Як не дивно, та одна з найошатніших міських споруд, в якій нині розташувався Чернівецький художній музей, викликала у сучасників гостру… критику та не сприйняття. Надзвичайно цікаву історію, що нагадую справжнісінький мистецький детектив, дослідила мистецтвознавиця Тетяна ДУГАЄВА.
Часовий період, який ми розглядаємо у зв’язку з появою в Чернівцях будівлі Буковинської Ощадниці , безпосередньо пов’язаний із початком епохи модерну. Йдеться про перше десятиліття ХХ століття, коли в місті почали з’являтися нові типи будівель, зведені за новими стилістичними засадами в архітектурі. Надійшов час сецесії – час відмежування від загальновизнаних художніх норм. Віденські митці, об’єднані у Віденських майстернях, експонували свої твори у власному виставковому приміщенні, побудованому Йозефом Марією Ольбріхом. За новим мистецьким стилем в Австрії закріпилася назва «сецесія», в Німеччині – «югендштиль», у Франції – «ар-нуво».
Нова художня мова й нова стилістика стрімко поширювалися на теренах європейських міст. Заговорили про неї і в Чернівцях.
Перші згадки
Віденський часопис «Neue Freie Presse» оптимістично повідомляв восени 1899 року:
«У тендері на будівництво нової ощадної каси в Чернівцях першу премію отримали віденські архітектори Губерт Ґесснер і Прокоп Шупіх, другу премію — чернівецький професор Макс Моргенштерн. Виконання було доручено архітектору Губерту Ґесснеру, одному з наших найталановитіших учнів Вагнера. Як бачимо, сецесія вже міцно закріпилася на далекому сході нашої монархії».
Зведення Дирекції ощадних кас Буковини відбувалося в атмосфері бурхливої полеміки серед чернівецької спільноти. Це була практично найперша сецесійна споруда, водночас із перебудованим 1900 року будинком-пасажем із характерними еркерними балконами (вул. Головна, 42 – Івана Франка,13). Але, на відміну від Пасажу, примітний і на той період доволі разючий вигляд Ощадниці збурив відверте несприйняття та гострі дискусії в чернівецькій пресі. Йшлося як про невдоволення чималими бюджетними витратами, так і про неприязне ставлення до новацій сецесійної архітектури. Болісно сприймалося і переважне залучення фахівців з інших міст Австро-Угорщини. Адже поява в Чернівцях такої незвичної на вигляд споруди пов’язана з іменами представників молодого покоління віденських митців, які втілювали у своїх творах нову художню мову. Втім, не забуватимемо, що модерн спричинив бурхливі реакції сучасників і в інших європейських містах. Тамтешні дискусії так само заполонили сторінки художніх та архітектурних журналів.
Як і чим вразила чернівчан нова споруда
Саме про це йтиметься далі. А постала вона поруч із міським магістратом. І, до слова, сецесійна за стилем будівля і сьогодні залишається без суттєвих змін. Її вирізняє строга симетрія побудови: уздовж горизонтального членування і на вертикалі від цоколя до мансардного даху з підвищеним аттиком, двома скульптурами роботи Франца Клюга та великим слуховим вікном (люкарною) у центрі. Мансардний дах є саме тією складовою споруди, що є даниною архітектурі історизму. Така масивність завершення будівлі у поєднанні з пишними архітектурними деталями фасаду надає їй помітної репрезентативності. Втім, щодо симетричності слід зауважити, що вона порушена різним виглядом кутів будинку. Правий кут будинку оформлений вертикальним виступом стіни — лізеною, або лопаткою, який має конструктивну функцію. Зверху — декоративна ваза.
Лівий кут будинку має інший вигляд. Перехід між головним фасадом і боковим, який виходить на вулицю Емінеску, оформлений заокругленим кутом. Лізена тут відсутня. Немає й декоративної круглої вази, що завершує протилежний правий кут будинку.
Будівля Художнього музею. Головний фасад
Декоративна ваза на карнизі будівлі Художнього музею
Така асиметрія є прикметною: вона не порушує гармонію форм будівлі та надає їй особливо витонченої елегантності. А золото гнучкої квітково-стрічкової ліпнини на фасаді, різноколірна яскравість вбрання постатей в майоліковій композиції підсилюють враження пишного свята. Виразна динамічність і ритміка задають цій сецесійній архітектурній споруді піднесено-емоційний тон. Все це разом свідчить про артистичну майстерність творців чернівецької сецесійної будівлі.
На появу Буковинської Ощадниці відгукнувся відомий австрійський журнал «Der Architekt» (1903, IX), опублікувавши статтю критика з мистецтва та архітектури, письменника Йозефа Августа Люкса. У цьому важливому документальному матеріалі прозвучала професійна оцінка стилістичних особливостей будівлі.
Автор підкреслює, що архітектор Губерт Ґесснер творчо та вдало поєднав практичну і мистецьку мету, яка відповідає призначенню банкової будівлі. Зазначає, що важливим у цьому громадському будинку є раціональне вирішення простору і зручне розташування приміщень для відвідувачів, щоб у них не було зайвих витрат часу. В партері містилося заставне бюро, вище — зал банківських операцій, зал засідань, на третьому поверсі розташувалися архів, житлові приміщення директора тощо.
Парадні сходи в будівлі Ощадної каси. Фото 1902. Автором композицій вітражів був Йозеф Ланг.
Вітраж. Вид із вестибюлю першого поверху. Художній музей. Реставратор – львівський майстер Роман Батіг. 2011 р.
Вид на вестибюлі другого і третього поверхів Ощадної каси. Фото. 1902 р.
Касовий зал Ощадної каси. Фото 1902 р.
Художній музей. Експозиційний зал.
У такий спосіб дотримано принципової зручності, а також і забезпечення чистоти приміщень, що значною мірою залежить від правильного використання матеріалів. Відтак вхідні двері виконані з металу, сходи й колони — з мармуру, а стіни в залі мають високі дерев’яні панелі.
Внутрішня конструкція та планування інтер’єрів зумовили формування фасаду з вікнами й трьома дверима на довгому балконі. Великий балкон органічно вписується у масштаб усієї площі. Оздоблення поверхні фасадної стіни створює плитка з підглазурним розписом. Дах покритий міддю.
«Мистецтво та ремесла йдуть пліч-о-пліч з архітектурою, – зауважує автор. І продовжує: – Ми бачимо меблі, які дуже практичні, прості та надзвичайно приємні. А в кабінетах … попри прояви діловитості відчувається тепла атмосфера». Належить згадати й практичність освітлення інтер’єру завдяки скляній стелі. Автор додає, що в ощадній касі, яка служить просто господарській справі, має бути зручно. Він також зауважив, що неможливо не підкреслити заслугу архітектора в тому, що «особливістю цієї будівлі є не лише її практичність, а й художність». Й. Люкс звернув також увагу на твір художника Йозефа Ланга на фасаді банку — динамічну фігуративну композицію, яка уособлює австрійські провінції.
Із сказаного випливає, що у поєднанні архітектури та прикладного мистецтва яскраво відчутна увага до мистецтва. Архітектор окремо підкреслив майстерне використання різноманітних матеріалів у дизайні інтер’єрів: металу, мармуру, червоного дерева, кольорових вітражів на вікнах із сяйними сецесійними зображеннями квітів тощо.
Кімната нарад дирекції. Фото 1902 р.
Кабінет директора Ощадної каси. Фото 1902 р.
Вигляд Дирекції ощадних кас привертав увагу багатьох із тих, що бували в Чернівцях за тих часів. Існує достатньо інших джерел з розповідями про переваги архітектури будівлі Ощадниці. Як приклад наведемо спогади Джеймса Бейкера 1913 року, який був вражений цією установою. У своїй розповіді «На Буковині» (Австрія: її люди та їхні батьківщини. Нью-Йорк. 1913) він із захопленням згадує про ці відвідини: «Однією з найяскравіших сучасних будівель є нова Ощадна каса, побудована в стилі сецесії. Вона дбайливо обладнана найсучаснішими засобами громадської гігієни і туалетними кімнатами для жінок і чоловіків.
Коридор з картотекою Ощадної каси. Фото 1902 р.
Кімната нарад Ощадної каси. Фото 1902 р.
Кімната для засідань має розкішний полуничний відтінок з інкрустованим деревом і вишуканими електричними світильниками. Навіть дверні замки позолочені та мають чудовий дизайн. Красиві парадні сходи мають вітражні вікна та вишукані лампи на стовпах із латуні та кольорового металу.
Великий зал для загальних зборів красиво оформлений, і навіть стільці є художньою роботою. Тут передбачені пільгові умови ощадливості для селянства: селяни отримують 4 відсотки за вклад готівкою й з них стягується 6 відсотків за кредити. Вважається за честь бути членом ради цього банку.
Чиновництво та громадськість не бажали чути професійних оцінок сучасників
Але міських чиновників, на жаль, не цікавили визнані професійні досягнення ані архітектора – автора проєкту Губерта Ґесснера, ані художника Йозефа Адольфа Ланга, за чиєю композицією створений глазурований декор ризаліту (фасаду) будівлі та неповторно сонцесяйні вітражі в інтер’єрах.
Бентежить, що представники чернівецької громадськості також не бажали чути професійних оцінок сучасників.
Розібратися в причинах і знайти пояснення цьому, здавалося б незбагненному, явищу дозволяє огляд чернівецької преси межі 1890-1900-х років.
Згадаймо Чернівці під час зведення Ощадниці, коли 1899 року в лютневому випуску часопис «Bukowinaer Post» повідомляв про рішення магістрату розпочати будівництво на місці готелю «Русі» нової будівлі Дирекції буковинської ощадної каси. Вже у жовтні ця ж газета сповістила про закладення першого каменя фундаменту будівлі Ощадниці. З цієї нагоди відбулася святкова церемонія і «будівельникам було також роздано 600 флоринів».
Палкий ентузіаст процвітання рідного міста відомий чернівецький лікар Якоб Флінкер навесні 1900 року коментував рядки в газеті «Bukowinaer Rundschau» про те, що «від Ратуші за гімназією починається село Чернівці». Ще 1899 року він обстоював думку, що «замість пустки… тут будуть з’являтися красиві будівлі, нові провулки й вулиці… Нова будівля Sparkasse, ймовірно, буде такою будівлею, що зробить честь Ringplatz. І я твердо переконаний, що це стане початком цієї частини міста… Чернівці будуть одним з найкрасивіших міст Європи, якщо цей проєкт буде реалізовано. Чи це не правда, чи це фантазія, щось таке неможливе? Ні, берись одразу до роботи, все вийде, а якщо місто гарне, воно притягує чужинців, як магніт залізо, процвітають торгівля та промисловість і зникає бідність». Він наполягав: «…якщо Чернівці хочуть мати майбутнє, потрібно будувати те, чого вимагає велике місто».
Коли виникли перші обриси нової будівлі Ощадниці, її вигляд не залишив чернівчан байдужими. Преса… вибухнула дошкульними висловами як з приводу її зовнішнього вигляду та оформлення інтер’єрів, так і щодо надмірних витрат.
Фінанси міста турбували містян і 120 років тому
24 квітня 1901 року редакційна стаття «Bukowinaer Rundshau» рясніла несамовито критичними коментарями та кепкуванням: «Кого ця велична будівля, яка, до речі, далеко не красива будівля, може вражати? Бідність, можливо! Для чого призначені мармурові блоки й позолочені колони, які супроводжують бідолашного відвідувача кабінетів? Ви вважаєте, що прості сходи… і скромність не кращі? І сотні тисяч крон не використали на благо, а немов викинули у вікно, забравши до Відня. Але високе начальство не хотіло звертати на це увагу, і тому зараз багато людей у місті знизують плечима, коли йдеться про розподіл чистого прибутку цього року. Бідна ощадкаса!».
Водночас критика Я. Флінкера подекуди мала, приміром, конструктивний характер, коли він пропонував Дирекції ощадних кас звести кілька будинків або прокласти до них нову вулицю: «Як славно, як по-столичному це виглядало б і приносило б ощадкасі чималий дохід». Але, цінуючи «сецесійну архітектурну красу Ощадниці», він також, як і багато критиків, обурювався виглядом «палацу, прикрашеного золотом, із зображеннями міфологічних героїв на фасаді» у сусідстві з бідними одноповерховими будинками.
В одному з численних своїх нарисів «Прогулянки Чернівцями. Наші Чернівці» («Bukowinaer Rundshau», 21 вересня 1900 р.) Флінкер, болісно сприймаючи подібну невідповідність, зауважував, що «прекрасні думки про рідне місто псує порівняння багатства і розкоші золотої ощадної каси з будівлею середньої школи, бо тоді прекрасні думки тріскають, як мильна бульбашка».
Я. Флінкер просторо продовжує: «Перш ніж я розповім про будинок Ощадної каси, заздалегідь зазначаю, що не маю наміру нападати на особистості, а маю деякі зауваження стосовно зовнішньої архітектоніки. Розглянемо ближче будівлю.
Дві позолочені кам’яні фігури височіють високо вгорі … Вони самотньо стоять спантеличені та розлючені, що ніхто не може ними милуватися. І багато позолочених тарілок, і завитки, і равлики, ще й псевдопозолочені, що це за мистецтво? Дитячі ігри, які коштують багато грошей, забави, які невдовзі зникнуть. Жодної пластики. (Т. Д. – у значенні: «Відсутність гармонійності та виразності форм»). «Марна трата грошей, марна робота і неприємності. І скажи мені, вчений, мистецтвознавець, художник, що означає картина? У великому залі це може мати сенс, але не на фронтоні, де вона піддаючись штормам і суворим погодним умовам, повинна залишатися красивою. Скільки вона ще протримається?»
Прикро, що чернівецький сучасник запального прихильника сецесії Отто Вагнера Я. Флінкер не знав, що архітектор Густав Ґесснер добре засвоїв архітектурні принципи доцільності свого вчителя і впевнено підтримав ідею виготовлення декору фасаду з майоліки за проєктом Йозефа Ланга. Адже керамічні плитки легко очищувалися та їх легко було замінити.
Далі автор зауважує, що ймовірно, «в проєктному ескізі ця будівля виглядала сецесійною, але в результаті вийшло дороге будівництво». «І тепер ми бачимо замість виразності форми, замість мистецтва… — тарілочки, квіти, позолота — віконні прикраси, які не переживуть вічності. … Ці розваги коштують великих грошей…».
Флінкер приєднався до критичного газетного хору, в якому кипіли пристрасті: «Тим, кого тисне гірка потреба йти до цієї фінансової установи, буде глибоко соромно туди йти. Нас втішає одне: золотаві написи невдовзі стануть іншим кольором і не будуть незвичайними й не будуть впадати в око».
А «Bukowinaer Rundschau» й далі не стримувала себе: «Якщо Буковинська ощадна каса веде такі блискучі справи, що може поставити для своїх чиновників палац із мармуровими сходами, колонами, обелісками, символістичними картинами, над якими повсюдно сміються, золотими оздобами та іншими архітектурними перевантаженнями, то принаймні міська ощадна каса буде частково сплачувати борг».
Таку нищівну силу та стурбовану емоційність критиків можна пояснити тим, що у Чернівцях початку 1900-х років ідеї сецесіону ще не були поширені й були тут навдивовижу.
На час зведення Ощадниці жодна чернівецька будівля не була декорована сецесійними композиціями — ані фігуративними, ані, наприклад, орнаментальними. Майолікова (глазурована плитка) не прикрашала й жодного фасаду чернівецьких будинків. Тому підглазурний розпис нерідко сприймався як настінний (фресковий).
У газеті «Bukowinaer Post» восени 1900 року лунав припис Будівельного регламенту: «Яскраві фасади при дорозі не припускаються». А про ошатну фасадну композицію висловлювалися як про віконне обрамлення. (Якщо йти за такою логікою, то можна було б таке ж сказати й про декор одного з віденських шедеврів – «Майолікового будинку», творцем якого був славнозвісний Отто Вагнер).
Цей же часопис обурювався, що бруківку будівлі Ощадної каси на вулиці Гімназійна (нині вул. Міхая Емінеску) було закладено нижче рівня вулиці. А 22 листопада газета оприлюднила звернення із заголовком «Принесена в жертву дорога». У ньому, зокрема, йшлося про наступне: «Ми отримали такий лист: про те, чи була нова будівля Ощадниці побудована для того, щоби прикрасити площу Рінгплац, думки в громадськості досі дуже розділені. Надто сильно розходяться смаки архітектора, який розминувся з планами, і смаки публіки. Хоча ніхто не думав, що через помилкове планування забудови доведеться пожертвувати однією з найкращих вулиць міста, але так сталося».
У цьому шквалі критики вкотре лунали претензії та зауваження стосовно нераціонального використання фінансів: «Непропорційно великі суми, які були витрачені на цей палац, пішли здебільшого на винагороду посадових осіб…».
Серед небагатьох конструктивних зауважень були побажання щодо участі дирекції ощадної каси в загальноміській справі фінансування нової вулиці, що поруч. Громадськість міста наполягала на залученні до мистецького оформлення будівлі місцевих художників, відомих чернівецьких митців. З піднесенням розповідали чернівецькі газети й про плафон для інтер’єру Ощадниці, який виконав відомий академічний художник Микола Івасюк. Водночас відомо, що до будівництва та виконання столярних, ковальських та інших робіт долучилися першокласні чернівецькі майстри-виконавці.
Погляд із сучасності
Однак несприйняття вигляду нової Ощадниці й монументальної багатофігурної фасадної композиції на її фасаді, а подекуди звичайна інертність заважали чернівчанам поцікавитися творчістю її молодих авторів. Як один із відомих архітекторів, Губерт Ґесснер, так і перспективний художник Йозеф Ланг були близькі до піонерів віденської сецесії славнозвісних Отто Вагнера і Йозефа Марії Ольбріха.
Йозефу Адольфу Лангу імпонувала нова естетика художників — митців «Віденських майстерень» («Wiener Werkstätte»), з якими він творчо спілкувався. Й. Ланг співпрацював з уславленим митцем доби сецесії Йозефом М. Ольбріхом, створивши грандіозний настінний розпис в універмазі Тіца в Дюссельдорфі.
Цікавий факт: Отто Вагнер зобразив Йозефа М. Ольбріха і Йозефа Ланга під час етюдів на набережній у Відні. Про цей ескіз дізнаємося з каталогу IV художньої виставки Товариства австрійських художників 1899 року.
На час роботи над проєктом монументальної фасадної композиції у Чернівцях Йозеф Ланг здобув професійну освіту в Художній школі Віденської Академії мистецтв у професорів Ф. Румплера та Ф. Мача, де він був нагороджений срібною медаллю. (Пізніше митець закінчив Мюнхенську Академію мистецтв у професора Г. Габермана). В статтях таких найбільш авторитетних видань, як словники художників Е. Бенезіта, Ф. Гольдштейна, Й. Мюллера, читаємо про нього: «Ланг, Йозеф Адольф, австрієць, народився 18 грудня 1873 року у Відні. Художник, спеціаліст з фрескового живопису, створив фрески в універмазі Тіц у Дюссельдорфі. …Створював олійні портрети; …графік, літограф, оформлення книг, плакатист. …. Він також створив низку ескізів для розпису кахлів і вітражів».
Йозеф Ланг був активним учасником виставок у рідному Дюссельдорфі, а згодом у Відні, Мюнхені тощо. Його мистецька репутація була надзвичайно високою та помітною. Про творчість митця схвально писали критики. У Дюссельдорфі, за висловом оглядача мистецтва Карла Куцмани (Karl Michael Kuzmány), вважали його творчу діяльність «найбільш ефективними дюссельдорфськими досягненнями».
Йозеф Ланг. Очікування човняра. П.,о. Публікація в “Le Journal de la Décoration”. 1906 р.
Твір перегукується з мотивом скульптур глашатаїв на будинку Отто Вагнера у Відні (1899 р.).
Йозеф Ланг. Пейзаж з яблунею. П.,о. Публікація в “Le Journal de la Décoration”. 1906 р.
Мотив, до якого автор звертався в ескізі вітража 1902 р.
Шанували Й. Ланга за виконання грандіозного настінного розпису в універмазі Тіца. Знали в його рідному місті й про фасадну майоліку 1900 року в Чернівцях. Йозеф Адольф Ланг був провідним ілюстратором мистецького журналу «Die Rheinlande». Митця запрошували для оформлення плакатів каталогів і проспектів Всесвітніх виставок.
А оглядач виставки 1904 року критик Вальтер фон цур Вестен з Берліна стверджував, що Йозеф Ланг, «художник з Дюссельдорфа обіцяє бути справжнім художником плакатів найвищого рівня».
З віденських часописів дізнаємося, що за діяльність в гуманітарній сфері та бездоганну службу на цивільному терені з нагоди 80-річчя імператора «академічного художника з Дюссельдорфа Йозефа Ланга нагороджено Лицарським хрестом ордена імператора Франца Йозефа». Про цю подію повідомляла низка австрійських видань: «Prager Abendblatt», «Neues Wiener Journal», «Reichspost», «Neuigkeits-Welt-Blatt», «Wiener Zeitung», «Vaterland».
Ще кілька похвальних слів на адресу Йозефа Ланга
Варто нагадати й про подальші події творчого життя Йозефа Ланга, характер яких дозволяє скласти уявлення про неординарну й активну особистість митця, яким був автор фасадної композиції мистецької архітектурної споруди Ощадниці в Чернівцях. Так, наприклад, під час Першої Світової війни художник служив у групі військових художників при військовій пресслужбі (KPQ). На нього були покладені обов’язки керівництва групою з реставрації фресок військових костелів і оформлення пам’ятників військових кладовищ в Галичині. У 1930-х роках під час роботи в Моравії (Побєжовіце) створив низку парадних портретів на замовлення родини Куденгофе-Калергі. Твори зберігаються в замку-музеї Горшовски Тин. З тексту некролога, оприлюдненого 7 листопада 1936 року, у день смерті Йозефа Адольфа Ланга в газеті «Der Wiener Tag», дізнаємося, що «Віденське житло на вул. Apollogasse Йозеф Ланг заповів Академії образотворчих мистецтв, щоби створити фонд для студентів». Часопис також повідомляв, що «Відомий портретист Йозеф Адольф Ланг помер від інфаркту у своїй студії. Лангу, учневі Румплера та Габермана, було 63 роки. Після церемонії прощання в Карлскірхе тіло буде доставлене до сімейного склепу в м. Kottingbrunn».
1936 року Йозеф Ланг мешкав у Відні по вулиці Brucknerstrasse 8. Художник мав помешкання і у будинку по вулиці Apollogasse 3 та ательє на Straußengasse 20. Ці дані знаходимо в Адресних книгах Відня за 1936 і 1902 роки.
***
Переможні кроки сецесії
Отже, повертаючись до архітектурного твору сецесійної доби Буковинської ощадної каси в Чернівцях, ми не полишаємо відчуття збентеженості тим, що творці цієї будівлі не зазнали в рік її створення визнання й тих похвал, які лунають у наші дні.
Утім, згодом критичні претензії вщухли. Вони не зупинили поступу сецесії в Чернівцях. Риси нового стилю в архітектурі міста ставали все більш помітними й більшало будинків з опорядженням модерну. Після Ощадниці мала би з’явитися сецесійна споруда біржі Оскара Марморека, але проєкт архітектора не отримав підтримки.
Оскар Марморек. Ескіз проєкту біржі у Чернівцях.
Наступного 1905 року з’явився Німецький дім Густава Фріча з виявом геометризованого стилю віденської сецесії. 1909-го в Чернівцях звели чудову сецесійну споруду залізничого вокзалу.
Містяни вже мали погодитися з тим, що сецесія крокує столицею Буковини.
І тепер, звертаючись до твору Йозефа Ланга на фасаді будівлі Художнього музею, пригадуємо його плакат 1902 року з образом жінки, чий погляд насправді зачаровує. Статуетка в її руках є красномовним свідченням того, що Афіна-захисниця рішуче й звитяжно торує шлях до перемоги.
Йозеф Ланг. Афіна. Плакат. 1902 р.
Видається, що саме про це й сповіщав художник у своїй чарівній чернівецькій композиції, зобразивши крилату богиню перемоги Ніку.
Вона звертається до нас і сьогодні.
Осяяна сонячною блакиттю Переможниця з нами назавжди!
Йозеф Ланг. Ніка. Фрагмент майолікової композиції на фасаді Художнього музею у Чернівцях.
Більше про творчість Йозефа Ланга та його чернівецьку майоліку, а також про історію зведення будівлі можна прочитати на сайті газети «Версії» https://versii.cv.ua/,
а також тут: https://sites.google.com/view/tdugaeva/articles
Йозеф Адольф Ланг – виставка про життя і творчість митця – versiits2 (wordpress.com)
Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавиця, членкиня Національної Спілки художників України
