10 червня 2023-го у Будинку естетики та дозвілля театр-студія «Дев’ятий замок» представили п’єсу польського драматурга Малгожати Сікорської-Міщук «Валіза». Режисер – Ганна Шевченко.
Валізка порожня. Все у валізці є.
ЗМІСТ
Франсуа Жако шукає правду. По дорозі до Музею табору смерті його супроводжує Оповідач і Автовідповідач, а там, в Освенцимі, на одній із валіз він впізнає прізвище свого батька. Але це не звичайна екскурсія, а шлях до відновлення пам’яті й ідентичності. Правда, якої йому бракувало все життя, раптом вражає його з неймовірною силою. Цей раптовий поворот приведе до того, що повернуться спогади, ситуації, питання, які протягом багатьох років не могли дочекатися відповіді. Перед очима героя промайне все життя: дитячі спогади, сни, зустрічі, подорожі, різні етапи заплутаного шляху до відкриття самого себе. Екскурсія до Музею перетворюється на подорож крізь пам’ять, а місця, у яких зупиняється Франсуа, реальні чи нереальні, створюють своєрідну ментальну карту, зіткану із сумнівів, побоювань і надій, пов’язаних з відкриттям валізи батька, єдиної пам’ятки, що залишилася після нього.
Надзвичайна структура п’єси, її будова, відважна й новаторська мова, обрана для розповіді про Голокост, вберегли п’єсу від надмірного пафосу та смутку. Історію Франсуа Жако розказує таємничий Оповідач, який разом зі своєю супутницею, Автовідповідачем, спостерігає, переживає і коментує всі етапи шляху Франсуа. Ці дві лінії п’єси і сильні оповідні рамки сприяють тому, що ця заснована фактах історія набуває внутрішньої динаміки, створює, здавалося б, легку, але водночас надзвичайно глибоку й актуальну розповідь. /Інформація з сайту: Польський Інститут у Києві/
…Тут нічого не міняється
В цьому музеї
Я вже Вам казала: то неможливо витримати.
Я щодня приходжу на роботу
На стінах висять жінки
Кожного ранку вони однаково голі
Що тут можна вдіяти?
Діти
Ці діти постійно плачуть
Або усміхаються
Проте найгірше, що вони ніколи не виростуть
Не одружаться не вийдуть заміж
Лежать іграшки
Кожного ранку вони тут лежать
Їх ніхто
Не приходить забрати…
Ця валіза є дуже вартісною
Її ретельно відреставрували
Я вже на початку казала Вам
Тут можна прочитати
Старанно написане
Прізвище власника,
Старанним письмом,
Може, то рука люблячої дружини…
Вам, можна сказати, пощастило
Валізу нам позичили
З музею в Освєнцимі
То одна з трьох французьких валіз
Її доправили до нас, ретельно відреставрувавши
Нам відомо, що власник не вижив.
Про решту можемо тільки робити припущення
Може, в нього була дружина, може, він мав дітей
Ми знаємо його прізвище
Почерк старанний
Ніби жіночий
В таких ситуаціях кажуть зазвичай: написала любляча рука…
Російсько-українська війна почалася 20 лютого 2014 року, і вона триває дев’ять років. Перші вісім років війни намаглися війну не називати війною, вживалося слово «конфлікт», але тепер війну називають війною. Будь-яка війна несе смерть, руйнування, і зараз є фільтраційні табори, катівні, біженці, переселенці, валізи… Віримо у Збройні Сили України, віримо у перемогу, мир. Дякуємо акторам, режисеру і всім, хто брав участь у виставі!
А у Будинку естетики та дозвілля /чернівчани ще використовують назву «Шепетівка»/ традиційно цікаві вистави, зустрічі…
Більше фото з вистави за посиланням – ФРАНЦУЗЬКА ІСТОРІЯ ПОЛЬСЬКОЇ АВТОРКИ – «ВАЛІЗА» У ЧЕРНІВЦЯХ.
©Тетяна Спориніна,
фото автора
