Про мітинг-з’їзд «Батьківщини» на Софійській площі розповідає його очевидець
Усе було, як і завжди в «Батьківщини»: без «совкізму», із високим рівнем креативу. І без формальностей – як на народній сходці. Хоча високої трибуни критично бракувало: уже в десятому ряді виступаючого було важко розгледіти…
Коли з якихось таємничих «технічних причин» екран «зависав», півплощі автоматично витягувало шиї та ставало навшпиньки в бажанні краще розгледіти відомих і не дуже політиків. Чомусь зовсім не було розпорядників, як і десятка-другого звичайних лавок для літніх людей, щоби могли відпочити бодай хвилинку від кількагодинного стояння.
…Дуже тепло зустріли Саакашвілі. Слухаєш – і розумієш, чому Грузія за короткий час позбулася корупції. Він – справжній! І цього досить.
Порадував звично відвертий (на межі) Луценко. Правильно та чесно. Здавалося, одного його виступу було би достатньо, щоби пояснити людям усе. Про його промови потрібно писати окремо. (Про роботу та наслідки – краще промовчати.) Хоча наразі це не головне. Але пам’ять – це така штука…
Яценюк виступив, як і належить прем’єрові найбільшої країни у Європі. Стисло, розумно, виважено. Кращого виступу було годі й чекати. Наголосив, що прийшов підтримати соратницю по боротьбі й людину, гідну представляти інтереси України перед цілим світом. Крапка.
Тема Майдану – в усіх виступах. Слова про Небесну сотню – так само. Юлія Тимошенко теж розпочала свій виступ з цього. Загалом Юля багато у чому змінилася. Від зачіски до тону промови. Він став менш патетичним, але набув відтінку сповіді перед старими та вірними друзями. Інколи здавалося, що вона переграє. Хоча в тому, що вона грає, мене важко переконати. Хто досі не вірить, що Юля – ворог системи, з якої вона сама й вийшла, – прошу на кілька років до камери. Туди, де ніхто не дає гарантій щодо прикрого раптового серцевого нападу… Це і є найкращий доказ.
Нині у промові Юля закликала людей боротися самотужки за свої права й знищувати корупцію в судах, які, як вона пообіцяла, стануть невдовзі справедливими. Розумно. Як і теза про неможливість подолання корупції самими корупціонерами. Але питання: малий та середній бізнес має досвід боротьби за свої права у судах. А пересічний громадянин? Він досі боїться самого слова «суд», вважаючи, що хто тільки потрапляє до цього «страшного» приміщення, вже стає напівзлочинцем. Тож як бути? Чекати, допоки селянин юрфак закінчить? Без реальної сили, структури, організації, на яку повинна спертися на перших порах держава, почати реальні реформи та перейти від феодальних відносин до моделі сучасної правової держави неможливо. Поки що такої структури в Україні нема.
Теза Тимошенко про Майдан як каталізатор революції в Росії, здається, пророча. Обіцянки зайнятися вихованням нового українця, розправити крила середньому класу – теж достойні завдання. Молодь позаду трибуни та прихід на сцену персоналу з лікарні, який насправді був з Юлею і допомагав їй, а не конфліктував, як нас у цім два роки переконували, – вразив. Довірені особи з простих людей – правильний крок. Дуже вірю, що далі піде саме так… Дуже гостро прозвучали думки про оголошення боротьби з олігархами. Про перетворення великого бізнесу у державотворчий клас. Цікаво. А ще цікавіше буде спостерігати, як зійдуться у передвиборчому поєдинку дві особистості – ув’язнена Януковичем екс-прем’єрка та успішний бізнесмен-міністр з уряду Януковича.
А тепер про інше. Уперше, 2010 року, Тимошенко виграла вибори. На мою особисту думку, перемогу просто злили. Злили в унітаз продажності та подвійних стандартів. За гроші і за майбутні посади. Злила верхівка партструктур, яка мала би найбільше захищати цю перемогу. А вона тупо гралася в якусь систему контролю над виборами. Злили ті, хто правдами-неправдами видавлювали з партії щирих прихильників, які намагалися говорити правду про стан речей у партії. Злили, аби так і не забезпечити комунікацію між рядовими партійцями та верхівкою. Зараз цих партфункціонерів я уже не побачив біля Юлі. Вони з’являться потім. Коли будуть «святкувати і роздавати солодке».
…Мітинг-з’їзд закінчився. Виходжу з площі й помічаю самотню фігурку з плакатиком «За нові обличчя в політиці». Питаю: «Ви проти Тимошенко?» Відповідає (непевно): «Так, а що?» Питаю: «Чому?» У відповідь полилось багато добре знайомого – і раптом новеньке: «Вона мою тисячу украла!» Питаю – «Де?» «У зберкасі. Я прийшов получати, а мені сказали, що вже не видають». Приїхали… Кінець фільму. Точніше – не кінець… Початок виборчого серіалу…
Олександр КОТ, депутат Новоселицької районної ради
