На пляшці – витвір мистецтва

Майбутній мамі – пляшечка-дзвіночок, а музикантові – скрипка

Звичайнісінькі скляні пляшки Ольга Денисик перетворює на дзвоники, скрипки, бокали і навіть свічки. Аби чарівне перетворення відбулося, дівчині потрібні лише фарби та пензлі. А ще – фантазія. І все – шедевр готовий.

– Я почала малювати на пляшках два з половиною роки тому. Напередодні Нового року хотіла зробити щось незвичайне, святкове. Тоді й з’явилася ідея намалювати картину на пляшці. А потім цю пляшку подарувати друзям. Так і створила свою першу роботу. На ній зобразила Новий рік – сніговика, різдвяні дзвоники, пухнастий сніг. До речі, з того часу малюю тільки по наповнених пляшках. Бо дарувати пусту пляшку – погана прикмета. А я всі свої роботи роздаровую.

Ольга ніколи не навчалася у художній школі, хоча мала генетичний хист до малювання – дуже гарно малює її батько. Проте професійно розвивати свій талант дівчині завжди бракувало часу. Її роботи завжди відзначали у школі на уроках образотворчого мистецтва. Більше того: часто малювала і за себе, і за однокласників. Але з художньою творчістю своє життя тісно пов’язала лише тоді, коли почала розфарбовувати пляшки. Коли малює – забуває про всі турботи і проблеми, відпочиває думками і тілом, наснажуюся позитивом.

– Процес створення однієї пляшки займає приблизно дві ночі (чомусь моменти творчості у мене припадають саме на ніч), – розповідає Ольга Денисик. – Купую пляшку будь-якого напою – пива, шампанського, коньяку чи віскі. Спочатку протираю її спиртом, щоби знежирити. Далі – накладаю на неї ґрунтовку. Коли вона підсихає, розпочинається найцікавіше – власне малювання. Користуюся акриловими фарбами. Аби малюнок добре закріпився на пляшці, потрібна доба. І виріб готовий. Зверху його можна покрити лаком, проте я цього не роблю. Коли фарби висихають, пляшку можна навіть мити під прохолодною водою – малюнок не зіпсується.

Оля малює те, що в той чи інший момент для неї актуальне, хвилює її, цікавить. Розповідає, наприклад, як дізналася про вагітність подруги – створила їй у подарунок пляшечку у вигляді дзвоника. А знайомому музикантові подарувала пляшку-скрипку. 

– Іще рік назад я намагалася лічити свої роботи, але вже через два-три місяці збилася з рахунку. Знаю точно, що в моєму доробку вже є понад сто пляшок, – каже дівчина. – Але вдома – не маю жодної своєї роботи. Всі роздаровую. Мої пляшечки є вже по всій Україні і навіть за кордоном. Щоправда, моя мама трохи обурюється: у неї немає жодної моєї роботи. Але я найближчим часом обов’язково це виправлю.

На творчість Ольгу надихнув навіть цьогорічний чемпіонат з футболу «Євро-2012». Хоча вона ніколи не захоплювалася цим видом спорту, більше того – завжди перемикала канал, коли бачила гру, від перегляду матчів за участю нашої збірної відмовитися не могла.

– Щиро вболівала за наших. Після тріумфальної перемоги української збірної над шведами, взялася за пензель. Так за дві ночі у мене вийшла футбольна пляшка, – розповідає художниця. – Але вже за тиждень я її подарувала знайомому, який обожнює футбол.

Єдине, чого Ольга ніколи не планує робити, – продавати свої роботи. Бо для неї дуже важливо, аби вони потрапляли до друзів, рідних, знайомих. До людей, яких дівчина любить і цінує.      

– Мені зовсім не шкода їх дарувати. На згадку залишаю собі фото розфарбованих пляшок, – додає. – Не хочу продавати своє натхнення. Краще – дарувати його на щастя.

Ольга ТИМОФІЙЧУК, «Версії»