Нинішнього літа Елаїди Данилівни Нейман (24 червня 1926 – 26 липня 2003), відомій українській художниці виповнилося б 100 років від дня народження. Цій ювілейній даті мистецтвознавиця Тетяна Дугаєва присвячує скорочену електронну версію публікацій 1982–2016 років про творчість мисткині.
Численні репродукції творів художниці, чиї твори зберігаються у багатьох музеях світу та приватних колекціях, можна побачити на сайті електронних версій книг Тетяни Дугаєвої тут
Українська художниця Елаїда Нейман (1926–2003) понад 40 років творчого життя присвятила Буковині. Отримала диплом найстарішого художнього навчального закладу України – Художнього училища імені М. Грекова 1951 року. Жила і працювала в Чернівцях. Професійна активність була змістом її життя в мистецтві.
Елаїда Данилівна упродовж життя із вдячністю й теплими почуттями пригадувала навчання в благодатній прогресивній атмосфері творчості. В її пам’яті залишилися перші альбоми з творами імпресіоністів, із якими викладачі «тихенько» знайомили студентів-греківців. Саме в училищі вона вперше дізналася про імпресіонізм попри заборону цього напряму в умовах соцреалізму. Їй відкрилися незвідані види композиції, кольору та сила його звучання…
Завдяки цьому Елаїду Нейман завжди виокремлювало прагнення творчого зростання і рішуча незалежність від стереотипів, невпинна жага нових вражень і потужний відгук на красу.
Твори раннього (радянського) періоду її творчості помітно вирізняла чітка структура композицій, але що далі тяжіння до імпресіоністичної свободи ставало очевидним і невпинним.
Відтак, на початку 1960-х у період «відлиги» старші колеги у Чернівецькій організації спілки художників поступово стали сприймати розкутість творчого почерку мисткині як допустимий пошук попри настанови офіційної радянської школи та канони суворого соцреалізму.
За приклад наведемо текст проспекту чернівецької виставки творів Е. Нейман 1964 року, автор якого В. Симоненко зауважив, що «художниця щиро любить свою природу, і ця її любов щедро виливається яскравими соковитими барвами на численних полотнах, де вона прагне створити узагальнений образ природи. … Е. Нейман пройшла складний шлях творчого розвитку, а ще складніший чекає її попереду, але тепер ми вже маємо право чекати від художниці творів високого професійного та ідейного рівня, які будуть варті прикрашати побут нашого великого радянського народу, народу-творця».
… Тим часом невпинний рух життя показав, що в образотворчому мистецтві відбувся рішучий відхід від парадності й помпезності на користь переосмислення як тематики, так іестетики кольору та форми тощо…
Відтак, мистецький стиль Елаїди Нейман невпинно розвивався у напрямку незалежності творчого мислення й свіжості образного сприйняття природи. І, як писала мистецтвознавиця Тамара Удіна у проспекті виставки 1970 року, Елаїда Нейман «на Буковині знаходить свою творчу наснагу, поступово вимальовується її індивідуальний почерк». У ранні роки головним компонентом багатьох композицій часто «є суттєві елементи буковинської етнографії («Марічка», «Ми – наречені», «Весілля» тощо).
Пленерний живопис мисткині вирізняли колористична експресивність і гармонія тональних сполучень. Колір є одним з головних інструментів емоційного впливу в її роботах. Утворюючи рельєфну текстуру, художниця за допомоги техніки імпасто (нанесення густих фарб товстим, об’ємним шаром) надавала поверхні твору ефектів випромінювання світла, контрастів тіней, різноманітності рефлексів, що збагачує композиції внутрішньою енергією та гармонією. Цю особливість творчого почерку Елаїди Нейман виділяв доктор мистецтвознавства Григорій Островський, називаючи її «барвопластикою» пейзажу: «…вільно, розкуто лягають на її полотна динамічні, пастозні мазки, в яких виникають то найтонші нюанси, то сміливі декоративні контрасти.
… Динамічність мазка і кольору – це не формальний метод, а риса світовідчуття художниці, яка сприймає природу в невпинному русі та її вічній мінливості».
А письменник і публіцист Леонід Фінкель щиросердно зазначав, що «вивчати фарби й світло на картинах Елаїди Нейман – це насолода».
Мистецтвознавиця Ніна Веліготська 1975 року зауважувала, що творчий шлях буковинської художниці – від ліричних пейзажів до пейзажів-узагальнень, в яких «декоративність розуміється художницею не як контрастні сполучення кольорів, а як певна система образного мислення, як певна структура, куди входять і насичений колір, і своєрідна фактура».
Яскравим прикладом слугує картина «Запрошення (Молодість)» 1971 року, в якій «жанровий сюжет набуває характеру монументально-декоративного узагальнення», а рожеве орнаментально-декоративне тло полотна утворює реальне цвітіння садів.Дійсно, «чого торкаються руки Елаїди Нейман, набуває мистецької цінності, стає мистецьким витвором – артистичним, промовистим, професійним».
1993 року Елаїда Нейман виїхала до США, де від 1990 року жив і працював її син – член Спілки художників України художник Джозеф Мінський (1947–1994).
То було нелегке рішення!..
Художниця оселилася в Новому Орлеані (США), де далі працювала й брала участь у мистецьких виставках. Але нестримно тужила за Буковиною: «… Я бачу засніжені верхівки гір. Я бачу музику, відчуваю, радше почала, а це означає, що поступово повертаюсь до творчості» (з листа від жовтня 1998 року). Але туга за рідною землею не давала спокою:
«Якщо чесно, мені дуже важко. Я відірвана від землі, на якій жила, народила сина, якого немає. …На землі, яку любила й люблю… Я є членом СХ України. Маю новий квиток. Я
радію цьому».
У січні 2001 року Елаїда Данилівна повідомила: «… Я пишу. Багато тем. Багато про що хотіла поговорити кольором на полотні. Багато фантазій…»
Експонувалися твори Елаїди Нейман у приватній галереї Gallery Hanson, в експозиціях якої виставлялись і роботи, створені після переїзду до США, і також її найвідоміші класичні полотна: краєвиди її рідної України (види Чернівців і Карпат), пейзажі південних штатів США (краєвиди Луїзіани та околиці Нового Орлеану).
У Музеї мистецтв Нового Орлеану (NOMA) в січні 2002 року відбулася унікальна змістовна та цікава виставка під назвою «Landscapes of Ukrainian Ellaida Neiman» (Краєвиди українки Елаїди Нейман). Виставка знайомила американського глядача з експресивним і насиченим колоритом буковинських пейзажів відомої української художниці і стала творчим підсумком життя Елаїди Данилівни Нейман.
***
А 100-річчя від дня народження Елаїди Нейман (1926 – 2003) Чернівецький обласний художній музей відзначив виставкою творів мисткині.
Тетяна Дугаєва, мистецтвознавиця, членкиня Національної спілки художників України
