Про те, які саме діаманти з 2017-го закарбувалися в її душі, – розмова зі співачкою, лауреаткою І міжнародного конкурсу «Червона рута» ім. Володимира Івасюка, який відбувся у Чернівцях 1989 року, та першою виконавицею пісні «Червона рута» у квітні 1970-го, Світланою ЮРЧЕНКО.
– Роки збігають за роками, та в кожному є щось таке, що карбується назавжди. Хоча взагалі-то жити минулим не варто. І це усвідомлюють розумні люди. Та мені це не завжди вдається, моя творча пам’ять влаштована трохи по-іншому, – зізнається співачка. – Хоча я навчилася радіти кожному подарованому Богом дневі і вважаю це своїм найбільшим досягненням.
Нинішнього грудня Світлана відзначила черговий день народження. І в подарунок собі записала у студії кілька нових пісень. Їх уже можна почути на фейсбуці.
– Та, як завше, найяскравішим днем року для мене був день Свята української пісні в річницю першого виконання «Червоної рути», яке проходить саме там, де це сталося багато десятиліть тому – на Театральній площі. А ще цього року я поїхала до Володі в гості – на львівське Личаківське кладовище. Щороку відвідую Івасюка. Бо він – одна з найкращих і духовно найбагатших частин мого життя.
Та цього року Світлана зустрілася не тільки з Володею. Знайшла свіжу могилу Юри Шаріфова, керівника та гітариста відомого ансамблю «Жива вода» Чернівецької філармонії. Ансамбль створили наприкінці 70-их минулого століття, після того, як до Ялти виїхав ВІА «Червона рута». «Зараз, мабуть, уже ніхто й не знає, що ВІА – це вокально-інструметальний ансамбль, – сміється Світлана. – Шаріфов був ветераном львівського біг-біту (екс-«Електрон»), а його «Жива вода» синтезувала стилі диско та фанк. З ним та Левком Дутківським пов’язана ціла епоха у музичному житті Чернівців».
– На що сподіваюсь у Новому році? – перепитує жінка. – На мир. І на здоров’я. Саме цього бажаю і всім.
Людмила ЧЕРЕДАРИК, «Версії», знімки з власного архіву Світлани Юрченко
