Що гірше – то краще

Скажете, дивна логіка? Аж ніяк! Це ж саме за нею живе держава на ймення Україна, яка розташована не десь там, а у самісінькому центрі Європи. Коли ж проаналізувати цей, на перший погляд, парадокс, переконуєшся, що він зовсім і не парадокс. Мало того, логіка тут залізна: В одному місці додається – в іншому – втрачається, де одним стає гірше, іншим – краще. Бо другі багатішають за рахунок перших. І це відчуваємо щодня.

Ба навіть відомий француз – «блондин у чорному черевикові» П’єр Рішар, який нещодавно відвідав українську столицю з моновиставою, був шокований високими цінами на власний виступ. Приголомшений актор сказав про це на прес-конференції, підкресливши, що вартісний мінімум на квитки у Києві є максимумом для Парижа! Уявляєте?!

Та й організаторка імпрези підтвердила: у нас чим дорожче, тим краще. Вона сфальшивила? Ні, бо на собі відчуваємо, як мало не щодня й щогодини багатіють ті, хто тримає у руках торгівлю продуктами харчування першої необхідності. Це не панські забаганки, це те, без чого не може обійтися жоден українець, – і що приносить тим, хто з протилежного боку, шалений зиск. Тим паче, що й харчі їмо ерзацні, неправдиві – але держава не в змозі це контролювати.

Зрештою, вона вже нічого не може, надто ж у плані захисту рядових громадян. Стала для них навіть не мачухою, а сторонньою тіткою!

Але достатньо було, приміром, Кучмі наголосити на тому, що зовсім не парнерським буде злиття українського «Нафтогазу» та російського «Газпрому», як йому одразу ж агресивно через ЗМІ нагадали, що вбити Гонгадзе давав вказівку його міністр Кравченко! А хто наказував силовику – зрозуміло, про це прозоро натякнула Леся Гонгадзе в інтерв’ю Першому каналу.

Така оперативна реакція прокурорсько-слідчої машини на справу Гонгадзе, про яку вже всі почали забувати, переконує, що за газовими справами стоять ду-у-же серйозні люди. І, таки напевне, мав рацію Кучма, коли кивав на іноземні спецслужби…

Але наразі українським громадянам не до таких тонкощів: треба виживати.

Людмила ЧЕРЕДАРИК