу з Брюсселем з економічних політичних та візових питань.
Активізація відносин з новими економічними лідерами – такими як Китай, Індія, Бразилія – дозволить підтримати національних експортерів в умовах кризи та отримати політично не пов’язані інвестиції й кредитні лінії. Зовнішня політика повернеться до свого єдиного призначення – обслуговувати національні інтереси України.
Ольга ЮЗВЮК
