«Талантів зорепад» від Чернівецької музичної школи №1, яка святкує своє 70-річчя

Щороку перша музична школа – родоначальниця всіх музичних шкіл на Буковині, – проводить творчі звіти, на яких її учні та викладачі демонструють свої здобутки та результати. Одна зі святкових родзинок ювілейного року – концерт «Талантів зорепад» вокального відділу, що відбувся у муздрамтеатрі ім. О.Кобилянської.

Цікаво, що в ньому взяли участь і нещодавні випускники музичної школи, адже немає, мабуть, кращого подарунку для педагога, як побачити результат своєї праці, відчути, як творчо зріс і змужнів його учень. А ще – на сцені драмтеатру чи не вперше виступили і вихованці вокальної студії «Лілея», яка функціонує при музичній школі від початку цього навчального року.

– Вокальний відділ музичної школи працює вже третій рік. Торік у нас з’явилися перші випускники, – каже його викладач Наталія МАЦЕЙ. – Загалом, навчання триває набагато довше, 6-8 років, проте діти, які завершили навчання на вокальному відділі, вже мали певну музичну освіту. Тепер вони стали студентами середніх та вищих навчальних закладів. Наша гордість – Ольга Буджак, яка є студенткою першого курсу училища мистецтв ім. С.Воробкевича та Терицану Александру, якому вдалося вступити до Академії мистецтв м. Ясси (Румунії).

Наталія Мацей та її колега Олена Тимошенко викладають не тільки на вокальному відділі музичної школи, а й навчають співу кожного охочого у вокальній студії «Лілея».

– Справа в тому, що раніше існували ДМШ – дитячі музичні школи, до яких приймали тільки дітей обмеженого віку – від 7 до 10-11 років. Але кілька років тому вікові обмеження усунули, але адаптуватися до нових вимог ще складно. Скажімо, в західних країнах у музичних школах можуть навчатися як семирічні, так і двадцятирічні «учні», які хочуть співати, грати на будь-яких інструментах. У нас же це поки не практикується, бо немає ще програм, адаптованих до різного віку… На відміну від школи, студія немає жодних обмежень.

У концерті брали участь: Буджак Ольга, Томка Христина, Сушинська Олександра, Березнякова Мілана, Лазаренко Ростислав, Сєргєєва Катерина, Кукурудза Богдан і Володимир, Кірчук Андрій, Дробот Катерина, Кирияк Людмила, Борсук Олена, Мудрей Наталя, Настасійчук Тетяна, Савчук Іван, Дікусар Іван, Бужениця Марина, Шиба Володимир, Придій Ірина та Карина, Мязга Анжеліка, Пушкашу Анастасія, Буйна Ольга, Терицану Олександру.

– Навчаємо як зовсім малюків, так і дорослих, – каже Олена Тимошенко. – Наприклад, п’ятирічний Богданчик, якого батьки привели до нас у студію, не вимовляв навіть літери. Таких дітей, як правило, до музичної школи не беруть. А ми взяли. Зараз він прекрасно говорить, ну а про те, що він гарно співає – зайве казати… Тобто, батьки зекономили ще й на логопедові. Зазначу, що в такому віці в дитини добре розвивається слух і голос, мова дитини стає набагато кращою. Тому важливо не проґавити цей момент. Інший приклад – Ольга Буіна, яка займається в студії вже 10 років. За фахом вона – перекладачка, із чудовою освітою, відмінно знає кілька мов, тож по роботі їздить усім світом. І куди б не вирушила – усюди співає: на Гавайях, у Китаї, де вона оце нещодавно була…

– Нам цікаві діти з різними музичними здібностями, – додає пані Наталія. – Ми не творимо чудес, просто до кожної дитини підходимо індивідуально. Наприклад, якщо у дитини маленький діапазон, вона не інтонує, в неї не те звукоформування – тут використовується одна методика роботи. Якщо ж дитина співає, «відчуває» твір, має своє ставлення до виконання, артистична – це зовсім інша справа! І ще дуже багато залежить від самого учня, його бажання та наполегливості. Зазначу, що ми розвиваємо не тільки вокальні здібності. Людина, яка займається в нас, крім того, що вона вчиться співати, ще й знайомиться, хай і мінімально (бо просто бракує часу), з основами елементарної теорії музики, з музичною літературою. Основа занять є виховання академічного співу, бо саме він є фундаментом для естрадного, джазового співу тощо…

– Приємно, що практично усі вихованці нашої студії взяли участь у цьому концерті, – каже пані Олена. – Адже, на відміну від учнів музичної школи, нагод вийти на сцену і наживо заспівати перед залом у студійців набагато менше. Бо організувати такі виступи – це вельми високі витрати. До того ж, як нам зізнався звукорежисер, це вперше у театрі під час виступу працювали 9 (!) «живих» мікрофонів. Люди, які приходили, просто не вірили, що діти, половина з яких не має музичної освіти, працюють наживо!

Також пані Наталя додає, що не меншою окрасою концерту стали хор молодших класів та хор хлопчиків школи, а також ансамбль старших класів «Зірка надії», який має багаторічну концертну практику. Крім того, цього року вони стали учасниками прямого ефіру телепередачі «Нащадки» (УТ-1). Це непросто, адже одна справа – займатися в класі чи виступати в концертній залі, а інша – проспівати наживо, коли тебе чує вся Україна.

– Нашим учням вдалося створити на сцені справжнє свято, – продовжує пані Олена. – Тому ми щиро вдячні за допомогу в організації цього концерту Юрію Марчаку (директор театру), Максиму Бурбаку (голова чернівецького осередку «Фронту змін»), Оксані Первовій-Рошко, яка у власній студії зводила нам композиції, та її чоловіку Сергію Рошко, звукорежисеру театру, ведучій Кароліні Житару…

– Насправді святкувати 70-річчя мали б минулого року, бо перша музична школа була відкрита 1940-го року, коли на Буковину прийшла Радянська влада, – каже Юрій Миколайович ГІНА, видатний педагог та артист, який 44 роки пропрацював керівником педагогічного колективу цього закладу. – До 44-го року, ще за румунських часів, із музичних закладів у місті була лише Чернівецька консерваторія. Коли ж радянська влада вдруге повернулася на Буковину, її перейменували на музичне училище. Між іншим, за кордом консерваторії – це наші музичні школи, а вищу музичну освіту там здобувають в академіях…

Пам’ятаю, в 50-70 роки до нас конкурси були величезні, вступити до музичної школи було те саме, що до медінституту чи університету, тобто, дуже важко. Проте змінилися часи, батьки і діти…

У Чернівцях і досі є симфонічний оркестр, камерний, проте професія музиканта – непрестижна, жити музикою, зі скромною зарплатою – нелегко, батьки не дуже зацікавлені відводити дітей до музичної школи. Це тільки здається, що навчитися грати на якомусь інструменті, на скрипці чи фортепіано, – це легко. Насправді це – велика робота, яка вимагає від дитини багато уваги, і, особливо, батьківської допомоги. Є така приказка: «якщо розумні батьки – є успіхи і у дітей». А якщо батьки просто відвели дитину до школи, мовляв, «хай учителі все зроблять»…

Зараз модним є захоплення гітарою, саксофоном… Грати на них навчають у кожній школі. Колись же – не дай боже! Навіть клас акордеону деякий час був заборонений. Вважалося, що це «преклонение перед западом». Закрили в 1949-51 роках. Бо тоді до музичної школи вступали люди, які вже відслужили в армії, пройшли крізь війну (зазвичай офіцери), вони привезли акордеони з Німеччини, хотіли навчитися на них грати. А їх переводили на баян… Клас акордеону відкрили аж у 1958-59 роках. Вчили грати на домрі, балалайці – оце були найпопулярніші інструменти. Мені ж особисто дуже хотілося відкрити клас цимбал. І я це зробив. У школі було п’ять інструментів, до того ж не маленькі цимбали, якими на весіллях грають, а величезні концертні інструменти, за якими я спеціально їздив до Ужгороду та Мукачевого…

Загалом, при мені випустили майже 2,5 тисячі випускників. Тішить, що принаймні половина з них – стали музикантами, працюють за фахом. За кордоном, і в Чернівцях… А решта, що не менш важливо, долучилася до прекрасного світу музики. Тож їхнє життя стало багатшим, мудрішим і красивішим.