Микола БУЧКО, поет для поетів, естет і гурман: «Я – майже ровесник міста Чернівці. Їм – 604, а мені – 64»

Відомому буковинцю вдалося перетворити свою літературну зустріч із близькими друзями … на поетичний інтимний салон!

– Він поет, якому, – принаймні, в Чернівцях, у близькому ареалі – немає подібних, – рішуче презентував автора Мирослав Лазарук, головний редактор «Буковинського журналу», а також директор Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка, де, власне, і відбувалося читання поетичних текстів автором з його книги присвят «Замість поеми».

– Цю книжку видали ще 2008 року, – нагадав присутнім Бучко. – Але невеликим накладом, тому я сподіваюся дожити до того часу, коли перевидам її. Тим паче, що я дописав кілька десятків нових речей, і тут уже зібралися вірші майже для 200 людей, дорогих мені. Багато з них є знаковими для нашого міста, для нашої духовності, культури, і я радий, що маю таку можливість – написати їм посвяти. Вони і так уже записані в історії, і без моїх віршів… Але мені хотілося, щоби і в такій формі вони були більш підтримані, означені в наш такий збайдужіло-збандюжілий час…

– Більшості з них я телефонував і запитував, чи подобається їм твір, а потім казав: «Якщо дозволиш, я тобі його присвячую». Це твори не про цих людей. Це просто художні твори, – зауважив автор.

Науковець, композиторка та співачка Лариса Бережан представила увазі публіки «омузичений» вірш Миколи «Самота».

– Мене підкупив цей вірш насправді, – зізналася пані Лариса. – Це не тому, що Микола Іванович захотів, щоби з нього була пісня… Але вірш зроблено фахово, майстерно, в поєднанні форми і змісту. І ця майстерність Миколу Івановича вирізняє з-поміж багатьох поетів. Він справжній естет і гурман. Тобто, не боїться естетизувати свою творчість, прагнучи розвивати свого читача, тому що мізерного і дріб’язкового так багато в цьому світі…

– Я давно стежу за його творчістю, – каже Борис Бунчук, декан філологічного факультету. – Мені подобається, що Микола росте, що він націлений на експеримент, він постійно на гребені нового. Це видно і за його прекрасним звукописом, і надзвичайно цікавими синтаксичними прийомами…

– Якщо говорити про минуле століття і теперішнє, то більшість із тих, хто прийшов сюди слухати Миколині вірші – це люди минулого століття. Бо саме там була юність, дитинство, той пласт, у якому ти перебуваєш усе життя. А потім, коли вступаєш у нове століття, і навіть – нове тисячоліття, то робиш вигляд, що ти теж тут свій, що ти при ділі, але воно вже не зовсім так, тому що це століття, тисячоліття – інші. Але, що цікаво: те, що я сказав, віршів Миколи не стосується. Вони однаково добрі і для минулого століття, і для цього. Вони однаково сильні. Ми звикли до цих виразів: «поет для народу, для людей, для читача»… Микола Бучко більше поет для поетів. Мені здається, що це – вищий пілотаж, – резюмував професор Борис Бунчук.

А Мірча Лютик, відомий румуномовний поет і перекладач, зауважив:

– У подібній атмосфері творяться душевні речі… Сьогоднішня зустріч нагадує ті інтимні поетичні салони, які колись влаштовували французькі символісти. Це були читання поезії перед публікою, яка розуміється на поезії, яка любить і вміє цінувати її…

Проте найоригінальніше підбадьорила поета Надія Бабич, науковець, професор ЧНУ:

– Мені здається, те слово, якого я боюся в поезії Бучка – «самота», – сьогодні тут не має місця. Бо які люди сьогодні прийшли… Вони все покинули – і прийшли! Це означає, Миколо Івановичу, що ви не саменький, – заявила пані Надія. І з посмішкою презентувала автору тортик «Капризуля». – Хай Микола Бучко і поет для поетів, естет і гурман, але часом буває і… капризулею!

Ігор КОНСТАНТИНЮК, «Версії»