Свято Введення у Храм Пресвятої Богородиці

Ми вже перебули свято Введення в Храм Пресвятої Богородиці, яке тривало тиждень. Але розповідь буде про нього. Зрештою, завжди перебуваємо в полі якоїсь події (свята). Їх у році 12, бо таким є річний цикл основних церковних свят. І кожне має свій смисловий, енергетичний, інформаційний зміст. Про них читачам «Версій» розповість Віктор ВЕРЯСКІН, богослов і вчений, священик-монах, який їздить світом з виступами, змушуючи людей замислитися над тим, хто вони і для чого, щедро допомагаючи всім охочим у пошуках істини. Його бесіди про святе Письмо і про зміст життя однаково захоплюють як росіян з Москви, українців з Києва, так і мешканці з Чікаго й Торонто…

Існує чотири джерела Богопізнання: вроджене моральне почуття, споглядання природи, Святе писання та логічні висновки (умовиводи).

Коли мене запитують, чи можна робити те і те напередодні чи після свята, а не в саме свято, я раджу запам’ятати принцип: свято – це лише засіб для переведення наших почуттів і думок від земного до небесного, від тимчасового до вічного. Бо ми перебуваємо в часі, а Христос, Богородиця, святі – у Вічності.

Свято, як і будь-яка інша дія, повинне бути підготовлене. Тому церковне свято складається з передсвята, самого свята і віддання свята. Чому ми говоримо про Єдиний Принцип? Тому, що Закон універсальний. В інструментальній музиці є прийоми підготовки кисті, корпусу, інструменту. Інакше потрібного звуку не буде. Є підготовча «атака» звуку в методиці звуковидобування голосу. І щоби «увійти в Храм», потрібна була підготовка. Коли Євангеліє коротко описує нам подію, як Діва Марія народила Ісуса Христа, передбачається, що цьому передувала підготовка. І ця підготовка звершувалася в тайні, вона була сокровенною.

Існує три джерела Богопізнання: вроджене моральне почуття, споглядання природи і Святе писання. Але є ще одне – це умовивід або логічний висновок . Як він виглядає? Якщо канонічне Євангеліє пише, що Діва Марія народила Ісуса Христа, то логічно припустити, що вона колись померла, і тоді логічним буде Успіння Божої Матері, хоча про нього ні слова не написано в Євангелії. Тому обгрунтовані, логічні висновки входять до віровчення, а нелогічні, необгрунтовані підлягають обережному відхиленню і перевірці.

Ап. Іван наголошував у Євангеліє, щоби читати його, достатньо увірувати, що Ісус із Назарету був Христос, Спаситель. Але коли виникає інша мета, тоді перед віруючими постає запитання про додаткові джерела пізнання. Саме тому, крім канонічного тексту Євангеліє, існують ще неканонічні, апокрифічні збірники. «Апокрифічний» у перекладі буквальному означає «відречений», «заборонений», а друге значення – «скритий», «таємний». Ці тексти мають у собі певні заборонені (до якогось часу) знання, як висловлюються сьогодні, езотеричні знання. Було те, що передавалося через Писання, а було те, що, за словами Кирила Єрусалимського та Івана Золотоустого, не довірялося паперу, а передавалося із уст в уста, від досвіду до досвіду. І це називалося Святим переданням, лише інколи частину його записували і друкували. І сьогодні ця духовно-містична традиція існує всередині християнства.

Подія Введення Богородиці у Храм описана тільки в апокрифічному Євангелії від Якова, «Першоєвангелії». Це означає, що Православна Церква не відкидає апокрифічних текстів.

Апостол Яків, як ми пам’ятаємо, брат Ісуса Христа за плоттю, згідно логіки, найбільше знав про сімейство. Тільки ап. Яків пише про родичів Діви Марії, Якима й Анну, і про те, що вони були безплідними. Через що вони дуже страждали. Ми бачимо, який щирий психологічний біль звучить у молитвах Анни: «Горе мені, хто породив мене? Яке лоно привело мене на світ? Адже я стала прокляттям у синів Ізраїлю, і з насмішками мене відкинули від храму…».

У ті часи безпліддя вважалося прокляттям, яке Бог накладав на людину чи подружжя. Бувало, що в такого подружжя у храмі не приймали жертву. Яким і Анна були щирими у своєму стражданні і молитві до Бога. А коли людина щиро молиться, вона має гарантію почути Божественну відповідь. З’явився Анні «Ангел Господній і сказав: «Анно, Анно, Господь вислухав твою молитву, ти зачнеш і народиш, і про потомство твоє будуть говорити в усьому світі». І Анна сказала: «Живий Господь Бог мій! Якщо я народжу дитя…, віддам його у дар Господу моєму, і воно буде служити Йому все своє життя». І Господь посилає їм дитятко, і вони народжують дочку Марію.

Ми забуваємо, що є Промисел Божий у кожній окремій людині, сім’ї, суспільстві. І якби ми брали на себе відповідальність брати участь у Божественних задумах, ми тоді, можливо, більше би і благословень отримували.

Я думаю, що одна з причин того, чому в нашому житті є хвороби, втрати, горе, безпліддя – це те, що ми з вами забуваємо і не відчуваємо, що весь світ стоїть на жертві. Ми не вміємо жертвувати собою. Ми не вміємо приносити Богові обітниці про те, що беремо на себе зобов’язання брати участь у Божественному процесі. Ми самовідхиляємося від тих цілей, яких Бог досягає в історії і в житті, в тому числі і через людей, через державний, суспільний, сімейний устрій. Ми забуваємо, що є Промисел Божий у кожній окремій людині, сім’ї, суспільстві. І якби ми брали на себе відповідальність брати участь у Божественних задумах, ми тоді, можливо, більше би і благословень отримували. Через це нам дається перевірка нашої мотивації.

Святе письмо стверджує, що народження дітей є заміщенням ангельських душ, що відпали від Бога. Третя частина ангелів пішла за Денницею. Небеса спустіли на третину. І Бог так влаштував, що люди, які народжуються на землі, при правильному проходженні небесного покликання, ідуть на місце Ангелів, що стали демонами.

Ми дуже рідко згадуємо про те, що наш тілесний організм, його органи і функції – це святиня, доручена нам Богом на тимчасове користування з відповідною метою. Ще у Старому Завіті древні пророки і мудреці стверджували, що людина, котра не залишила після себе потомства, ні фізичного, ні духовного, не буде мати місця в Небесному Царстві. І це було однією з причин, чому безплідні сім’ї вважалися відкинутими Богом.

У три роки (вдумайтеся тільки!) маленьку Марію приводять до храму і віддають на служіння. Важко припустити, що в цьому віці дитина здійснює свідомий вибір. Це була батьківська жертва.

Роль батьків важлива! У Івана Золотоустого є страшні слова: «Батьки, котрі нехтують вихованням і навчанням своїх дітей, і, саме виховання християнським, беззаконніші від дітовбивць. Бо дітовбивці тіло з душею розлучають, а ці батьки і тіло, і душу вкидають у геєну вогняну. Вони позбавляють людину знання про вічне спасіння». Тому батьки, котрі не піклуються, чи мало піклуються прохристиянське виховання своїх дітей, прирівнюються до вбивць вічної душі! І ми повинні подумати, який великий приклад залишили нам родичі Діви Марії. І яка у нас із вами велика роль і обов’язок у вихованні своїх дітей, щоби вони були не тільки фізично народжені, але й духовно. Навчання і виховання дітей у святині християнських знань – це обов’язок батьків, котрі називають себе християнами. І якщо ми цей обов’язок не виконуємо, то з нас запитають. З духовних батьків Бог запитає ще суворіше. Написано: «Він загине, а кров його Я візьму з твоїх рук». Це не треба розуміти буквально.
Але це будуть пекельні муки, коли, наприклад, батько опиниться у вищих сферах буття, заслуживши вічне спасіння, а йому буде показано, що діти його у нижчих сферах, у стражданнях. Це і буде пекельна мука – вічний біль співчуття. Тому треба сьогодні думати, чи потрапимо ми в одну сферу буття і чи трудимося ми сьогодні в одному напрямку?

Маленька Марія повела себе у храмі так, як у рідному домі, нічого не злякалася, як буває з дітьми в незнайомій обстановці. І, що цікаво, пішла високими, як для неї, сходинками попереду батьків, попереду людей до священика, туди, де він стоїть, загороджуючи шлях у Святая Святих, у вівтар, у найсокровенніше. Сам первосвященик тільки раз у рік заходив у Святая Святих і промовляв молитви, і споглядав, як у Ковчезі Завіту зберігається Закон Божий і Херувими крилами накривають і охороняють цю святиню.

Віра, якщо вона справжня, – це здатність зробити крок далі від установлених норм.

Це важливо відзначити, що в зовнішній історичний храм батьки проводять трирічну дитину, яка в майбутньому стане Живим Храмом, у якому народиться Спаситель. Це дуже важливий момент всієї священної історії людства, тому що до цього моменту було розділення зовнішнього і внутрішнього. Зовнішні храми, зовнішні ритуальні дії, зовнішня релігійність, масова, історична, національна, народна – візьміть навіть радянську «Історію релігій» і ви прочитаєте, що ранні форми релігії так і називаються «племінні культи». На особистість ніхто уваги не звертав. Але тоді, більше, ніж дві тисячі років тому, почав визрівати зовсім інший підхід до цінності особистості.

Ви знаєте, що подвижники, які в лоні Старозавітної релігії працювали над собою, були, в основному, чоловіки. До сьогоднішнього дня ортодоксальний юдей починає день з молитви: «Дякую Тобі, Господи, що Ти не створив мене жінкою». Але Бог уже тоді почав ламати стереотипи, що склалися, і готувати зовсім інший підхід. Новий Завіт, фактично, почався з цієї події – введення у храм хоч і маленької, але істоти жіночого роду – другої половини людини. А ми знаємо, що без половини немає цілого, а істина – це цілісність. Служіння чоловіків є половинчастим, не дає цілісності. Це надзвичайно важлива ідея! Але тоді людство не було ще готове до її сприйняття й осмислення.

Досі жінок не пускають у вівтар. І в Уставі церковному ви можете прочитати, що коли жінка чи собака (в одному ряду!) зайде у вівтар, то він вважається оскверненим і потребує освячення. Виявляється, ми досі не подолали те, що Бог почав долати і чого почав навчати на прикладі Якима і Анни, первосвященика і Самої Діви Марії. Але треба сказати, що введення Марії у Святая Святих – це винятковий випадок, особливо для того часу. Віра не потребує повного пізнання. Віра, якщо вона справжня, – це здатність зробити крок далі від установлених норм. Я так думаю, що саме віра допомогла цьому первосвященику сприйняти Божественне одкровення. Йому, очевидно, було відкрито зсередини, що треба допустити юну Діву Марію у вівтар.

Довідка

Віктор Олексійович Веряскін – митрополит Київський та всія України апостольної православної церкви, завідувач кафедри релігієзнавства Сімферопольського економіко-гуманітарного інституту, декан теологічного факультету Кримського інституту ноосфери, доктор богослов’я, професор духовної академії.

Відомий спеціаліст у галузі наукового релігієзнавства і конфессійної теології, народився 1953 року. За свої переконання у радянські часи відчув на собі залізні лещата системи. Тюрма підірвала здоров’я, але зміцнила дух.
Він автор понад двох десятків книг тощо. Як диригент церковних хорів, Веряскін є лауреатом фестивалів і конкурсів. Нагороджений орденами Святого Архистратига Михаїла, св. Володимира, Христа-Спасителя тощо.

Усе сутнє – за Єдиним Принципом, який пронизує всі знання, всі процеси на всіх етапах розвитку суспільства

До кожної події ми підходимо з трьох рівнів. Я не випадково згадав, що Марії тоді було три рочки. Переведемо це на духовний рівень. Чому Христос навчав три роки Апостолів у видимому Своєму образі? Бо це певний строк – і буквальний, і символічний. Тому і ап. Павло казав: «Я не міг говорити з вами, браття, як з духовними. Я говорив з вами, як з немовлятами у Христі. Бо ви були ще не в змозі приймати тверду їжу. І тому я вас годував молоком». Три роки – це термін, упродовж якого людина повинна засвоїти езотеричні, першопочаткові знання і принципи Євангелії та пройти «дитячий» період, відірватися від «грудей» першопочаткового харчування «буквою» і перейти на більш тверду «їжу». У «Притчах Соломона» написано, що тверда їжа – це… масло. А його отримуємо шляхом збивання молока. Ріденька «їжа», якою нас годують на першому етапі, по мірі зростання повинна ускладнюватися.

Зверніть увагу, що Діва Марія у школі при храмі навчалася 12 років: у три роки Її віддали, а в п’ятнадцять вона була готова до місії. Дванадцять апостолів, дванадцять років навчання, дванадцятибальна система оцінок… Цікаво, як всі ці «дрібниці» починають нанизуватися одна на другу і співпадати. Це саме свідчить, що є певний Єдиний Принцип, який пронизує всі знання, всі процеси на всіх етапах розвитку суспільства, тільки ми його не бачимо або бачимо частково. В усій повноті він нам відкривається тільки на якомусь етапі.

На іконах, картинах, фресках, де зображено Введення Діви Марії, є сходинки, які Вона долає. На картині-фресці Тиціана сходи розділені майданчиком на сім і сім щаблів. І не випадково. Усі цифри у Святому Письмі і Переданнях мають символічне значення. Саме сходження – це посвячення. А посвячення потребує повноти пізнання, очищення, досконалості.

Сім’я (сім Я), сім днів тижня, сім нот, сім кольорів веселки – символічні знаки досконалості, повноти і довершеності

Сім’я є одним із символічних знаків досконалості, повноти і довершеності: сім днів тижня, сім нот, сім кольорів веселки, сім Дарів Духа Святого – це не випадково. Піднімання сходами – поступове зростання людини в дусі, у вірі, у благодаті, в енергіях. Іноді підйом може розділяти певний період «застою». І хто знає, скільки ти протопчешся на горизонталі, доки знову почнеш підніматися. Іноді кілька рухів назад є трампліном для руху вперед. А зупинка – не програш, а закономірне явище на шляху, щоби ми не боялися, а вчилися з усього брати урок і через це зростати і просуватися вперед. Діва Марія, храм і сходинки при духовно-містичному розгляді – це наша душа, яка жіночого роду і в чоловіка, і в жінки, і яка щабель за щаблем підіймається у Небесний Храм. Ми повинні розуміти і буквальний, і морально-повчальний, і духовно-містичний рівні у єдності та йти далі. А святі отці, при певному зростанні духовному, пропонують нам від семи до дванадцяти рівнів і значень розгляду.
Хотів би звернути вашу увагу на те, про що рідко і мало говориться. Я знайшов у Гр.Палами, у проповіді на свято Введення у Храм Богородиці, думку про те, що Діва Марія була першою подвижницею ісихастського напряму. Ісихія у перекладі з грецької означає спокій, безмовність, а також мовчазний, сокровенний молитовний подвиг. Діва Марія здійснила цей подвиг стовпництва, мовчання, зосередженої духовної праці. Ось чому вона виявилася готовою до того, щоби послужити народженню Спасителя, народженню Бога.

«Царство Боже зусиллями береться». Зусилля – частина подвижництва, частина праці над собою.

Ми часто поспішаємо отримати результат, не пройшовши всіх етапів навчання, всіх щаблів духовного подвижництва. Я не буду наполягати, що нині обов’язково проходити всі 12 років. Я кажу про принцип ретельності подвижницького просування. «Царство Боже зусиллями береться». Зусилля – частина подвижництва, частина праці над собою.

Дехто каже: «Та що нам зовнішні досягнення! Ми вже всередині досягли такого!..». Ап. Яків у канонічному тексті говорить нам: «Я покажу свою внутрішню віру зі справ моїх. А ти покажи мені свою внутрішню віру без діл!». «Віра без справ мертва». Досягнення пізнаються за плодами. Якщо людина стверджує, що вона подвижник і всього досягла, а плоди її – чвари, дратівливість, гнів, то нехай вона заявляє про що завгодно. Все дарма ми плутаємо плоди і дари. Дари даються для служіння, інколи даються неготовим, можливо, на наш погляд, недостойним. Плоди вирощують готові і достойні. Тому Христос навчав розрізняти не за дарами, а за плодами.
Цікаво відзначити, що батьки посвятили Діву Марію Богові, але і вона віддала Богові кращу частину свого єства. Яка це частина, як ви думаєте? Дехто каже: «Душа, серце…». А Гр. Палама пише: «Розум». Нам може це не подобатися, але Гр. Палама і все православне богослів’я стверджує: Ангели – це Небесні Уми. Ангельський спосіб життя – це розумне діяння. Тобто Богові треба присвятити перш за все найчистішу частину нашої душі – дух, який по-грецьки, «ноос» – «розум». Саме він і є найчистішою частиною нашої душі. Не вся душа чиста. Але ум, в даному випадку, це не раціоналістичний розум, не інтелект. Це щось більш глибоке, повне і цілісне, про яке ми говоримо, що він у собі акумулює і з’єднує у правильній пропорції і раціо, й емоціо, й інтуіціо, й акціо – це певний цілісний Розум з великої літери, що стоїть над повсякденним розумом та інтелектом.

Ми звикли називати Діву Марію «Купиною Неопалимою». А Гр. Палама, кажучи про неї образно-символічною мовою, називає Її «Кліщами», «Щипцями». Це незвично. Але нам треба усвідомити, що в ужитку слово означає одне, а в духовному сенсі набуває інших, священних рис. Цей процес переведення терміну в більш піднесену сферу здатний преобразити і термін, і душу, і розум. У хімії, якщо прочитаєте «возгонка», «сублімація» – це «перепалювання», на рівні матеріальному, хімічному. Але сублімація може відбуватися і на рівні енергетичному, на рівні моральному і духовно-містичному. Це перетворення енергій грубих, нижчого порядку в енергії тонкі, вищого порядку.

Звідки «кліщі»? Згадайте «Книгу пророка Ісайї», де намальовано картину Небесного Світу, що відкрилася пророкові-боговидцю. Він побачив престол високий, піднесений, на престолі – старця «ветхого днями». Архангел чи Серафим узяв з пательні щипцями жарину пломеніючу і торкнувся вуст цього пророка. Це символ! Цим спалюванням нечистоти пророка підготували, освятили для несення пророчої місії. Марія готувалася 12 років до подвигу. Пророче служіння теж потребує підготовки ретельної, глибокої, часто – драматичної. Пам’ятаєте, як у Пушкіна в його вірші «Пророк». «Духовной жаждою томим, в пустыне мрачной я влачился, и шестикрылый Серафим на перепутье мне явился… И он к устам моим приник, и вырвал грешный мой язык… И он мне грудь рассек, и сердце трепетное вынул, и угль, пылающий огнем во грудь отверстую воздвинул… Как труп в пустыне я лежал…». Тільки після таких «операцій», тільки після такої підготовки йому було сказано: «Восстань, пророк, и вождь, и внемли, исполнись Волею Моей (а не своєю!), и, обходя моря и земли, глаголом жги сердца людей». Так ось вони, «кліщі» і «вугіль». Це та ж символічна мова, що й у Гр.Палами. Через Діву Марію невидимий Бог був створений, зітканий Від неї взяв тілесну форму і втілився у видимій реальній особистості Ісуса Христа із Назарету. Вона була «кліщами», здатними тримати «жарину», Купиною, що горить і не згорає.

Людина має призначення стати живим храмом живого Бога

Ми з вами звикли цінувати зовнішню красу, блиск, багатство, хоча про хибність цього нас постійно попереджують пророки і поети. Гр.Палама пише, що золото в убранстві храму Єрусалимського меркне перед духовно-моральною цнотливістю Діви Марії. Я хочу навести вам цитату з проповіді О.Шмемана, присвячену цьому святу, яка і засвідчує, що зміст події полягає в тому, що «віднині храмом стає людина, віднині не камені і не вівтарі, а людина – її душа, її тіло і все її життя – ось священний і божественний центр світу, ось його «Святая Святих». Один храм – живий і людський – входить в інший, кам’яний, матеріальний, і зсередини завершує його смисл і призначення.

Переміщується центр релігії, більше того – переміщується центр тяжіння життя. У світ входить вчення, яке не ставить нічого вище за людину, бо Сам Бог приймає людський образ. Адже призначення людини, покликання її – Божественне… Сам світ для неї – дар Божий, даний їй для виконання божественної долі своєї».

Зверніть увагу, храм не вищий за людину. Храм – допоміжний засіб для її духовного виховання. В ім’я побудови зовнішнього храму, навіть якщо це Храм Христа Спасителя, не можна приносити у жертву людину з її потребами. Ми згадували, що Блаженний Августин похвалив Івана Золотоустого за те, що він священні посудини із храму продав, аби допомогти живій людині. Ці світочі християнства розуміли, що немає нічого вищого, ніж людина, вічна душа і вічні інтереси спасіння особистості людської! На превеликий жаль, сьогодні цих пропорцій не відчувають, не дотримуються і не розуміють. Храм став вищим за людську особистість, а це не християнське ставлення ні до храму, ні до людини. Людина має призначення стати живим храмом живого Бога.

«З того часу, як увійшла Діва Марія у Святеє Святих, саме життя стало храмом. І коли святкуємо ми свято Введення у Храм, ми святкуємо божественний смисл людини, висоту і світло її покликання», – так пише О.Шмеман. Ось один із смислів цього великого свята.

Варто замислитися: а ми подолали старозавітне ставлення до храму, ритуалів, обрядів? Я не кажу, що не треба ходити до зовнішнього храму. Христос ходив до храму, але Він не вважав за самоціль ходити до храму чи сам храм. Він сформулював: «Не людина для суботи, а субота для людини». Не людина існує для виконання обрядів, а обряди, пости і молитви встановлені для блага людини. Вони можуть сприяти її духовному зростанню, а можуть перешкоджати.

…ми помилково вважали, що тоді не було наук, освіти і Діва Марія була неосвіченою!

Ми підійшли до дуже важливої теми нашої розмови. Гр. Палама у своїй проповіді вживає термін «автохеротонітос», що по-грецьки означає «самопосвячення». Як правило, хтось когось посвячує на служіння. А тут – самопосвячення! Гр. Палама каже, що своєю внутрішньою позицією, прагненням чистоти і служіння, Діва Марія сама себе рукоположила, посвятила на високу місію. Дуже цікавий шлях для жінки! Ви знаєте, що до сьогоднішнього дня ніхто не визнає можливості рукоположення жінок. А тут йдеться про саморукоположення на високе служіння! І ви знаєте, як це служіння оцінено: «Чесніша від Херувимів і незрівнянно славніша від Серафимів!». Це було містичне, духовне самопосвячення!

Далі Гр. Палама написав, що Діва Марія старанно вивчала кожен вид доброчесності. Як сказане в Законі, так і набуте в усній традиції. «А також вивчала предмети з числа головних наук». А ми вважали, що тоді не було наук, освіти і Діва Марія була неосвіченою! «Вона сама прокладає собі кращий і досконаліший шлях!». Які слова! Той, хто мріє, лежачи на дивані, що він духовно зростає, той даремно називає себе подвижником, ще й ісихастом, чого доброго. «У мене внутрішня робота, що мені зовнішня!». Ми протиставляємо зовнішнє і внутрішнє якраз у силу того, що не набули цілісності. Так у роздвоєності й лежимо. А Діва Марія не лише «сама прорубає ліпший і досконаліший шлях», але й виконує, і передає іншим людям вище вміння споглядати. А «споглядання» по-грецьки «теорія». Виявляється, вона не лише практику, але й теорію передає нам у спадок! І, головне, те, як їх об’єднати!
Далі Гр. Палама каже: «Я повідаю вам цю науку». Цікаво, що науку, а не релігію! Варто подумати про це! Православний подвижник Гр. Палама, погляди якого, за визначенням Константинопольського Собору, адекватно виражають православне віровчення, був науково освіченою людиною. В його проповідях ми побачимо цитати з Платона, Арістотеля, Філона Олександрійського та багатьох інших. Гр. Палама мав широкий світогляд, з яким ішов вузьким шляхом спасіння. А ми, вважаючи себе православними, часто звужуємо свій шлях до сектантської позиції. Але не лише наука, філософія, логіка нам потрібні, але й риторика, красномовність, щоби висловити адекватно, переконливо і гідно своє знання. Якщо хтось має намір тільки володіти знаннями, не передаючи їх іншим, повинен подумати, а для чого тоді існують школи, в тому числі і духовні? Одного «підключення» до невідомо якого «каналу», гадаю, що малувато для православ’я і подвижництва.

Ми даремно ображаємося на телевізор, який надміру показує насилля, секс… Центр управління, що все вмикає і вимикає, у нас в голові.

Гр. Палама називає органи чуттів «вікнами», через які в душу вливаються зовнішні враження. І потрібна велика духовна пильність, щоби через ці «вікна» не проникало те, що може завдати шкоди душі. Піст для того і встановлюється, щоби ми зрозуміли, які з наших «вікон» відкрити, а що закрити зовсім, щоби навчилися регулювати, а заодно і перевіряти, хто нами керує – ми самі, чи не ми. Даремно ображаємося на телевізор, який нам надміру показує насилля, секс… Центр управління, який все вмикає і вимикає, у нас в голові. Тож з царем ми в голові чи без? Тому про Богородицю написано: «Вся слава Дщери Царевий внутрь». Богородиця – це образ нашої особистості. І вся «слава» нашої духовної особистості всередині нас перебуває. Зсередини виходять усі спонукання та керування.

Гр. Палама пише, що «розуму властиво перебувати в активності». Апатія – явище негативне, що розслабляє й умертвляє. Йдеться про Вище Знання, яке базується не на роботі мозку, а поза ним і розглядається як стан благодаті, як знання по той бік знання, тобто зверхзнання. Він каже, що це знання – «Світло над Світлом», результат наближення до Бога. І говорити про нього можна лише символічною мовою. Не випадково він згадував Платона і Арістотеля, які казали про Логоса, про Єдиний Смисловий Принцип, що пронизує всю матерію, всю світобудову, всю свідомість, увесь дух. Як сказав Тейяр де Шарден, «космогенез співпадає з Христогенезом». Від Альфи до Омеги йде нарощування розуму. «Цефалізація» на латині, зростання розуму з маленької літери до Розуму з великої літери, до Божественного Розуму.
«Введення», по-латинськи «ініціум» – звідси «ініціація» – «посвячення». Це було першим посвяченням Богородиці на служіння Богу, посвяченням її у Божественні таїнства. Подальші етапи передбачають свої посвячення.

«Істинно шанує Діву Марію не той, хто її славословить і співає піснеспіви на її честь, а хто наслідує її практично у житті», – це слова Гр. Палами. Коли в Діву Марію увійшов Дух Святий, відбулася зустріч і народження Бога в душі і тілі. І у нас немає іншого шляху, ніж поступового і пощабельного сходження та народження в собі Бога.

Віктор ВЕРЯСКІН, митрополит Київський і всея України АПЦ
Переклад українською Людмили ЗЮЗЯК

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *