Родинне щастя… Як його осягнути? Як виміряти? Достатком, грошима, золотом, великими будинками чи дорогими автівками? Виявляється, зовсім ні. Душа матері співає, а серце розкривається, мов троянда, коли в оселі дзвенить радісний дитячий сміх.
Сім’я Оксани та Юрія ГУРДІШІВ із Селятина є особливою. У свої ще молоді роки батьки тішаться трьома соколами-синочками і двома чарівними донечками та запевняють, що більшого щастя на землі, аніж їхні дітки, годі й шукати.
Як і хто в цьому світі зводить людей, поєднує їх сімейними узами – випадковість, доля чи сам Господь? Оксана та Юрій в один голос стверджують, що їх поєднав Бог. Вони однієї віри, одних уподобань та устремлінь. І зустріч їхня була невипадковою, адже росли по сусідству, разом ходили до школи, до церкви. А коли подорослішали, у юних серцях прокинулося кохання. Тоді й зрозуміли, що жити одне без одного не зможуть, і одружилися, давши обіцянку, що шлюб їхній – один і на все життя, без обману, образ і зради. Оксані тоді було 18, а Юркові – 24. Уже через рік молода дружина народила первістка. Сина назвали на честь дідуся – Максимом. Стільки було радості і щастя, що вони затьмарили хвилювання й недоспані ночі!
Та вже через три роки Оксана народила двох чарівних дівчаток-близнят.
– Донечки зростають розумними й кмітливими, дуже допитливі, – розповідає 26-річна мама.
А ще не так давно Богданка боролася між життям і смертю: дівчатка народилися передчасно, та ще й лікарі виявили в однієї з них кісту легенів… Майже рік Оксана провела з Богданкою у лікарнях Чернівців, Києва та Львова.
Вирішальною стала п’ятигодинна операція, яка, дякувати Господу та професійності лікарів, завершилася успішно, – зараз Богданка добре почувається.
– Коли сестричка лежала на операційному столі, Валерія, яка залишилася вдома з рідними, весь час плакала й ніхто не міг її заспокоїти. Здавалося, що дівчатка водночас переживали біль, боролися за життя й підтримували одна одну на відстані, – пригадує Оксана. Жінка каже, що Господь дає кожній людині випробовування і водночас сили подолати їх.
У ті тяжкі хвилини жінка вже знала, що носить під серцем ще двох близнят, і не уявляла, як даватиме раду малечі. Адже незабаром їх буде п’ятеро!
І от літнього ранку дзвінким криком на все пологове відділення заявили про свій прихід на світ Давид і Даниїл…
– Дітей навчаємо любити одне одного, поважати старших і радіємо, що нам це вдається. Буває, що нам із чоловіком треба поїхати у справах, то хлопчиків віддаємо одній бабусі, а дівчат – другій. А вже ввечері, коли приходимо додому, діти кажуть, що сумували за сестричками й братиками, починають обійматися і цілуватися, – ділиться щаслива мама.
Хлопчики полюбляють проводити час із батьком, особливо подобається їм щось майструвати. А от улюбленим заняттям дівчаток є кулінарія, зокрема, приготування вареників. І всі однаково діти люблять бабусині торти.
Напевно, читач трішечки спантеличений думкою, що в сім’ї, де виховується п’ять дітей – весело, гамірно і просто. Та це не зовсім так, бо лише казка легко мовиться, а в житті без труднощів не буває. За вісім років – п’ять діток, а матері лише 26. Це ж скільки пелюшок, сорочечок та штанців треба перепрати, кожного нагодувати, навчити. А що вже недоспані ночі, хвилювання та переживання, коли малюк захворіє.
– Колись я мріяла стати фармацевтом, але не судилося. Проте нині я щаслива мама. Діти – це радість і щастя, хоча іноді доводиться нелегко, – каже Оксана. – Але в усьому допомагає чоловік Юрій. Щоби прогодувати сім’ю, працює столяром – у нього золоті руки. Й дітей він любить, допомагає їх ростити. Утримуємо господарство: маємо дві корови й теля, обробляємо городи, заготовляємо сіно. В усьому нам допомагають батьки, спішать на допомогу й моя сестра Марічка,й чоловікова сестра Романа.
День за днем підростають діти. Тим часом молоді батьки почали будувати хату та вже тепер мріють, якими будуть їхні сини й доньки, коли виростуть.
– Щоби усе в житті вдавалося, кожен день починаємо з молитви. Просимо в Бога благословення, а старшому, Максимові – мудрості у навчанні, адже він у нас другокласник. А от коли підростуть близнята, я планую піти працювати, щоби забезпечувати родину всім необхідним. А ще благаємо в Бога миру нашій країні. Бо без миру порожні всі наші мрії…
Оксана ПОРОХ, Путильський район
