Кожного разу перед Новим роком Україна має проблеми з російським газом. Користуючись монопольним правом на газовий краник, «старший брат» заламує захмарну ціну, для зниження якої вимагає політичних поступок.
Цього року тиск на Україну зріс у рази. Якщо погодитися на російські умови (понад 400 доларів за 1000 кубометрів газу), то український бюджет затріщить по швах. Доведеться різко скорочувати соціальні виплати, зачиняти чимало шкіл і лікарень, на утримання яких не вистачає коштів. Соціальні протести у такому випадку неминучі: народ вимагатиме від влади припинити наступ на свої права. Кремлю цього і треба – у кризових умовах офіційний Київ може піти на капітуляцію перед Москвою.
Для чого це російській владі? РФ наближається до президентської кампанії, а її майбутній переможець Путін обрав собі виборчою фішкою відродження імперії у новій формі. Наразі мова йде про Митний союз, який має перерости в Євразійський Економічний Союз. Договір вже підписали Росія, Білорусь та Казахстан, туди ж намагаються затягнути й Україну. Ціну на газ Москва обіцяє знизити лише в тому випадку, якщо Київ увійде до нової організації – зародка відродженої імперії.
Руки викручують по-справжньому. Адже нинішнє українське керівництво, як і попереднє, головною стратегічною метою України оголосило вступ нашої держави до ЄС, чого Москва дуже не хоче. А участь нашої держави у Митному союзі автоматично зачиняє нам шлях до Європи. Отакий виходить «Мутний союз».
Замість європейської інтеграції нас тягнуть в інтеграцію євразійську. Вона обіцяє деякі тактичні вигоди, але у стратегічному плані означає повну поразку. Наші неякісні товари знайдуть збут на російських чи казахстанських ринках, проте буде втрачено стимул для модернізації виробництва і досягнення ним сучасних стандартів якості тієї продукції, що нині не може потрапити на європейські ринки через свою застарілість та інші вади. На принципове оновлення виробництва, запровадження сучасних технологій сподіватися у такому випадку не доводиться: рівень «митних союзників» тотально пострадянський.
Та й у царині політичній справи там украй погані. Авторитарні режими наших сусідів є гальмом суспільного розвитку і викликають все більше невдоволення самих громадян Росії, Білорусі та Казахстану.
Зовсім недавно Білоруссю прокотилися акції протесту проти зниження життєвого рівня простолюду. У Росії народ продовжує протестувати проти нечесних парламентських виборів. А на півдні Казахстану цими днями спалахнуло повстання робітників, які вимагали підвищення зарплати хоча б до рівня тієї, що отримують їхні колеги у сучасному Китаю. Влада відповіла їм кулями та сльозоточивим газом.
Невже ми прагнемо приєднатися до країн з такими серйозними проблемами і разом з ними назавжди залишитися у минулому?
