Олександр Щербанюк. На щиті

Дружини й матері давньогрецьких воїнів, коли проводжали чоловіків і синів на війну, казали їм на прощання, щоби ті поверталися  «Зі щитом або на щиті». Загиблих виносили з поля бою на щиті. А ще на щитах піднімали героїв і воєначальників угору, віддаючи таким чином найвищі почесті.

Чернівчанин Олександр Щербанюк поїхав на Майдан зі щитом. І з книжками Нового завіту, які хотів дарувати бійцям Майдану. Повернувся – на щиті. Загинув 20 лютого вранці від кулі снайпера. Спочатку холоднокровний вбивця поцілив Саші в ногу, а коли від несподіваного болю протестувальник відкинув щит – вистрелив просто в серце.

У неділю Олександра поховали в Чернівцях. Несли від центру міста, де тисячі людей прийшли попрощатися з Героєм, до цвинтаря на Годилові «на щиті» – на плечах, пішки, адже це найменше, що могли зробити наостанок для нього побратими.

Він був на Майдані не випадково, поїхав туди не на екскурсію. Поїхав вже утретє, мав щит і каску. Дружина Наталя каже, що як і будь-яка жінка, не хотіла, аби він їхав, але він так вирішив, а він – глава сім’ї. Олександр вважав, що кожний чоловік має захищати свою родину. Саме тому далекого 2004-го знайшов однодумців у «Батьківщині» й намагався захищатися від несправедливості, від корупції, від зазіхань. Це були барикади духу проти щоденного і для багатьох уже звичного зла й неправди. І коли постала потреба захистити від зла фізично, Саша поїхав на Майдан.

Сашина доросла дочка Оля також у партії. І теж хотіла їхати на Майдан – батько заборонив. Поїхав сам. І – разом з іншими бійцями тепер уже Небесної сотні – змінив Україну для Олі і сина Даніка. І для всіх нас.

Більше того. Разом з іншими – і тими, що загинули, і тими, кого Бог зберіг, переламав нашу свідомість. Українці вже ніколи не будуть такими, як були. Герої ж – не вмирають.

Олександр Пуршага, голова Шевченківської районної в м. Чернівці організації ВО «Батьківщина»: – Те, що не стало Саші Щербанюка – це моя особиста непоправна втрата. Це смерть людини, з якою працював пліч-о-пліч, яка вміла і серйозно, відповідально  братися за роботу – і  пожартувати, повеселитися, влучно відповісти.

Я знаю, що багато людей пам’ятають Сашину кумедну зелену машину, на яку він вішав прапори – державний і партійний – і їздив містом, привертаючи увагу до того, чим жив і що вважав за потрібне.

Саша – класний майстер-плиточник, і зроблені ним євроремонти будуть ще багато років нагадувати про нього власникам квартир, які він робив. Жив він дуже скромно, у невеличкому будиночку в районі Старого Проспекту – з дружиною, дітьми й мамою.

Знаю, що Саша мав ідею, яка, на жаль, так і не втілилася: відкрити в Чернівцях книжковий магазин християнської літератури… На Майдан поїхав з книжечками «Нового завіту», які там роздавав людям. Уявіть собі, подумайте, усвідомте: він поїхав не зі зброєю, а зі щитом і «Новим завітом»!

Я хочу, щоб таким ми Сашу і запам’ятали – щирим, відкритим, веселим, життєрадісним. Він жив скромно, а загинув героїчно. Не шукав ні слави, ні статків.

Я пишаюся, що тиснув руку Героя. Схиляюся перед його пам’яттю. І прошу родину бути мужніми в цьому горі. Сашині й ваші друзі – з вами. Героям слава!»

На найближчу сесію Чернівецької міськради топонімічна комісія виносить питання про перейменування вулиць обласного центру: Червоноармійської – на Героїв Євромайдану, Чапаєва – іменем Героя України Олександра Щербанюка.

 Маріанна АНТОНЮК, «Версії»