Скинемося на дамбу?

Рятування потопельників – самі знаєте, чия справа… Я не про МНС і не про владу. Я все про те ж, про менталітет.

Щодня переглядаючи зведення про стихію і коментарі до них, не раз натикаєшся на проблему дамби поряд з Калинівським ринком. Обурений народ вимагає негайного будівництва споруди, бо «за що ж ми, підприємці, платимо податки»…

Це той рідкісний випадок, коли «вигороджу» владу: аби побудувати дамбу, ринковий збір і єдиний податок з торговців доведеться збирати років сто, не витрачаючи їх ані на зарплати бюджетникам, ані на сякий-такий ремонт, ані на інші потреби міста.

Скажете, що ж тоді робити? Зібратися і будувати самим, адже, зрештою, це ваші робочі місця, дорогі підприємці.

Мені ближче, а взимку ще й тепліше придбати річ на тому ж таки «Формаркеті». Ба більше, іноді це навіть дешевше і якісніше… А високим місцевим чиновникам взагалі байдуже: не думаю, що вони взагалі одягаються з ринків.

Зрештою, коли мене не зраджує пам’ять, на «Калинці» формально існує кілька так званих громадських організацій. Так званих, бо важко збагнути, чим вони займаються. Аби їм було куди подіти нерозтрачену енергію, можуть почати збирати на будівництво. І не треба казати, що власники контейнерів і магазинів бідні як церковні миші…

Поки писала, згадала сюжет до теми. На одному з телеканалів показували репортаж про повінь на Івано-Франківщині. Голова одного з сіл, де 2008-го змило геть усе, розповідав, як вони врятувалися нині. Люди не чекали обіцяних грошей від держави (зрештою, так і не дочекалися), а самотужки укріпили береги річки: звезли будівельне сміття, розчистили береги, відремонтували міст. І тепер почуваються щасливими, бо ж велика вода їх не зачепила. «Ми зрозуміли, що доки чекатимемо, можемо залишитися без даху над головою», – пояснив чоловік, – а наш дах, окрім нас, нікому не потрібний».

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.