Наш сьогоднішній герой ніколи ні з ким не воював, не підкорював спортивних вершин, не знається на політиці,не заробив орденів чи медалей і навіть його професія – модельєр-закрійник – вважається жіночою. Однак це не заважає йому бути успішною творчою людиною, щасливим чоловіком і батьком двох чарівних донечок.
Про зоряних клієнтів і сірі будні
- Насамперед, я – творча людина. Працюю, щоби чоловіки виглядали краще, були стильними, гарно одягнутими, більш «доглянутими». Нікому не нав’язую свого бачення, просто намагаюсь допомогти тим хто хоче змінити імідж, манеру одягатися. У нашому суспільстві абсолютно відсутня культура одягу: усі ходять у джинсах, футболках і байках, бо це просто і зручно. Я ж хочу донести до людей думку про те, що комфортно може бути не лише у джинсах. Чому немає культури одягу? Частково до цього спонукає атмосфера міста – суцільна сірість, облупленість, ями, болото і сміття. Коли я повернувся з-за кордону і подивився заново на наші вулиці, то місяці два ходив у суцільній депресії. Інша причина – бідність більшої частини населення. Коли нема за що купити продукти, про новий костюм не думаєш. Хоча на відсутність клієнтів не скаржуся . Мав нагоду співпрацювати з київською концертною агенцією, створювати костюми для Арсена Мірзояна, учасника «Х-фактора» Аркадія Войтюка, фіналіста шоу «Народна зірка» Михайла Дімова, переможця «Голосу країни» Антона Копитіна. Розробляю стиль для поки маловідомої чернівецької групи «Гудіні». Приносять задоволення костюми для випускних вечорів та весільні костюми. Робота з представниками бізнесу та влади вимагають більшої уваги.якщо люди до мене звертаються, то стараюся виконати замовлення якнайкраще. Бувають такі випадки, коли я людину зовсім не відчуваю, кажу «з середини не йде» і тоді я відмовляю клієнтові.
«Дружині мій одяг не подобається»
- У мене був досвід роботи для жінок. До 2005 року я був майстром-універсалом, шив верхній одяг для всіх. Але потім я знайшов одного київського дизайнера, їздив на майстер-класи до Москви і зрозумів, що чоловічий одяг мене цікавить більше. Взагалі я постійно вчуся новим технікам, роботі з новими матеріалами тощо. Інакше ти не можеш бути професіоналом. Тобто, рушійною силою для себе є я сам. За конкурентами не слідкую, слідкую за собою.
Інколи шию для жінок, але рідко. Для своєї дружини ніколи нічого не шив взагалі. Нам обом це не подобається, у нас різні смаки.
Чому закрійник-швачка-модельєр – професія жіноча, але відомі кутюр’є переважно чоловіки? Якось не думав над цим. Просто чоловік – «тварина» однобока, йому легше досягнути успіху в професії, бо він вміє робити щось одне. Жінка – більш гармонійне і різнобічно обдароване створіння, але у неї більше обов’язків. Крім роботи на ній тримається сім’я і діти.
«Батьки можуть почекати, діти – ніколи»…
– Сім’я повинна бути у кожної людини і мені шкода тих чоловіків, які думають інакше. Розумієте, вечеряти можна у ресторані, прати у пральній машині, а за секс платити повіям, але це все минає. Офіціант не даватиме тобі порад, повія за тебе не переживатиме і не народить тобі дітей, а пральна машина не розмовлятиме з тобою «за життя».
Нині багато незадоволених сучасними жінками. Я би у жінках нічого не змінював, бо тоді довелося би сильно змінюватися самому, а це важко. Моє жіноче коло спілкування дає відчути себе чоловіком, це мабуть головне.
Я вважаю, що я – хороший батько. Це важливо, бути хорошим батьком для своїх дітей. Мої дівчатка і моя робота для мене завжди на першому місці. Навіть батьки іноді можуть почекати, а діти – ніколи. Для мене немає проблем з дитячим лікарем, школою, купанням-харчуванням-прогулянками. Я все це роблю. Крім того, я намагаюся бути для своїх дочок прикладом: багато працюю, веду здоровий спосіб життя.
Про те, як розгледіти талант
- Я би ніколи не став таким як є, коли б у дитинстві бабуся і мама не підтримали мене і не розвинули мій талант. Моя бабуся дуже гарно вишивала і дивлячись на неї я теж взяв голку в руки. Мені тоді було 4 роки, а вже у 5-6 років я брав участь у виставках декоративно-ужиткового мистецтва. А професію собі обрав, коли одного разу на першому Національному побачив якийсь модний показ (а їх тоді було дуже мало), який називався «Жінка під зорями». Мене, на той час дев’ятикласника, це так вразило, що після того пішов на курси крою і шиття, а після 9 класу вступив до училища. Зрозуміло, що там я був єдиним хлопцем…
Самостійно заробляти гроші я почав ще будучи школярем, з 13 років. Сам заробив собі на навчання в університеті. Це дуже допомогло мені. По-перше, майже не було часу на тусовки-гулянки-погані вчинки. По-друге, це давало мені певну самостійність і повагу серед друзів.
За прикладом своєї матері я прагну розвивати і таланти своїх дочок. Мою старшу доньку я віддав на малювання до чудової художниці Лариси Куваєвої. Причому не саму, а разом із дружиною Олею. Моя дружина-стоматолог до малювання «ніколи нічого не мала», але я помітив, що її цікавлять доччині заняття і запропонував їй теж спробувати. І вона «втягнулася». Минулої осені 2 картини дружини і 2 картини дочки експонувалися у Франції. Ми ніколи не думали, що їх розкуплять тамтешні шанувальники мистецтва. Тепер одна з картин моєї Олі навіть прикрашає мерію міста Манн! Я цим горджуся! А молодшій донечці лише два роки, тому у неї ще все попереду.
Не знаю, як «зробити» сина
- У чому секрет мого успіху? В тому, що я на своєму місці. Моє захоплення не лише стало моєю професією, але й забезпечило гідне життя мені й моїй родині. Якщо відчуваєте, що займаєтеся не своєю справою – почніть життя спочатку! Це можна зробити в будь-якому віці. Головне, аби був якийсь стартовий капітал, поки ви «ставатимете на ноги».
Які у мене є мрії окрім модного дому? Щоб у цьому модному домі працювали лише чоловіки, вони в декрет не ходять (сміється). Щоб у мене завжди робота була, бо там я на своєму місці. Знизити ціни в ательє, щоб гарний одяг був доступнішим. Щоб залишалося більше часу для відпочинку. А про щось таке екстраординарне я не мрію. Ще можливо сина мати хотів би, але не знаю, як так зробити, щоб точно хлопчик народився…
Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»
