Чимало архітекторів прагнуло долучитися до забудови нової площі, але «батьки міста» вирішили, що будівництво має відбуватися за єдиним планом. Відомий краєзнавець, Заслужений майстер народної творчості Іван Назарович Снігур розповідає про життя чернівчан у 1913 році.
– Іване Назаровичу, напередодні Першої світової війни Чернівці бурхливо розвивалися. Великі гроші вкладалися у будівництво столиці однієї з коронних земель Австро-Угорщини – герцогства Буковина. Чернівчани дуже люблять Театральну площу, окрасу нашого міста. Проте архітектурний ансамбль площі спотворює будівля, яку чернівчани знають як гарнізонний Будинок офіцерів… Чому не вдалося витримати єдиного стилю такої красивої площі – невже у Чернівцях на початку ХХ століття не було талановитих архітекторів?
– Архітектори у нас були, проте не вистачило часу, щоби добудувати площу до початку Першої світової війни. Будівництво тут розпочалося пізніше, ніж в інших центральних районах міста. На місці нинішнього театру був горб, порослий лісом. Поруч, на сучасній вулиці Лесі Українки, розташовувався міський цвинтар, де ховали християн. Коли вже забудували площу Ринок (сучасна Центральна) і вулицю Панську (сучасна вулиця О. Кобилянської), постало питання про подальший розвиток міста. Місце для нової забудови звільнили, перенісши цвинтар на Гарячий Урбан, ліс вирубали, горби розкопали. Утворилася площа, Довкола якої можна було зводити нові будівлі.
А доки їх не почали будувати, місцевий гарнізон мав тут плац для муштрування солдатів. Та вже 1886 року на цьому місці почали зводити будівлю Управління залізниць Буковини. Нині в ній розташована школа для дітей з вадами слуху. Архітектором будинку був Ганс Граніхштадтен з Відня. Споруду в стилі раннього модерну будували тривалий час, аж до 1914 року. Поруч зводили інші будинки. Чимало архітекторів прагнуло долучитися до забудови нової площі, але «батьки міста» вирішили, що будівництво має відбуватися за єдиним планом.
1908 року магістрат розглянув проект комплексної забудови площі Єлизавети – так назвати її вирішили на честь трагічно загиблої дружини імператора Франца Йосифа І.
Авторами проекту були архітектори Паушек і Зігмунт Вале. Головною ідеєю було гармонійне поєднання комплексу будинків із живою природою – зеленими насадженнями, квітами. На жаль, цілком втілити чудовий задум у життя не вдалося: на заваді стала Перша світова війна. Проте зроблено все-таки було чимало, дещо навіть до прийняття проекту. Ще 1904 року розпочалося будівництво міського театру, який було зведено за вісімнадцять місяців і відкрито 3 жовтня 1905 року! Його споруджувала віденська фірма Фельнера і Гельмера. А у 1908-1910 роках на площі зведено величну споруду Палати торгівлі та ремесел за проектом архітектора Фрідріха Готтесмана. Нині в ній розташований центральний корпус медичного університету. На щастя, майже недоторканим зберігся фасад будівлі, прикрашений скульптурами античних богів – покровителів подорожей і торгівлі. Між поверхами на фасаді вміщені 14 кольорових мозаїчних медальйонів із зображенням символів різних ремесел.
До речі, на даху цього будинку існував засклений оглядовий майданчик, з якого відкривалася чудова панорама центральної частини міста. Палата торгівлі та ремесел зведена у стилі модерн. А з іншого боку площі у 1908 році споруджено Єврейський Народний Дім, фасад якого поєднує пізнє бароко з елементами пізнього неоренесансу. Цей шедевр архітектури з’явився завдяки Генріху та Йозефіні Вегнерам та архітектору Т. Левандовському. Нині в цьому будинку розташований Міський палац культури. А поруч з ним до Першої світової війни жодної капітальної споруди зведено не було.
– Невже там, у центрі міста, стояла пусткою така велика площа?
– Ні, її використовували для доброї справи: там розташовувалися гральні майданчики для дітей. Взимку цю територію заливали водою і робили велику ковзанку. Чернівецькі діти дуже любили місце розваг і батьки залюбки приводили або привозили їх сюди. Біля міського театру (його називали тоді Німецьким) розташована була стоянка кінних візків для розвезення дітей. Власником фірми, що займалася такою формою обслуговування, був чернівчанин, який мешкав на вулиці Руській, № 1. Криті візки мали лавки повздовж стін, на них могли вміститися шестеро пасажирів, по троє з кожного боку. Візок було запряжено білим конем, доглянутим і дуже гарним. Діти любили гладити таку чисту і лагідну тварину. А поїздка таким візочком була для малечі справжнім святом. Нині чернівчани вже забули, що колись у місті навіть був спеціальний трамвай, який у святкові дні возив дітей на екскурсії за маршрутом Прут-Рогатка. Цей трамвай у довжину досягав 12 метрів, прикрашався по-святковому і діти раділи поїздці на такому виді транспорту.
Ця будівля мала стояти на місці Будинку офіцерів
– Іване Назаровичу, а все-таки Театральна площа напередодні Великої війни так і не була повністю забудованою і мала незавершений вигляд?
– Так, проте вже існував проект її завершення. Нагадаємо, що Буковина мала статус коронного краю, що передбачало певний рівень автономії. Тут був власний парламент, який розташовувався у будівлі Крайового управління, де зараз обласний комітет профспілок. Але крайовий парламент потребував окремого приміщення, і проект його побудови був розроблений напередодні Першої світової війни. За своїм стилем нова споруда цілком відповідала загальній панорамі площі. А посередині площі планувалося встановити колону із змонтованими системами освітлення. Поруч із спорудою Буковинського сейму сучасною вулицею Ватутіна мала пройти трамвайна лінія. Але реалізувати ці плани не дала світова війна. Коли в останні дні війни у листопаді 1918 р. Чернівці зайняли румунські війська, крайова автономія відійшла у минуле і спорудження парламентського будинку втратило актуальність. А на запланованому для нього місці нові господарі у 1937 р. спорудили за проектом архітектора М. Крянге Румунський палац культури. Будівля зведена у стилі конструктивізму і зовсім не вписується в архітектурний комплекс Театральної площі. Якби не Перша світова війна, наше місце було би красивішим, ніж тепер. На жаль, не всі чудові архітектурні проекти вдалося втілити у життя…
Ігор БУРКУТ, кандидат історичних наук
