Голова Верховного суду Василь ОНОПЕНКО про сумнівний шанс для України отримати неконституційну судову систему
Голову Верховного суду Василя Онопенка можуть відправити у відставку. Чутки про це з’явилися після того, як керівник ВСУ жорстко розкритикував президентський варіант судової реформи.
«Версії» за допомогою голови Апеляційного Суду Чернівецької області Олексія Черновського звернулися до Василя Онопенка. І голова ВСУ розповів,чому він так заповзято протистоїть ініціативам з Банкової.
Систему хочуть приватизувати
–Після внесення президентських законопроектів про
судоустрій та статус суддів ви звинуватили Секретаріат президента у спробі «приватизації судової системи і захоплення державної влади». Вважаєте небезпечним прийняття президентських законопроектів судової реформи?
– У разі їхнього прийняття виникне сумнівна з точки зору легітимності законодавча база для провадження правосуддя. Адже у першому читанні закони про судовий устрій і статус суддів проголосовані… під час дії президентського указу про дострокове припинення повноважень Верховної Ради. Вже це має зупинити прийняття цих проектів, бо правосуддя не може провадитися на нелегітимному законодавчому підгрунті.
Крім того, проект містить ряд положень, які протирічать Конституції, тобто, передбачається створення неконституційної судової системи.
Пропонується складна і заплутана система судів: дільничних, окружних, апеляційних, вищих, за якою в одному обласному центрі може бути утворено до восьми різних судів. Як пересічній людині продертися крізь ці хащі? При цьому порушується конституційна норма, яка передбачає існування загальних судів. За такої системи в багатьох випадках неможливо буде домогтися кінцевого судового рішення в конкретному спорі.
Нарешті, пропонована система судочинства вимагає абсолютно необгрунтованих і величезних бюджетних витрат. Щоби розпочати її впровадження, потрібно біля 10 млрд. грн. Це при тому, що на утримання нинішньої судової системи бюджет передбачає у 4 рази менше!
Вже цього досить, щоби зрозуміти: те, що пропонується, не є судовою реформою! Це добивання правосуддя, перетворення судів на засіб досягнення особистих політичних і бізнес-інтересів.
– Чи має право ваше дітище – громадська організація Рада суддів України право вирішувати кадрові питання?
– Рада суддів України не є громадською організацією. У період між з’їздами суддів це вищий орган суддівського самоврядування. Системний аналіз вітчизняного законодавства свідчить, що єдиним уповноваженим суб’єктом здійснення функцій призначення і звільнення суддів з адмінпосад є саме Рада суддів. Ні президент, ні Вища рада юстиції, ні жоден інший державний орган або посадова особа за Конституцією цього робити не можуть.
Тож, якби 31 травня минулого року Рада суддів не затвердила рішення про призначення суддів на адмінпосади, ми отримали б або колапс діяльності судів, бо 1 червня закінчувався термін перебування на посадах голів і заступників більше як у 300 суддів, або неконституційний спосіб призначення на такі посади.
Президент не повинен призначати суддів
– Чи не породжує така система корупцію у призначенні суддів?
– Нинішній механізм призначення на посаду голови суду дуже демократичний. Після розгляду кандидатури на раді суддів області голова апеляційного суду вносить подання голові
Верховного суду. Детально вивчаються документи і, за необхідності, після співбесіди з кандидатом документи направляються до Ради суддів. Потім його кадровий Комітет розглядає кожну кандидатуру і приймає рішення щодо рекомендації до призначення, яке виноситься на засідання Ради суддів. Усе прозоро, компетентно, з урахуванням думки органів суддівського самоврядування, результатів роботи кандидата, скарг на його діяльність тощо. Коли ж надходять документи, які свідчать про неналежне виконання суддею посадових обов’язків, я вношу подання до Ради суддів про дострокове звільнення з посади.
Чи має можливість Президент зустрітися хоча б з одним кандидатом на посаду судді перед його призначенням? Це робили звичайні клерки, як правило, далекі від суддівської діяльності. Вони перевіряли кандидатів невідомо за якими критеріями.
Всупереч Основному Закону і рішенню Конституційного суду, президентське оточення робить нову спробу передати президенту функцію призначення суддів на адмінпосади. До того ж, він робитиме це за поданням Вищої ради юстиції, в якої так само немає таких повноважень.
– Ваші противники мотивують новий законопроект необхідністю припинити «узурпацію судової влади Верховним судом»…
– У мене немає потреби збільшувати повноваження, бо, за Конституцією, ВС – найвищий судовий орган в системі судів загальної юрисдикції. Натомість ініціатори так званої судової реформи хочуть позбавити ВС такого статусу, щоби не заважати деяким впливовим особам вирішувати справи «як треба». До цього, вкупі із взяттям судів під контроль, зводиться уся пропонована судова «реформа». Решта – антураж.
Збереження конституційного статусу Верховного Суду потрібне державі та її громадянам, яких «реформатори» хочуть позбавити права звертатися до Верховного суду.
Тільки вдумайтесь: судова справа, в якій розглядається спір громадянина України, зможе потрапити до ВС лише після його розгляду… в Європейському суді з прав людини! (підкреслено редакцією).
В усіх державах існує найвищий суд, який ставить крапку в судовій справі і забезпечує однакове застосування закону на всій його території. Нашу країну хочуть цього позбавити, внесши правовий хаос із окремою «законністю» в кожній області чи місті.
– Президентський законопроект передбачає скорочення суддів ВСУ від понад 100 до 16. Ви ж, навпаки, робите акцент на надмірній завантаженості ВС і наполягаєте на збереженні нинішнього штату. Чому?
– ВС повинен провадити правосуддя, тобто, розглядати як найвища інстанція справи усіх категорій: цивільні, господарські, адміністративні, кримінальні. Крім того, він покликаний визначати правову позицію з тієї чи іншої категорії справ. Для цього треба узагальнювати судову практику, готувати відповідні роз’яснення суддям, надавати їм методичну допомогу, напрацьовувати пропозиції з удосконалення судочинства. А щодо кількості суддів, то у ВС їх не більше ніж у Вищому господарському чи Вищому адміністративному. А пропонується створення ще двох вищих судів – цивільного і кримінального. Додайте до цього апарат кожного з судів, матеріальне забезпечення тощо. Де ж тут елементарна раціональність, економія коштів, де правове обгрунтування?
«Реформатори» мріють про контроль
Тож треба казати правду: пропозиція кардинально скоротити кількість суддів ВСУ не має правового й соціального підгрунтя. Нині він рівновіддалений від усіх політичних сил, бізнес-угруповань. І цим неугодний тим, хто хоче вирішувати питання за посередництвом суду … в обхід закону.
– Лунають звинувачення ВСУ у вибірковості розгляду справ і корупції в його лавах. Це правда, що у ВС накопичилося кілька десятків тисяч справ?
– Відомий прийом: замість негайного прийняття напрацьованих нами поправок до чинного законодавства заробляти бали у виборців популістськими заявами про корупцію…
Справді, на момент мого приходу на посаду голови у ВС накопичилося близько 50 тис. цивільних справ. Це сталося внаслідок попередніх законодавчих змін, які передбачали розгляд таких справ судовою палатою у повному складі, що фізично неможливо.
За моєю ініціативою були прийняті поправки до закону, такі задавнені справи ми спрямували до апеляційних судів, де їх розглянули в касаційному порядку. Ми вирішили цю проблему, хоча процес потребує подальшого вдосконалення.
– У чому переваги вашої концепції реформування судової системи?
– Перш за все, у чіткості звичної для населення класичної системи судів: місцеві (районні, міські, районні в містах), апеляційні (розташовані в обласних центрах) і Верховний. Коли й реформувати цю систему, то не запропонованим структурним хаосом і викиданням на вітер мільярдів гривень. Моє бачення співпадає з позицією усього суддівського корпусу, яка була озвучена на останньому з’їзді суддів.
Створенням нових судів проблема оперативності розгляду справ не вирішиться. Треба йти іншим шляхом: удосконалювати процедуру судочинства, змінювати підлеглість справ. Наприклад, з розглянутих торік судами понад 8 млн. справ половину складають адміністративні справи про порушення правил дорожнього руху. А це ті спори, які повинні розглядатися органами ДАІ.
На покращення ситуації в сфері правосуддя ми розробили 15 законопроектів. Але, на жаль, їхнє прийняття не просувається. Тому що «реформатори» опікуютьсяі іншими проблемами: намагаються приборкати суди, взяти їх під контроль, використати у власних інтересах. Певний: це в них не вийде. Жаль тільки втраченого часу і зусиль.
Досье «Версій»
Василь ОНОПЕНКО народився 1949 р. на Вінничині. Освіта: Харківський юридичний інститут за спеціальністю «правознавство», 1975. Член Вищої ради юстиції, кандидат юридичних наук, Заслужений юрист України. Міністр юстиції 5 урядах незалежної України (1991-1995).
1996-1998 рр.– лідер СДПУ. Після розколу СДПУ(о) очолив В.Медведчук, УСДП – В.Онопенко. На виборах 2002 року остання увійшла до БЮТ.
Від 2002 – суддя ВСУ. Вересень 2006 – обраний головою ВСУ.
