П’єса «Тартюф» Жана-Батиста Мольєра — матеріал складний і неоднозначний. Написаний ще у XVII столітті, цей історичний сюжет сьогодні часто сприймається як дещо ексцентричний, а самі персонажі видаються сучасному глядачеві дивними та далекими від сьогодення. Текст класика потребує особливого внутрішнього налаштування і рідко викликає миттєве захоплення у широкої публіки.
Проте те, що відбулося на сцені 31 травня — це зовсім інша історія! Народний драматичний театр ім. Григорія Агєєва під керівництвом Івана Даніліна перетворив класику на динамічний вир подій, діалогів та неймовірних перевтілень. Відірвати очей від сцени було просто неможливо!
Жан-Батист Мольєр — драматург складний. Його п’єси потребують особливого внутрішнього налаштування, і далеко не кожному глядачеві цей матеріал відгукується з першого знайомства. Проте режисер Іван Данілін обрав для своєї «Театральної банди» саме цей твір. Чому? Вочевидь, він розгледів за історичним текстом те, що робить Мольєра вічним — запеклу акторську природу театру, бунтарство та боротьбу з фальшю.
Данілін відкинув звичні академічні шаблони й використав химерність мольєрівських характерів як ідеальний майданчик для акторського вибуху. Він перетворив класичну п’єсу на динамічний вир перевтілень, довівши, що висока класика здатна тримати шалений темпоритм сьогодення. Як колись писав сам Мольєр: «Мабуть, немає нічого простішого, ніж розпізнати людину чесну і пристойну… і немає нічого важчого, ніж відрізнити від неї лицеміра».
Ця вистава підкорює формою та атмосферою. Режисер майстерно поєднав драматургію з неймовірним технічним наповненням. Окремої уваги заслуговує світлове оформлення: динамічні контрасти та точкові акценти створювали відчуття ігрового простору, де кожен крок героя — це хід у небезпечній простір. Музичний супровід не просто доповнював дію, а диктував цей божевільний темп, перетворюючи розмови XVII століття на актуальний, живий перформанс.
Актори буквально тримали енергетичний запал від першої до останньої секунди. Вони видавали живі, гострі, динамічні емоції. Це було сміливо, гучно, часом провокативно, але неймовірно талановито!
Театр сьогодні — це не лише про мистецтво, а й про солідарність. Показ вистави мав важливу благодійну мету. Під час заходу у залі збирали кошти на підтримку актора театру, який зараз захищає Україну в лавах ЗСУ.
Довгі, гучні аплодисменти, оберемки квітів та глядачі, які палкими оваціями довго не відпускали акторів зі сцени — найкращий доказ того, що це нове режисерське прочитання класики повністю підкорило глядача. Хочеться щиро подякувати всьому акторському складу за цю самовіддану, талановиту гру та сміливе, свіже прочитання Мольєра в сучасному світі. Особлива вдячність режисеру Івану Даніліну. У кожній своїй роботі, за будь-яких обставин, він незмінно відстоює та пропагує найважливіші людські цінності — щирість, чесність перед собою та свободу самовираження.
Цей вечір ще раз довів силу справжнього мистецтва. Як писав сам великий Мольєр: «Справжня художність завжди пізнається за тим, наскільки вона захоплює та веде за собою».
Браво, Театре!
©Тетяна Спориніна,
фото автора
фото автора
