У нашому будинку усього 16 квартир. Тому всі знають один одного і про одне одного. У нас ще й є невеличкий внутрішній дворик. Де всі так само і бачать один одного. Тому ми часто спілкуємося, хтось між собою дружить, іноді сперечаємося – отака собі велика комунальна чернівецька громада, що живе на вулиці Карла Лібкнехта.
Владислав Тимофійович Пташніков мешкає на другому поверсі. Працював у вагонному депо Чернівців Львівської залізниці. 1935 року народження. Учасник бойових дій у Чехословаччині. Має статус – діти війни, учасник бойових дій.
Зараз внаслідок хвороби він прикутий до ліжка.
9 травня – день, який пам’ятають всі. І ті, хто воював, і діти війни, і діти дітей війни, і їх онуки.
У нашому домі з учасників війни і бойових дій лишився тільки Владислав Тимофійович. І ми, сусіди, мимоволі прислухалися і чекали, коли прийдуть поздоровляти Владислава Тимофійовича. Уявляєте, як чекав він… Ніхто не прийшов. Ні школярі, ні із спілки ветеранів, ні з депо… Звичайно, його поздоровили донька, онук, сусіди… Але він чекав і на згадку від офіційних осіб і організацій також…
Не судилося…
Ми цього року бачили дуже багато гарних урочистостей у Чернівцях, що присвячені Дню Перемоги. І дуже шкода, що мають місце і такі прикрі випадки…
Тетяна Стрільчик
4 коментарі “Не прийшли… Забули?…”
Как это грустно, когда забывают про людей, достойных того, чтобы о них помнили, преступное равнодушие чиновников и вышестоящих начальников.
То не грустно, это обидно и злость берет на всех чиновников галочных бюрократов.Они просто ЗАБИВАЮТ на людей!
Дивно, мій дід-з Чернівців, його поздоровили від адміністрації, запросили на обід. Приходили ще окремо від ветерасьнкої о-ції.
12 травня, двоє учнів з гімназії, де я пояснила ситуацію і за моїм проханням, поздоровили Владислава Тимофійовича.
– Бачиш, я тобі казав, що мене пам’ятають, – гордо сказав він донці після того, як школярі пішли…