Коли у Парижі налічувалося 5 тисяч населення, у буковинському Василеві, портовому місті на Дністрі, мешкало 10 тисяч. Унікальність нашого краю стосовно археологічних та культурних пам’яток навряд чи можна перебільшити. За їхньою насиченістю Чернівецька область є лідером в Україні: тут виявлено понад 2000 археологічних пам’яток, починаючи від раннього кам’яного віку (2,6 млн. років тому) і закінчуючи козацькою добою.
Що потрібно, аби зберегти їх? Про це йшлося на брифінгу Ольги КИНАЛЬ, голови постійної депутатської комісії Чернівецької облради з питань освіти, культури, спорту та молодіжної політики, яка серед пріоритетів своєї роботи визнала вивчення стану справ та забезпечення збереження пам’яток культурної спадщини Буковини.
Копають під… Рюриковичів
До розмови спонукали жахливі результати обстеження депутатами пам’яток археології національного значення у Заставнівському районі. З’ясувалося, що підприємці з Малого Кучурова, які отримали в суборенду землю, розпочали на ній роботи і зруйнували частину могильника Лукашівської культури (І-ІІ ст. н.е.), залишки 5 господарських і житлових споруд Черняхівської (ІІ-V ст. н.е.) та Давньоруської культур (ХІІ-ХІІІ ст. н. е.). Коли через тиждень депутати навідалися знову, невігласи-бізнесмени продовжували роботи безпосередньо в охоронній археологічній зоні.
Подібна біда сталася й у літописному Василеві, де власник землі, розташованої довкола білокам’яного храму ХІІ-ХІІІ ст., розпочав роботи і зруйнував могильник з культурно-археологічним нашаруванням. Як зауважила п. Ольга, порятунок передбачає термінові археологічні розкопки. Голова ж облради Іван Шилепницький не тільки висловив стурбованість з приводу такої ситуації, а й звернувся до прокурора області з проханням дати цим фактам правову оцінку.
До слова, білокам’яні храми зводилися тільки там, де мешкали спадкоємці престолу, а у Василеві, як відомо, жили Рюриковичі. Тим часом нинішній сільський голова продав хату з тесаного каменя, якій 250 років. Новий власник розібрав її і, таким чином, позбавив не тільки нас, а й наших нащадків можливості побачити на власні очі, які будинки стояли у Візантії.
Коли говорять свідки минулого
Зроблені на Буковині відкриття стали надбанням не лише вітчизняної, але й світової археології. Одна з таких знахідок – стоянка у селі Молодове на Дністрі (150 – 40 тисяч років тому) з рештками найдавнішого з усіх нині відомих в Україні штучного житла мисливців на мамонтів. Це житло неандертальців, тобто ще навіть не homo sapiens – людини розумної, яка з’явиться у пізньому кам’яному віці приблизно 35 тис. років тому. Найдавніші в Україні пам’ятки образотворчого мистецтва теж знайдені на Буковині. А після знахідки крем’яних знарядь пітекантропа на Дністрі поблизу села Непоротове Сокирянського району 1999 року стало зрозуміло: Буковина належить до прабатьківщини людства, де мільйон років тому вже жили наші пращури. Зрештою, саме тут був той осередок, звідки люди розселялися Європою.
Чому саме сучасні Дністер і Буковина насичені палеолітичними пам’ятками? Професор Сергій Пивоваров, директор Чернівецької філії ДП «Охорона археологічної служби України» пояснив це так: – Коли грубо прикинути, то 100-80 тисяч років тому умовною лінією Львів – Київ – Дніпропетровськ проходив багатокілометрової товщини льодовик, який вкривав більшу частину сучасної України. Вище цієї межі просто не могло бути життя. Первісні люди мешкали там, де не було льодовика, в тому числі й на території сучасної Буковини. До того ж майбутня долина Дністра мала закриті долини терас, які досить добре прогрівалися сонцем, і там було зручно ховатися від негоди. Ще пізніше Дністер і вся навколишня територія давали величезну кількість риби й усілякої живності. Тих самих мамонтів, печерних ведмедів, левів тощо. Коли ж льодовик став відступати, люди почали розселятися далі.
На думку вченого, відкрита київським археологом Вікентієм Хвойкою землеробська культура – нині все-світньо відома як трипільська, могла називатися зовсім інакше. Річ у тім, що на початку 90-х років ХІХ ст. трипільські поселення знайшли майже одночасно на Київщині Вікентій Хвойка та у Шипинцях на Буковині Василь Арійчук. Результати своїх досліджень Хвойка оприлюднив лише 1899 року і, як ведеться, назвав відкриту археологічну культуру за місцем, де її виявив. Буковинські ж археологи віднесли відкриту пам’ятку до більш пізнього часу ранньої бронзи. Отож і виходить, що лише прикра випадковість завадила тому, що всесвітньо відома тепер культура називається не за назвою буковинського села – шипинською, а за назвою київського – трипільською. Проте не слід забувати, що Буковина все ж таки стала землею, де були знайдені пам’ятки археологічної культури, що й отримали свою назву від нашого краю.
Для дослідження шипинського поселення у 1893 році на Буковину прибув директор Віденського мистецько-історичного музею Йозеф Сомбаті. Знайдену поблизу села Глибокого археологічну культуру він назвав культурою карпатських курганів. Саме з того часу й понині вона так і називається. До речі, у Віденському національному музеї дві кімнати, які є його гордістю, присвячені саме Шипинським пам’яткам. Туди з’їжджаються люди з усього світу.
Археологічно-золоті розсипи
Пані Ольга переконана, що коли б вдалося закрити скляними ковпаками буковинські археологічні знахідки та зробити їхній опис і вільний доступ до них, від туристів не було б відбою. Принаймні, її колеги-поляки, побачивши буковинські археологічні розкопки, ледь не зомліли на місці.
Одне слово, ми живемо на землі, всипаній археологічним коштовностями, ціна яких вартує більше золота. Щоби стати володарями цих унікальних багатств, потрібно, найперше, створити орган, який би охороняв культурну спадщину рідної землі, доки її ще не знищили вщент. Або хоча б внести штатну одиницю у відділ архітектури і містобудування. 
Та ще – дотримуватися чинного законодавства, хоча воно і не досконале, і суперечливе. Пані Киналь навела такий приклад: 7 квітня їхня комісія відвідала Сокирянський район, де вивчала документацію відділу архітектури РДА. З’ясувалося, що від часу, коли його наділили функціями охорони культурної спадщини, було видано 105 висновків при відведенні земельних ділянок у власність чи оренду. Але археологічне обстеження провели тільки на одній, тоді як на території району відомі понад 70 археологічних об’єктів всеукраїнського та світового значення. І, головне, періодично виявляються нові пам’ятки, які треба документувати, наносити на карту тощо. Та це, на жаль, великі гроші…
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії»
