Багато людей прагне суспільного визнання. Однією з форм заохочення є нагородні системи, які встановлюються у різних державах. Їхнє завдання – відзначення найкращих серед загалу громадян. Але в реальному житті далеко не завжди саме гідні отримують нагороди – часто ордени і медалі прикрашають груди марнославців, які всіма засобами намагаються отримати відзнаку. Тому ставлення суспільства до державних нагород досить неоднозначне.
Ось незалежна Українська держава існує вже 20 років, а більшість її громадян має слабку уяву про сучасну українську нагородну систему. Сама система призначена для нагородження і за бойові заслуги, і за трудові здобутки, і за різноманітні благородні вчинки. Чому ж вона не користується особливою повагою в очах рядових громадян? Відповідь варто шукати в минулому, насамперед у радянському.
Найвищою нагородою нині є звання Героя України. З нього і розпочнемо нашу розповідь.
Нагорода за героїзм
Історія найпочеснішого звання «Герой України» розпочалася задовго до здобуття сучасною Україною власної державності. У далекому 1934 р. група радянських льотчиків вивезла з північної криги полярників затонулого пароплаву «Челюскін». Пілотам доводилося літати у сорокаградусний мороз, в умовах полярної ночі.
Їхній подвиг викликав загальне захоплення. І для його відзначення було встановлено найвищу ступінь відзнаки – звання Героя Радянського Союзу. 20 квітня 1934 р. його присвоїли сімом льотчикам, першим серед яких був Анатолій Ляпідевський. Пілоти отримали ордени Леніна: зірки Героя тоді ще не існувало. Її встановили лише 1 серпня 1939-го. П’ятикутна зірочка з полірованого золота носилася на чотиригранній колодці, обтягненій червоною стрічкою.
За весь час існування СРСР цієї найвищої державної нагороди удостоїлися близько 12,5 тисяч чоловік. Під час війни 1941-1945 рр. звання Героя Радянського Союзу присуджувалося 11 500 разів, 104 особи отримали його двічі, а троє – тричі. Це були маршал Г. Жуков та льотчики-винищувачі А. Покришкін й І. Кожедуб. Іван Кожедуб – українець за походженням, збив 62 ворожі літаки, найбільше з усіх пілотів Антигітлерівської коаліції. До числа тричі Героїв у післявоєнні роки потрапив і старенький маршал Семен Будьонний, якого нагородили за колишні заслуги. А Жуков 1956 року отримав четверту зірку – за придушення народного повстання в Угорщині й випробування атомної зброї на радянських військовослужбовцях під час навчань на Тоцькому полігоні…
Подібні післявоєнні нагородження підривали високий авторитет геройського звання. Остаточно його дискредитувала партійна номенклатура в останнє десятиліття існування СРСР. Старці з політбюро почали присвоювати звання Героя один одному на дні народження, а генсека Брежнєва обвішали зірками як новорічну ялинку. Народ з презирством називав брежнєвські нагороди «липовими». До того ж згодом з’ясувалися факти торгівлі державними нагородами. Правда, йшлося про звання Героя Соціалістичної Праці, яке у народі мало менший авторитет, ніж звання Героя Радянського Союзу. Адже його давали не за особисті подвиги, а за «трудові звершення». Проте більшість зірок отримали таки люди, гідні поваги і найвищих відзначень. Шкода, що через марнославство номенклатурників народна повага до високих нагород поступово сходила нанівець.
…Героя України розшукує міліція
Після проголошення незалежності в Україні не одразу вдалося встановити систему державних нагород через опір сил вчорашнього дня, що прагнули якнайшвидше відновити СРСР з його нагородами. А коли перші відзнаки Української держави все ж вдалося затвердити, серед них геройського звання не було. Воно з’явилося лише в часи президентства Кучми і виявилося калькою зі звань Героя Радянського Союзу та Героя Соціалістичної праці. Герой України отримує або Золоту зірку – за особисті подвиги, або Орден Держави – за особливі трудові досягнення чи державотворчу діяльність.
Якби це звання присвоювали тільки людям, що мають незаперечний авторитет у народі, то і поваги до геройських зірок було б значно більше. Але їх отримали, наприклад, «герой» скандалів Ландик-старший, господар аварійних шахт Юхим Звягільський, колишній київський губернатор Засуха, якого після «Помаранчевої революції» розшукувала міліція …
Найбільший резонанс у суспільстві мало присвоєння указами президента Ющенка звання Героя України (посмертно) Степанові Бандері та Романові Шухевичу. Переважна більшість українців за традицією сприймає це звання аналогічним званню Героя Радянського Союзу, а Бандера і Шухевич завзято боролися проти СРСР. Зрозуміло, що Ющенко цими указами намагався створити проблему своєму наступникові. Втім, той дав можливість судам скасувати укази свого попередника.
До речі, за президентства Ющенка було встановлено орден Свободи як одну з найвищих державних нагород. Його дають борцям за волю України, і у разі нагородження новим орденом лідера ОУН (б) та командуючого УПА реакція громадськості була би не такою гострою, як у зв’язку з присвоєнням їм геройських звань. Проте можновладці вирішували власні проблеми, використовуючи історичні фігури лише у своїх складних комбінаціях.
Без поваги до власних традицій
Історія Української держави розпочалася не 1991 року, а значно раніше. Тільки у ХХ ст. було декілька спроб відновити власну державність, і деякі з них супроводжувалися створенням української нагородної системи. Так, 24 січня 1919-го Законом УНР встановлювалася нагорода «Слава Україні» двох ступенів – для старшин і козаків, що відзначилися у боях. У 1920-му затверджено ордени «Визволення» двох ступенів та «Залізний хрест» (за Зимовий похід і бої 6 грудня 1919 – 6 травня 1920 р.).
А в еміграції з’явилася 1932 року така почесна нагорода, як Хрест Симона Петлюри.
Свої бойові ордени і медалі мала й Західноукраїнська Народна Республіка. Серед них варто відзначити Орден Оборонців Львова декількох ступенів і відзнаку за хоробрість «Тризуб». Для військовиків такі нагороди мають важливе значення – за ними можна прослідкувати бойовий шлях нагородженого і побачити, наскільки мужнім і активним він був при виконанні свого військового обов’язку.
Про систему нагород подбала і створена у липні 1944 р. Українська Головна Визвольна Рада (УГВР) – своєрідний український передпарламент, покликаний формувати нову державну владу, спираючись на міць Української Повстанської Армії. Вона надавала воякам УПА і цивільним особам відзначення «за виявлені в боях мужність і героїзм» або «за видатні заслуги для національно-визвольної боротьби українського народу».
Командири та бійці УПА могли отримати Хрести Бойової Заслуги – бронзові, срібні або золоті. Цивільні особи нагороджувалися срібними чи золотими Хрестами Заслуги. Ці нагороди були встановлені Головним Командуванням УПА 1943 року, а УГВР згодом затвердила їх, ще й у 1948 р. ввела медаль «За боротьбу в особливо важких умовах».
Командуючий УПА генерал-хорунжий Шухевич отримав найвищу нагороду – Золотий Хрест Бойової Заслуги 1-го класу. Його противники дотепер розпускають плітки, що «гауптштурмфюрер СС Шухевич отримав з рук Гітлера німецький Залізний хрест». Декілька місяців тому родина колишнього командувача УПА виграла судову справу у лідера КПУ Петра Симоненка, який публічно повторював цю вигадку. Доведено, що жодних гітлерівських нагород Роман Шухевич ніколи не мав і в СС не служив. А про його українські нагороди широкий загал нічого не знає і дотепер – історія вітчизняної нагородної системи взагалі знаходиться десь на периферії громадської уваги. Бо зі справжньою історією України пов’язана слабо.
Більшість сучасних українських орденів створювалася з подачі Дмитра Табачника, який деякий час очолював Адміністрацію Президента Леоніда Кучми. Розробляючи нагородну систему України, він нічого не взяв з тих українських нагород, що існували раніше. Але зробив деякі запозичення з нагородних систем царської Росії та СРСР. Так, під кінець царювання Миколи ІІ було встановлено орден святої рівноапостольної княгині Ольги для нагородження жінок. У 1916 р. його отримала В.П. Панаєва, три сини-офіцери якої загинули на полях Першої світової війни. Вважається, що більше цю нагороду не видавали. А в сучасній Україні встановлено орден княгині Ольги, який вручається жінкам за різноманітні заслуги.
Орден… «За взяття Печерських пагорбів»
З радянської системи нагород взято орден Богдана Хмельницького. Правда, зовні він докорінно відрізняється від свого попередника: радянський являв собою п’ятикутну зірку з барельєфом українського гетьмана, а нинішній – хрест, на якому зображено родовий герб Богдана Хмельницького. Помітно відрізняється і статут сучасного ордена. Ця нагорода повинна була стати найвищою військовою і видаватися за особисті подвиги чи успішне командування військами. Проте їй судилася інша доля. До чергового ювілею перемоги над гітлерівською Німеччиною нею нагородили всіх ветеранів війни, що дожили до нашого часу і раніше були нагороджені радянськими орденами.
Повторено те, що Горбачов зробив 1985 року з орденом Вітчизняної війни. Під час війни для нагородження цим орденом треба було збити ворожі літаки або підбити танки противника, утопити ворожий бойовий корабель або з боєм захопити артилерійську батарею – тобто, здійснити справжній подвиг. А через сорок років орден отримав кожен учасник війни, хто просто дожив до того часу. Відтак в очах колишніх фронтовиків відбулося знецінення бойової нагороди.
Подібні масові нагородження нівелюють самий сенс існування системи нагород. Значної шкоди завдає їм кулуарність нагородження, видача орденів згідно займаним посадам, а не за конкретні справи. Так би мовити, отримують начальнички ордени «за взяття Печерських пагорбів». Сучасні українські нагороди знецінені тим, що їх роздають чиновники один одному, не рахуючись з думкою народу. Продовжують недобру радянську традицію.
P.S.Нагадаємо, через недосконалість закону «Про державні нагороди України» звання Герой України позбавили провідників національно-визвольного руху Степана Бандеру та Романа Шухевича, які офіційно не були громадянами України, адже проживали на її території до проголошення незалежності. На цій самій підставі порушується питання про позбавлення звання Герой України видатних діячів мистецтва – поета Василя Стуса та композитора Володимира Івасюка.
