Сумні історії з собачого життя. Публічне співчуття – справа легша, ніж фактична допомога

znushannia-1

znushannia-2

Щодня мешканець Чорногузів на Вижниччині Василь Ілліч, виходячи з дому, бачив на сусідському обійсті грайливого і красивого пса, якого він лагідно називав Арні. Пес бійцівської породи належав сусіду пана Василя, сільському голові Володимиру Климу. Та коли пан Клим поїхав на відпочинок, собака перестав виходити з буди. Минали дні, а пес не рушав з місця. Тоді сусід схвилювався і пішов на обійстя Клима аби подивитися, що ж із собакою. Побачена картина його шокувала!..

SOS із Вижниці

Минулого тижня до нашої редакції надійшов лист від активістів вижницької природоохоронної організації.

У зверненні йшлося про те, що сільський голова Чорногузів пан Клим буквально замордував свого пса. В таку історію важко повірити: навіщо успішній врівноваженій людині знущатися над власним улюбленцем?!

Та фотографії, додані до листа, розвіяли всі сумніви щодо достовірності цієї інформації: пес із закривавленою шиєю викликав сердечний біль. Тяжкі рани з’явилися внаслідок неналежного догляду за собакою: шия пса була туго обмотана залізним ланцюгом, закритим на два замки.

Тим часом така ж інформація з фотографіями з’явилася на сайті «Bukinfo». Не минуло й години після отримання листа, як до редакції почали дзвонити представники різноманітних природозахиснх організацій. Всі публічно висловлювали своє обурення таким жорстоким і недбалим поводженням із собакою, співчували нещасному песикові і ледь не посилали прокльони в бік його господаря.

І жоден із «турботливих» та «схвильованих» природозахисників не зміг сказати, як їхня організація збирається допомогти собачці.

Одні відповідали, що це не їхня компетенція (бачте, публічне співчуття – справа легша, ніж фактична допомога), інші ж нарікали, мовляв, притулку для собак у Чернівцях немає, відтак місця, куди б можна було помістити нещасну тварину годі й шукати!

Нереалізована фабрика смерті!

… Зрештою, сама зацікавилася, куди діваються тварини, над якими знущаються власники, й ті, які тікають від них, що робити із хворими, голодними, бездомними собаками? Щоби знайти відповідь на ці питання, зв’язалася із депутатом міської ради, жінкою, яка протягом багатьох років домагалася створення собачого притулку в Чернівцях, Валерією Фірсановою.

З її слів можна написати справжній детектив про проблеми із землею, корупцією та людською байдужістю. Пані Валерія розповіла, зокрема, що колись у чиновників була навіть ідея створити притулок, на базі якого функціонуватиме… крематорій. «Ви уявляєте, що було б, якби ця ідея втілилася в життя? У тварин дуже розвинена інтуїція. Собаки відчувають смерть. Живучи біля крематорію, де щодня спалюють їхніх сородичів, тварини просто збожеволіли б!»…

Живодери «шкодують» отрути…

Цю історію розповіла Валерія Фірсанова.

На вулиці Кобилянської навпроти ювелірного магазину жив білий лабрадор – добрий, благородний пес, улюбленець працівників навколишніх магазинів і мешканців вулиці. Колись у лабрадора був хазяїн, якого ув’язнили, тож, собака опинився на вулиці.

Одного дня пес став жертвою живодерів. На очах у жінок, які постійно його підгодовували, у пса вистрілили отрутою. Коли живодери хотіли його забрати, люди попросили не чіпати тваринку, адже лабрадор був ще напівживим. Згодом його виходили й повністю вилікували! Вже здорового песика віддали в «добрі руки». Зараз він живе у нових господарів.

Те, що отрута не вбила тварину, ні в кого не викликало подиву. Всі сприйняли це, як випадковість. Та жодних збігів тут нема, – запевняє Валерія Фірсанова. Вона припускала, що живодери «заощаджують» на отруті, яка не є дешевою.

Її здогадки згодом підтвердилися, коли з’явилося багато скарг від мешканців вулиці Бережанської (саме там ховають відстріляних псів). Вони розповіли, що не всі отруєні тварини помирають одразу. Частину їх скидають до ями напівживими!

Притулку бути! Коли – невідомо!

Щоби не плутатися у численних розповідях про проекти, рішення міської ради та земельні колізії, я запитала у заступника директора ЖКГ Ярослава Кушнірика, чи з’явиться притулок для собак хоча б у майбутньому. Ярослав Денисович запевнив, що його збудують. Уже є навіть відповідне рішення міської ради. Землю виділили на вулиці Комунальників, подалі від житлових масивів. Та коли вирішаться питання з паперами і розпочнеться будівництво, ніхто не знає!

P.S. Яка ж доля замученого песика, з якого розпочалася ця розповідь? Мешканці села повідомили, що друзі сільського голови вивезли тварину геть з Чорногузів. Дружина Василя Ілліча (чоловіка, який знайшов бідну собачку) подала позов до міліції, а з міліції справу про жорстоке поводження з твариною навправили до прокуратури. Чи надали бідоласі медичну допомогу, невідомо. Мешканці села бояться одного: пса могли просто вбити, як зайвий «доказ»…

Емма АНТОНЮК, «Версії»

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.

5 коментарів “Сумні історії з собачого життя. Публічне співчуття – справа легша, ніж фактична допомога”