Ювілейний портрет
Якби Бог дав мені здібності художника, то я написала б її портрет. Неодмінно – з осяйною усмішкою. Адже ніколи не бачила її з печаттю суму на вустах. Хоча, звісно, немає такої людини, якій життя не підкинуло би пригорщу-дві, а то й цілі міхи печалей. Хіба що це можливо в юні, безтурботні літа, які так швидко минають, що не надивуєшся: куди, коли, які вже дорослі діти, як швидко виростають онуки! У неї, до речі, п’ятеро найрідніших: двоє синів, двоє онуків і лапочка-внучка. Чим не привід для радощів, для усмішок?! Втім, вона завжди знайде нагоду, щоб подарувати свою усмішку кожному, кого любить, з ким дружить, з ким спілкується. Ви, певно, не від однієї людини почуєте: «Рая – наше все!».
А ось і підказка для сюжету картини:
Дарую свою усмішку –
Складіть її з туманом й вітром,
Помножте на полудень взимку,
На місячне сяйво діліть.
Змахніть рукою потрішки,
Як диригент за пюпітром,
І разом або поодинці
Ви відповідь собі знайдіть.
Надію мою візьміть зрання
І сонечка по краплинці.
Додайте грам неба, просинь
Весни, що бентежить кров.
З душі зніміть зайве вбрання –
Вона завше музики просить,
І разом чи поодинці
Знайдете свою любов.
Це – своєрідне кредо, одна із поезій Раїси Рязанової, яку мені вдалося перекласти з російської мови. Цією мовою розмовляли в її сім’ї, адже їй випала мандрівна доля. Рая народилася в Новосибірську, відтак жила з батьками в Алма-Аті, там закінчила архітектурно-будівельний інститут, потім разом із коханим чоловіком Костянтином Рязановим опинилася на Буковині. Маленькі синочки Павло і Євген виростали на прикордонній заставі, згодом здобули освіту в Чернівцях. І саме тут, у «маленькому Парижі», роквітнув Раїн талант художниці, поетеси.
Отож не ризикую братися за пензель. Мій улюблений інструмент – перо і палітра барв-слів. Не забиратиму «хліб» у подруги. Портрети її роботи – олівцем і фарбами – чудові, живі. А от щодо автопортрета, то мені відомий один. І історія про те, як Рая наважилася зобразити на ватмані себе. Було це років зо сім тому. Тоді в обласній науковій бібліотеці ім. М. Івасюка уже діяв літературний клуб «Дебют-Читання», який заснувала провідна бібліотекарка відділу краєзнавства Ольга Серебріян. Періодично зустрічаючись у стінах книгозбірні, слухаючи авторське читання творів, Рая спершу озвучувала власні поезії, а відтак стала писати портрети найактивніших «дебютівців». І коли виникла ідея презентувати серію портретів «Обличчя «Дебюту», друзі поставили вимогу: презентація відбудеться, коли в цій галереї з’явиться портрет самої художниці. І Рая не могла відмовити.
До речі, тоді, на цій оказії, мала задоволення бачити, як сприймали сюрприз дехто із завсідників «Дебюту»: пізнавали себе з усмішками, зі здивуванням, із захопленням.
Додам, що від того часу галерея портретів значно поповнилася. І не тільки портретів. Тепер «Дебют» має, так би мовити, власну бібліотечку із книг, авторами яких є учасники клубу. Не беруся говорити про їх кількість – це вже добрих кілька десятків. І що характерно – більшість із них зверстала, оформила Раїса Леонідівна Рязанова. А торік до ювілею «Дебюту» вийшов альманах «Десять років натхнення», в якому представлені поетичні й прозові твори учасників клубу. З-під її рук, завдяки її працьовитості, художньому смаку книги «випікаються», як гарячі пиріжки. І, звісно, не тільки «дебютівців». Багато видань авторів з інших міст України, з Ізраїлю побачили світ завдяки їй, у тому числі й в українському перекладі, а також в аудіоверсіях. У Раїній домівці на великому стелажі вже тісно від книг, яким вона разом із авторами дала життя. Коли я запитала, скільки їх в її доробку, вона навіть розгубилася: вже загубила лік!
Не приховаю, що першою книжкою, дизайн якої й ілюстрації до якої належать Рязановій, була «По кому росте трава» Григора Мацерука, яку впорядкували ми з сином. За що їй безкінечно вдячні. Рая саме тоді оселилася в Чернівцях і працювала у Видавничому домі «Букрек». Її дебютними роботами були також збірки відомої поетеси Тамари Севернюк. Відтак вона працювала над книгами незабутнього Володимира Михайловського, презентація яких відбулася в стінах редакції газети «Буковина», де промайнуло практично все його життя.
Уже згодом Раїса самотужки освоїла весь процес видавничої справи (додрукарської). І, чесно кажучи, не відаю, як вона з усім цим справляється. Замовники стають у чергу. Хоча знаю: часто її комп’ютер не вимикається й ночами. А олівець і пензлик в її руках не відпочивають і народжують чудові ілюстрації, серед яких особливо приваблюють сюжети Чернівців, що стали для неї рідними. І ось уже знову готуються презентації нових книг, нових і вже відомих авторів. До речі, до власного ювілею Рая підготувала свою книгу. Це буде сюрприз для її друзів. Наскільки відомо, то її своєрідний звіт про минулі творчі роки – у малюнках, ілюстраціях, портретах, віршах, перекладах, присвятах…
«Рая – наше все!» – повторю і я слова друзів, з якими нас поєднав «Дебют». Вдячна долі, що якось перетнула наші шляхи. Що якоїсь миті у мене піднялася рука перекласти її вірш, відтак – ще і ще. І побачила світ наша спільна книга «Отражение/Віддзеркалення».
Подруги під час презентації спільної книги
І завдяки «Дебюту» та Раї з’явилися на моїй полиці дві власні поетичні збірки (в яких, до речі, вміщені окремі розділи з її поезіями в українському перекладі) та книги друзів-«дебютівців», котрі мені випала честь читати першою як редакторці й перекладачці. Що ще готує наша невгамовна, талановита подруга? Кожен, хто має щастя з нею спілкуватися, підтвердить: Бог поцілував її і в чоло, і в руки, і в серце… У цьому серці – стільки світла, стільки любові, стільки бажання обійняти цей недосконалий світ!
На одній зі стін її квартири, у кімнаті, що колись була дитячою, зображена відома британська четвірка – «Бітлз». Це панно Раїса розписала з любов’ю до своїх синів, які виростали під музику популярного рок-гурту. Вони вже давно мешкають далеко від рідного дому, в Ізраїлі. Старший, Павло, батько трьох дітей, і зараз займається музикою. В репертуарі його гурту – знамениті хіти «Бітлів». А ще – відомі пісні «Океану Ельзи». Молодший, Євген під час війни у нас в Україні активно волонтерив, доправляючи, передаючи друзям необхідне для захисту рідної землі. І настав час самому взяти до рук зброю там, на святій землі, де, на жаль, також не стихає війна. Тож материнська душа і пишається дітьми, і тривожиться, болить. І біль цей помножений на ті щоденні тривоги й болі, що розривають нам серце. І непокоїться її поетична Муза, надиктовуючи емоційні строфи.
«А треба жити, якось треба жити»… Як тут не погодитися з нашою улюбленою поетесою Ліною Костенко? Бо, як стверджує, усміхаючись, наша оптимістка, ювілярка Раїса Рязанова,
Іще не все прочитано,
З думок і почуттів іще не зчитано,
І ліктями, й колінами відчулося
Іще не все…
Багато не побачено, не пройдено,
Не виміряно кроком, не відбулося,
Не всі ще добрі справи зроблено.
Іще не все…
Не все іще написане задумане,
Хоч іноді й абсурдне щось придумане –
Та щиро, від душі вголос озвучене
Натомість.
Ще відповіді у книжках не знайдені,
Лякають сторінки іще не займані.
На запитання, що не будуть зайвими,
Хто відповість?..
Іще не все… Ще так багато зелені,
Ще килими із листя не розстелені,
Та яблука достиглі, розрум’янені
Гнуть вниз віття.
Й каштани спілі падають під ноги.
І в кожнім новім дні можливий подвиг.
В нім радість переплетені й незгоди.
І це – життя…
Валентина МАЦЕРУК
