«Товарищи, после двух с половиною месяцев моего скитания по революционной России я возвратился снова к вам, чтобы совместно заняться делом изгнания немецко-австрийских контрреволюционных армий из Украины, низвержением власти гетмана Скоропадского и недопущением на его место никакой другой власти. Общими усилиями мы займемся организацией этого великого дела. Общими усилиями займемся разрушением рабского строя, чтобы вступить самим и ввести других наших братьев на путь нового строя. Организуем его на началах свободной общественности, содержание которой позволит всему не эксплуатирующему чужого труда населению жить свободно и независимо от государства и его чиновников, хотя бы и красных, и строить всю свою социально-общественную жизнь совершенно самостоятельно у себя на местах, в своей среде. Во имя этого великого дела я поспешил возвратиться в свой родной революционный район, к вам. Так будем же работать, товарищи, во имя возрождения на нашей земле, в нашей крестьянской и рабочей среде настоящей украинской революции, которая с первых своих дней взяла здоровое направление в сторону полного уничтожения немецко-гетманской власти и ее опоры – помещиков и кулаков…
Ваш Нестор Иванович
4 июля 1918 года.»
Нестор Махно, ” Украинская революция”
Запорізька Січ і Південноукраїнська трудова федерація – приклади двох вдалих спроб успішної самоорганізації та організації суспільства на анархістських засадах. Аналогічних прикладів в історії Європи немає.
Махно Нестор Іванович
26.10.1888 р. , уродженець с. Гуляйполе Катеринославської губернії (нині Запорізька область). — 25.07.1934 р. Париж
Нестор Махно похований на кладовищі Пер-Лашез (фото з журналу ЖЖ, автор Zulia M.)
Нестор Махно на початку ХХІ століття увійшов у кагорту 100 знаменитих людей України.
Прізвища всіх перших 31-го великого українця я не буду зараз виставляти (в Інтеренті легко знайти), а ось великі українці поряд з Нестором Махно:
32. Нестор Махно
33. Андрій Шевченко
34. Данило Галицький
35. Сергій Бубка
36. Пилип Орлик
37. Іван Кожедуб
38. Левко Лук’яненко
39. Володимир Вернадський
40. Євген Коновалець
41. Микола Лисенко
42. Сидір Ковпак
43. Княгиня Ольга
44. Володимир Щербицький
45. Антонов Олег Костянтинович
46. Євген Патон та Борис Патон
47. Богдан Ступка
48. Сліпий Йосип
49. Михайло Булгаков
50. Володимир Бойко
…
Треба зазначити, що Нестор Махно належав до числа семи ворогів радянської влади, на яких ніколи не поширювалась амністія.
Для порівняння можна ще й пригадати видатних теоретиків і практиків анархізму:
Еміліо Лопес Аранго, Петро Аршинов, Франциско Асказо, Михайло Бакунін, Олександр Беркман, Камілло Бернер, Боб Блек, Олексій Боровий, Мюррей Букчин, Всеволод Волін, Джеймс Гільйом, Вільям Годвін, Емма Голдман, Андре Горц, Даніель Гуерін, Буенавентура Дурруті, Клемент Дюваль, Джон Зерзан, Говард Зінн, Кім Джва-Джинь, Даніель Кон-Бендіт, Петро Кропоткін, Лю Шифу, Нестор Махно, Ерріко Малатеста, Йоганн Йозеф Міст, Макс Неттлау, Хуан Гарсія Олівер, Сакае Осугі, Люсі Парсонс, Перлман, Фреді, П’єр Жозеф Прудон, Жан Жак Елізе Реклю, Рубін, Джеррі, Рудольф Рокер, Франциско Сабат Ллопарт, Дієго Абад де Сантільяна, Бенджамін Такер, Лев Толстой, Генрі Девід Торо, Франциско Феррер, Рікардо Флорес Магон…
НЕСТОР МАХНО
Стосовно прізвища Нестора Івановича: витіюватий запис в церковній книзі можна прочитати скорочено як «Міхно», «Махно», а в документах денікінської Особливої слідчої комісії значиться: «Міхненко», «Махно», «Махненко». В 1924 р. сам Нестор та його донька Олена (1922 р. н.) проживали під прізвищем Міхненко в польському місті Торунь, згодом у Данцігу (Гданськ), потім в Парижі.
Махно Нестор Іванович – український повстанський отаман, один з лідерів анархістського руху в Україні.
Народився 26 жовтня 1888-го у селі Гуляй-Поле Запорізької області.
У 1906 році став членом анархістської організації “Спілка бідних хліборобів”, що діяла на Катеринославщині. В 1906-1908 роках Махна за участь у експроріаційних акціях кілька разів заарештовували. В березні 1910 року Одеський військовий суд засудив Махна до смертної кари, яка незабаром була змінена довічною каторгою. У 1911-17 роках був ув’язнений в Бутирській тюрмі у Москві. Після Лютневої революції 1917 року в Росії у березні 17 року він повернувся на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч.
В кінці 1917 – початку 1918 років Нестор Іванович розпочав боротьбу проти козацьких частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, які намагалися через територію України пробитися на Дон і приєднатися до військ генерала Каледіна.
Наступ у березні 1917 року німецько-австрійських військ примусив Махна виїхати з України, деякий час він перебував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царицині, Астрахані, Саратові і Москві. Влітку 1918 року Нестор Іванович знову повернувся на Україну, де організувавши невеликий повстанський загін, розпочав боротьбу проти влади Петра Скоропацького. В середині грудня 1918 року він уклав угоду з керівництвом Директорії УНР. Від початку січня 1919-го Махно розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії і Антанти. Ідейне обгрунтування махновського руху 1918 –20 років здійснювала українська анархістська організація “Набат”, що висунула лозунг проведення “третьої соціальної революції”.
Махно, перебуваючи під впливом анархізму, виступив проти будь-якої форми влади, забезпечення життя трудівників на основі безпартійності та безладдя. Нестор Іванович в умовах протиборства двох сильних противників в Україні намагався стати “Третьою силою” поряд з Директорією і більшовиками. На початку вересня 1919 Махно завершив пореформування своїх загонів, які було переіменовано в “Революційну повстанську армію України”. З літа 1918 року Махно вів переговори з Петлюрою про спільну боротьбу проти влади та денікінців в Україні, що завершилась укладенням 20 вересня 1919 року у Жмеренці договору між командуванням Армії УНР і махновцями. Протягом вересня-жовтня 1919 року війська Махна вели бої проти Денікіна, знищуючи окремі частини та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські загони зайняли Катеринослав, Гуляй-Поле, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. В кінці 1919 початку 1920 року проти повстанців були стягнуті великі сили радянських військ під командуванням Якіра. Частина РСЧА вели бойові дії не тільки з загонами махновців, але проводили жорстокі каральні операції проти місцевого населення, що співчувало махновцям. Нестор Іванович відповідав знишенням окремих червоноармійських підрозділів, ліквідацією комнезамів і місцевих органів більшовицької влади…
28 серпня 1921 р. Махно разом з 77 бійцями перейшов кордон з Румунією.
Деякий час Махно жив у Бухаресті, згодом у Варшаві. У вересні 1923 був заарештований польською владою. Під час судового процесу в грудні 1923 був звинувачений у веденні переговорів з радянськими дипломатичними представниками, на яких обговорювалися питання про можливість підняття повстання в Західній Україні з наступним приєднанням цієї території до УРСР. У кінці 1923 Махна «за неясністю доказів» звільнили. Махно з сім’єю спочатку оселився в Торуні, згодом — у Данцігу (тепер Гданськ, Польща), де постійно перебував під наглядом поліції.
У квітні 1925 переїхав до Парижа.
Помер у Парижі. Урну з прахом Махно замуровано в стіні комунарів під номером 6686 у 87 відділі кладовища Пер-Лашез.
В рамки радянської ідеології вписувався образ Нестора Махна – герой-розбійник типу Робін Гуда, Довбуша, Кармелюка…
А тепер мені хочеться повернутися на Майдан 2014 року… Мистецький Барбакан…
Письменники, поети, художники, дизайнери, творчі люди заявили про те, що вони – поза політикою, але проти режиму. На Барбакані постійно проводилися публічні читання.
Особливо запам’яталася серія робіт художника Андрія Єрмоленко із серії “Махно”, “Життя – це боротьба”, “Це моя земля”, “Син анархії”…
І ще пригадується Дніпропетровськ 2006 року…
(до 1776 Дніпропетровськ — Новий Кодак, у 1776–1798 та 1802–1926 — Катеринослав, у 1798–1802 — Новоросійськ) 2006 року…
Декілька раз теж відвідувала Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д.І. Яворницького і зберігаю багато світлин.
Добре пам’ятаю розділи музею, а фондами музею хвалилися екскурсоводи: археологічні пам’ятники, реліквії запорізького козацтва, стародруки ХVI-ХVП ст., раритетні видання, культова колекція, порцеляна, годинники, меблі, зброя і багато інших пам’ятників історії і культури. Тачанка Махна є не тільки в Гуляйполівському краєзнавчому музеї, але і в музеї Яворницького.
Пана Станіслава Лубєнського трохи дивували зали Гуляйполівського музею: мікс епох, реліквій, експонатів, героїв, антигероїв… У Дніпропетровському національному історичному музеї теж співіснують антисвіти. Але це реальність майже всіх наших історичних музеїв…
Під час Майдану істотно змінилися навіть висловлювання стосовно махновщини. За часів партії регіонів Махна майже і не згадували, страшилкою був і лишався Бандера і бандерівці.
Але… Махно винний завжди й у всьому…
“Що маємо в підсумку? Махновщина національною свідомістю сприймається як непересічне, хоча й неоднозначне історичне явище. Здебільшого вона оцінюється з політично-соціальної та правової точок зору. Правова оцінка базується на радянській традиції розглядати повстанський махновський рух виключно як бандитизм. Такий підхід притаманний сучасним правоохоронцям і деяким політикам та політологам, чия свідомість формувалася за радянської доби. «Махновщина» тут стає одним з індикаторів адекватного ставлення до нашого нещодавнього минулого.
Складніше із політично-соціальними оцінками махновщини. Негативне ставлення попередньої влади до неї цілком закономірне. Адже Махно повставав насамперед проти держави, яка зневажала просту людину, держави багатіїв, безкарних чиновників, продажних суддів, жорстоких тюремників і поліцейських”
Дмитро Архірейський, 24 липня 2014
Думаю, Махна не любить, боїться будь-яка влада, теперішня так само…
27 квітня у літературному Целанівському центрі відбулася презентація книги
“Степовий пірат” польського письменника Станіслава Лубєнського.
Переклад – Оксана Пендерецька, редактор – Олександр Бойченко,
передмова – Сергій Жадан.
У ХХІ столітті Нестора Махна записали вже і в пірати…
«Махно для незалежної України – постать незручна. Він точно не є матеріалом, з якого можна зробити національного героя. Анархіст, ворог державного порядку, отаман степової утопії. Він не був мучеником за національну справу, але й не підпорядковувався владі більшовиків. За часів Радянського Союзу зміцніла його чорна легенда.
За часів Радянського Союзу зміцніла його чорна легенда. В “Ходінні по муках”, романі про дозрівання російської інтеліґенції до комунізму, Олексій Толстой змалював його як звироднілого бандита. Брехня, повторювана тисячі разів упродовж років, стала правдою. Прихильна пам’ять про махновський рух була небезпечною. Навіщо наражати себе й близьких на небезпеку? Колишні махновці заради святого спокою навчили своїх дітей, що боротьба під знаменами “Воля або смерть” була помилкою. Лише в деяких родинах потайки розповідали історії про справедливого гуляйпільського Батька, що роздав селянам землю й вигнав геть панів», – Станіслав Лубєнський.
Модератор зустрічі – Олександр Бойченко
“А ще випадкові подорожні й неадекватні краєзнавці, молоді анархісти й націоналісти, ідейні комуністи й невиразні ліберали – коротше, всі ми, ті, хто тут живе і хто потрапив на очі молодому полякові, який і спробував описати всю цю піратсько-пострадянську екзотику, відштовхуючись нібито від універсальної постаті Махна, але торкаючись насправді багатьох речей, що виходять поза межі підручників з історії. Оскільки більшість революцій між собою подібні. Більшість громадянських конфліктів так само. Не кажучи вже про інтервенції”, – Сергій Жадан, Харків, грудень 2014 (передмова “Веселий Роджер над сільрадою”)
В одному із своїх інтерв’ю Станіслав Лубєнський зазначив: “Про Махна я дізнався від Сергія Жадана, який був дуже здивований, що я ніколи не чув про цю людину.
Я почав трохи цікавитися Махном. Спершу написав про нього текст до часопису „Focus – Historia”. Потім писав про нього дипломну роботу з культурології. Водночас їздив до Гуляйполя, де він народився і вів свою діяльність. І так я вирішив написати книжку, яка не була би суто історичною, науковою роботою, а в якій я б скористався всіма моїми попередніми досвідами. Також репортерськими, які я здобув у Гуляйполі.”
“…Автор проїздить потягом нашу країну, спілкується з нашими співвітчизниками, користується всім відомими джерелами, доволі коректно викладає історичні факти. І якщо на виході ми отримуємо щось таке, що нас не влаштовує, – проблема точно не в авторі. З ним проблем узагалі немає: його книжка читається легко, а зібрана в ній інформація укладається у жвавий і напружений сюжет. Тож якщо хтось із певних причин не ознайомився з цим сюжетом раніше, має тепер чудову нагоду почути коротку історію українського анархізму в переказі польського автора. Заодно почувши й усе те, що він, польський автор, мимоволі висловлює на нашу адресу”, – Сергій Жадан, Харків, грудень 2014
Книгу я вже прочитала. Дякую. Мені було цікаво. Особливо в комплексі з фото і великого списку бібліографії.
А стосовно махновського повстанського руху. Це унікальне явище в історії України, яке стало надбанням всесвітньої історії. Але історичні праці бажають бути більш обєктивними і неполітизованими в залежності від того, чий прапор майорить на міській башті.
Процитую з цього приводу фрагмент листа від Союзу Анархістів України до президента Ющенка 27.01.2010:
“… А Нестора Ивановича оставьте народу, как единственный незапятнанный наградными манипуляциями образ вольного украинца, напоминающий ему о том, что герой украинского государства и собственно «Герой Украины» суть понятия разные, часто противоположные. И что понятие «настоящий украинец» не сводится к оранжевому эталону «нации», бездумно пляшущему под дудку ксенофобской политики правящего режима.”
Махно не міг бути героєм для нещодавньої комуністичної держави, не може ним бути й для теперішньої капіталістичної. Він узагалі не може бути державним героєм. А ось народним – цілком! І що більше держава ігнорує інтереси громадян, то більше шансів у цієї історичної постаті стати справжнім народним героєм.
«Нестор Махно: не державний, але народний», Дмитро Архірейський
Нестор Махно, дійсно, народний герой!…
І я тепер хочу побувати на літературно-музичному фестивалі “День незалежності з Махно” в Гуляйполі…
Тетяна Спориніна,
фото автора і SergyiS
