Феміда не тільки сліпа. Вона ще й глуха

Ви хочете придбати квартиру? Бажано в тому ж будинку, де ви вже мешкаєте? Ніхто не продає? Немає нічого простішого: розпочніть судову справу. Привід? – Сусідський дах затуляє сонце на вашій кухні. Коли маєте певні гроші та вплив, обов’язково виграєте. Юридичного обгрунтування не шукайте – адвокати все зроблять, а судді підтвердять…Відповідач: винним бути необов’язково
Історія поневірянь чернівчанина Ігоря Жуковского судами вражає перш за все абсурдністю: новий сусід через 7 років після заселення вирішує, що прибудова до оселі Жуковського – яка вже існувала на момент заселення новачка – здешевлює придбане ним 7 років тому житло… І суд виносить рішення про знесення прибудови. Неймовірно? Тоді докладніше.
Економіст за освітою, Ігор Жуковський, щоби отримати службове житло, 1991 року влаштувався в чернівецький ЖРЕП № 9. Історія звичайна і зрозуміла. Працював сантехніком, згодом майстром, мабуть, сумлінно, бо 1993 року ЖРЕП надає йому службове житло за адресою Ломоносова,10.
Під цим номером в ОБТІ обліковані 2 окремі будівлі, зазначені на плані літерами А (перша від вулиці) та Б (у дворі). Надвірний флігель також поділено на дві окремі квартири. Одну з них, за №6, і отримав п.Жуковский: кімнату з маленькою прибудовою при вході, де стояла газова плита і був відокремлений туалет. Інших зручностей не було, та й ця прибудова була в аварійному стані.
ЖРЕП домігся в міській раді рішення про реконструкцію цього службового житла. В інституті «Проектреконструкція» розроблено проект, який пройшов усі чинні на той час узгодження, об’єкт внесено до титульного списку капітальних ремонтів… Фінансування надходило важко, тому будівництво затягнулось аж до 1996 року. За новим проектом оселя складається з тієї ж кімнати, в прибудові – кухня і ванна, суміщена з туалетом. Дуже важливий момент: проект не збільшував кількість чи розмір кімнат – добудовані елементарні зручності, які, власне, й роблять житло житлом…
Склалося так, що за деякий час Ігор потрапляє в аварію, з якої виходить інвалідом зі штучним кульшовим суглобом. Фізичної роботи виконувати більше не може, тому зі ЖРЕПу звільняється. Цілком законно його помешкання 1998 року виводиться зі службового фонду, а наступного року Жуковському надається дозвіл на приватизацію. Але…
Позивач: вимагаю, бо хочу!
Невдовзі після закінчення реконструкції Ігорева житла, вже 1997 року, в будівлі А відомий у місті стоматолог придбав квартиру своїй мамі. То вже деталі, що мама й нині мешкає десь у Делятині. Далі новий мешканець починає активні дії з придбання квартир в обох будівлях 10-го номера, не приховуючи наміру відкрити стоматологічну клініку.
Пан стоматолог – людина досить винахідлива, то ж за роки, що минули, застосовував методи різні – від кнута до пряника, від скандалів до провокацій. Одного лиш не хотів: платити справжню ціну. Натомість пропонував якісь незрозумілі і нерівноцінні обміни. Він то переставав розмовляти з сусідами, то, навпаки, дуже солодко з ними вітався… Але робочий кабінет на горищі будівлі А він уже облаштував. Ще одну квартиру йому вдалося придбати, поруч із маминою, а далі справа загальмувала: не хочуть мешканці полишати звичний район. Це для пана стоматолога дуже образливо, бо мрія ж не здійснюється!
Тож 2004-го (аж через 7 років після заселення) він розпочинає судовий процес щодо знесення прибудови до квартири Ігоря Жуковського. Щоправда, вона зовсім не заважала йому, коли сподівався сам придбати цю квартиру.
Аргументів купа: замала відстань між окремими будівлями (виявляється, має бути аж 15 м, хоча, щоби набрати ці 15 метрів, треба як раз знести усю будівлю Б!); затуляються вікна його кухні, це здешевлює вартість житла; ще й важко буде розгорнутися пожежній машині. Одне слово, отримує купу експертиз і дозволів, і навіть оголошує спірну прибудову самовільною. Оскільки прибудова здійснювалася, так би мовити, під егідою міської ради, в якийсь момент винуватицею самобуду оголошується вже й вона.
А судді хто?
Коли перечитуєш у хронологічному порядку документи справи, складається враження, що ти потрапив до фільму жахів, за Стівеном Кінгом, приміром. Через двері виходиш з кімнати до іншої, а потрапляєш… до тієї ж.
Рішення судів – першої інстанції та Апеляційного – майже без змін переповідають позовні заяви пана стоматолога. Натомість, усі спроби Жуковського залучити свідка, докази, аргументи, домогтися експертизи відмітаються, що називається, «на корню». На початку справи трапився «світлий момент»: Першотравневий районний суд (адже вул. Ломоносова розташована саме в Першотравневому районі) відмовив у розгляді. Тоді Апеляційний суд переадресовує позов на розгляд Шевченківського районного суду. На спробу п.Жуковського заперечити ніхто навіть не звертає уваги. І, зрозуміло, Шевченківський суд «потрібне» рішення виносить.
Не стану «навантажувати» читачів переліком судових перипетій. Зауважу лише на тому, що «лізе в очі»: вправність, із якою представники «третьої влади» відфутболюють нецікаві для них заяви. По суті ніхто нічого не розглядає. Наприклад, скаргу на голову Обласного суду переправили для розгляду і надання відповіді кому б ви думали? – саме голові обласного суду! Повторно скаржитися – марно: вдруге скарги просто не приймаються.
Життєвий простір Ігоря Жуковського та його сім’ї (роки йдуть, має жінку і синочка 7 років) обмежується нині зовнішньою стіною кімнати, бо прибудову суд вимагає знести. Мабуть, пан стоматолог (медик, людина гуманної професії!) і всі суди вкупі з ним вважають це цілком достатнім для такої незначної людини, як наш відповідач. Подумаєш, якийсь там сантехнік із сім’єю на противагу впливу і грошам! Зрештою, харчуватися можна десь у кафе, митися в лазні, та є платний туалет на вул. Кобилянської…
Касаційна скарга на рішення Апеляційного суду на сьогодні перебуває у Верховному суді України. Це не заважає передачі справи на виконавче провадження. Тобто кожного дня можна чекати бригади демонтажників під проводом судового виконавця!
Право на права
Анекдот до теми:
– Скажіть, я маю право?.. – Так, маєте. – А я можу?.. – Ні, не можете.

Ігор Жуковський спробував звернутися до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Ніни Карпачової. Відповідь надійшла з її апарату. Коли коротко, зміст зводиться до того, що треба чекати рішення Верховного суду, а вже потім звертатися до Європейського суду з прав людини.
Але є в цьому документі одне положення, що дуже «надихає»: звернення до Європейського суду є для п. Жуковського єдиним законним способом домагатися своїх прав. Трохи статистики: зі 198 розглянутих звернень українських громадян Європейський суд задовольнив 196! Хотілося б ще однієї цифри: скільки з позитивних рішень Європейського суду вже втілено в Україні?
Як там у Шевченка? Добра не жди, не жди сподіваної волі? Причому, великий поет теж помилявся: не спить воля, вона вправно служить метким та підприємливим…
Усі класичні формулювання поняття свободи, які поважні судді заучували, навчаючись в юридичному, – так би мовити, «архітектурний декор», а конкретне життя простіше і суворіше: хто вхопив, той і з’їв! А коли вправно крутнутися, то можна ще й смачно попоїсти. Апетит же, як відомо, приходить разом із їжею.
…Поруч з №10 на вул. Ломоносова, у 12-му, розташований дитячий садочок. Відстань між будинками – 2 метри 40 сантиметрів. А виходять у цей проміжок аж два вікна з оселі пана стоматолога, і навіть не кухні, а кімнат. Тож начувайся, дітлашня!
Лариса ДМИТРЕНКО, «Версії»