Особливо новини. Іншими словами, слухаючи – чуйте. І читайте між рядками, щоби вам не вішали локшину на вуха.
Ось, приміром, цими днями повідомлялося про квоти на цукор. На 210 тис тонн. А що за цим стоїть?
По-перше, знищена цукрова галузь. І це тоді, коли сто років тому Україна буквально всю Європу засипала солодким білим продуктом.
По-друге, дехто з олігархів уже потирає руки, готуючись купувати за кордоном величезні партії цукру. Як правило, такі оборудки добряче збагачують. Такий уже закон: один гладшає, інший худне.
…Натомість, коли Україна переходить дорогу чиїмсь інтересам або ж просто захищає свої, її одразу ж ставлять на місце. Так, вітчизяний уряд намагався заборонити вивіз зерна, щоби його за безцінь не спродали. Як раптом обурилися наші «близькі» сусіди американці. Мовляв, в українців не ринковий менталітет. Встановлювати квоти на зерно не можна, бо це суперечить міжнародним домовленостям та участі у СОТ.
А тепер читаємо про цю ситуацію між рядками, тобто шукаємо інтерес США. А він – на поверхні. У Штатах – неврожай пшениці. Потрібен дешевий імпорт. Щоби заокеанський хліб у ціні не піднявся та щоби американці не обурювалися. В них і без того буханець коштує 5 доларів.
Або ж бельгійський саміт ЄС – Україна. Його основною темою був нібито безвізовий режим. Щоправда, коли його запровадять, буде залежати від того, як Україна впорається із домашнім завданням. А підписання угоди про асоціацію залежить від рівня демократії в Україні. На цьому наголосив президент Європейської Ради.
Але це, повірте, не головне. Конкретна мета зустрічі й перемовин, швидше за все, стосувалася енергетичної сфери. Україна пообіцяла, що енегетична криза, спровокована нею торік, не повториться. За добрі обіцянки Україна й отримала бонус – План дій щодо безвізового режиму. Але чи дозволить старенька Європа їздити пересічному українцеві до своїх міст – хто зна…
Людмила ЧЕРЕДАРИК
