За часів Австро-Угорщини на Буковині процвітала торгівля людьми. В Індію, Єгипет, Південну Америку вивозили молодих дівчат, яких змушували працювати повіями… Протягом кінця ХІХ – початку ХХ століття з Буковини та Галичини щороку вивозили по 10 тисяч юнок.
Австрійський журналіст, письменник та перекладач Мартін Поллак у своїй книзі «Цісар Америки – велика втеча з Галичини» (Martin Pollack. «Cesarz Ameryki – wielka ucieczka z Galicji» описав події тих часів. Книга написана на матеріалах, зібраних з бібліотек та архівів Кракова. Автор послуговувався і чернівецькими виданнями, які зберігаються у Польщі.
…Одного дня Кренчя Салтер, єврейська перекупка, помітила на площі Рудольфа у Чернівцях (нині – площа Філармонії) знайому їй жінку, і через побачене вирішила звернутися до цісарсько-королівської поліції при площі Фердинанда (сучасний сквер біля костьолу «Серце Ісуса»).
Кренча розповіла, що донька її сусідів, гарна несмілива дівчина 15 років на ім’я Хана, подружилася з жінкою на ім’я Анна Страссрберг. Батьки Хани були не проти.
Анна закрутила дівчині голову, обіцяючи хорошу роботу за кордоном в єврейській родині в Константинополі.. Їм нібито була потрібна няня для дітей. Анна пообіцяла батькам Хани, що поїде з дівчиною і буде наглядати як за рідною донькою. Навіть сама виклала немаленьку суму на подорож і купила дівчині сукню. Всі заздрили Хані і тільки плакали, проводжаючи у подорож. За тиждень Хана написала, що в неї все добре, але наступний лист не прийшов. З тих пір про дівчину нічого не відомо. У Борщеві всі зрозуміли, що дівчина в борделі, а Анна Страссберг є звідницею, яка продає єврейських дівчат з Галичини та Буковини до публічних закладів.
Тож, коли Кренчя Салтер побачила Анну Страссберге вдруге на площі, вирішила, що та приїхала в Чернівці по новий «товар». Адже Анна на площі вступала в розмови з молодими дівчатами – служницями, які купували на ринку провізію. А кілька днів тому, – стверджувала К. Салтер, – Анна зникла під руку з новою жертвою на Кароліненгассе (вул. Заньковецької).
Поліціянт Адам Кживановскі заявив, що Анна вже відома поліції Чернівців, оскільки походить звідси, проте вже роки проживає за кордоном – то в Константинополі, то в Індії. Поліція тримає її у полі зору, адже часто бачить її у товаристві двох – трьох молодих дівчат.
Коли Анну Страссберге запросили на допит, вона продемонструвала своє обурення і доводила, що для свого ресторану в Бомбеї шукає офіціанток – молодих працьовитих дівчат, які будуть обслуговувати в її ресторані магараджів, дипломатів, англійських колоніальних урядовців… і вона сама дбає про них, як про своїх дітей.
У поліції вже не раз чули подібні історії, тому арештували Анну С. за торгівлю живим товаром. Крім того, подали запит до Бомбею і дізналися, що Анна всім відома злочинниця, яка привозить до Індії молодих дівчат з Галичини і Буковини для занять проституцією. Після суду Анну засудили до 4 місяців тяжкого ув’язнення з одним днем в тиждень повного посту.
«Картопля» та «печінкова ковбаса»
На жаль, влада зовсім не реагувала на подібну проблему в країні. А злочинці діяли хитро і непомітно. Щоби заплутати слідство і сховати свої злочини, вони користувалися певними кодами в кореспонденції. Наприклад, один польський власник борделю писав до свого колеги в Буенос-Айрес: «Чекаю на дюжину срібних ложок». На мові торговців людьми – це гарні стрункі дівчата. Вживалися й такі: «тюк шовку», «килими зі Смирни». Менш гарних дівчат називали «борошно». В одному вилученому поліцією листі йшлося про «5 бочок борошна». Інші торговці користувалися асоціаціями про місце походження дівчат. Часом писали про «кілька діжок угорського вина», «три мішка картоплі» і «таку ж кількість печінкової ковбаси». «Картопля» і «печінкова ковбаса» – так зазвичай торгівці називали українок (русинок) і росіянок, «угорське вино» – угорок і хорваток. «Картопля» і «мішки з картоплею» – таким чином називали негарних дівчат з низькою ціною, яких відправляли до дешевих борделів в Єгипет та Індію. За товар «першого сорту» платили торгівцям від 300 до 600 гульденів, а за товар «non plus ultra», «першокласний», «срібні ложки» для найкращих борделів навіть 2000 гульденів.
Женихи шукали «товар»
Молодих неосвічених дівчат було легко намовити на роботу опікункою дітей, офіціанткою, співачкою, танцівницею, прислугою чи касиркою в кав’ярні. Багато з них припускали, чим насправді будуть займатися, тому свідомо йшли на цей крок. Дівчат били, ґвалтували, забирали документи й одяг.
Найчастіше як торгівцями, так і жертвам були євреї. Це сталося у результаті урбанізації і спекуляції, які в другій половині ХІХ століття поширилися в єврейському суспільстві. Єврейські сутенери мали свій метод заохочення дівчат «до роботи». Під виглядом гарних, багатих наречених вони подорожували селами у пошуках «нареченої». Багатий, елегантно одягнутий з-за кордону молодик у бідному селі справляв велике враження. Незнання і бідність селян сприяли цьому і батьки швидко погоджувалися на шлюб доньок. Влаштовувався так званий «тихий шлюб» – не офіційний, а родинний. Траплялося, що батьки свідомо віддавали дівчат до рук сутенерів, вважаючи, що життя повії в далекому краї буде кращим за виживання вдома.
У кінці ХІХ – на початку ХХ століття з Галичини та Буковини тільки до Південної Америки щороку незаконно вивозили понад 10 тисяч дівчат.
З жодної іншої країни Європи не можливо було вивезти жінок так, як це робилося на Галичині та Буковині.
Підготували Любов КАФАНОВА та Анна КІБІЧ, «Версії»
