Другий рік поспіль серед переможців Всеукраїнського конкурсу «Кращий державний службовець», започаткованого Головдержслужбою України 2008 року – буковинець. За підсумками фінальних змагань головний спеціаліст відділу суспільно-політичного моніторингу та зв’язків з громадськістю управління з питань внутрішньої політики Чернівецької облдержадміністрації Денис РАЄВСЬКИЙ посів друге місце у номінації «Кращий спеціаліст».
– Денисе, як Ви прийшли до державної служби?
– Свідоме бажання спонукало мене, свіжоспеченого випускника факультету іноземних мов рідного ЧНУ, не вагаючись, змінити одну студентську лаву на іншу. 2006-го став слухачем створеної того ж року магістратури за спеціальністю «Державна служба». І скажу одразу ж, що підготовка за цим новим для ЧНУ напрямком відбувалася на надзвичайно високому рівні: нашими лекторами були, в основному, доктори та кандидати наук, а також авторитетні посадові особи органів виконавчої влади краю.
Тема магістерської роботи «Запровадження європейських стандартів державного управління в Україні», захист якої логічно завершував навчання, була обумовлена євроінтеграційними процесами, що 2007 року набули нового змісту. Я тиждень провів у бібліотеці Львівського регіонального інституту НАДУ при Президентові України, а вже за декілька місяців, в присутності голови обласної ради, який на громадських засадах був головою державної екзаменаційної комісії, «на відмінно» захистився. Але цьому передував місяць практики в облдержадміністрації, протягом якого я утвердився у своєму бажанні працювати саме тут. Тож отримавши диплом з відзнакою, звернувся до відділу кадрів апарату ОДА. Пройшов місячне стажування в управлінні з питань внутрішньої політики і за результатами конкурсу на заміщення вакансії розпочав свою трудову діяльність на посаді головного спеціаліста. За 4 роки роботи в управлінні я отримав певні професійні знання та навички, осягнув суть і механізми державної політики, а також усвідомив роль державних службовців в її реалізації.
– Чому Ви вирішили взяти участь у Конкурсі?
– Я був морально готовий до пропозиції, яку зробило мені керівництво. Хоча зважив усі «за» і «проти». Адже конкурсант представляє насамперед не себе, а колектив, у якому працює.
У свою чергу, приклад переможців Конкурсу 2010 року буковинців Павла Перепічки (І місце серед керівників) та Марини Купчанко (ІІ місце серед спеціалістів) надихнув мене на здобуття перемоги у 2011-му. Крім того, переконаний, що перемога носить не тільки персональний, а й колективний характер, бо є свідченням високого рівня розвитку сфери державної служби на теренах краю та налагодженої системи фахової підготовки та підвищення кваліфікації держслужбовців
У новоприйнятому Законі України «Про державну службу» професіоналізм задекларовано як базовий принцип.
Перебуваючи у столиці протягом тижня, я прослухав курс лекцій та відвідав низку тренінгів в Інституті підвищення кваліфікації керівних кадрів Національної Академії державного управління при Президентові України і з певним багажем знань узяв участь у змаганні. Не можу сказати, що воно було надто складними, а вимоги – надто високими. Специфіка Конкурсу полягала в іншому – в кількості конкурсантів. Адже за перемогу боролися близько 100 найкращих із майже 11 тисяч державних службовців! Відповідно, дух конкуренції відчувався навіть у гардеробі. Лідерів було видно одразу й щодня доводилося залучати всі інтелектуальні резерви, щоби переконати журі в тому, що я гідний звання «кращого».
– Ви особисто задоволені власним виступом?
– Загалом так, оскільки мені вдалося предметно розкрити суть моєї творчої роботи «Європейські норми і стандарти державного управління: перспективи впровадження в Україні», яка серед інших вирізнялася своєю, так би мовити, ексклюзивністю. Успішно відбулася й ділова гра – психологічний тренінг, що мав на меті перевірити здатність конкурсантів до консолідації зусиль під час вироблення спільних рішень та до участі у цивілізованій, аргументованій дискусії.
– Як гадаєте, чому саме Вам поталанило?
– Членам оргкомітету Конкурсу було досить нелегко визначити чотирьох кращих, – двох керівників та двох спеціалістів, – адже всі учасники заключного етапу змагань були і без того найкращими у своїх регіонах. Утім, можливо, зважаючи на докладені зусилля та рівень підготовки, доля усміхнулася саме мені.
Вірю, що наступного року наші представники також приїдуть з Києва «не з порожніми руками» для того, щоб передати естафету першості так, як минулого року її передали мені.
