Богдан РІДУШ: «Колись на Буковині жили леви»

Для альпіністів «лучше гор могут быть только горы», для спелеологів – «краще печер – нові печери, у яких ще не побував». Особливо, коли там не бував не лише ти, а й жодна людина до тебе, каже доцент географічного факультету ЧНУ Богдан Рідуш, спелеолог, археолог і палеонтолог з 30-річним стажем.

Шкода лише – немає океану!

– Захоплення спелеологією виникло в студентські роки. Спочатку воно мало переважно науковий інтерес, бо спелеологія – одна з небагатьох галузей географії, в якій ще можливі відкриття. Печери і й Світовий океан – найбільш недосліджені людиною. Океану у нас немає, тож зосередився на печерах. Згодом інтерес набув спортивного характеру: глибше, далі, швидше… Нині мене цікавлять археологічні і палеонтологічні дослідження підземного світу.

– У скількох печерах Ви побували? Які з них запам’яталися найбільше? Чим вразили?

– Замолоду я завів такий собі реєстр, у якому записував, коли і де побував. Та коли рахунок печер пішов на сотні, покинув це заняття. Різні печери цікаві по-своєму. Наприклад, з точки зору підземних кристалів дуже гарна Охтинська Арагонітова печера у Словаччині. Коли порівнювати за підземною гідрографією, тобто наявністю річок, озер, то справляє враження Шкоціанська печера у Словенії, там дуже цікаві річки, а серед лабіринтових печер найбільше вражає наша Попелюшка!

– А щось екзотичне доводилося бачити?

– Досліджували ми «Зачаровану печеру» на Памірі. Про неї у місцевих жителів є трохи страшна легенда. Колись давно через Памір проходив китайський караван чи то купців, чи то військових. У горах їх застала зима, вибратися не було як. Вони знайшли печеру посеред 500-метрової скелі. Почали різати коней і верблюдів, м’ясо прикладали до стін, воно примерзало і утворювалися сходи угору. Люди піднялися до печери і заховали там скарби, а перезимувати сподівалися в іншій печері поблизу. Звичайно, всі вони загинули, м’ясо навесні відмерзло і попадало вниз, тому довгий час ніхто не міг туди піднятись, а скарби так досі ніхто не знайшов…

– І Вам теж не пощастило?

– Зі скарбами – ні. А ось сліди давнього каравану ми таки знайшли!

– Чи подобаються Вам буковинські печери? Наскільки вони цікаві для туристів і дослідників?

– На мою думку, на Буковині більше невідомих і недосліджених печер, ніж уже відомих і достатньо розкопаних. Ті, що вже вивчені, доволі прості з точки зору їх проходження. Сюди можна водити туристів. Щоби досліджувати невідомі печери, потрібні знання, натхнення та час, а його стає все менше, ну і звичайно гроші, яких завжди і всім бракує.

– Зараз на Буковині взялися за розкопку печери «Попелюшка». Чи доцільно це робити і чи не нашкодять таким чином «Попелюшці»?

– Як на мене, то непогано було би мати вхід до печери з боку нашої області. Але робити це треба не так бездумно, як узялися. Ці роботи не мають ані наукового, ані техніко-економічного обґрунтування, тому вони безперспективні. Щоби привести усе це до ладу, знову-таки необхідні величезні кошти, а їх зараз немає. Стосовно ж того, чи не зашкодить це печері, скажу так: печера, так само, як ліс чи річка, має неповторну природу, яку треба охороняти. Коли печери стануть доступними для туристів, може трапитися те ж саме, що з берегами річок, лісами, морями – сміття, бруд і написи на стінах: «Тут був Вася»…

Леви… без гриви

– Нині Ви займаєтесь печерною археологією та палеонтологією. Що цікавого Ви знайшли у печерах, зокрема на Буковині?

– Для мене кожна знахідка має свою цінність. Зокрема знайшли низку давньоруських печерних монастирів, точніше скитів, уздовж Дністра, лігво печерних гієн з рештками тварин в одній з печер Буковини. У печерах Закарпаття – рештки печерного лева і печерного ведмедя. Рештки одного з ведмедів, до речі, виявились від чи не найбільшого Європі екземпляра! Ну, а в Криму – ціле кладовище доісторичних тварин – мамонтів, носорогів, бізонів, гігантських оленів, диких ослів, антилоп сайгаків тощо.

– Виходить, що колись на Буковині жили леви та гієни?

– Звичайно! Останні печерні леви, щоправда, вимерли близько 12 тисяч років тому у Криму (на Буковині ще раніше), разом з гієнами і навіть леопардами. Ще знаходимо багато кісток диких коней і сайгаків. Ці тварини жили в Україні ще 100-200 років тому. Тобто диких коней могли бачити ще наші прабабусі! Для геології такі часові рамки – як для звичайної людини поняття «вчора» і «позавчора».

– Цікаво, а як виглядав давній лев чи ведмідь – мешканець нашого краю?

– Якраз за рештками тварин можна відтворити їхню зовнішність. Леви були трохи більшими, ніж нинішні африканські, вони так само були хижаками. Єдине, чого ми не знаємо, чи була у тих левів така велика грива, як у сучасних африканських. Гієни теж були дуже схожими на сучасних африканських плямистих гієн, але значно більші. І печерні ведмедики були значно більшими від сучасних – бурих, лоби мали більш високі і відповідно будова черепа трохи інша, та харчувались переважно рослинною їжею.

Від «романтизму» до… «ревматизму»

– Спелеологія – захоплення ризикове…

– Справді, це не для слабодухих. У горизонтальних печерах (тобто таких, які мають коридори, паралельні поверхні землі) можна заблукати, у вертикальних (це такі, як гори, тільки альпіністи лізуть вверх, а спелеологи – донизу) – небезпечні спуск і підйом. Крім того, в деяких печерах, зокрема в уже згадуваній Попелюшці, можна отруїтися вуглекислим газом. Тому аматорам краще без супроводу не «геройствувати».

– Чи траплялись випадки, коли було насправді страшно?

– Одного разу ми штурмували вертикальну печеру на Кавказі, в якій раніше не реєстрували підйому підземних вод. Аж раптом у горах пішов дощ – і підземний струмок почав стрімко перетворюватися на потік, від якого ніде було сховатись. Це дуже небезпечно, бо можна не встигнути вибратися і втопитися, або й просто переохолодитися. На щастя, ми встигли знайти безпечне місце і там перечекати повінь.

– Чи не шкодить спелеологія здоров’ю?

– Справді, спелеологія більше підходить для фізично здорових і витривалих людей, бо у печерах доводиться тривалий час перебувати за низьких температур і високої вологості. Крім того, є ризик травм під час проходження маршрутом, особливо у вертикальних печерах.

– Кому все ж таки не варто вивчати підземелля?

– У польських спелеологів є жарт, що спелеологія має 3 стадії: першу – «романтичну», другу – «романтично-ревматичну» і третю – просто «ревматичну». Тому людям, які мають хворі кістки або суглоби, краще милуватися природою з зовні. Натомість дуже часто перебування в деяких печерах допомагає позбутися хвороб органів дихання, незважаючи на холод і вологу.

– Скільки коштує простій людині підземний туризм?

– Це дивлячись, куди мандрувати. Коли вас цікавлять буковинські або подільські печери, то 10 баксів коштує ліхтар, потрібний також шолом, міцні кеди та комбінезон, який не шкода забруднити. Більше доведеться витратити на рюкзак, спальний мішок, харчі… Коли йдеться про професійну спелеологію, то індивідуальне спорядження обходиться приблизно у тисячу доларів, крім того, потрібне ще й так зване групове спорядження: крюки, карабіни, мотузки…

– У Вашій родині хтось ще поділяє захоплення печерами?

– Поки що один я такий. Діти хоча цікавляться трохи і бували зі мною в деяких експедиціях, але вони ще недостатньо дорослі для самостійних подорожей, то ж важко сказати, що їх зацікавить у майбутньому.

Лєра ЯСНИЦЬКА, «Версії»