115 років від дня народження та 30 років від дня смерті заслуженого діяча мистецтв України Ірини БЕКЛЕМІШЕВОЇ

Ірина Беклемішева, фото 1930-х років

Багатий світ барв, де колір не знає меж

 Здається, про буковинську художницю Ірину Беклемішеву відомо доволі багато. Втім, є призабуті або й досі незнані сторінки її життя й творчості. Такі, наприклад, як відомості про творчу роботу мисткині протягом 30-х років, участь у виставках довоєнної пори та в роки війни тощо. Існують також розбіжності в зазначенні року народження художниці. Про ці  та інші деталі біографії художниці йдеться у пропонованому матеріалі.

Творчість заслуженого діяча мистецтв України Ірини Михайлівни Беклемішевої є унікальним надбанням буковинського пейзажного мистецтва. Чернівецький період життя художниці припадає на 1946-середину 1980-х років. Її образотворче служіння Буковині залишило нам живописний літопис краси карпатського краю. Розцвічені краєвиди талановитої мисткині вирізняє впізнаваний авторський почерк із високою живописною культурою, імпресіоністичною звучністю й декоративністю. Це – «багатий світ барв, де колір не знає меж… Її мистецький доробок став школою для багатьох молодих буковинських художників-пейзажистів», – саме так визначила роль буковинської малярки перша дослідниця її творчості мистецтвознавець Тамара Удіна 1971 року.

Ірина Беклемішева. “Кущ”.

Генеалогія Беклемішевих: Кутузови, Пожарські й навіть Ольга Богомолець

Ірина Беклемішева народилася 7 квітня 1903 року в Ніжині на Чернігівщині, померла 18 березня 1988 року в Києві. У повоєнні роки вона доволі тривалий час мешкала у Чернівцях, де, напевно, ніхто і не здогадувався, що Ірина Михайлівна є представницею знатної дворянської родини. Останніми роками стала доступною інформація про генеалогічне дерево старовинного дворянського роду Беклемішевих, який сягає XIV століття. В ньому знаходимо, наприклад,  прізвища М. Кутузова та Д. Пожарського, чиїми прямими предками по жіночій лінії були Беклемішеви. Серед них –  численні письменники, науковці,  лікарі, педагоги, музиканти, артисти, художники… (відомості з генеалогічного сайту www.geni.com).

Дід мисткині, чиє життя сповнене бурхливих пригод, був театральним декоратором. Мама, Олександра Леонідівна (1863-1941), – піаністка. Батько, Михайло Олександрович (1865-1907), працював у Ніжині інженером-будівельником. А рідний дядько Ірини Михайлівни, скульптор Володимир Беклемішев (1861-1919), був багаторічним ректором Петербурзької Академії мистецтв, чий мистецький спадок у контексті Шевченківської теми є надзвичайно значним для України. Зокрема він автор першого пам’ятника-бюста Т. Г. Шевченку в Україні, створеного на приватне замовлення та встановленого в Харкові. А також саме його портретні твори є першими професійними зображеннями Кобзаря (див. газета «Версії», №10, 2018 р.). Дочка та учениця митця Клеопатра ( Cleo Beklemishev) була відомою скульпторкою у Франції. Померла в Парижі 1976 року. Далекою родичкою І.Беклемішевої є, приміром, наша сучасниця, українська лікарка Ольга Богомолець…

Ірина Беклемішева, “Квітучий пейзаж”

Усе починалося в Києві…

Дитинство та молоді літа Ірини Михайлівни Беклемішевої пройшли в українській столиці, де вона навчалася в Київському художньому інституті. 18-річною студенткою взяла участь в осінній виставці Української академії мистецтв (Київ-Харків, 1921 р.), на якій експонувалися й твори її викладачів та наставників –  уславлених художників Ф.Кричевського, М. Бойчука, Л. Крамаренка. Після закінчення вузу вчорашня студентка енергійно занурилася у творчу роботу, а дипломна робота «Прасувальниці» 1927 року була представлена на виставці в Києві. Так починалося творче життя майбутньої відомої художниці. Вона активно спілкувалася з митцями, спільно осмислюючи новітні прояви пластичної мови. Прагнення експериментального пошуку та формування творчої індивідуальності привело молоду художницю до ОСМУ – Об’єднання сучасних митців України, творчою платформою якого були модерністські мистецькі течії західноєвропейського мистецтва. Її здобутки були показані на виставці ОСМУ 1928 року, яка проходила у Запоріжжі та Дніпропетровську.

Ознайомлення з архівними списками учасників всеукраїнських та київських вернісажів дає чудову можливість простежити активну участь в них Ірини Беклемішевої. Її роботи від 1927 року експонуються практично щорічно.  1941 року вона  теж подає свої полотна на  звітний весняний огляд художників Києва – останній у мирний час. Наступні дві виставки відбувалися вже у захопленій нацистами столиці. З різних опричин у місті, де, попри весь драматизм ситуації, життя продовжувалось, залишилося багато митців.  Художники рятували близьких і себе  від голодної смерті продажем своїх пейзажів у комісійних магазинах. Не змогла евакуюватися і І. М. Беклемішева: на її руках була помираюча мати. Окупаційна Київська міська управа організувала художні виставки влітку 1942 та 1943 років у приміщенні колишнього історичного музею. Повідомлення про них читаємо у тогочасному берлінському двотижневику «Український вісник» (органі Українського національного об’єднання) та київській газеті «Нове українське слово». Цю рідкісну можливість маємо завдяки доступу до цифрової версії згаданих видань в Інтернеті. В статті про Другу художню виставку в Києві сказано, що в ній узяли участь 216 художників та скульпторів: «Серед них такі відомі майстри пензля, як проф. Світлицький, проф. Василь Кричевський… На виставці переважають картини, які відображають прекрасний український пейзаж… Варто відзначити такі досконалі полотна, як «Брід» Беклемішевої». («Відкрито Другу художню виставку в Києві», газета «Український вісник», 11 червня 1943, стор. 7).

Восени 1943 року художниця потрапила під облаву. Ешелоном нацисти вивезли її  з Києва. З рядків її автобіографії дізнаємося, що на території Чехословаччини їй удалося втекти за допомоги словацького залізничника. Негаразди того періоду Ірина Михайлівна витримувала завдяки продажу своїх пейзажів. Через два роки повернулася до звільненого Києва. В 1945-му подала свій твір на 8-му українську виставку.

1946-го художниця переїхала до Чернівців, де прожила майже 40 років

А 1947 року Ірина Беклемішева вже представляла у столиці мистецтво Чернівців. За майже 40 наступних літ Буковина стала для мисткині рідною. Її багатогранний образ вона невтомно творила у своїх живописних полотнах, що стали класикою пейзажного мистецтва краю. У раньому буковинському періоді характерним було тpaдицiйне тpaктyвaння пeйзaжів з пленерними прийомами передачі світла й тональним живописом. Її ранні (1950-60 р.р.) пейзажі реалістичного плану («Тиша», «Село над Дністром») вирізняє традиційність композицій. У них відчутне вміння автора лірично забарвити пейзажний мотив і передати красу гармонійних зіставлень притишених кольорів. Цими роками художниця зрідка звертається й до створення натюрмортів, а також портретів. Одним з таких є чудовий портрет Килини Гайсенюк, який зберігає Національний  музей  народного  мистецтва  Гуцульщини та Покуття у Коломиї. Не оминула її обов’язкова робота над тематичними картинами років соціалістичного реалізму. За ідеологічними вимогами «оспівувати працю», художниця вводила в пейзажні композиції жанрові сцени:  постаті плотогонів чи жінок, які полощуть мішки у річці, зображувала у своїх краєвидах вантажівки, техніку лісорубів («Ліс новобудовам»), нафтові вежі тощо.

Еволюція почерку Ірини Беклемішевої виразно простежується в наступні десятиліття, коли мисткиня зосередилася на роботі виключно над образами природи. Тоді вона дала волю власним почуттям і самовиразу. Її нестримне захоплення карпатською красою бурхливо  проявилося в повернених майже із забуття формальних підходах: у сміливій декоративності пейзажних композицій, утворених експресивними кольоровими сполученнями та динамічним мазком. Розмаїті полотна випромінюють натхнення та емоційне піднесення. Це й  червоні та помаранчові спалахи осінніх гірських схилів, як у творі «Під горою», й інтенсивне ультрамаринове сяйво  «Зачарованого озера» або барвисте мерехтіння рухливої водної гладі гірських річок («Осінній мотив»). Працюючи на натурі, вона любила також бувати в Криму, на Поділлі, у Шевченківських місцях.

Про втрачені полотна й невідомі роки

З широко відомими роботами чернівецького періоду – часу розквіту її таланту – асоціюються  найкращі прояви живописної творчості Ірини Беклемішевої. Водночас немає можливості прослідкувати творчий поступ художниці у ранні та воєнні роки, полотна яких практично втрачені. Пошук цих творів є важливим завданням для дослідників.

Одним з маловідомих періодів життя й творчості Ірини Беклемішевої залишаються 1930-і роки. З тогочасних творів художниці нам знайомий лише один малюнок – портрет одного з найяскравіших представників українського футуризму Гео Шкурупія (1903 – розстріляний 1937). Цей рідкісний графічний твір художниця намалювала 1930 року, коли письменник починав писати свою «Повість про гірке кохання поета Тараса Шевченка». На виконаному олівцем етюді Гео Шкурупій зображений в задумі з аркушем паперу та ручкою. А роман так і не був завершений, лише окремі його розділи публікувалися у тогочасній періодиці, а нинішнього року – у газеті «Версії». Доля літератора Розстріляного Відродження була трагічною. 1934 року його заарештували, відправили на Соловки, потім стратили. Сьогодні нам невідомі деталі знайомства та спілкування Ірини Беклемішевої з поетом, що могло би пролити світло на значні факти її біографії в ті зловісні роки репресій і переслідувань. Відтак це ще одна зі сторінок її життєпису, яка потребує дослідження.

Отже, творчість та життєва доля мисткині рясніють непересічними подіями. А мистецтво славної  художниці і тепер хвилює та надихає відвідувачів численних українських музеїв енергію та оптимізмом натхнення. Після картин Ірини Беклемішевої зовсім інакше сприймаються реальні карпатські пейзажі. Багатою колекцією її живопису пишається Чернівецький художній музей.  

Ірина Беклемішева, Чернівці. 1970-ті роки

Як встановлювалася дата народження Ірини Беклемішевої.

Протягом певного періоду у різних джерелах існували відмінність у датуванні  року народження Ірини Беклемішевої. За сприяння та допомоги голови правління Чернівецької організації НСХУ Юрія Гушкевича проведено дослідження таких засадничих документів, як «Автобіографія», «Особисті листки з обліку кадрів» чернівецької організації СХ за різні роки та інших. Ознайомлення з  матеріалами  особової справи художниці дало можливість співставити наведені в них дати життя І. М. Беклемішевої. У найбільш ранньому доступному нам  документі –  «Свідоцтві» правління Київського художнього інституту від 1927 року, читаємо, що Ірина Беклемішева народилася 1903-го року.

 Водночас низка документів, які є в правлінні СХ, містить протиречиві відомості про рік її народження. Розбіжності починаються з «Автобіографії» (1958 р.), в якій художниця вже в Чернівцях власноруч занотувала, що вона народилася 1908 року та  нижче додала, що коли їй було 3 роки, помер її батько. Втім відомо, що Михайло Олександрович помер 1907 року.        

Той самий рік народження (1908-й) повторено в постанові Правління чернівецької організації СХ про включення І. Беклемішевої до списку для отримання єдиного членського квитка СХ, яку було видано того ж 1958 року.

Натомість невдовзі Ірина Михайлівна вказує  іншу дату свого народження, а саме – 1903-й рік. Вона ставить свій підпис в документах, які це засвідчують: наприклад,  1964 та 1966 років,  а також в доповненні до облікового  листка члена СХ 1972 року з позначкою «згідно з даними паспорта».  Цей же рік народження знаходимо і в «Характеристиці на Беклемішеву І. М.», виданій 1969 року правлінням чернівецького відділення  СХ тощо.

На неузгодженість в документах року народження І. Беклемішевої звернули увагу чернівецька  журналістка Олена Росинська та член НСХУ Ігор Хілько ще 2014 року. Вони також опублікували зміст напису на цвинтарному пам’ятнику мисткині в Києві: «Ірина Беклемішева. 1903-1988. Український живописець, заслужений діяч мистецтв УРСР…». Про це цікаве журналістське розслідуванняя розповідалося у газеті «Свобода слова» (ч. 24, 2014 р.) та в статті  «Лінія довжиною в життя» (журнал «Образотворче мистецтво» №1, 2015).

Утім, у літературі різнобій з зазначенням дати народження Ірини Беклемішевої продовжує існувати. В ранніх публікаціях дослідники життя та творчості художниці вказують 1903 рік (Тамара Удіна – буклет, каталог 1969, 1971 років та Іларія Міщенко – альбом 1978 року). Цей же рік (1903-й) подано в статті Т. Дугаєвої «Барви і ритми пейзажу» («Молодий буковинець», №20, 1993). Наводять цю дату народження і упорядники мистецького альбому 2006 року «Чернівецький обласний художній музей» І. Кіцул, В. Любківська, О. Гужва. 

Натомість в енциклопедичному довіднику за редакцією А. В. Кудрицького (1992 р.), довіднику «Митці Буковини» (Т. Дугаєва, І Міщенко. Чернівці, 1998), каталозі НСХУ «Художники Буковини» (Чернівці, 2014) тощо йдеться про іншу дату народження І. Беклемішевої –1908 рік. А Олексій Роготченко подає 1904-й її рік народження («Графіка буковинської України». Художня культура. Актуальні проблеми. Науковий вісник. Київ, 2005 р.).

Тетяна ДУГАЄВА, мистецтвознавець, член Національної Спілки художників України