Чернівцям усе ж таки таланить! Здавалося б, стара кам’янецька фортеця могла легко посперечатися з резиденцією за місце у списку. Адже кам’янчани добиваються включення до почесного списку ЮНЕСКО з 1978 року. А віз і нині там. Чернівці почали свій похід до ЮНЕСКО лише 1998 року, і висота вже взята.
Засідання громадської ради з охорони культурної спадщини додало подробиць загалом епохальній події. 244 гектари чернівецької землі тепер під дахом ЮНЕСКО, а не тільки олігархів, депутатів тощо. Але епохальність, звісно, не так щоб усвідомлювалася. Десь там у далекому Парижі, хтось щось прийняв. Однак потужнішого кроку для туристичної галузі Буковини важко й уявити. Шкода, що подорож цим сильним кроком не закінчується, а лише починається.
Присутність на засіданні Громадської ради в.о. міського голови Віталія Михайлішіна обнадіює, що теперішня міська влада цю ситуацію розуміє і на подальші кроки спроможна. Бо у Києві (де під охороною ЮНЕСКО є Київсько-Печерська Лавра і Софія Київська), є зворотні прецеденти коли усі папери ЮНЕСКО рахували на рівні туалетних, а діяли за голосом гаманця.
У Чернівцях за 20 останніх років склалася обнадійлива ситуація. Місто, ймовірно, єдине в Україні, де центр відносно збережений. А відтак шансів на те, щоби відбутися в якості туристичного, не втратило, а навпаки…
Деякі виступаючі відзначили внесок колишнього міського голови у цьому поступі до ЮНЕСКО. Мені це сподобалося! Причому не з політичних причин, а з суто людських. Бо паплюжити все, що було до… Це вже така тупа радянщина (у поганому значенні), що вона більше компрометує владу теперішню, ніж попередню.
Чомусь деяким ідеологам важко уявити, що з точки зору просто громадянина, позиція тотального паплюження виглядає саме тупою радянщиною, якби воно не виглядало зсередини, у кабінетах. У минулому були мінуси й плюси. Звісно, створення департаменту з охорони культурної спадщини і громадської ради з охорони культурної спадщини у Чернівцях за часів Федорука було важливим і розумним кроком, як і прагнення того ж вступу до ЮНЕСКО. Хоча були і нюанси.
Естафету такого шанобливого ставлення до історичної спадщини важливо перейняти й нинішній владі. Можна навіть покращити це ставлення. Шанс є. Влада минає, гроші і життя також. Це абсолютно точно. Репутації залишаються. Це майже точно. Здається, непогана тема для роздумів.
